Поетика та мотики колядок та щедрівок

    Відповідно, елементи цього дійства відобразились  у щедрівках, якими вони супроводжувались. Сталим і найвиразнішим елементом  цих творів є обов´язковий рефрен типу: «Щедрий вечір, добрий вечір», «Щедрий вечір, добрий вечір на цей вечір», «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на цей вечір» та подібні, який повторюється як магічне замовляння. В образній системі цього жанру найпоширенішими є образ Місяця та Зорі, які величаються у цей день:

    Йшов, перейшов Місяць по небі,  Або:

    Та  стрівся з ясною  Зорею.   

    Ой  ходив, ходив Місяць по небі,

    — Ой Зоре, Зоре, де в  бога була,     

    — Ой шукав, шукав ясної  Зорі:

    — Де в бога була, де маєш стати?    

    — Ой Зоре, Зоре, моя  зірнице,

    —  Де маю стати? в пана Йвана,       

    Ой  ходімо ми бога шукати,

    У пана Йвана на його дворі,         

    Бога  шукати, людей спасати...

    Та  на його дворі та в його хаті.

    Язичницьким богом, про якого співається у  цій щедрівці, вважався Дід, який уособлювався у плетеному ідолі — Дідухові (дух Діда, померлий предок). Люди вірили, що в цей день він спускається на землю, щоб оглянути все господарство, тому може почути їхні прохання про майбутній урожай.

    У щедрівках часто зустрічається  образ Василія, який уособлює місяць:

    Ой  у лісі край дороги —     

    А першая — до батенька,

    Рефрен, що повторюється:  

    А другая — до матінки,

    Щедрий  вечір, добрий вечір!       

    А третяя — до дівчини.

    Там Василько сіно косить,  

    До  батенька — по шапочку.

    Сіно косить, коню носить.   

    До  матінки — по сорочку,

    —  Ой їж, коню, теє сіно, —      

    —  До дівчини — по хусточку.

    Буде  тобі три дорозі.  

    Щедрий  вечір, добрий вечір!

    Подібні щедрівки співались молодим парубкам, що стояли перед життєвим вибором. Мотивами роздоріжжя, чарівного коня та його незвичайної годівлі такі твори перегукуються з колядками княжого періоду та казково-героїчним епосом. А щодо вжитого імені, то М. Ткач зазначає: «Невипадковим для загального контексту щедрівки є ім´я Василько. За світоглядним розумінням наших пращурів» Щедрий вечір в 12-денному циклі світотворення, є святом народження нового місяця. Молодий місяць — парубок. А світло місяця є відбитим світлом. І весь видимий всесвіт вважався також відлунням, наслідком дії внутрішніх невидимих сил... Отже, народження місяця Василя є народженням видимого всесвіту. Чи не тому жіночі варіанти цього імені — Василина, Уселина, Уселена, Силена тощо, лежать в якому фонетичному ключі із ... грецьким Селена — богиня, що ос0блює місяць»105, а звідси і «вселенна». Подібні жіночі імена зустрічаються не лише в казковому епосі (Василиса Прекрасна), а й у щедрівках, що є свідченням їх давнього періоду творення, коли місяць вважався жіночим началом — дружиною сонця:

    Свята Василля діжу місила, 

    Пироги  пекла букатії, рогатії.

    ще  одним поширеним образом щедрівок є Маланка:

    Наша  Маланка малесенька, 

    В ополонці ложки, тарілки  мила,

    Як  конопелька тонесенька.  

    Шовковий  фартух замочила.

    Невід´ємним елементом творів про Маланку  є її зв´язок із водою. У цих  творах вона зображається біля річки, озера, криниці, куди йде набирати воду, мити посуд тощо:

    Наша  Маланка у Дністрі  була,     

    Білий хвартух замочила.

    У Дністрі була, дністровую воду пила,

    Повій, вітре буйнесенький,

    На  камені ноги мила.  

    Висуши  хвартух тонесенький...

    Часто оспівується шлюб Маланки й Василя (води з місяцем), який святкувався  в такий день. Закономірними були й еротичні мотиви, мета яких «накликати»  швидкий прихід весни — час  язичницьких оргій. Серед парубочих  творів цього типу невід´ємними елементами є образи річки, золотого човника, срібного весельця, скляного моста через річку та ін.

