Поетика та мотики колядок та щедрівок

    А за сим словом бувай же здоров,

    Бувай же здоров, пан-господарю...

    Дай же ти, Боже, в полі урожай.

    В полі урожай – а гумно звожай.

    А в гумні хлібно, в оборі –  вбійно,

    В дому весільно, на славу втішно.

    При збереженні основних жанрових рис змісту і форми народні колядки та щедрівки протягом віків зазнавали  значного впливу історичних подій, соціальних обставин різних епох, підлягали певним змінам і переробкам відповідно до потреб свого часу. Розглядаючи народні колядки за їх хронологічними ознаками, можна виділити кілька їх основних груп.

    Перша – найстаріші колядки, позначені доісторичним, міфологічним світоглядом, первісними космологічними уявленнями, язичницькими віруваннями. В них йдеться про створення світу, світове дерево з птахами-творцями, небесні світила, божества тощо. Особливо цікава з цього погляду лемківська колядка (відома також у записах її варіантів з інших місцевостей України) [11]:

    Коли  не було з нащада світа,

    Тогди не було неба, ні землі,

    А но лем було синєє море,

    А серед моря зелений явір.

    На  явороньку три голубоньки,

    Три голубоньки радоньку радять,

    Радоньку  радять, як світ сновати.

    В колядках цієї групи яскраво виражене обожествлення небесних світил, сил  природи, наголошується залежність добробуту людини від цих сил, тісного органічного співжиття  з природою, чітко проступає ритуально-магічна  спрямованість колядних обрядів і колядкового співу.

    Друга група – пізніша верства колядок, в яких відлунює епоха Давньої  Русі з дружинно-князівським побутом, з походами "хлопців-молодців" на Чорномор'я, "У край Дуная", до Царгорода, з облогами міст, полюванням на "грубого звір'є", "чорного тур'є", "сиве оленє" тощо. У цих колядках знаходимо описи давнього військового спорядження і зброї ("вороні коні", "тугії луки", "сніпки стрілок", "острії мечі"), реалії побуту ("тереми рублені", "тисові столи", "хрущаті обруси", "вино черлене" і т. п.), значне місце займають у них мотиви і образи, властиві для героїчного епосу:

    Ой  там за горою та за кам'яною,

    Ой  там Іван коника сідлає,

    Коника  сідлає, з двору виїжджає.

    З двору виїжджає, на гору ступає,

    На  гору ступає, військо собирає.

    Зібрав військо – стало землі тяжко.

    Військо собирає, місто обступає...

    Третю часову групу складають колядки, в яких певною мірою позначилися  історичні події і суспільні  відносини періоду боротьби українського народу проти татаро-турецьких нападів  і польсько-шляхетського поневолення. В них досить часто зустрічаються згадки про "козаків-молодців", "панів-гетьманів", захист рідної землі, визволення міста від облоги "турків-ворогів", звільнення бранців, похід "у невір-землю, у Туреччину" і т. п. Ці колядки нерідко перекликаються з народними історичними піснями і думами.

    Четверта  група – колядки новішої епохи, вони майже зовсім позбавлені властивого цьому жанрові пафосу ідеалізації, за змістом та емоціональною тональністю  наближаються до соціально-побутових  пісень. Наприклад, у одному з новіших варіантів поширеної колядки "Ой в чистім полі близько дороги", подібно відомій народній пісні "Нема в світі правди", звучать нарікання на несправедливість існуючого суспільного ладу:

    Бо  вже давно, як правди нема!

    Уже ся царі повойовали,

    Бо  цар на цар'є військо збирає,

    А брат на брата мечем рубає,

    Сестра  сестрици чари готує,

    Ой  бо син вітцє до права тєгне,

    Донька  на матір гнів піднімає,

    Ой  бо кум кума зводить з розуму,

    Сусід сусіда збавляє хліба.

    За  народною традицією під час колядних обходів дворів колядники вшановували усіх членів сім'ї. Тому пісні розподіляються за змістом і за об'єктом величання, а саме: господареві, господині, хлопцеві, дівчині, вдові та ін.

