Поетика та мотики колядок та щедрівок

    Церква, яка на слов´янських та інших європейських землях пішла на компроміс із давніми  віруваннями, перейняла ряд язичницьких  ритуалів та обрядових дій, закріпивши їх церковним каноном.

    Щодо  сучасного розвитку народнопісенних жанрів зимового циклу варто відзначити той факт, що, як усі жанри, які втратили своє магічно-міфологічне підґрунтя і позбулись ореолу сакральності, колядки, щедрівки та посівальні пісні також часто набувають гумористичних ноток. Такі твори веселого характеру нерідко виконуються дітьми:

    Коляд, коляд, колядниця,      

    Або:      Я маленький сівачок.

    Добра з медом паляниця.    

    Дайте гроші в кулачок.

    А без меду не така,     

    Не  давайте копійки,

    Дайте, дядьку, п´ятака.        

    Бо  діряві кишеньки,

    А давайте паперові, — 

    Будьте  ґазди гонорові!

    Але ця тенденція не поширюється на пісенні  твори християнсько-біблійного змісту, які не втрачають свого духовного  значення Вертепна драма зародилась у другій половині 17 ст. у середовищі студентів-спудеїв Києво-Могилянського колеґіуму (згодом академії)- Зокрема М. Маркевич вважає, що її походження можна відне-й до часів гетьмана Конашевича-Сагайдачного, до 1600—1620 pp.; україно-польський етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп на Україні виник і поширився у 1591—1639 pp. Існує значна кількість документів початку 17 ст. із записами стосовно українського вертепу (як видатків на декорації тощо). Це дає підставу твердити, то вже на початку 17 ст. звичай вертепної драми був загально відомий по всій Україні (хоча найдавніші записи текстів вертепної драли, Щ° дійшли до нас, відносяться лише до другої половини 18 ст.). В народі вона носила назву Вертеп (подекуди — Трон, Райок тощо). Спершу її основними темами, мотивами та образами були виключно християнсько-біблійні; сюжетна основа — повністю запозичена з євангельських оповідей про народження Христа, Його вітання пастухами, які від ангелів почули цю хорошу новину, принесення дарів Святій Дитині трьома царями із далеких земель та переслідування Ісуса жорстоким царем Іродом; знищення Іродом дітей з метою вбити новонародженого Ісуса — Царя світу та плач Рахілі за вбитими немовлятами. Вертепна драма виконувалася студентами, які ходили від оселі до оселі, і мала на меті звеличити народження Спасителя, а також — поширювати християнське вчення та віру серед простого народу, для якого були недоступними або малодоступними книги Святого Письма. Головними образами тут були новонароджений Ісус, його Мати Марія, Йосип, пастухи, ангели, Ірод, його воїни, та інші. Тому І. Франко чітко розмежовує народний язичницько-світський театр скоморохів та вертеп, джерела їх походження, вважаючи, що вони «не мали нічого спільного».

    Дія у цих театральних творах супроводжувалась виконанням біблійних колядок чи духовних пісень. Часто біблійна вистава  була лише частиною вертепного дійства, другою частиною якого були театральні сценки на світську тематику із відтворенням елементів Життя простих людей. Ці епізоди із народного життя, які, як правило, носили гумористично-сатиричний характер, стали основою виникнення та поширення народної драми, у якій розігрувалися суспільно-побутові теми, імітувалися сценки селянського чи козацького побуту, процеси праці, у жартівливому тоні розповідалось про дотепні випадки з життя. Головними персонажами цих народних комедій були селянин, мірошник, корчмар, циган, козак, дід та баба тощо. Згодом театральна традиція була підхоплена у народному середовищі. Перенісшись на ґрунт народних драматичних дійств, вертепна Драма значно видозмінилась, поєднавши у собі елементи студентської біблійної та простонародної вистав, а подекуди — й вкраплення із Фдницьких містерій (образи кози, смерті, нечистої сили, духів та ін.).

