Поетика та мотики колядок та щедрівок

    ЗМІСТ 

    Вступ………………………………………………………………………….3 

    Розділ 1. Мотиви колядок і щедрівок………………………………………4

    1.1. Історія становлення українських  колядок і щедрівок………………...4

    1.2. Відмінність між давніми народними і церковно-релігійними колядками………………………………………………………………………….7

    1.3. Сюжетні мотиви колядок та щедрівок……………………………….13 

    Розділ 2. Поетика колядок і щедрівок…………………………………….22 

    Висновки……………………………………………………………………51 

    Список  використаних джерел……………………………………………..53 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП 

    Актуальність  теми. Народна творчість - дзеркало життя, прагнень, боротьби, мистецтва, мудрості, культури нації. Краще сказати - народна творчість - це праісторія народу. В народній творчості країни досить яскраво відбита наша праісторія та історія раннього періоду. Наші традиції, звичаї та фольклор заховали в собі те, що вже давно втрачено, чого немає в історичній документації про нашу первісну культуру, про світогляд наших пращурів, про віру, вірування і, взагалі, про нашу початкову (первісну) культуру.

    Ми  маємо багатющу спадщину наших далеких пращурів - це українські традиції, прекрасні пісні, коляди, щедрівки, гаївки, купальські пісні, думи, билини. Тому дана тема є досить актуальною, тому, що саме в колядках і щедрівках відображені традиції календарно-обрядової творчості наших пращурів і передаються майбутньому поколінню.

    Мета  курсової роботи полягає у теоретичному дослідженні поетики та мотивів українських колядок та щедрівок.

    Для досягнення мети курсової роботи були поставленні наступні завдання:

    - дослідити історію становлення  українських колядок і щедрівок;

    - проаналізувати відмінність між давніми народними і церковно-релігійними колядками;

    - розкрити сюжетні мотиви колядок  та щедрівок;

    - дослідити поетику колядок і  щедрівок.

    Об’єктом курсової роботи є українські колядки та щедрівки.

    Предметом дослідження є аналіз поетики і мотивів українських колядок і щедрівок.

    Структура курсової роботи. Дана робота складається із вступної частини (вступу), основної частини, яка поділяється на два розділи, а також із висновків і списку використаних джерел. 

    РОЗДІЛ 1.

    МОТИВИ  КОЛЯДОК ТА ЩЕДРІВОК 

    1.1. Історія становлення  українських колядок  і щедрівок

    Своїм корінням вони сягають вглиб далеких  язичницьких віків і пов'язані  з одним із головних свят наших  предків – днем зимового сонцестояння, сонцевороту. Для давньої людини воно знаменувало відновлення життєдайної сили сонця, перемогу світла і життя над зимовим мороком і омертвінням у природі. Свято це супроводжувалось численними звичаями, ритуальними діями, обрядами, зокрема обходом дворів з величальними піснями і побажаннями – колядами, або колядками.

    Вчені доводять, що слово "колядка" є похідним від назви нового року: у древніх римлян – calendae januarine чи у візантійців – kalendai. Ця назва закріпилася у більшості європейських народів, зокрема у слов'янських: у росіян – коляда, у білорусів – калядá, у поляків – kolęda, у чехів і словаків – koléda, у болгар, сербів і хорватів – кóледа, у македонців – коледе та ін. Вона зустрічається вже у давньоруських джерелах. За свідченням західноєвропейського автора X ст. Олафа Трюгвесона, навіть мати князя Володимира Великого Малуша в свято Коляди гадала і віщувала перед троном свого сина [26, c.123].

    Плинув  час. Християнство, його ідеологи рішуче боролися з язичництвом, намагаючись  викоренити поганські звичаї, обряди, культи і традиції. Особливу безпощадність у цій боротьбі проявила католицька церква. Відомий вчений-народознавець 3. Доленга-Ходаковський писав на початку XIX ст., що католицизм вчинив справжній розгром дохристиянської слов'янської культури. Однак, у багатьох випадках церква стикалася з такими розвинутими і тривкими народними традиційно-культурними структурами, що змушена була маневрувати і йти на компроміси. Саме таким компромісом було поєднання одного з найбільших свят християнського календаря – Різдва Христового з народним звичаєво-обрядовим комплексом – язичницькою колядою. Очевидно, прив'язаність широких народних мас до цього свята, його видовищність, атракційність були настільки привабливими, що церква не тільки допустила це поєднання, але й чимало реалій з антуражу язичницької святковості прийняла і використала у себе.