    Мотиви  і образи колядок для господаря  зосереджені навколо хліборобської праці. В ідеалізованому світлі представляються здійсненими мрії господаря про багатий урожай, щедрий приплід худоби, добробут, щастя, дружну працю всієї родини, пошану в громаді тощо. Поезія хліборобської праці, щастя і високої гідності людини виражена в колядках яскравими засобами з широким використанням гіперболізації: Господар "сидить собі в новій світлонці", "золото сіє", рахує "стада незліченії", у нього "воли все половії", "плуги все золотії", "двори все кедровії", "всі коні воронії", за столом бажані гості, а на полі –

    Будуть  копойки, яко звідзойки,

    Будуть  стогойки, яко горойки,

    Збируться возойки, як чорні хмаройки.

    Колядки для господині оспівують значимість її домашньої праці, охорони сімейної злагоди, затишку, незамінимість у  вихованні дітей. Колядки доносять ту величезну любов і повагу, якими здавна в нашому народі була оточена жінка, мати. Образ господині і все, що вона робить, поетизовані:

    Раненько  встає, по двору ходить,

    По  двору ходить, як зоря сходить.

    По  двору пішла – золото внесла,

    По  воду пішла – мед-вино внесла.

    Широкий спектр сюжетів і мотивів охоплюють  колядки хлопцеві. У них мовиться про його підготовку змалку до хліборобської  праці, допомогу батькові і самостійну зайнятість у господарстві. Як одне з достоїнств парубка підноситься  його воїнське молодецтво, лицарська хоробрість. Він бере участь у бойових походах, переможно змагається і перемагає ворога, відвойовує рідний край. Неодмінним бойовим товаришем хлопця є казковий чудо-кінь, що виручає господаря з різних клопотів, рятує його від грізних небезпек. Значне місце в цих колядках відведено темам пошуку дівчини та одруження парубка. Вибір пари зображено в алегоричній формі. Для цього він іде на полювання, бере з військом облогою місто, відмовляється від золота, різних дарів і приймає лише "красну панну". В колядках звеличується не тільки господарність, лицарство, краса парубка, але і його чемність, послушність батькам, шанобливе ставлення до "людей старших", вміння на "дудочку" чи "скрипочку" грати, "гарно співати" і т. д [22, c.141].

    В колядках дівчині оспівується її врода, яка, звичайно, підноситься до ідеалу жіночої краси і привабливості. Дівчина порівнюється з сонцем, зорею, пишною рожею, червоною калиною. Основними якостями в колядковому образі дівчини є її скромність, працелюбність, підготовленість до господарської домашньої роботи, вірність у коханні. Власне, тема любові і щасливого одруження домінує в цьому підрозділі народних колядок. Подекуди в них навіть бачимо виразний переклик з обрядовими весільними піснями.

    При традиційному обколядовуванні не залишаються поза увагою вдови, сироти та інші скривджені долею люди. Колядна пісня висловлює співчутливе ставлення до них, несе їм потіху, розраду, оптимістичну духовну настроєність.

    Окремі  колядки адресовані ремісникам різних профілів, рибалці, купцеві, пасічникові, мельникові та ін. У величальному плані утверджується важливість і корисність для сім'ї й громади усіх видів роботи та господарських занять.

    Слід  зазначити, що в народних колядках і  щедрівках надзвичайно високо поставлено працю. Будучи спрямованими в своїй первісній функціональній заданості на забезпечення успіхів у господарюванні, в них, навіть після пізнішого вивітрення цієї магічної значимості, збережено яскраву поетизацію праці, її піднесено не просто до першорядних житейських, економічних факторів, а до статусу основної сфери виховання, вияву і утвердження морально-етичних якостей людини. Мабуть, тому народна уява не раз залучала до своєї простої хліборобської праці найвищі божества, в тому числі – і з християнського пантеону: за плужком, що в полі оре, "сам Господь ходить", святий Петро поганяє або водить волів, "Божа Мати їсти носить" і т. п.

    Іншою пріоритетною цінністю, що возвеличується в народних колядках і щедрівках, є сім'я. Власне, ці твори переконливо  показують, що здавна ідеалом нашого народу була демократична сім'я, де господар "раду радить" з дружиною та з іншими її членами, де всі зайняті чітко визначеним колом обов'язків, де панує злагода, мир і любов, де в атмосфері батьківської опіки ростуть і повноцінними людьми виховуються діти.

