Українське село у повістевій творчості письменників-реалістів ХІХ ст.

І.С.Нечуй-Левицький неодноразово висловлював свою переконаність у тому, що схильність до жартів та гумору — це одна з національних рис, притаманних українському народові, і що ця відмітна і відмінна риса народної психіки наклала свій відбиток на усну народну творчість і на українську літературу . Зокрема, специфіку української поезії порівняно з поезією інших народів він вбачав у «багатстві сатиричної й гумористичної поезії жартів та сміху».[24,с.78]

Гумор повісті породжений самим життям, невідповідністю між  великою енергією і нікчемною  метою, на яку вона витрачається. Звідси випливає й ідейно-семантична функція  комізму в повісті — висміяти, принизити і затаврувати рабські звички, нову капіталістичну мораль і дрібновласницьку ідеологію, що приводять до здичавіння та страшного індивідуалізму селянина. Таким чином, викриваючи пороки пореформеного села, письменник таврував усю систему суспільних відносин поміщицько-буржуазного ладу.

Критика суспільно-побутових  недоладностей набуває в повісті  сатиричного загострення, хоч переважає  теплий задушевний гумор, який характеризує ставлення письменника до трудового  селянства.

Прийоми і засоби комічного  в «Кайдашевій сім'ї» підпорядковані реалістичному відображенню дійсності. «З серії забавно-комічних пригод у повісті, кінець кінцем, виростає реальна і трагічна по своїй суті картина життя селянства, темного, забитого, роз'єднаного віками "панщини" і новими пореформеними сутичками за власність.»[9,с.31]

Автор показує не тільки негативні, а й позитивні риси героїв, навіть опоетизовує декого з них (Лаврін, Мелашка). Та незважаючи на авторські симпатії й антипатії, всі персонажі стають об'єктом  сміху. Але якщо в інших творах при змалюванні експлуататорів сміх письменника гнівно-глузливий, позбавлений  будь-яких компромісів, то в цьому  творі, як зазначає Н. Крутікова, гумор  І. Левицького обертається своєю  сумною стороною, в ньому чути відголос «сміху крізь сльози».[10,с.45]

У літературознавстві подекуди ще існує думка, що І. Нечуй-Левицький  не міг робити психологічного аналізу. Цей та інші визначні твори дають  право спростувати таке твердження. Розкривши соціальну трагедію селянства  по- реформеного періоду, письменник зумів показати також різноманітність характерів своїх героїв, розкрити їх психологію. Правильно тлумачить це питання М. Бернштейн, який наголошує, що «Кайдашева сім'я» — один з найвидатніших творів світової літератури про психологію селянина. І досяг цього письменник специфічними засобами: «засобами гумору, через силу-силенну винятково влучно і точно підмічених деталей побуту. І хіба це було слабкістю письменника-художника? То був тріумф його майстерності, природи його таланту. А головне — відповідало характеру задуму, темі твору»[15,с.176].

Справді, відтворюючи життя  персонажів у хронологічній послідовності, день за днем, з усіма подробицями, письменник простежує формування характерів, розкриває причини, під впливом  яких складається психологія героїв.

І. Нечуй-Левицький показав  себе талановитим майстром творення людських характерів: всі персонажі  повісті наділені виразними індивідуальними  рисами. Важливу роль у цьому відіграють портрети героїв. Письменник виявив тонку  спостережливість, уміння знаходити  найхарактерніші індивідуальні  риси і створювати типи.

Ось як змальовано Омелька  Кайдаша — темний, затурканий селянин. Тяжка праця, лиха панщина підірвали його сили, виснажили його. У нього «здорові жилаві руки, широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця».[18,с.112] Це дбайливий, працьовитий селянин, який ніколи не сидить без діла, щось завжди майструє, чимось займається. Від своїх синів він також вимагає працьовитості. Але тяжке життя зробило його злим, нервовим, сварливим і забобонним.

Із часу одруження синів  для старого Кайдаша настає ще тяжче життя. Він поступово втрачає батьківську владу над синами: Карпо і Лаврін перестають його слухатись, намагаються загарбати все господарство і по-своєму господарювати. Карпо навіть піднімає руку на батька. Кайдаш спивається до божевілля та помирає. Так минуло сумне безрадісне життя Омелька Кайдаша. І. Нечуй-Левицький співчуває його недолі. Іноді він сміється з нерозумних вчинків свого героя, з його сімейних «війн», але крізь цей гіркий сміх проглядає сум.