    Вертепна  драма побутувала в різних формах. Поряд із «живим вертепом», де всі  ролі виконували перевдягнені люди, існував  «ляльковий вертеп», в якому ролі персонажів «виконували» ляльки, у народному середовищі Вертеп мав назву «шопка». Шопкою називали виготовлену малу сцену із замкнутим простором у формі хатинки (вона часто ділилась на менші яруси, що давало змогу одночасно відтворювати дію, яка відбувалась у різних місцях). Цей простір міг ділитись на небо, землю та підземелля, або на Бет леєм, де народився Ісус, та палац царя Ірода. На такій сцені розігрувалось лялькове дійство, а після його завершення ляльки складались у шопку, яка водночас служила зручною скринькою для їх перевезення. Як зазначає І. Франко, «донедавна ще держалася в науці думка, що лялькова драма була наслідуванням, копією, найчастіше пародією дійсної драми з живими акторами. Зібрані і розсліджені в новіших часах факти показали повну незалежність лялькового театру від живого і далеко більшу давність лялькового»109. Нерідко сцени вертепної драми супроводжувались колядками або церковно-християнськими піснями. Значна частина з них (зокрема з мотивами плачів Рахілі за дітьми) перегукується із похоронними голосіннями.

    Отже, розглядати календарно-обрядову творчість  зимового циклу потрібно лише у нерозривній  єдності слова та дії з урахуванням  її міфологічної основи, символічно-магічного  значення та пізніших нашарувань, які увійшли в усі жанри усної народної творчості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВИСНОВКИ 

    Календарно-обрядові пісні зимового циклу вважаються у всіх народів найбільш архаїчними.

    Українська  пісенна традиція має дві назви  цього жанру – колядки та щедрівки. Традиційно колядки – це пісні до Різдва, а щедрівки – до Нового року. Сюди ж відносяться і пісні на Меланію, так звані Меланки.

    Вчені минулих століть, досліджуючи фольклор, констатували, що українці зберегли колядки  і щедрівки найповніше.

    Характерними  рисами для колядок і щедрівок є їх урочистість, величальний настрій. У змісті часто висловлюються побажання успіху всім членам родини. І нікого не забуто: ні господаря. ні всю його родину, ні вдову, ні сироту.

    Колядують по всіх місцевостях по різному. Це і дорослі парубки та дівчата, інколи і ґазди, чоловічі гурти і окремо діти. Найчастіше першими ідуть малі діти, переважно хлопчики. Вони не минають нікого. А особливо батьки наказують зайти до самотніх людей та вдів.

    Колядки поділяються на типи. Перший – найстарші  колядки з міфологічними текстами, що представляють розгорнуту космогонічну систему бачення наших предків.

    Другий  тип колядок – пісні, котрі  були ще за часів давньої Русі. У  них ми знаходимо свідчення про  походи князів, дані про вбрання  та військове спорядження. Тут військові мотиви та молодецькі, хвацькі, лицарські якості змальовані у дуже гарних поетичних образах. Нерідко зустрічаються і мисливські мотиви.

    Третя група колядок – це пісні, що мають  яскравий, так званий "аграрний мотив". Традиція обходити двори з різноманітними побажаннями до господарів і їхніх родин – головна мета колядок і щедрівок. Більшість мотивів пов’язані з хліборобським циклом слов’янської аграрної культури. Найчастіше колядники просять у Бога гарного врожаю, добробуту в хаті та сталого поголів’я худоби.

    Особливий тип колядок – це колядки релігійного  характеру. Вони охоплюють апокрифічні  оповідання про життя та смерть Ісуса  Христа, святих подвижників, хрещення Ісуса. Частина приспіву таких колядок  дуже нагадує церковний кант і  звучить багатоголосно і урочисто.

    В традиційній культурі минулого ми вбачаємо велику частину національної спадщини, яку нам так важливо знати  і розуміти. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

    1. Агапкина T.A. O специфике полесской календарной прозы // Региональные особенности восточнославянских языков, литератур, фольклора и методы их изучения. Тезисы докладов и сообщений III Республиканской конференции. – Ч. II. – Гомель, 1985. – C.104-106.

    2. Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних районів України. – К., 1982. –170 с.

    3. Артюх Л.Ф. Обрядовий хліб у символіці культурно-побутової спільності народів // Народна творчість та етнографія. – 1976. – №5. – C. 33-37.