    В колядках і щедрівках говориться про обов'язок людини, особливо чоловіків, служити громаді, захищати Вітчизну від ворогів, боротися з кривдою, несправедливістю, бути чесним, шанувати батьківські традиції. Велика увага  приділена в них таким категоріям, як людяність, співчутливість, милосердність у взаєминах. Коротше: величальний, утверджувальний пафос народних колядок і щедрівок спрямований до найбільш сокровенних житейських справ людини і основних, неперехідних її цінносних субстанцій. Саме ця багата гуманістична сутність колядок і щедрівок – одна з найголовніших причин їх довговічності і глибокої вкоріненості в народній традиції. А ще улюбленими стали вони за властивий їм оптимістичний заряд, світлий настрій, святково-романтичну піднесеність над важкою буденною прозою [23].

    Колядки, як писав І. Франко, переносили думки  селян "в якийсь світ, близький і  рідний їм, а при тім зовсім відмінний  від того, серед якого минає  їх убоге, клопітливе життя. Пісня виповідає  простими словами їх найглибші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а як дійсність. Слухаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачив себе заможним господарем... Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає на бік, випливає сльозами, – не гіркими, але такими, що облегшують душу. Оце і єсть сила і суть поезії ⁸.

    Поетично-величальна піднесеність і впливовість народних колядок та щедрівок підсилювалася  і тим, що їх виконання оєднувалося  з відповідними обрядовими, музичними, танцювальними та ігровими елементами. На Україні групи колядників готувалися заздалегідь, вони мали своїх керівників ("береза", "счинальник"), які повинні були добре знати репертуар, вміли вести все колядне дійство. В Карпатах групи колядників ще й досі включають кількох музикантів, а на Гуцульщині – і двох-трьох танцюристів ("плєсунів"), які виконують при підході до хати і в хаті давній обрядовий "плєс". Великого поширення набуло колядування з участю "ряжених" – переодягнутих, з розігруванням народних вистав: "Коза", "Зірка", "Вертеп".

    Весь  народний колядний комплекс, справляючи сильне враження, став однією з найулюбленіших складових народної традиційно-побутової  культури. Але йому здебільшого властивий  світський характер. Тому не дивно, що церква намагалася якомога більше "охристиянити" народний звичай колядування, особливо через репертуар колядок [22, c.145]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ 2.

    ПОЕТИКА КОЛЯДОК І ЩЕДРІВОК 

    Усі тексти, якими супроводжувалися магічно-обрядові ритуали, виникли на основі прадавніх  замовлянь, ритмічний характер та часті повтори яких сприяли природному їх поєднанню з мелодією. Відповідно до призначення чи зв´язку із конкретним святом, до зимового календарного циклу відносимо такі словесні жанри: колядки, щедрівки, посівальні та водохресні пісні.

    Колядки. Єдиної думки щодо походження слова «коляда» немає. Багато дослідників схильні вважати, що воно походить від латинського слова Calenda, що означає свято нового року. Зокрема, Ф. Колесса пояснює його походження від назви нового року у римлян — Calendae lanuariae. M. Грушевський звертає увагу на зв´язок української назви із новогрецьким «колянта», болгарським «коленде» або «коляда», що використовувались на означення вечора перед Різдвом на Балканах, і вважає, що «се ім´я вигнало стару тубильчу назву «корочуна», значення якої не зовсім ясне»96(можливо, вона пов´язана з древніми магічними творами кощунами). Як зазначає О. Знойно, безсумнівним є факт, що слово «коляда» пов´язане з іменем язичницького божества Коляди, що уособлювало народження Сонця у сузір´ї Водолія.

    Відповідно, колядками називаються поетично-пісенні  народні твори, які виконуються  в час і з нагоди святкування  Коляди, якими супроводжуються магічно-ритуальні  різдвяні дійства. Оскільки колядка  як жанр пройшла довгий період становлення  і побутування, то на її тематичну структуру, поетику наклали відбиток різні історичні епохи та світоглядні системи. За цей час вона значно видозмінилась від ритмічно-речитативних замовлянь до пісень сюжетного характеру. Традиційно композиція колядок проста. Вони складаються із заспіву, власне колядки, приспіву та поколяді [17].

    Щодо  особливостей побутування, твори цього  жанру виконувалися групою колядників, одягнених у маски тварин чи духів, які із Танцями та співами обходили усі двори. Серед них був провідник  чи счинальник», який відігравав головну роль і виконував основну Частину творів; скарбник чи міхоноша, який збирав дари, решта людей підтримували дію своїм співом. За словами М. Грушевського, саме у цьому обряді виявляються запозичення з балкано-романських сатурналій і новорічних свят та містичних маскарадів з перевдяганнями, що проводились з їх нагоди.