Моральні принципи та засади в міжнародній політиці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Моральні принципи та засади в міжнародній політиці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У другій половині століття поступово, але неухильно формується розуміння того, що в сучасному світі не існує таких обставин, які виправдовували б застосування сили і загибель людей. Однак міркуваннями про захист життя пересічних людей, про запобігання поширенню агресії, встановленню диктатури намагалися вмотивувати збройні акції США в Лівії, Панамі, на Гаїті, використання міжнародних збройних сил у колишній Югославії, у протидії нападу Іраку на Кувейт. Хоча останні дві події були санкціоновані ООН, тобто отримана офіційна згода міжнародного співтовариства на їх здійснення, серед широких кіл громадськості висловлювалося багато сумнівів і навіть протестів щодо правильності такого "доброчинного" застосування сили.

У наш час набуває практичного  втілення велика гуманістична ідея про  природні й невідчужувані права  кожної людини, і насамперед права  на життя. Незаперечно визнано пріоритет  інтересів особи, необхідність ставити їх на чільне місце у здійсненні світової політики, підпорядковувати їм зусилля держав та урядів. Усе це вносить істотні зміни у зміст сучасної міжнародної політики, поглиблює розуміння її сутності, хоча й досі в світі зберігається напружене протистояння різних ворогуючих сил, залишаються нерозв'язаними численні регіональні проблеми, періодично спалахують вогнища конфронтації.

Вказані процеси вимагають основних принципів здійснення міжнародної  політики, що й зумовило актуальність розробки даної теми курсової роботи.

Об’єктом дослідження  є міжнародні відносини, які складаються у процесі взаємодії суб’єктів міжнародного права та базуються на моральних началах здійснення міжнародної політики

Предмет дослідження  – норми міжнародного права, що регулюють взаємовідносини суб’єктів міжнародних відносин, а також моральні принципи та їх закріплення у міжнародних договорах та інших міжнародних нормативно-правових документах.

Мета дослідження – визначити поняття та систему принципів та засад здійснення міжнародної політики суб’єктами міжнародних відносин.

При написанні роботи вирішувалися наступні завдання:

- визначити історичні передумови  дослідження наукової проблеми  співвідношення політики і моралі  та її сучасний стан;

- проаналізувати взаємний вплив політики і моралі як важливих регуляторів життя суспільства;

- виокремити основні моделі  зв’язків між зовнішньою політикою  і мораллю;

- охарактеризувати проблемні питання реалізації моральних засад в основних принципах міжнародної політики.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи склала сукупність сучасних методів і прийомів пізнання об’єктивної дійсності, що поєднує як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання. Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розглядаються в роботі, представлені у вигляді єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовано логіко-семантичний метод (для визначення та поглиблення понятійного апарату “мораль”, “політика”, “міжнародні відносини”); метод порівняння (для зіставлення положень міжнародного та вітчизняного права щодо визначення поняття та системи моральних принципів); структурний (для дослідження системи основних моральних принципів міжнародної політики) та інші. Конкретними методами дослідження були дедукція, індукція, аналіз та синтез, що використовувались у роботі для дослідження процесу формування міжнародної політики держав на принципах суверенної рівності держав, незастосування сили або погрози силою, територіальної цілісності держав та ін.

Структурно курсова  робота складається зі вступу, трьох розділів, що вміщують два підрозділи, висновків та списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи – 62 сторінки.

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ

 

Слово “політика” походить від грецького he polis, що означає “місто”, “громада”, “суспільство”, “населення”, “країна”. Отже, ta politika (дослівно: “суспільні справи”), це – діяльність, спрямована на зорганізування такої суспільної форми життя, її збереження та зміцнення, захист від зовнішніх ворогів та забезпечення прав і добробуту окремих індивідуумів, які творять дану спільноту. А оскільки люди, будучи істотами тілесними, займають певне місце в просторі, то невід’ємним правом кожного індивідуума, а отже – і їхньої спільноти, є територія, на якій вони могли би жити [36, с. 24]. Тому до “політики” належить також забезпечення та збереження території, необхідної для життя спільноти. Таким чином, політика, загально кажучи, є служіння окремим індивідам, зорганізованим в спільноту – інших цілей політика не має. Однак, це не означає, що осягнення вищезгаданих цілей повинно здійснюватися якоюсь сторонньою до самого суспільства силою, тобто лише тими людьми, які себе для даної діяльности присвятили і через те стали суспільним “авторитетом”, а решта людей мала би очікувати “забезпечення своїх прав і добробуту” неначе лялечки в мурашнику. Навпаки, осягнення вищезгаданих цілей – “спільного добра” – можливе лише зусиллями самих індивідів, які дану спільноту творять [36, с. 52].