Не менш яскравий, колоритний і образ дружини Омелька —  Марусі Кайдашихи. Це сварлива, бездушна жінка. Замолоду вона служила покоївкою у панів. «Вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства». Кайдашиха погордою ставиться до бідніших од себе, любить вихвалятись, що її шанують пани й попи. Проте є в ній і позитивне. Маруся працьовита, дбайлива хазяйка, любляча мати, але сварлива й деспотична. Приватна власність спустошила її морально, зробила жорстокою. Бездушність і лицемірство Кайдашихи були причиною частих конфліктів і розладів у сім'ї. Ворогуючи з невістками, вона щоразу потрапляє у кумедне й одночасно у трагічне становище. Письменник висміює деякі вчинки Кайдашихи, але разом із тим і співчуває їй. За гумористичним зображенням клопотів героїні видно сумне життя обмеженої жінки, яка стає справжнім посміховиськом у власній родині.

Образи молодого покоління  сім'ї Кайдашів змальовані також у побутово- гумористичному плані. Кайдашенки і їх дружини - індивідуалісти, які живуть своїми егоїстичними інтересами. Це морально зубожілі люди, які через свої безкінечні сварки втрачають почуття гідності.

Карпо, який виріс в умовах темноти й безкультур'я, був грубим, неласкавим, сердитим. «Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались».[18,с.132]

Своєю вдачею Лаврін відрізняється  від старшого брата. У нього приваблива зовнішність: «Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі, сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво». [18,с. 142] Лаврін веселий, жартівливий. У нього лірична душа, його вабить все ніжне, хороше. Він шанує людей, захоплюється красою природи, грає на сопілці. Але ці його добрі задатки руйнує невблаганна дійсність, вбиваючи все найкраще в людині. Зрештою і Лаврін стає безсердечним егоїстом.

Замолоду у братів були різні характери і смаки. їх єднало тільки прагнення до власного господарства. Одружившись, Карпо хоче жити в своїй  хаті, мати своє господарство, ні від  кого не залежати. Численні сварки й  бійки примушують старого Кайдаша відділити сина: він дає йому пару волів, воза і частину поля. Але і це не врятувало родину від чвар. То кабан, то кінь, то вбитий півень ставали причиною для нових спалахів ворожнечі між ріднею. Остання невблаганна «війна» Карпа з братом розгорілася через грушу, яка належала Лаврінові, але під час поділу садка відійшла до Карпа. Кожен із братів доводив свої права на грушу, яка почала рясно родити,їх не могли розсудити ні волость, ні піп. Жадоба до вигоди була перешкодою до порозуміння.

Одним із найдовершеніших образів повісті «Кайдашева сім'я» є образ Мотрі — старшої невістки Кайдашів. Узявши шлюб, Мотря поринула у тяжкі будні життя Кайдашевої сім'ї. Зла свекруха звалила на неї всю роботу, постійно повчала невістку. Щоденна гризня, бійки зробили Мотрю злою, сварливою, егоїстичною жінкою. Крім свекрухи, Мотря зненавиділа й Мелашку - дружину Лавріна. Вона зневажала її, била Мелашчиних дітей. Лютість її не мала меж. В одному із «хатніх боїв» за розбитий глечик Мотря виколює свекрусі око. Але вона не переймається, а радіє через свій вчинок.

Із найбільшою симпатією  змальовує письменник образ Мелашки. Вона була щира, тиха, лагідна, красива, з природи чутлива. Мелашка довго  не брала участі в сварках і  різних родинних конфліктах, тяжко  переживала родинне безладдя. Пішовши  на прошу до Києва, вона навіть вирішила не повертатися більше до Кайдашевого пекла. Але її знайшли і привели додому. Та поступово і Мелашка втягується в сварки й бійки. Разом із усіма воює

вона то за півня, то за коня, порося, а зрештою й за грушу. І  в цих сутичках за винахідливістю та люттю вже не поступається Кайдашам.

Зображуючи життя селянської родини Кайдашів, автор показав, як отруйно впливає на людину дрібновласницьке середовище, як воно вбиває в ній кращі людські риси.

Відшукуючи нові форми, засоби гумористичної типізації, І.Нечуй-Левицький звертається до фольклорних засобів синтаксичного паралелізму, коди предмети чи явища зближаються переважно за схожими чи протилежними ознаками. Такі форми вислову думки найчастіше будуються на прямому чи заперечному порівнянні.

Урочиста форма викладу  нікчемного змісту зображуваного явища  викликає сміх. Письменник сміється з  потворних явищ в житті села.