    Це  стосується, зокрема, обряду колядування, приуроченого в християнську епоху  до свята Різдва. Дуже істотним та одним  з найпривабливіших компонентів  цього обряду залишаються колядки і щедрівки.

    Величезний  натиск церкви при підтримці державних  чинників на народні колядні звичаї тривав протягом багатьох віків –  від прийняття християнства до найновіших часів. В давньоруських літописах  зустрічаємо відгомін боротьби проти "простої чаді", що "кликала коляду", вела "бісівські ігрища" на честь Коляди. Московські правителі спеціальним указом 1628 р. вимагали, щоб "коленды и овсеня и плуги не кликали". Наприкінці ХVІ ст. визначний полеміст Іван Вишенський закликав у своєму посланні до князя Острозького: "Коляды з мъст і съл учением виженъте... Щедрый вечер з мъст і съл в болота заженъте, нехай з диаволом съдит, а не с христиан ся ругает"². Навіть на початку нашого століття в 1907 р. станіславський єпископ Г. Хомишин у своєму посланні до духовенства картав народні колядні звичаї: "То поганський звичай коляда. А ще такі, як тут у вас, на гуцулах, коляди, то вже цілком не християнські. А ті ваші звичаї, які ви виробляєте в колядниках, то безбожні"³. Дожовтнева "Правда" від 5 лютого 1913 року у статті "Пісня під забороною" писала на основі матеріалу з Полтавщини, що "за спів колядок і пісень на Купала співаки потрапляють... у холодну" [13, c.25].

    На  жаль, переслідування народного колядування  не припинилося і після революції. Але тепер його, може, найзапеклішими за всі віки, гонителями стали недалекі лицарі "войовничого атеїзму". Як дивовижно зімкнулися на цьому терені безоглядна ортодоксальність цілком протилежних ідеологічних систем?! Парадокс? Ні, скоріше закономірний алогізм нетолерантності, вузьколобої нетерпимості і духовної деспотії.

    Результатом цього багатовікового тиску стала  підміна язичницьких елементів  християнськими. Особливо це позначилось  на текстовій формулі обов'язкового рефрену, який, За словами академіка  Б.О. Рибакова, в давніх обрядових піснях був "і гімном-молитвою, і іменем божества"⁵. Очевидно, таку ж величальну функцію виконував рефрен і в наших давніх колядках. У християнський час рефренні величання язичницьких божеств замінено фразами "Ой дай, Боже", "Святий вечір", "Христос родився" і т. п.

    І все ж, не зважаючи на понад тисячолітній історичний шлях, неминучі різночасові  нашарування, діахронні еволюційні чи насильні зміни, впливи тощо, народні  колядки дійшли до нашого часу, стійко зберігаючи характерні особливості  змісту, традиційну форму, мелодику, спосіб виконання. Це, власне кажучи, один з яскравих феноменів стійкості народної традиційно-побутової культури.

    Не  вважаючи успішним, достатнім свій вплив на охристиянення народного  колядного репертуару, розуміючи  і реалістично оцінюючи важливість та впливовість цієї сфери духовності, церква вдається до більш ефективного засобу – створює свої релігійні пісні, тематично і змістово пов'язані з Різдвом, які також називає колядами чи колядками. Вони повинні були наблизити обряди і звичаї колядування до християнської різдвяної святковості, пов'язати їх з біблійно-євангельськими сюжетами, мотивами, образами, витіснити з репертуару, замінити народні колядки. Процес творення духовних колядок відомий в Європі з середньовіччя, в ньому брало участь багато церковних і світських авторів. їх творчість активізувалася релігійно-реформаційними процесами у Європі.

