Людина як біологічний та соціальний суб’єкт

Чорноморський державний  університет ім. Петра Могили

Комплексу «Києво-Могилянська  академія»

 

 

 

Кафедра біології

та екологічної безпеки

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни Безпека життєдіяльності :

Людина як біологічний  та соціальний суб’єкт

 

 

                                                                                 Виконала: студентка 292 гр.

                                                                                   Лаврова Яна Сергіївна

    Перевірив: д. біол.. н., доцент

Григор'єва Людмила Іванівна

 

Миколаїв

2011

Зміст

Вступ

 

Розділ 1.

Людина - як біологічний та соціальний суб'єкт

1.1Біологічний  суб’єкт 

           1.2Соціальний суб’єкт

 

Розділ 2

.   Потреби людини: фізіологічні, матеріальні та духовні.

1. Діяльність людини
2.   Потреби людини

  

   Розділ 3

Середовище  життєдіяльності людини, його характеристика, оптимальні та допустимі  параметри з точки зору забезпечення життєдіяльності людського  організму.

3.1  Система «людина — життєве середовище» та її компоненти

          3.2  Рівні системи «людина — життєве середовище»

     Висновок

   Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

Вступ

   Значення терміну людина багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, які вивчають Людину. Філософів цікавить людство з точки зору її становища у світі передусім як суб’єкта пізнання і творчості.

   Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин і темперамент – характеру, здібностей, тобто психологія шукає стабільності характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

   Економічна наука припускає, що людина здатна на раціональний вибір, історики навпаки проявляють інтерес до того, як людина під впливом історичних факторів змінюється.

   А соціологія досліджує людину як особистість, як елемент соціального життя. Людина як частина природи є біологічним об’єктом. Людина належить до тілесних станом і фізіологічним функціям.

   Предмет дослідження -Людина

   Об’єкт дослідження - Біологічний і соціальний аспект людини

   Мета дослідження - Вивчення людини як соціального і біологічного суб’єкту,вивчення діяльності людини, потреб людини,а також середовища життєдіяльності людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

1. Людина - як біологічний та соціальний суб'єкт

   У найзагальнішому  розумінні  термін  людина  вказує   на належність  до  людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті. Вона є найрозумнішою істотою на Землі і тому  несе відповідальність за свої вчинки та дії.

   Людина  як частина природи є біологічним суб'єктом. За  своєю тілесною  будовою  й фізіологічними функціями людина  належить  до тваринного  світу.  Характерно, що з погляду біології  принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

  Найхарактернішою ознакою людини є свідомість.  Свідомість  не тільки   в   плані   осмислення  життєвої  ситуації   й   пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий  навіть тваринному  світу,—а  з погляду здатності розмірковувати  над зовнішніми  обставинами, над своїми зв'язками з ними  й з іншими людьми,  заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою,  з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

  Людська здатність самозаглиблення має діяльний  суспільний характер.  Про людський характер життєдіяльності можна говорити  з того  моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці.  Саме з цього почалася розбудова людиною власного  світу  —соціального.

   Зміст  і  характер  людського життя  визначається  способом людської   діяльності,  головними  чинниками  якого  є   засоби виробництва та спілкування. Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум  —це особливий спосіб життя особливих істот — людей.      Таким   чином ми  підходимо до  людини  з  трьома   різними вимірюваннями  її суті: біологічним, психічним і соціальним.  Під психічним  уявляється внутрішній духовний світ людини —  її  волю, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо. Соціальне  і  біологічне  існують  у  нерозривній   єдності. Біологічне, природне, можна спрощено назвати системою, «що  живе», а  соціальне  — «як живе». Але і «що живе» і «як живе»  злилися  в   ціле,   в  соціальну  істоту  на  ім'я  Людина.   Природне функціонування її організму соціальне зумовлене, залежить від  тих об'єктивних  умов,  в яких вона живе і які нею ж  створені  шляхом перетворення навколишнього середовища.

   Отже,   Людина  являє  собою  цілісну  єдність  біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального,  а їх  інтегральна  єдність,  яка  є  основою  до  виникнення  нового якісного ступеня — особистості.      Особистість — це міра цілісності людини, що включає  в  себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.   Головною   підсумковою   властивістю   особистості   виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ2

2.1Діяльність людини

   Діяльність — це специфічний людський спосіб ставлення  людини

до  світу. Вона поєднує  біологічну, соціальну та духовно-культурну

сутність  людини. Діяльність постає як засіб перетворення  природи

на  предмети  споживання,  творіння  культури.

Характерні ознаки діяльності людини6

- Вона діє під впливом  тих чи інших мотивів для  задоволення своїх потреб.

- Вона діє завдяки взаємин  з навколишнім середовищем. 

 

- Обмінюється інформацією  з іншими людьми.

- Бере участь у спілкуванні. 

- Саме завдяки своїм  діям людина набуває певного  досвіду. 

- Відчуває вплив умов  життя, як на рівні свого  оточення (мікросередовища), так і  на рівні суспільства. 

- Діяльність має цілеспрямований  і цілісний характер.

   Специфічним видом діяльності людини є праця. Праця – це процес, що відображає між людьми і природою, з метою виробництва матеріальних потреб.

   З точки зору (ідеології) фізіологічна праця – це витрата фізичної і розумової енергії, але вона корисна і необхідна для людини. Тільки в шкідливих умовах, або при певному перенапруженні сил можуть проявитися негативні наслідки праці. Праця людини носить свідомий характер, пристосування кінцівок до праці, використовує знаряддя праці. Людина з вимірами її суті поділяється на біологічну, психічну і соціальну „як воно живе”, характер переживання, темперамент.

