Особливості поетики ранньої прози М. О. Некрасова

       Побежал, притаился, как вор,

       У знакомого дома - и ждал.

       Да  прозяб, а напротив кабак,

       Рассудил: Отчего не зайти?

       На  последний хватил четвертак,

       Подрался - и проснулся в части...

     Відносини між двома родами літератури у творчості письменника не вичерпуються використанням Некрасовим у ліриці та прозі одних і тих самих або схожих образів. Писати прозу чи вірші? Це питання для Некрасова було дуже актуальним, складним навіть тоді, коли вибір було здійснено на користь реалістичної лірики. Поет, що вже склався, відчував вплив прози і часто чув на свою адресу докори у прозовості, з чим сам і погоджувався. Письменник військо вважав свої вірші важкими, полишеними поетичного польоту, гармонії. Однак дослідники визнавали, що «вносячи прозу до поезії, Некрасов збагачував її», і що чи не найважливішим у некрасівській поезії є «питання про прозу, про прозаїзми поета Некрасова»  [66, с. 19].

     У ліриці Некрасов зробив те, чого не зміг досягти у епосі, однак до його віршів увійшов досвід, накопичений у процесі створення оповідань, повістей, фельєтонів, романів. Зразком складного міжродового синтезу може слугувати пізній вірш «Утро» (1872-1873), що характеризується явним «зсувом форм», завдяки чому і створилася нова форма «колосального значення» [66, с. 25].

     Ты  грустна, ты страдаешь душою:

     Верю  – здесь не страдать мудрено.

     С окружающей нас нищетою

     Здесь природа сама заодно.

     Бесконечно  унылы и жалки

     Эти пастбища, нивы, луга <…>

     Но  не краше и город богатый:

     Те  же тучи по небу бегут;

     Жутко нервам – железной лопатой

     Там теперь мостовую скребут <…>

     Чу! из крепости грянули пушки!

     Наводненье  столице грозит…

     Кто-то умер: на красной подушке

     Первой  степени Анна лежит.

     Дворник вора колотит – попался!

     Гонят стадо гусей на убой;

     Где-то в верхнем этаже раздался

     Выстрел – кто-то покончил с собой…

     Анафора, алітерація, гармонія голосних, анапест  з поверхсхемним зайвим наголосом  керують прозовим матеріалом, передають  катастрофічність світовідчуття ліричного  оповідача. Сам факт порушення метричного малюнку, додавання або втрата наголосу часто свідчать про спрямованість вірша до прози. У даному вірші перевтілений анапест підкреслює трагізм того, що відбувається, і у той же час створює відчуття вільно-прозової розповіді про це.

     У ліриці Некрасова виникає підтекст, якого письменнику не вистачало у неліричній раціональній прозі і який був необхідним для цього митця як миттєва відповідна реакція тексту.

     Одним із найважливіших для некрасівської  лірики є питання про суб’єктну  організацію, яка відрізняється використанням великої кількості форм: власне автор, автор-оповідач, ліричний герой, рольовий герой. Роман «Тонкий человек, его приключения и наблюдения» залишився незавершеним з багатьох причин, і одна з найбільш суттєвих – відсутність чіткої ієрархії суб’єктів мовлення, що не дозволяло створити струнку систему оповіді, не забезпечило взаємопроникнення її рівнів. Інша справа у поезії. Некрасов, носій сильного ліричного світовідчуття, зміг вмістити голоси героїв своїх віршів до сфери свідомості автора, що створило небачено складну, багатоголосу поетичну систему. Авторську оцінку неоднозначного ставлення суб’єкта мовлення до зображуваних об’єктів можна спостерігати у віршах «Вор» (1850), «Гробок» (1850) та ін.

     Лише  у зрілій ліриці некрасівська художня  свідомість звернулася до того цілісного сприйняття і зображення світу, в яких поєдналися громадянська пристрасність, народне світовідчуття та інтимна сповідь. Некрасівська раціональна проза не могла збагачувати головну рису творчості цього митця – потребу у стражданні. Однак не можна забувати про те, що письменник, який виправдав лірику і підняв її на новий рівень, не лише починав як прозаїк і написав декілька томів оповідань, повістей, фельєтонів, романів, але і збагатив поезію за допомогою прози, помістивши її у свої вірші. 
 