    На  Україні церковні колядки відомі з XVII ст. Тарас Шевченко не прогрішив проти історичної правди, коли в своїй драмі "Назар Стодоля", дія якої відбувається в XVII ст., вклав в уста козаків одну з таких колядок – "Бачить же Бог, бачить Творець, що мир погибає, архангела Гавриїла в Назарет посилає". Завдяки підтримці і популяризації церквою, духовенством різдвяні колядки набули значного поширення в народі. Цьому сприяла також, за словами І. Франка, "безперечна поетична стійність многих набожних коляд", простота і дохідливість трактування біблійних сюжетів, демократичний дух. Вони розповсюджувалися як усно, так і серед письменних людей у рукописних збірниках – так званих "кантиках", а з кінця XVIII ст. – і в друкованих збірниках. Уже в першому виданні почаївського "Богогласника" (1790 р.), до якого увійшло близько 250 церковних пісень, міститься значна кількість коляд. Пізніше релігійні коляди друкувалися в різних виданнях, у тому числі і окремими збірниками, що найчастіше називалися "Колядниками". З часом, в процесі усного побутування та в результаті різних літературних обробок вони зазнали багатьох змін, так що іноді відомі і поширені зараз тексти помітно відрізняються від тих їх первісних зразків, що вийшли з-під пера духовних поетів XVII – XVIII століть [12,c.50].

    В радянських виданнях коляди релігійного  змісту до останнього часу не публікувалися. Але якщо нині ми відкриваємо духовну, культову хорову творчість композиторів, то чому мають залишатися закритими релігійні колядки і щедрівки? Тим більше, що їх функціонування ніколи не обмежувалося лише церковною сферою, вони здавна широко увійшли в народне середовище, стали важливим компонентом побутово-обрядового співу, народного театру, вертепу. 

    1.2. Відмінність між  давніми народними  і церковно-релігійними  колядками

    Відмінність між давніми народними і церковно-релігійними колядками очевидна: вона в змісті, образній системі, структурі, віршовій формі, мелодиці, характері виконання. Якщо перші співаються лише під час колядних обходів, під хатою і в хаті, то другі стали також часткою різдвяних церковних відправ і богослужінь. Народні і церковні колядки чітко розділялися в народі: перші називалися "старосвітськими", "сусідськими", "ґаздівськими", "людськими", "притчами", другі – "церковними", "христосанками". Така понятійна диференціація колядок і нині ще подекуди зустрічається в народній традиції [21, c.65].

    В дослідницькій літературі з самого початку вивчення колядок і щедрівок також чітко вирізнялися народні й ненародні твори з цими назвами. Але в радянський час колядки релігійного змісту або зовсім замовчуються, або ігнорується чи применшується їх культурна функціональність і значимість. Такий підхід хибний і явно несправедливий.

    Іван Франко, розглядаючи релігійні колядки, наголошував, що вони повинні привернути увагу історика нашої літератури, що предметом пильного дослідження мають стати процес поставання тих пісень, їх джерела, літературні традиції, "які в них находили більше або менше ясний відгомін", а також порівняння з церковними піснями інших народів, щоб таким шляхом вияснити і оцінити властиву їм історико-культурну вартість⁹. Слід зазначити, що в такому плані ця програма, за винятком того, що для її реалізації зробив сам І. Франко, залишається і досі невиконаною в нашій науці.

    Помимо  релігійних тенденцій і впливу європейської літературної традиції, з якими пов'язане  виникнення українських церковних коляд, важливу роль відіграли тут і чинники національно-культурного, соціального та політичного характеру. Вони належать до тієї частини літературної традиції свого часу, яка своїм змістом, мовою протистояла поневоленню українського народу, денаціоналізації церковного життя і представляла в нашій літературі XVII – XVIII ст., за словами І. Франка, "несмілі, але все-таки замітні кроки в тім напрямі, котрий був єдиноспасаючим, – до народу, до народної мови"¹⁰.

    Виходячи  з аналізу обширного історико-літературного матеріалу, І. Франко переконливо стверджував, що наші релігійні коляди постали в атмосфері того духовного життя, яке творилося нижчими верствами давньої української інтелігенції, що їх авторами були здебільшого "прості братчики та послушники монастирські", представники рядового світського духовенства, а то й малописьменні, "але тим ближчі до народу дяки. Все се народ бідний, робучий, покривджений долею народ"¹¹. Завдяки цьому в їх твори на релігійні теми влилося так багато з навколишнього народного життя, в тому числі й гостро соціальних моментів.