Поетика та мотики колядок та щедрівок

    Що  в новій світлонці  — сама молода.

    Одні  гості за воротячка,      

    Бувай же здорова, красная  панна...

    Другії  гості кіньми під  сіни,

    Третії  гості в новій  світлонці.

    Серед величальних колядок є й такі, які призначаються для парубка — господаревого сина. У них оспівується його краса, відвага, мужність, розсудливість. Залежно від часу творення та особливостей території, на якій виникали колядки, у них були побажання успіхів на полюванні, у праці на полі чи в певному ремеслі, у родинному житті. Були й спеціальні колядки, що виконувались для дорослого парубка з побажаннями щасливого одруження. У них зустрічаються заклики збиратись у дорогу, щоб знайти для себе дружину, прохання сил природи охороняти його на шляху від усякого лиха та нещастя.

    З-поміж  величальних дівочих та парубоцьких  колядок найдавнішого періоду виокремлюються твори, які С. Килимник називає еротичними. Створені на основі язичницьких поглядів на кохання, вони говорять про швидкий  прихід весни, тепла, а разом з тим торкаються ігрищ та оргій у гаях та лісах. Ці «гуляння» були частиною язичницьких відправ та ідольських служінь. Вони часто приурочувались до конкретних річних свят, пов´язаних із сонячним колообігом, і супроводжувались паруванням молоді, що вважалось частиною магії родючості — накликання родючості природи. Із приходом на слов´янські землі християнства, а разом з ним формуванням нового ставлення до сім´ї, ці колядки та подібні їм твори поступово видозмінилися. У них почали оспівуватись близькі взаємини між парубком та дівчиною, вірність у коханні:

    Пішов Петруньо на лонку  косити.

    Рефрен (повторюється після  кожного рядка): Бриніла  коса коло покоса з  росою, бриніла!

    Прийшов до нього батенько його. Петруню, сину, іди додому! Покоса дійду, додому піду!

    (потім  його просять матінка,  брат і сестра, але отримують  цю ж відповідь), а коли:

    Прийшла до нього миленька його: уіилий Петруню, іди додому! Покосу дійшов, додому пішов.

    У подібній колядці для дівчини  з´являється мотив яблуні, яка  зродила одне яблуко. Вона відмовляється дати його батькові, матері, братові та сестрі, та віддає своєму коханому.

    Згодом  величальні коляди, звернені до юнацтва, набувають нового звучання. У них  особлива увага приділяється детальним  описам дорогого одягу, зброї, кінської упряжі. Це є свідченням їх пізнішого творення — часу виникнення та поширення чоловічих військових громад. Такі твори об´єднуються в групу лицарсько-дружинних коляд. Найхарактернішими для цього циклу є твори про сімсот молодців: про їх женихання з дівчатами, наймання у військо, походи по Дунаю, привольне життя молоді, що не підкорялась нікому, а жила за власними правилами. М. Грушевський та С Килимник у своїх дослідженнях подають короткі уривки цього типу коляд [23]:

    А в густім лісі на Либедині  

    Або: А в лісі, в лісі, в зеленім гаю,

    Блудило блудців сімсот молодців,        

    Росте дубочок тонкий, високий,

    Відблудилися  в чистеє поле,         

    Під тим дубочком ясна

    В чистеє поле, над  тихий Дунай... світлонька,

    А в тій світлоньці тисові столи,

    За  тими столами сімсот

    молодців, Радоньку радять, судоньку судять...

    Одним з найпоширеніших серед них є  мотив випроводжання молодця  з дружинним братством на здобуття собі нареченої:

    Ой  рано, рано кури запіли, 

    На  погуляннє, на розгляданнє,

    А ще раніше Івась устав,     

    Та  найдемо, браття, куну в дереві,

    Лучком  забряжчав — братів        

    Куну  в дереві, дівку  в теремі —пробуджав,        

    Вам буде, браття, куна на шубу,

    Браття, вставайте, коні сідлайте,  

    А мені буде панна до шлюбу...

    Та  поїдем в чистеє поле

    Як  відомо, у той період «умикання» (викрадення) дівчини було звичним явищем. До того ж лицарська громада, що жила у лісі у спеціально збудованих хоромах, могла захопити дівчину, яка приходила до лісу по ягоди, гриби чи горіхи. З іншого боку, дівчина, з якої знущалась мачуха, або сирота могли за власним бажанням вирушати в ліс, щоб залишитись жити з лицарським братством, де вона ставала так званою сестрицею — спільною дружиною лицарської громади. Згодом з лицарсько-дружинних колядок цей мотив переходить у казки, близькі за тематикою.