     У даному розділі нами було проаналізовано теми, мотиви та образи культурно-історичного  та морально-етичного зрізів у творчості  М. Некрасова. Предметом художнього опрацювання у його прозі було багато культурно-історичних явищ, однак наскрізними є лише три з них – тема літературно-журнального життя, світська тема і тема народу. Рух Некрасова до його вершинних творчих досягнень розпочався саме з опанування теми літературно-журнального життя. Обрання героя, введення до тексту творів натяків на обставини сучасного йому літературно-журнального життя і створення персонажів, що нагадують відомих літераторів, літературних та театральних критиків, говорить про свідому установку Некрасова на зображення саме цього прошарку суспільства. Активно поєднується із даною темою у прозі Некрасова і мотив письменництва, змістом якого є усвідомлення літературної діяльності як такої, що рівноцінна службі на державному місці.

     Представники  світського життя у прозі Некрасова  протиставлені простій людині і  змальовані сатирично. Письменник зображує згубність їх бездіяльності, негативний вплив грошей на їх сімейне життя та виховання дітей.

     Тема  народу у спадщині Некрасова є  основною. Розробляючи тему народу на протязі усього творчого шляху, письменник вперше звертається до неї у романі «Жизнь и похождения Тихона Тростникова», що став творчою лабораторією, у якій розроблялися теми і образи, що отримали розвиток у інших творах.

     У освоєнні Некрасовим проблем морально-етичного зрізу визначається його близькість до одних і тих самих людських історій, а його симпатії залишаються за своєю сутністю глибоко демократичними. Постійно звертаючись до теми смерті у своїх творах, Некрасов, з одного боку, наслідує народнопоетичні традиції, з іншого – у прозових творах окреслилася прихильність автора до принципів натуральної школи, що досліджувала визначену сторону людського життя, зрікалася естетизму та слідувала принципу максимально правдивого зображення дійсності.

     До  морально-етичного зрізу належать також  тема грошей та поєднаний з нею  мотив гри, а також тема особистого щастя і мотив сирітства.

     Визначення  культурно-історичних та морально-етичних  сталих дозволяє окреслити місце  художньої прози у творчій  спадщині Некрасова і показати, що вона не була чимось другорядним, малохудожнім, написаним поспіхом чи за необхідністю. Починаючи творчий шлях зі створення прозових творів, автор знаходив свої майбутні теми, розробляв образи та мотиви, що увійшли до його поезії та склали його славу як поета. Деякі аспекти такого міжродового функціонування наскрізних тем та образів у творчості Некрасова розглянуто у третьому параграфі даного розділу.  
 
 
 

     Висновки 
 

     В ході дослідження ми дійшли наступних  висновків:

     1. Проза М. Некрасова є малодослідженим аспектом творчості письменника. Це обумовлено тим, що написані ним повісті і романи не належали до високохудожніх творів з точки зору літературної критики, яка вважала, що вони посідають другорядні позиції, знаходяться на периферії творчості письменника. Сам Некрасов, як і його сучасники, не мав чітко визначеної позиції щодо своїх прозових творів. Письменник не вважав можливим сприймати їх як художнє досягнення або ж пишатися ними. Читачі ж сприймали його прозу з цікавістю, наголошуючи на захоплюючій інтризі та майстерності у окресленні характерів. Літературна критика прозові пошуки Некрасова сприйняла як невдачу, а у 70-і рр. ХІХ ст. віднесла їх до масової літератури, спрямованої виключно на розважання читачів.

     2. Рання проза Некрасова є, безумовно, явищем вторинним по відношенню до високохудожньої літератури, однак більш детальне її вивчення, що піднімається над рівнем елементарного читацького сприйняття, показало, що вона являє собою унікальний матеріал для дослідження. У результаті аналізу оповідань, повістей та нарисів молодого Некрасова ми дійшли висновку, що їм властиве поєднання елементів поетики класицистичного, романтичного художніх методів; до того ж, у творах прослідковується прагнення до описів, що за своєю специфікою належать до проявів використання методів «натуральної школи».

     3. Роман «Жизнь и похождения Тихона Тростникова» також є еклектичним, однак йому властиве єдине начало, що обумовлене постійною авторською увагою до сучасності, її соціальних та моральних проблем. Художній пошук тут формував новий світогляд Некрасова, який вже тяжів до естетики реалізму. Щодо визначення жанрової приналежності даного твору, то, з нашої точки зору, раціональним є віднесення його до жанру авантюрного роману, хоча його фабульна динаміка і є дещо ослабленою. Однак елементи поетики вказаного жанру активно використовуються Некрасовим під час написання «Жизни и похождений Тихона Тростникова».

