Яка доля людини яка живе у не свою епоху?

Яка доля людини яка живе у не свою епоху? 
 

У своєму романі «Червоне й чорне» Стендаль розповідає про трагічну долю  талановитого плебея у Франції часів Реставрації Жульєна Сореля.

Син бідняка-теслі, Жульєн повинен був разом з батьком та братами працювати на  лісопилці. Але він виріс не схожим  і не зрозумілим для своїх близьких, що ненавидять його  мрійність,  нездатність до фізичної праці,  любов до книг. А сам  Жульєн твердо переконаний, що повинен зайняти у суспільстві місце не за народженням, а за «талантами», здібностями,  завзятістю.  І він прагне зробити усе, щоб це довести. Його найбільший скарб - портрет Наполеона, що, будучи вихідцем з низів, досяг самої вершини. Жульєн упевнений, що теж зуміє домогтися права перебувати у вищому суспільстві. Але Сорель спізнився народитися: при Наполеоні він міг би стати генералом, а тепер межа його мріянь - чорна сутана. Пройшов час, коли домогтися успіху можна було завдяки хоробрості й розуму. Жульєн згодний і на сутану, він жадає побудувати кар'єру, одержати визнання світського суспільства, самоствердитися. Вихований на спогадах про наполеонівські походи, Жульєн Сорель намагається поводити себе згідно до вимог часу. Честолюбство  змушує його не тільки розвивати свої здібності та переборювати труднощі, але й пристосовуватися до чужих правил гри. „Будь цей інший час, я б заробляв свій хліб справами, які б казали самі за себе перед особою ворога ”,- каже Сорель. Він розуміє, що для досягнення успіху необхідно бути лицеміром та злим егоїстом. І Жульєн намагається поводитися так, як диктує  час та середовище.

     Але цей час – не своя епоха для героя. Його природна чесність, шляхетність, великодушність, чутливість не дозволяють пристосуватися до суспільних умов, змушують забувати про необхідність бути лицемірним та розважливим. Він так і не зміг відучити себе мислити, почувати й боротися за блага не вагаючись ні перед чим. Він начебто-би досяг того, чого бажав, піднявся по кар'єрним сходам, наблизився до заповітної мрії, але щасливим був тільки тоді, коли кохаючи господиню де-Реналь, був самім собою. Адже причинятися й бути щасливим - неможливо. Жульєн не зміг знайти для себе відповідь на питання як жити у такий час та бути у злагоді з собою. Я думаю, саме тому Стендаль відправив свого розумного й талановитого героя спочатку у в'язницю, а потім на гільйотину. Цим автор підкреслив трагізм долі людини, що став заручником  часу.