    Мотив викрадення дівчини семистами молодцями  зустрічається також у колядах, в яких лицарі наймаються на роботу або зустрічаються з паном  господарем. За його послугу вони обіцяють викрадену Дівчину як викуп:

    Ой  ходять, блудять сімсот молодців,

    Доблудилися к доброму пану.

    Ой  ти, пане наш, виведи ти нас (або: переночуй  нас),

    Станемо тоді всі до помочі,

    Як  будеш їхав в угри по дівку (або в  гори по панну).

    Подібними мотивами сповнені інші твори, зокрема  про дівчину-перевізничку, що зустріла сімсот вибраних молодців-русичів. Головною ознакою, за якою колядки можна віднести до раннього княжого періоду творення, є однакове ставлення у них до всіх лицарів. Це була історична доба, коли серед війська дружинників-побратимів ніхто не виділявся як ватажок. Згодом з´явився новий статус князя. Спочатку князем називали воїна-лицаря, для якого викрадали дівчину, і який повинен був очолювати цей похід. З часом так почали називати військового ватажка, який став провідником усіх військових дій та битв. М. Грушевський з цього приводу писав: «Характеристичною прикметою пізнішої дружинної верстви являється саме се, що в ній виступає особа ватажка не іменем тільки, а самою річею: настільки випинається, що фактично закриває собою всю дружину... Перед нами малюється тільки постать героя, навіть без згадки, що він свої діла виконує все-таки за поміччю війська, полку, дружини і т. д.»

    У княжих колядках оспівується та ідеалізується  краса героя, його багаті шати, гаптовані  дорогоцінним камінням, золотом та сріблом, зброя, звеличується його героїзм та відвага. Князь у цих творах часто постає переможцем у битвах з дикими звірами. Він перемагає чорного тура, дикого вепра, оленя із сімдесятьма рогами, люту змію. Його супротивники постають як міфічні істоти із золотими чи срібними рогами (іклами, копитами), з незвичайними можливостями, або володарями скарбів, вони розмовляють з героєм людською мовою. Нерідко, бачачи свою близьку поразку, вони пропонують князеві за дароване їм життя свої послуги та допомогу «дістати славну панну». Такі ж мотиви звучать у творах про княже полювання:

    ..Аж  тут пливе вутка, сивая голубка,  Він приціляється, він приміряється, Він приміряється, хоче її вбить.  «Ой не приціляйся, пане Іване,  Бо я тобі стану в великій  пригоді: Ой як будеш їхать  дівчину сватать, То помощу гатки з кудрявої м´ятки, Та помощу мости з тонкої трости».

    Стоїть  ми стоїть зелений  явір,

    На  тім яворі cue сокіл  сидить...

    ...Надійшов  красний молодець, премудрий стрілець.

    Золотим луком потрясаючи, ясное шабельков  вивідаючи.

    Та  няв сокола стрілков стріляти, Стрілков стріляти, шаблев рубати. Cue сокіл каже: «Не стріляй мене! Коли ти будеш женитися, Тебе, молодця, перепроваджу, Твою молоду на крильця возьму, А твої гроші возьму на ноші».

    У деяких колядках птахи, в яких цілиться лицар, виявляються рідними героя: сокіл — батьком чи матір´ю, голубка — милою: «Ой не стріляй, Іване, то не соколонько, то твій батенько». Сам князь зчаста називається сивим соколом, яструбом, голубом тощо. У цьому виявляється тісний зв´язок такого типу колядок із вірою у перевтілення людей у тотемних предків-тварин, а відтак із тваринним народним епосом.

    Значна  кількість колядок княжого періоду  має спільні елементи із билинами та чарівними казками. За тематикою  це картини походів та перемог  головного героя у битвах із ворогами, у виконанні незвичайних завдань, у завоюванні чи викраденні нареченої. Виконуючи дані йому доручення, князь повинен пройти цілий ряд випробувань, побороти різні стихії (вогонь, воду, вітер, мороз і т. ін., що часто помагають йому). Наприклад, він мусить на вечерю своєму господареві зловити в Дунаї незвичайну Виз-рибу:

    Далеко  видить, в Дунай ся дивить Виз-рибу видить і з нее говорить: Ои визе, визе, припливи ближе, Най я тя зловлю свойому пану.

    Незвичайна  риба набуває сакрально-магічного  значення, оскільки, як обов´язкова страва, повинна стати жертовною їжею на свята. В інших випадках князь ловить дивну рибу, з кістки якої робить незвичайну стрілу, та сокола, пір´ям якого цю стрілу оздоблює. У таких колядках ще зберігаються образи язичницьких божеств, зокрема Дажбога:

    Поміж трьома дорогами, рано-рано,

    Поміж трьома дорогами ранесенько,

    Там здибавсь КНЯЗЬ ІЗ Даждьбогом, рано-рано,

    Там здибавсь князь із Даждьбогом ранесенько.