     4. Жанрові особливості прози Некрасова кінця 1840-х – початку 1850-х рр. нами було розглянуто на прикладі романів, написаних у співавторстві з А. Я. Панаєвою: «Три страны света» та «Мёртвое озеро». Ці два твори відносимо до масової белетристики. Роман «Три страны света» містить нерівноцінні у художньому відношенні частини. Це роман-фельєтон, що імітує велику епічну форму та характеризується різноманітним тематичним матеріалом. «Мёртвое озеро», хоча і вважається одним із найслабших творів Некрасова, однак є вагомим у процесі дослідження еволюції письменника. Тут, зокрема, по-новому співвідносяться жанрові компоненти Романа і оповідання, з’являються нові варіанти поєднання рис поетики романтизму, «натуральної школи» та наївного реалізму.

     5. До культурно-історичних сталих художньої прози Некрасова належать: теми літературного життя та народу, мотив письменництва, образи письменників та людей з народу. Тема літературного життя та пов’язані з нею мотиви та образи найбільш яскраво представлені у другій частині роману «Жизнь и похождения Тихона Тростникова» - «Похождения русского Жилблаза», оскільки саме образ Тростникова відображає зміни, що відбулися у особистості письменника. Цей же роман, де Некрасов вперше звертається до центральної у його творчості теми народу, став творчою лабораторією, у якій ця тема розроблялася. До тем морально-етичного зрізу належать: тема смерті, тема грошей та тема особистого щастя.

     6. Виявлення наскрізних тем та образів художньої прози Некрасова дає можливість визначити її місце у діалектиці творчої особистості письменника. У літературі він сприймав себе передусім як прозаїка і в повістях та романах апробував теми, які надалі стануть провідними у його поетичній творчості. У ліриці Некрасов зробив те, чого не зміг досягти у епосі, однак до його віршів увійшов досвід, набутий у процесі створення оповідань, повістей, фельєтонів, романів.

     7. Хоча Некрасову так і не вдалося створити вершинні зразки роману, його белетристика виконала усі три властиві їй функції: у ній знайшли своє відображення найбільш важливі проблеми, що пізніше були розвинуті у російському романі; використовувались деякі шаблони, однак було знайдено і нові рішення, а також прокладено шляхи для закріплення та розвитку в літературі того, що вже було досягнуто. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 