   Особистість – то є міра цілісності людини, яка включає в себе всю множину взаємопов’язаних характеристик і елементів. Головною підсумковою властивістю особистості є її світогляд, а особливо компонентом є її моральність. Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути протилежне поняття – смерть. З усвідомленням кінцевого людського буття можна зрозуміти і ціль життя, пізнати людини, зрозуміти те, що природа, або її Творець створили цю конкретну людину усвідомити цільність і неповторність людського життя, тому й бережливе ставлення до нього. За Аристотелем мета людського життя блаженство називають діяльністю. Діяльність душі пізнавальна, але пізнання істини є найпривабливішою з усіх видів діяльності. Діяльність розуму відрізняється значністю та цілісністю і містить у собі елементи, що підсилюють енергію, саме до такої мети повинна прагнути кожна людина.

2.2 Потреби людини

   Потреби – це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпеченість.

Потреби поділяються:

- фізіологічні (відтворення  людей, їжі, дихання) 

- екзистенціальні: це  потреба захистів в безпеці  свого існування впевненості  в завтрашньому дні, стабільності  суспільства, гарантована співпраця. 

- соціальні потреби: потреба  життя в колективі, групі, турботу  про інших та увагу про себе, та участь у суспільній діяльності.

- престижні потреби (у  повазі з боку інших, у визнанні  та високій оцінці своїх якостей,  у службовому зростанні і т.д.).

- особисті потреби це  потреба у самовираженні, у  самореалізації, тобто в діяльному  прояві себе як оригінальної, самостійної і творчої особистості. 

- духовні потреби (потреби  в нових знаннях про навколишній  світ, в самопізнанні, у залученні  до наук мистецтв).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3

3. 1. Система «людина — життєве середовище» та її компоненти.

Життєдіяльність вивчають, використовуючи системний підхід, шляхом аналізу прямих та зворотних зв'язків  у системі «людина — життєве  середовище». Неможливо вивчати  особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця  в навколишньому середовищі і  стану цього середовища. Тому БЖД  вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі «людина — життєве  середовище». Поза межами цієї системи  людина є об'єктом вивчення антропології, медицини, психології, соціології та багатьох інших наук. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї системи, вивчають астрономія, географія, геологія, біологія, екологія тощо.

   Система «людина — життєве середовище» є складною системою в тому розумінні, що в неї, як правило, входить велика кількість перемінних і між якими існує велика кількість зв'язків. Відомо, що чим більше перемінних та зв'язків між ними має система, тим важче ці зв'язки піддаються математичній обробці і виведенню універсальних законів. Складність вивчення систем «людина — Життєве середовище» зумовлюється також і тим, що ці системи є багаторівневими, містять у собі позитивні, негативні та гомеостатичні зворотні зв'язки і мають багато емерджентних властивостей.

   Людина є одним з eлeмeнтiв зазначеної системи, в якій під терміном «людина» - розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом.

   Хоч основним об'єктом вивчення безпеки життєдіяльності є зв'язки у системі «людина — життєве середовище», у центрі уваги перебуває людина як самоціль розвитку суспільства. Залежно від того, що ми розуміємо під терміном «людина» в системі «людина — життєве середовище», визначається рівень цієї системи.   Життєве середовище — другий елемент системи «людина — життєве середовище».

   Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення. У цьому розумінні воно не має постійних у часі і просторі кордонів, його межі визначаються передусім рівнем системи, тобто тим, що в даному разі розуміється під терміном «людина». Життєве середовище людини складається з трьох компонентів — природного, соціального, або соціально-політичного, та техногенного середовищ.

   Природне середовище (земний грунт, повітря, водоймища, рослини, тварини, сонце, місяць, планети тощо) З одного боку людину оточують земний грунт, повітря, водоймища» рослини, звірі, птахи, риби, мікроорганізми, тобто об'єкти природного походження і створені ними екологічні системи. Природні об'єкти утворюють поля, ліси, гори, ріки, озера, моря, океани континенти. Це оточення зветься природним середовищем. У ньому переважно діють закони природного розвитку — фізичні, хімічні, геологічні, біологічні. В ньому відбуваються дощі, бурі, землетруси, виверження вулканів, тектонічні дислокації тощо. Природними об'єктами також є космічні об'єкти — сонце, місяць, планети, зірки, комети, астероїди. Сонце і місяць викликають припливи і відпливи води, а також відповідний рух земної кори. Сонце живить енергією всі біологічні об'єкти, а також спричиняє переміщення повітряних мас, внаслідок чого на Землі змінюється рельєф, відбувається кругообіг води і біологічних речовин. Фактично вся енергія, яку використовувала і використовує людина, за винятком ядерної, є трансформованою і накопиченою на Землі за мільярди років сонячною енергією. Метеорити, що падають на Землю, спричиняють не лише локальні, а й глобальні катаклізми,

   З другого боку людину оточують інші люди. Форми спільної діяльності людей, що історично склалися і характеризуються певним типом взаємовідносин, утворюють людську спільноту, або соціум (від лат. socium — загальне, спільне).

   Соціум — це специфічна система, свого роду організм, що розвивається за своїми особливими законами, які характеризуються надзвичайною складністю. У соціумі взаємодіє величезна кількість людей. Результатом їх зв'язків стають особливі умови життєдіяльності та особливе оточення, які створюються в окремих соціальних групах. Ці умови можуть впливати на інших людей, які не входять до цих груп. Все це утворює соціальне, або соціально-політичне, середовище. Процеси, що відбуваються у суспільстві загалом і в окремих суспільних групах, вивчають суспільствознавство та соціологія. Закономірності поведінки та діяльності окремих людей, зумовлені належністю їх до певних соціальних груп, та психологічні характеристики цих груп досліджує соціальна психологія. Вплив соціальних чинників на стан здоров'я суспільства вивчає соціальна гігієна,