Значну роль у типізації  персонажів та посиленні гумору відіграють порівняння. Головним джерелом порівнянь  письменника є світ природи, сільська праця і побут. Вони відповідають інтелектуальному рівню персонажів, характерові, внутрішнім переживанням. Карпо, наприклад, висловлюючи свої думки про дівчат, вживає глузливо-гумористичні порівняння, властиві народній мові: «очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби»; «Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка»; «на виду у неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив».[18,с.221-223] Ось ще приклад: Мотря «так скрутила сорочку в руках, що вона чвакнула, ніби закричала, а бризки хлюпнули Кайдашисі в очі»; «Невістка вешталась, наче муха в окропі»; «Чорна здорова хустка чорніла на бабі Кайдашисі, неначе горщик, надітий на високий кілок»; "В тебе вже розуму, яку дірявому горшку».[18,с.224,227,231]

Інколи письменник вдається і до гіперболічних порівнянь. Мотря  так характеризує Кайдашиху: «В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум'ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од її очей молоко кисне»[18,с.245]

У цій повісті авторська  характеристика персонажів майже непомітна, бо письменник майстерно стилізує свою мову під мову героїв. Здебільшого  герої самі промовляють за себе.

Надзвичайно важливе ідейно-змістове значення для повісті має прикінцева трагікомічна сцена, в якій герої  ніяк не можуть найти шляхів до примирення. В ній, як в краплі води, відбита  філософія життя темних, прибитих злидням розділених власністю селян.

Повість «Кайдашева сім'я» закінчується примиренням двох родин. Всохла груша, що спричинила стільки неприємностей, сварок і навіть бійок. "В обох садибах настала мирнота й тиша". Але ми розуміємо: це ненадовго, бо обмаль землі, нестаток грошей знову стануть причиною нових сварок. І виникають вони через безвихідь становища селян - бідних, майже злидарів.

Повість і. Нечуй-Левицького «Кайдашева сім'я» — високохудожній твір, у якому правдиво показано життя українського села другої половини XIX століття. Вона посідає визначне місце в українській класичній та світовій літературі як зразок реалістичного твору.

Взагалі художні засоби в  повісті різноманітні. Описи картин природи, умов та обставин, за яких діють  персонажі твору, теж виконують  важливу функцію в композиції твору. Таким описом є мальовнича картина місцевості, де розкинулося село Семигори, якою письменник починає повість. За допомогою цілої системи описів автор показує убоге життя і сім'ї Балашів: «Балашова хата була мала й стара, вона розсунулась, випнула задвіркову стіну і ніби присіла на одпочинок, неначе стара баба. На причілку хата була підперта двома стовпами, обмазаними білою глиною. Маленькі віконця ледве блищали» [18,с.112]. «З-за хати вибігла суха собака, кудлата, як вівця, і зашавкотіла на гостей». Словом «зашавкотіла» ніби підкреслюється безсилля захарчованого пса, що й гавкати не може. Для контрасту І. Нечуй-Левицький показує Кайдашеве господарство, де судилося жити Мелашці: «Після вбогої батькової хати вона ніби ввійшла в панські покої». Хата була простора, світла, гарно прибрана. Була й пасіка, і садок.

Широко використовує автор  у творі народні прислів'я, приказки, народний гумор, який допомагає глибшому художньому розкриттю образів твору.

Мовна канва повісті, сама по собі образна й високохудожня, пересипана перлами з народної творчості, при чому від ліро-епічного складу письменник часто переходить до сатиричної манери розповіді. Мова окремих героїв строго індивідуалізована. Аналізуючи мовні особливості повісті І. Левицького, Іван Франко писав, що «...се переважно буденна мова українського простолюдця, проста, без сліду афектації, але проте, багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом. Левицький ніде не ганяється за язиковими ефектами». [29,с.221] А оцінюючи повість взагалі, великий революціонер-демократ відзначав, що вона "з погляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію належить до найкращих оздоб українського письменства». [29,с.223]

Широко відобразив письменник у повісті народні звичаї, вірування.

Безсумнівні гуманістична спрямованість  гумору письменника, його бажання бачити життя народу світлим , прекрасним і  вільним. Іншого характеру набуває  сміх І. Нечуя - Левицького, коли він  виходить за рамки села і звертається  до побуту і звичаїв інших верств суспільства.

Повість «Кайдкшева сім'я» залишає оптимістичне враження, вносить віру у можливість кращого життя. Читач розумів причини нестерпного існування героїв , отже, усвідомлював той ідеал, в ім'я якого засуджуються і висміюються вади.

Отже, повість І. С. Нечуя - Левицького «Кайдашева сім'я» — один з найкращих творів письменника, в якому реалістично змальовано життя пореформеного села з усіма його суперечностями. У центрі зображення твору — національна руйнація України в умовах колоніальної дійсності.