    У княжих колядках є ряд мотивів, що теж зустрічаються у героїчному (зокрема билинному) та казковому епосі. Наприклад, мотив Дороги, роздоріжжя. Серед спільних образів найпоширенішим є образ чарівного магічного коня, який рятує героя з усіх небезпек та Стихій, виносить з тридев´яти земель:

    -А  в того коня  срібні копита,        

    Срібні  копита камінь лупають,

    А в того коня шовковий хвостик, 

    Срібло-золото розсипають,

    - А в того коня  кілова грива —    

    Шовковий  хвостик слід замітає.

    Кілова  грива коня покрила.

    Подібними до нього є образи інших чарівних тварин-помічників, таких як старий дев´ятирогий, тридцятирогий чи сімдесятирогий олень: «Спасає його сивий оленець,/ На тім оленці тридесять рожків, / На пер. шім ріжку золотий терем». Часом зачарований терем, скриня зі скарбом чи твариною-помічником, колиска знаходиться на старому дереві: «А в чистім полі стоїть яблінка,/ На тій яблінці золота гильця,/ а на тій гильці гей колисочка...» Мотив чарівного дерева пов´язаний із образом родового дерева чи райського деревця. У колядках карпатського реґіону ним часто виступає виноград, що тут водночас постає символом весільного гільця. У цих творах мотив плекання дівчиною винограду чи виноградника, яблуні чи саду означає зберігання себе для милого. При змалюванні цих дерев використовується багато казкових елементів — золота кора, срібна роса, на гіллі — райські пташата. Частий мотив обтрушування дівчиною з дерева золотої ряси собі на весільний убір. Часом у цьому їй допомагають дивні птахи або буйний вітер.

    У колядках цього типу образ дівчини  ідеалізується, оспівуються її зовнішні риси та хороша вдача, значна увага звертається на детальний опис її дорогого, багато оздобленого вбрання. На ній — дорога лисяча чи соболева шуба, одяг гаптований золотом, прикрашений перлами чи самоцвітами, золоті чобітки, вінець із пав´яних чи страуси-них пер, на руці цінний перстень. Ці елементи є теж ознаками княжої доби. Відповідно, у величаннях хлопця головний герой колядок змальований не менш колоритно. У нього «срібна стрільбонька, золотий лучок, золотий човничок, срібне весельце, золотий міст, срібная лавка».

    Колядки княжого періоду органічно пов´язані з розвитком весільного обряду. Тому згодом образи князя та його дружини входять у обряд весілля: наречений — князь, наречена — княгиня, друзі нареченого — дружина (дружби, дружки), гостина — княжий бенкет. Таким чином ритуал весілля стає інсценізацією життя княжого двору. Тому весільні обрядові пісні часто перегукуються із колядками цієї групи. Таким, зокрема, є мотив викупу для молодця, якому виводять сідланих коней, дорогої зброї, красивої панни.

    Наступну  тематичну групу колядок можна окреслити як історично-героїчні. Це — твори, які зафіксували окремі історичні факти та імена своєї епохи — періоду пізньої княжої доби. Центральним образом цих коляд є головний герой, який, як правило, називається по імені:

    Ой, славен, явен красний Володимирка.

    А чим же ти та прославився?

    Що  ізвечора коня осідлав,

    А вже к світові  під Царівград  став.

    У них часто знаходимо вказівки на конкретні території, міста чи поселення. Згодом у цих колядках поряд із звеличенням окремих  князів та їх героїчних походів з´являються описи конкретних історичних подій — нападів степових кочівників, печенігів, половців, турецько-татарських завойовників: «Ой, вставай, пане, бо наступає Погана віра, турці й татарці». Оспівуються переможні походи на 0рога. Ці коляди створювались та виконувались у ту історичну добу, оЛи всі українські землі були напоготові відбивати часті напади. їх метоЮ було не лише звеличувати господаря, його синів та родину, а й заклякати до подальшої боротьби з ворогами. У цих творах змальовано відвагу та доблесть князя і дружини (пана і його слуг), переможне повернення героїв із походів, оспівано полеглих воїнів — оборонців рідного краю: «Коляди цього типу пройняті надзвичайною динамікою, патріотизмом, любов´ю до свого народу, жертвенністю в ім´я вітчизни... Молодь тих часів характеризується в коляді як завзята, натхнена войовничим духом, жадаюча лицарства».