Етика як самостійна наука

Естетика як самостійна наука

             Завданням і змістом науки естетики є дослідження великого кола проблем сучасної естетики – від аналізу сутності мистецтва, естетики повсякденності до естетики космічних процесів – як в історичному, так і в актуальному для сучасності аспектах 
           Естетика (від грецького aisthetikos - почуттєвий), філософська дисципліна, що вивчає область виразних форм будь-якої сфери дійсності (у тому числі художньої), як самостійна і почуттєво безпосередньо сприймана цінність.Як особлива дисципліна формується у 18 ст. в А. Баумгартена, який ввів самий термін "естетика" для позначення "науки про почуттєве знання" - нижчої теорії пізнання, що доповнює логіку. 
           Дослідження проблем естетики проводиться на основі дослідження світового досвіду вивчення сутності естетичних явищ з використанням усіх відомих сучасної філософії методів його аналізу. Об'єктами спеціальності є естетично значимі для сучасних людей результати усіх видів діяльності і способів життєдіяльності людини. Особливе значення естетичних результатів усіх видів діяльності людини є основним засобом духовного відродження сучасного людства. Предметом естетичних досліджень є аналіз особливостей різних видів мистецтва в процесі їхнього історичного розвитку й у сучасних умовах, а також ролі мистецтва в сучасному суспільстві. 
            Область дослідження сучасної естетики як науки:

• Предмет естетики і сфера її інтересів, її функції і місце в процесах культурного розвитку індивіда, особистості і суспільства.
• Історія виникнення і розвитку естетичних навчань, напрямку, плини і школи в естетиці.
• Методи естетичного дослідження. Естетика як система законів, категорій і понять. Історія становлення естетичних категорій.
• Естетичне відношення людини до дійсності: естетичне пізнання світу людиною і естетичний зміст усіх видів діяльності і способів життєдіяльності людини.
• Естетика природи і проблеми гармонізації усіх взаємодій людини зі світом; естетика й екологія.
• Естетика середовища проживання людини і способів її створення.
• Дизайн як вид естетичної творчості.
• Технічна естетика.
• Аксіологічні проблеми естетики.
• Естетика як філософія мистецтва.
• Види мистецтва.
• Синтез мистецтв.
• Естетичні проблеми художньої критики.
• Естетична свідомість і його проблеми.
• Естетичні проблеми усіх видів людської діяльності і способів життєдіяльності.
• Естетичне і художня творчість.
• Естетична і художня культура.
• Соціологія мистецтва.
• Соціальні функції мистецтва.
• Народне, масове й елітарне мистецтво.
• Естетичне виховання і його проблеми.
• Естетичне утворення.
• Всебічний і гармонічний розвиток особистості – вищий естетичний ідеал людства.
• Місце естетики і мистецтва в культурних і цивілізаційних процесах.
• Історія естетичних відносин.
• Естетика і літературна критика.
• Естетичні аспекти історії мистецтва 
  

           Головними елементами естетики як науки є естетичні категорії (від грецького – виловлювання, прикмета) – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають, загальні властивості і відношення явищ дійсності і пізнання. Основними естетичними категоріями виступають прекрасне і потворне, піднесене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо. Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного буття, людського життя – у виробничо-трудовій і суспільно-політичній діяльності, у відношенні до природи, в культурі і побуті тощо. 
          У визначенні категорій естетики присутня як об’єктивна, так і суб’єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об’єктивної можна віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб’єктивна сторона – це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали. 
          Естетичні категорії виступають своєрідними мірилами, згідно яких можна робити оцінку прекрасного. Ще з давніх-давен великі мислителі бралися розробляти основні естетичні категорії. Шукали формулювання, які б давали змогу більш чітко визначити, що таке прекрасне, які є якісні і кількісні форми його прояву, що виступає антиподом прекрасному, високому. 
         Якщо судження, як реальне сприйняття, співвіднести з пізнанням, то воно називається почуттєвим відчуттям. Відчуття від продукту природи /квітки/ можна назвати задоволенням насолоди, задоволення ж від якого-небудь учинку, у силу його моральних властивостей, є задоволення не насолоди, а само заможності і відповідності її з ідеєю нашого призначення, почуття при цьому має моральний характер. Задоволення від піднесеного в природі вимагає власного надчуттєвого призначення і воно має моральну основу. Тільки задоволення від прекрасного не містить у собі ні моральних законів, ні елемента споглядання, не носить навіть морального характеру, воно насамперед задоволення однієї лише рефлексії. Особисті почуття приймають загальний характер тому, що ми у своїх судженнях вважаємося не стільки з дійсними, скількох з можливими судженнями інших, ставлячи себе на місце кожного. Отут три моменти:

• Мати власне судження, тобто, думка, вільне від усіляких забобонів, ця здатність залежить від розуму індивіда;
• Думкою ставити себе на місце кожного іншого, здатність широкого напряму думок, тобто, здатність зіставляти свої емпіричні спостереження з загальною точкою зору. Це і є здатність судження;
• Завжди мислити в згоді із собою, здатність мислити послідовно, це відбувається завдяки з'єднанню двох перших моментів. Здатність послідовного мислення повинна перейти в навичку, цим завідує розум. Звичайно, судження смаку не зводиться до розуміння даної формули, це може служити лише наочним теоретичним виправданням цього почуття, у дійсності це усе відбувається набагато складніше і багато образніше, але, як пише Кант, естетичне судження смаку виникає лише тоді, "коли уяву у своїй волі будить розум, а розум без /посередництва/ понять додає грі уяви правильність, представлення повідомляється іншим не як думка, а як внутрішнє почуття доцільного стану душі".

Прекрасне є символ морально доброго: і тільки приймаючи це в  увагу, вона і не подобається з  домаганням на згоду кожного іншого, причому душу усвідомить і деяке  облагороджування й узвишшя над  сприйнятливістю до задоволення  від почуттєвих вражень і судить по такій же максимальній мірці своєї  здатності судження про достоїнство  інших. Прекрасне подобається безпосередньо, без всякого інтересу, припускає  повну волю уяви, суб'єктивний принцип  судження про прекрасний стає загальним.

Прекрасне – категорія  естетики, в якій знаходять відображення і оцінку явища дійсності і  творів мистецтва, які дають людині відчуття естетичної насолоди, які  втілюють у предметно-чуттєвій формі  свободу і повноту творчих  і пізнавальних сил і здатностей людини в усіх областях суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін. Прекрасне – основна позитивна форма естетичного освоєння дійсності. В ній знаходить своє безпосереднє відображення естетичний ідеал.

Піднесене – естетична  категорія, яка виражає сутність явищ, подій, процесів, які володіють  великої суспільною значущістю, що впливають на життя людини, на долі людства. Події і явища, що оцінюються як піднесені, естетично сприймаються людиною як те, що протистоїть всьому заземленому, примітивному, буденному. Піднесене викликає в людини особливі відчуття і переживання, яке піднімає його над усім примітивним, веде людину на боротьбу за високі ідеї. Піднесене  тісно пов’язане з прекрасним, також виступаючи втіленням естетичного  ідеалу.

Естетичні категорії виступають своєрідним мірилом людських почуттів, порухів душі. Звісно, вони є відносними визначеннями, оскільки відчуття прекрасного  у кожного з нас так чи інакше відрізняється. Вони розробляються  на основі побудови логічних визначень, які включають у себе найголовніші ознаки і риси того, що підпадає під  естетичну категорію. Правда, естетичні  категорії скоріше послуговують для наукового пізнання прекрасного, ніж основою для відчуття прекрасного  людиною. Навіть не знаючи конкретних визначень прекрасного, героїчного чи примітивного, ми все ж беремося щось оцінювати, переживати, визнавати, наскільки воно співпадає з нашими ціннісними орієнтирами, близьке до ідеалу прекрасного і високого.

Отже, естетика як самостійна наука створюється вже не в  античній Греції, а в Німеччині  епохи Освіти. Творець естетики як особливої науки – Олександр  Готліб Баумгартен (1714–1762). Баумгартен розумів під естетикою почуттєве пізнання світу, що протиставляв пізнанню розумовому і практичний (естетика, логіка, етика). Естетика А. Г. Баумгартена стала першою наукою об прекрасному, що оголосила себе самостійною дисципліною в складі філософії. Вона безпосередньо передує естетиці в складі німецької класичної філософії, родоначальником якої стає вже И. Кант (1724–1804).

Естетика - напрямок філософії, що стуляється з мистецтвознавством. Різниця між естетикою і філософією полягає в тому, що цілісне сприйняття світу естетика мислить у поняттях: прекрасне, потворне в який завжди предметно  втілені пропорції, співзвуччя квітів, тонів, фактур і ін. складові предметного  дизайну. Від мистецтвознавства  естетика відрізняється тим, що не ставить  собі метою вивчення окремих естетичних об'єктів. Предмет естетики - світ естетичних об'єктів у цілому включаючи в  себе і людину.