1. Архипов В. А. Поэзия труда и борьбы. Очерки творчества Н. А. Некрасова. – М.: Наука, 1973. – 259 с.
2. Баевский В. С. Психологический параллелизм в поэтическом миросозерцании Некрасова // Н. А. Некрасов и его время. Межвузовский сборник. – Калининград, 1981. – Вып. 3. – С. 25-37.
3. Баталова Т. П. Федянова Г. В. Военная лирика Некрасова 1854-1856 в контексте русской журнальной поэзии // Литературные мелочи прошлого тысячелетия: К 80-летию Г. В. Краснова. – Коломна, 2001.- С. 115-123.
4. Бахтин М. М. Литературно-критические статьи / Сост. С. Г. Бочаров и В. В. Кожинов.- М.: Худ. лит., 1986. – 542 с.
5. Беглов В. А. Единство и противоречивость образов семи странников в поэме «Кому на Руси жить хорошо» // Н. А. Некрасов и его время. Межвузовский сборник. – Калининград, 1981. – Вып. 6. – С. 33-40.
6. Белинский В. Г. Собрание сочинений: В 9 т. – М.: Правда, 1978. – Т. 4. – 465 с.
7. Березнева А. Н. Русская романтическая поэма: Лермонтов, Некрасов, Блок: К проблеме эволюции жанра. – Саратов: Изд-во Сарат. унив-та, 1976. – 97 с.
8. Беседина Т. А. Эпопея народной жизни: «Кому на Руси жить хорошо» Некрасова. – СПб.: Дм. Буланин, 2001. – 214 с.
9. Бессонов Б. Л. Об авторской принадлежности романа «Три страны света» // Некрасовский сборник. – Л.: 1978. – Вып. 6. – С. 111-119.
10. Ботникова А. Б. Э. Т. А. Гофман и русская литература. – Воронеж, 1977. – 146 с.
11. Бушканец Е. Г. У истоков мемуарной литературы о Н. А. Некрасове // Вопросы источниковедения русской литературы. – Казань, 1973.- Вып. 112. – С. 3-19.
12. Вердеревская Н. А. Русский роман 40–60-х гг. ХІХ века. – Казань, 1980. – 112 с.
13. Вердеревская Н. А. Становление типа разночинца в русской литературе 40-х – 60-х годов ХІХ века. – Казань: Казан. гос. пед. ин-т, 1975. – С. 19-40.
14. Вершинина Н. Л. Анекдот и идиллия в структуре беллетристической прозы Некрасова 1840-х годов // Некрасовский сборник. – СПб., 2001. – Вып. ХІІІ. – 243 с.
15. Вершинина Н. Л. Н. А. Некрасов и немецкая литература // Карабиха. – Ярославль, 1997. – Вып. 3. – 164 с.
16. Вершинина Н. Л. Особенности развития реализма в литературе конца 30-х – начала 40-х годов ХІХ века и Пушкин // Проблемы современного пушкиноведения. – Псков, 1991. – 192 с.
17. Вершинина Н. О формах диалогического художественного сознания в прозе Н. А. Некрасова начала 1840-х годов // IV Некрасовские чтения. Тезисы докладов. – Ярославль, 1989. – С. 33-34.
18. Вершинина Н. Л. Проблема сатирического изображения в ранней прозе Некрасова и «романтическая ирония» // Двадцать шестая Некрасовская конференция (к 170-летию со дня рождения). Тезисы докладов. – Ярославль, 1991. – С. 11-12.
19. Виноградов В. В. Поэтика русской литературы. – М.: Наука, 1976. – 238 с.
20. Власов М. Ф. О языке и стиле Н. А. Некрасова. – Пермь: Перм. гос. ун-т им. А. М. Горького, 1970. – 216 с.
21. Гаркави А. М. Некрасов в борьбе с царской цензурой. – Калининград, 1966. – 266 с.
22. Гин М. Об отношении Некрасова с народничеством 70-х годов // Вопросы литературы. – 1960. – № 10. – С. 87-107.
23. Гин М. М. О своеобразии реализма Некрасова. – Пертрозаводск: Карелия, 1966. – 256 с.
24. Гин М. М. От факта к образу и сюжету. О поэзии Н. А. Некрасова. – М.: Сов. пис., 1971. – 303 с.
25. Гин М. Проблемы реализма поэзии Некрасова Н. А.: Автореферат… канд. фил. наук. – Л.: ЛГУ им. А. А. Жданова, 1967. – 37 с.
26. Гуковский Г. А. Неизданные повести Некрасова в истории русской прозы сороковых годов // Некрасова Н. А. Жизнь и похождения Тихона Тростникова. – М.; Л.; 1931. – С. 366-373.
27. Гурвич И. Русская беллетристика: эволюция, поэтика, функции // Вопросы литературы. – 1990. - № 5 (май). – С. 113-142.
28. Евгеньев-Максимов В. Е. Жизнь и деятельность Н. А. Некрасова: В 3-х тт. – М.; Л.: Гослитиздат, 1947-1952.
29. Еголин А. М. Некрасов и поэты-демократы 60-80-х годов ХІХ века. – М.: Гослитиздат, 1960. – 355 с.
30. Едошина И. А. Взаимодействие прозы и драмы в раннем творчестве Н. А. Некрасова // Творчество Н. А. Некрасова в литературном процессе ХІХ-ХХ веков. – Кострома, 1991. – 128 с.
31. Ермилова Е. В. Некрасов // История всемирной литературы: В 9-и тт. – М.: Наука, 1990. – Т. 7. – С. 76-84.
32. Жданов В. Жизнь Некрасова. – М.: Наука, 1981. – 236 с.
33. Жданов В. В. Некрасов. – М.: Молодая гвардия, 1971. – 494 с.