    4. Білецький-Носенко П. Словник української мови. – К., 1966. – 423 с.

    5. Велецкая H.H. Языческая символика славянских архаических ритуалов. – Москва, 1978. – 239 c.

    6. Виноградова Л.Н. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян. Генезис и типология колядования. – Москва, 1982.

    7. Виноградова Л.Н. Локальные типы украинских обрядовых приговорных клише и их славянские соответствия // Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі. XV Республіканська діалектологічна нарада. Тези доповідей і повідомлень. – Житомир, 1983. – C. 105-107.

    8. Возняк Михайло. Народний календар із Овруччини 50 рр. XIX ст. в записі Михайла Пйотровського // Древляни. Збірник статей і матеріалів з історії та культури Поліського краю. – Львів, 1996.-С. 291-336.

    9. Гарасим Я. Поетичні жанри поліського фольклору // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. – Вип. 1. Київське Полісся. – Львів, 1997. – С. 217-228.

    10. Етимологічний словник української мови / За ред. О.С. Мельничука. У 7 Т. – Т. 1-3. – Київ, 1982-1989.

    11. Єфремов Є. Ритмоструктурні теми календарних наспівів на Поліссі // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. – Вип. 1. Київське Полісся. –Львів, 1997. – 245-257.

    12. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. – 2001. – №5. – С.48-63.

    13. Златковская Т.Д. Исторические корни европейского календаря // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Еврпы. Исторические корни и развитие обычаев. – Москва, 1983. – C. 24-39.

    14. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. Науково-популярні статті, розвідки. – К., 1989. – 304 с.

    15. Иванова Ю.В. Обрядовый огонь // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Исторические корни и развитие обычаев. – Москва, 1983. – C. 116-129.

    16. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітлені. – Торонто, 1959. – Т. 1. – 330 с.

    17. Кирчів Роман. Фольклор українського Полісся // Древляни. Збірник статей і матеріалів з історії та культури Поліського краю. – Львів, 1996. – С-381-419.

    18. Коваленко Георгій. Обряди і ритуали під час Святої вечері // Берегиня. – 2002. – №4. – С. 21-41.

    19. Козачук Г. О. Лінгвоетнографічне дослідження діалектної лексики // Полісся: мова, культура, історія. – К., 1996. – С. 85-96.

    20. Конобродська В.Л. Етнолінгвістичний аспект дослідження традиційної культури // Волинь-Житоимрщина. – 2001. – №6. – С. 118-127.

    21. Кононенко В.І. Мова і народна культура // Мовознавство. – 2001. – №3. –С.62-71.

    22. Курочкiн A.B. Растительная символика календарной обрядности украинцев // Обряды и обрядовый фольклор. – Москва, l982. – C. 138-163.

    23. Курочкін O.B. Новорічні свята українців. Традиції і сучасність. – Київ, 1978.

    24. Курочкін О.В. Сучасне свято Нового року // Народна творчість та етнографія. – 1977. – №1. – С. 37-43.

    25. Кутельмах K.M. Звичаї та обряди // Українське народознавство. – Львів, 1991.

    26. Кутельмах K.M. Календарна обрядовість // Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. – Київ, 1987.

    27. Кутельмах K.M. Календарно-побутова обрядовість – традиції і сучасність // Соціалістична обрядовість на Україні: історичний досвід і сучасні проблеми. – Київ, 1983.

    28. Кутельмах Корнелій. Поминальні мотиви в календарній обрядовості поліщуків // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. – Вип. 1. Київське Полісся. 1994. – Львів, 1997. – С.172-203.

      29. Лeхман Г. Різдвяний вечір – святий вечір // Історичний календар. Науково-популярний альманах: Вип. 7. – К., 2001. – С. 47-53.

    30. Лисенко П.С. Словник поліських говорів. –К., 1974. – 260 с.

    31. Листова H.M. Пища в обрядах и обычаях // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Исторические корни и развитие обычаев. – Москва, 1983. – C. 161-172.

    32. Маркевич H.A. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повіря, демонологія. – Київ, 1992. – C.52-169.