Специфічну галузь політики являють  собою міжнародні відносини. Зміст  понять “міжнародні відносини” й  “міжнародна політика” не залишається  незмінним, оскільки постійно змінюється ситуація у світі. Так, якщо на початку XX ст. у світі нараховувалося лише 52 незалежні держави, то до середини сторіччя їх уже було 82, а сьогодні число їх перевищує 200.

"Міжнародні відносини" –  найбільш загальне теоретичне  поняття, яке характеризує взаємодію  країн, народів і міжнародних організацій. Воно позначає систему економічних, політичних, соціальних, правових, дипломатичних, воєнних і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світового співтовариства [46, с. 168; 33, c. 10].

Поняття "міжнародні відносини" змістовно є ширшим від поняття "міжнародна політика", оскільки охоплює не лише політичні, але й інші зв'язки між суб'єктами міжнародного спілкування. Міжнародні відносини продовжують в умовах міжнаціонального спілкування ті суспільні відносини, які вже склалися на національній основі, у межах окремих держав [41, c. 68].

Міжнародна політика складає ядро міжнародних відносин і являє  собою політичну діяльність суб'єктів  міжнародного права (держави, міжурядових  і урядових організацій, союзів та ін.), пов'язану з рішенням питань війни і миру, забезпечення загальної безпеки, охорони навколишнього середовища, подолання відсталості й бідності, голоду й хвороб. Міжнародна політика спрямована на вирішення питань виживання й прогресу людського узгодження інтересів суб'єктів світової політики, запобігання конфліктів, створення справедливого порядку в світі. Вона є важливим чинником стабільності і миру, розвитку рівноправності міжнародних відносин [38, с. 89].

На взаємозв'язок політики (в тому числі міжнародної) й моралі вирішальний вплив робить характер суспільства, пережита епоха, що панує соціокультурне середовище. Одна справа політика й мораль у традиційному суспільстві, де головне - це інерція свідомості й поводження [1, c. 146]. Зовсім інша ситуація виникає з переходом в епоху техногенних цивілізацій. Іншими словами, і в моралі, і в політиці живуть епохи особливості культурної спадщини й традицій, розкриваються біологічні риси націй і рас. У традиційному суспільстві немає окремих груп, усі злиті колективно. Усвідомлення людини особистістю, членом групи, протиставлення моралі однієї людини до моралі іншої ще не відбувається. В епоху традиційних суспільств була характерна нерозділеність політики й моралі. Особливо чітко це виявилося, та й продовжує проявлятися в найбільш стійких районах традиціоналізму - на Сході. Конфуцій бачив у самовдосконаленні основу гарного керування, не вірив у регулюючу чинність закону. Він уважав, що народ буде уникати його, при цьому не випробовуючи сорому. Чеснота оголошувалася єдиним, що може підкоряти людей порядку, тому що із чеснотою народ буде знати сором.

Будучи сферою соціального вибору груп, індивідів, організацій, політика обмежено пов'язана з мораллю. Вибір  проектів бажаного майбутнього, значимість тих або інших локальних цілей, визначення коштів і методів їхнього досягнення ґрунтується на моральних поданнях людини, групи про добро й зло, справедливості й несправедливості, боргу, честі й достоїнстві [19, c. 6].

1. Мораль і політика  відносяться до найбільш ранніх  соціальних регуляторів громадського життя. Зближає їх те, що й та й інша відносяться до сфери соціального вибору, тому досить рухливі й мінливі.

2. Мораль і політика - це нормативні регулятори життєдіяльності  індивідів. Упорядковану поводження  людей здійснюється за допомогою моральних і політико-правових норм (загальних правил, еталонів, зразків поводження), які є загальнообов'язковими для всіх людей [32, с. 2,4; 38, с. 23].

Політика й мораль розрізняються  способом формування й засобами реалізації.