34. Живые страницы. Н. А. Некрасов в воспоминаниях, письмах, дневниках, автобиографических произведениях и документах. – М.: Дет. лит., 1974. – 448 с.
35. Зимина А. Н. Некрасов-беллетрист // Тр. Моск. гос. ин-та истории, философии и литературы. – М., 1939. – Т.3. – 292 с.
36. Зубков М. Н. Роман «Три страны света». Любовь и труд // Н. А. Некрасов. Три страны света. – М.: Правда, 1990. – С. 3-20.
37. История русского романа: В 2-х тт. – М.; Л.: Наука, 1964. – Т. 2. – 656 с.
38. Карамыслова О. В. Жанровое своеобразие романа Н. А. Некрасова и А. Я. Панаевой «Три страны света» // Н. А. Некрасов и его время. Межвузовский сборник. – Калининград, 1981. – Вып. 6. – С. 24-28.
39. Карамыслова О. В. О жанре и композиции романа Н. А. Некрасова и А. Я. Панаевой «Три страны света» // Н. А. Некрасов и его время. Межвузовский сборник. – Калининград, 1981. – Вып. 3. – С. 93-100.
40. Клейман Р. Некоторые аспекты мотива странничества в творчестве Н. А. Некрасова и Ф. М. Достоевского // ІІ Некрасовские чтения. Тезисы выступлений. – Ярославль, 1987. – С. 29-30.
41. Клибанов А. И. Народная социальная утопия в России ХІХ века. – М., 1978. – 134 с.
42. Корман Б. О. Лирика и реализм. – Иркутск, 1986. – 54с.
43. Корман Б. О. Лирика Некрасова. 2-е изд. перераб. и доп. – Ижевск: Удмуртия, 1978. – 299 с.
44. Краснов Г. В. Последние песни: О поэзии Н. А. Некрасова последних лет жизни. – М.: Книга, 1981. – 110 с.
45. Краснов Г. В. Поэт и гражданин: (Некрасов и Пушкин) // Н. А. Некрасов в кругу современников. – Коломна, 2002. – С. 86-93.
46. Крошкин А. Ф. Роман Н. А. Некрасова «Жизнь и похождения Тихона Тростникова» // Некрасовский сборник. – М.; Л.: 1960. – Вып. 3. – С. 35-58.
47. Кулешов В. И. Натуральная школа в русской литературе XIX века. 2-е изд. – М.: Наука, 1982. – 369 с.
48. Лотман Ю. М. Избранное: В 3-х тт. – Таллинн, 1993. – Т.3. – 483 с.
49. Лужановский А. В. Рассказ в русской литературе 1820–1850-х гг. – Иваново, 1996. – 153 с.
50. Лукашевский А. А. Неизвестный источник романа «Три страны света» // Русская литература. – 1976. - № 4. – С. 69-86.
51. Лурье В. Романы и повести Некрасова Н. А.: Автореферат… канд. фил. наук. – Л.: ЛГУ им. А. А. Жданова, 1961. – 20 с.
52. Маков В. И. Труд и капитал в поэзии Некрасова. – Ташкент: Фан, 1971. – 180 с.
53. Маркович В. М. К вопросу о различении понятий «классика» и «беллетристика» // Классика и современность. – М., 1991. – 274 с.
54. Маркович В. М. Петербургские повести Н. В. Гоголя. – Л., 1989. – 174 с.
55. Морозов Н. Г. Проблемы изображения народной жизни в творчестве Н. А. Некрасова (1856-1861 гг.): Автореферат… канд. фил. наук. – Л.: ИРЛИ РАН, 1984. – 19 с.
56. Мостовская Н. Н. Жизнь и похождения Тихона Тростникова. Комментарии // Некрасов Н. А. Полн. собр. соч. и писем: В 15-и тт. – Л.: Наука, 1984. – Т. 8. – С. 705-751.
57. Мостовская Н. Н. Литературные реалии в творчестве Некрасова 40 – 50-х гг. // Двадцать шестая Некрасовская конференция (к 170-летию со дня рождения). Тезисы докладов. – Ярославль, 1991. – С. 6-7.
58. Некрасов Н. К. По следам некрасовских героев. – М.: Сов. Россия, 1970. – 175 с.
59. Некрасов Н. А. Полное собрание сочинений и писем: В 15-и тт. – Л.: Наука, 1984.
60. О Некрасове. Сб. / Сост. А. Ф. Тарасов. – Ярославль: Верх.-Волж. кн. изд-во. – Вып. 4. – 1985. – 114 с.
61. Орехова Л. Герой и автор в «Петербургских углах» Н. А. Некрасова // VI Некрасовские чтения. Тезисы докладов. – Ярославль, 1991. – С. 32-33.
62. Прийма Ф. Я. Некрасов и русская литература. – Л.: Наука, 1987. – 326 с.
63. Панаева А. Я. Воспоминания. – М.: Худож. лит., 1972. – 486 с.
64. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. – Л., 1986. – 168 с.
65. Савостин И. Г. Пространство народных героев Некрасова // Н. А. Некрасов и его время. Межвузовский сборник. – Калининград, 1981. – Вып. 3. – С. 60-69.
66. Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы. Кино. – М., 1977. – 315 с.
67. Хализев В. Е. Теория литературы. Уч-к для вузов.2-е изд. – М.: Высшая школа, 2000. – 398 с.
68. Чуковский К. И. Мастерство Некрасова. – М.: Худ. лит., 1971. – 711 с.
69. Чуковский К. И. Тема денег в творчестве Некрасова // Чуковский К. И. люди и книги. – М.: Худ. лит., 1958. – 544 с.
70. Эйхенбаум Б. М. О литературе. – М.: Высшая школа, 1987. – 274 с.
71. Яковлев В. И. К вопросы об исторических взглядах Н. А. Некрасова // Путь в науку. – Ярославль, 1999. – Вып. 5. – С. 50-55.