    Після звеличення Маланки, яке відбувалось  у кожному дворі, звеличувались  члени родини — господар, господиня, їхні дорослі чи малі діти. При цьому  виконувались окремі щедрівки для кожного. Ними звеличували працю, зичили добробуту всій сім´ї. Серед величальних щедрівок можна виділити такі ж тематичні групи, як і серед колядок.

    У народних творах, приурочених до святкування  Щедрого вечора, часто зустрічається  образ пирогів, які вважалися жертовною стравою цього свята, що символізувала новонароджений місяць. Вони були обов´язковим викупом для персонажів драматизованого дійства, Що чітко зафіксувалось у багатьох текстах: «Кугу, кугу! Винесіть по пирогу, А не дасте пирога, потягнемо хату за рога!» або «Щедрик-бедрик, дайте вареник!»

    Важливою  особливістю щедрівок є те, що вони, навіть значно видозмінившись і втративши  драматичне начало, як правило, виконуються  тільки дівчатами чи жінками, рідше  — дітьми, і майже ніколи —  чоловіками. У цьому виявляються не тільки елементи матріархально устрою, а й наголос на жіночому началі цього свята. Щедрий вечір був передднем іншого свята, пов´язаного із культом плуга — Нового року чи Дривиного (Дідового) дня. Містерії, які відбувались у ніч напередодні, завершувалися спільними ворожіннями чоловічої та жіночої громад на еротичні теми, із багатьма нічними дійствами та ритуалами, де не другорядну роль відігравали вода, коржики у формі місяця, нічні небесні світила. Вважалось, що у цю ніч активізується вся нечиста сила, а відьми літають на мітлах до місяця.

    Свято наступного дня розпочиналось із самого ранку (чи ще зночі) магічно-символічним  ритуалом посівання дворів чи осель, який здійснювався виключно чоловіками або хлопцями. М. Ткач пояснює: «Такий порядок випливав теж із давнього світоглядного розуміння і його символічного прочитання. Зерно — традиційно сіяли чоловіки... Це правило підпорядковане розумінню функціонального природного призначення кожного: чоловічій статі — сіяти, а жіночій — народжувати. А тому ритуальний хліб вручати має дівчина, або жінка. Хліб — символ родючості, зерно — зачаття». Важливим драматизованим дійством вночі чи раннього ранку після Щедрого вечора був обряд «першої борозни», яку проорювали плугом на кожному подвір´ї, і цим заворожували майбутній посів. Дехто з дослідників (зокрема С Килимник) пов´язує цей обряд із тим, що у минулому предки-слов´яни святкували прихід нового року у березні, у час весняного рівнодення. Ця традиція перенесена із весняного періоду на час зимових свят. Ці ж вчені вважають це одним із можливих пояснень, чому в щедрівках часто зустрічаються картини та образи весни: поля, квітів, приліт птахів тощо:

    Щедрик, щедрик, щедрівочка,     

    Стала вона щебетати,

    Прилетіла ластівочка,

    Господаря викликати...

    Іншої думки О. Знойко, який вважає, що величання першої борозни пов´язане з культом плуга (сузір´я Оріона), який у цей час «падає на землю» як дарунок від магічного коваля, що навчив людей орати землю:

    Кличе з неба золота мати:   

    На  приздобу — окрасу —

    —  Гей, ясні звізди-зориці!        

    —  Славлять Дривина вони,

    Завтра  святочний день, празник,  

    Бо  юнак то над юнаками.

    Великий Дривинів день.      

    Він то вчив, наставляв,

    Ось на землі вже дівчата  зійшлись        

    Як  плугом треба орати,

    У старця старого,       

    Як  біле сіяти

    Віють там цвіти на плуг,

    Цей ритуал теж супроводжувався відповідними поетичними творами, які носять назву  посівальні пісні. Найдавніша з них  — «А ми просо сіяли, сіяли, Ой Дід, Ладо, сіяли, сіяли», де фігурують давні  язичницькі божества, пов´язані з цим святом. Існує ряд посівальник пісень пізнішого періоду творення, де зустрічаються елементи пишного стилю, оспівання родючості землі [23]:

    Уродить нам ся золотий  колос,  

    Ой  да господареньку, чи спиш, чи чуєш..

    Золотий колос, срібнеє зерно,       

    На  твоїм полю сам  плужок оре,

    Срібнеє зерно, мідяне стебло...      