1. Сфера моральних відносин - це в основному взаємозв'язок між окремими особистостями, вимогами до індивіда з боку суспільства в цілому, окремих груп, узгодження особистого інтересу із суспільним, затвердження соціального в індивідуальному [32, с.3]. Політичні відносини не покликані виражати індивідуальність кожного, але конкретно виражають групові інтереси. Мораль же виражає духовні й особистісні потреби суспільства. Норми моралі складаються на основі подання людей про добро й зло, совісті, справедливості. Вони стають обов'язковими для всіх у міру усвідомлення й визнання їхньою більшістю членів суспільства. Політичні й правові норми встановлюються державою й звичайно фіксуються в законах, після їхнього опублікування їм повинні коритися всі. Норми моралі не закріплюються в спеціальних актах, а існують у свідомість людей [10, c. 170]. У більшості випадків вони дотримуються добровільно на основі розуміння людьми справедливості їхнього приписання, завдяки внутрішньому переконанню й чинності суспільної думки. Політико-правовим нормам люди дотримуються добровільно лише в зрілому цивільному суспільстві, розуміючи їхню справедливість. Однак для їхнього дотримання держава вправі застосовувати засоби примусу [34, с. 42].

2. Моральні норми виступають  у вигляді узагальнених правил  поведінки, властивих для всіх ситуацій. Політичні й правові норми визначають правила взаємин держави й цивільного суспільства; партійні норми - правила поведінки членів організації й т.д.

Немає універсальної моделі зв'язку, розмежувань і протиріч моралі й політики. Все залежить від характеру пануючої моралі й політики. Одна справа, коли основою моралі є конфуціанство, для якого характерне прийняття миру таким, яким він є, інша справа - християнська й ісламська мораль, основою яких є прийняття миру й одночасно його поліпшення. Характерно, що на Заході влаштувалася ідея як підпорядкування будь-якої владі, так і право народу на повстання. Стійкою є ідея про право опору неправій справі, сваволі володаря. У республіках Греції й Рима діяв принцип, відповідно до якого вбивця узурпатора розглядався доброчесним громадянином. У цьому Ш. Монтеск'є бачив прояв громадянства, право кожного захищати республіку . Визнання права на повстання проти тирана було характерно для мислителів 17-18 століть Англії й Франції.[9, с.178]

Інша модель формується І. Кантом. Для шукача вічного миру вищою цінністю була стабільність. Тому аморальним бачився будь-який революційний характер захоплення влади. Але підкорятися потрібно будь-якої влади, навіть той, котра завойована повстанням [4, c. 67].

Свій вплив на політику робить і мораль буддизму. У її основі лежить ідея ненасильства. В 20 столітті філософія ненасильства проникає в  російські, західні, американську культури [8, c. 344].

3. Мораль і політика  розрізняються механізмом впливу  на суспільство. Мораль є різновидом індивідуального регулювання, затвердження соціального в індивідуальному за допомогою найбільш загальних правил поведінки [53, c. 36]. На їхній основі забезпечується взаємозв'язок окремих індивідів шляхом узгодження особистого інтересу із суспільним. Політика ж звернена до суспільних або групових інтересів, тому прямо не виражає індивідуальних потреб. Однак високий рівень мотивації політичної участі громадян досягається завдяки ефективності політики як соціального інституту в рішенні актуальних проблем, оскільки вона опирається на інститути влади. Отже, незважаючи на відомі розходження, політика й мораль доповнюють і взаємозабезпечують один одного[39, с.88].

Правда, у реальній практиці їхні взаємини набагато складніші й  суперечливіші, ніж у теорії. Їхній збалансованої взаємодії можна домогтися тільки в зрілому цивільному суспільстві, де дотримання законів владою й індивідом є природним слідством їх культурного, цивілізованого й інтелектуального розвитку. Однак найчастіше в історії зустрічалися дві крайності. Перша, коли політика на основі глобальних і часто утопічних цілей повністю підкоряла собі моральні норми й цінності. При цьому потреби конкретної людини приносилися в жертву інтересам суспільства, класу, партії. У такому випадку політична доцільність підмінювала прості вимоги чесності, порядності, совісті . Відомий російський філософ С. Франк (1877-1950) відзначав, що “велика ідея організації людського гуртожитку, заміни хаотичної анархії свідомою планомірністю... без необхідних обмежень, що випливають із інших моральних вимог, без свідомості труднощів, що перешкоджають її здійсненню... дають початок своєрідній і однобічній системі думок, що логічно приводить до деспотизму”. Заміна моралі політикою відкрила можливість для затвердження такої форми деспотизму, як тоталітаризм, що перетворив людини у виник великого механізму здійснення глобальної ідеї.[50, с.102-103].

Друга крайність виражається  в злитті політики й моралі. Орієнтуючись на вічні цінності, мораль знижує ефективність і результативність політичних рішень. Особливість зв'язку й протиріччя політики й моралі визначається також типом соціальних систем, способу життя. Політика тоталітаристського типу тяжіє до перетворення моральних відносин у похідні від політичних цілей і принципів. Політика в рамках правової держави має обмежену сферу. Зіткнення політики й моралі мінімальні.