    Ой  оре, оре, насіння  носит.

    Насіння носит і Бога просит: Зародь, Боженьку, красну пшениченьку^ (краснее жито, красний ячменик тощо,).

    У них поширені мотиви орання тваринами (вовками, ведмедями), рідше — птахами, зокрема орлами; часто зустрічаються образи-архетипи воза, плуга, батога тощо. Ці тексти доносять відгомони язичницьких ліфів про орання землі тваринами та птахами, культів плуга (сузір´я Плуга чи Орана, Оріона), культу коваля, що викував золотий плуг:

    Орел  поле ізорав, і пшениці  насіяв, Або:       

    Ой  Петре, Павле, Іване,

    Дівочкам  на коровай, 

    Зоремо  поле орлами,

    Молодицям на пиво,  

    Та  засіємо поле цвітами,

    Парубочкам  на диво...         

    Та  засіємо жемчугами.

    Деякі пісні, якими супроводжувався в минулому обряд оранки, згодом перейшли у розряд щедрівок, набувши християнських мотивів, що долучились до язичницьких:

    Ой  у полі плужок оре,

    Святий  Петро поганяє,

    Рефрен: Щедрий вечір, добрий вечір,     

    Божа  Мати їсти носить,

    добрим  людям на цей вечір.  

      їсти носить, Сина  просить:

    За  тим плужком Господь  ходить, 

    «Ори, Синку, цюю нивку,

    Та  й посіємо пшеничку...»

    Інші  посівальні пісні з часом дещо видозмінились і виконувались лише як поетично-магічні замовляння посівання (хоча, очевидно, первісно вони були словесними магічними формулами). їх основний мотив — накликання родючості на полі, в господарстві та у родині:

    Сійся, родися, жито-пшениця, всяка пашниця,

    На  щастя, на здоров´я, на цей Новий рік,

    Щоб вам ліпше велося, як той рік!

    Льон  по коліна, щоб вас хрищених голова не боліла!

    Бувайте здорові, щоб ся вам  велися воли і корови!

    Як  жанр усної народної творчості посівальні пісні виявились Довгоживучими  у народі. Як і колядки та щедрівки, вони теж значно видозмінились під  впливом християнства. Увібравши його елементи, ці твори пізнішого періоду поєднали в собі мотиви обох релі-1Иних світоглядів, але зберегли акценти на язичницькому:

    -А  в полі, полі Сам  Господь ходив.

    Сам Господь ходив, зерно  розносив.

    Діва  Марія Бога просила:

    «Уроди, Боже, жито, пшеницю,

    Жито, пшеницю, усяку пашницю»...

    Обов´язковою  ознакою цього жанру є оспівування  чи зображення сівби, мотив якої супроводжував  магічно-символічне «засівання» двора, хати, членів родини і т. ін.

    Подекуди  на українських землях збереглися окремі зразки чи елементи водохресних пісень — творів, які виконувались на свято Водохреща — святкування переходу сонця в сузір´я Водолія — день богині води Дани чи божества сонця Ярдана. За співзвучністю назв та під впливом християнства це свято отримало назву Йордану. Давньослов´янські язичницькі племена святкували цей день поблизу водоймищ особливими магічними ритуалами, метою яких було звеличити божества та духи води, задобрити їх, накликати їхню прихильність та допомогу. Окремі уривки водохресних пісень разом із пізнішими християнськими нашаруваннями донесли ряд поширених у них образів — води, Дани, річки, криниці, місяця; та мотивів — освячення води, замовляння до місяця чи води, виконання із водою певних магічних дій:

    Ой  на леді, на Йордані        

    Там Орися біль білила,

    Святять воду три янголи.    

    Рум´янеє  личко мила,

    Йордан  воду розливає,       

    До  місяця говорила:

    Ворон коні напуває.   

    «Ой місяцю, місяченьку,

    Освіти  ясно криниченьку...»

    За  старим звичаєм водохресні дійства (як і всі інші язичницькі святкування) проводились вночі до сходу сонця, де важливого значення набував місяць. Перед сходом сонця набиралась і так звана «непочата вода», якою кропились оселі та господарство. Цей обряд нагадує ритуальне посівання і несе те ж символічно-змістове навантаження: родючість і процвітання.