Особливості поетики ранньої прози М. О. Некрасова

     Навіть  найлегші белетристичні твори не можуть створюватися як суто розважальні, і будь-який розважальний роман повинен мати якусь суттєвість, заявити про серйозне вирішення актуальних проблем. Автори «Трех стран света» ввели до роману мотиви праці и капіталу, що зародилися, очевидно, під впливом поглядів В. Г. Бєлінського і В. П. Боткіна на прогресивний розвиток Росії [35, с. 184]. Образ головного героя «Трех стран света», що розбагатів, приваблював читача, тому що діяльність Каютіна популяризувала ідею чесного збагачення і модні на той час соціальні системи.

     Мотив праці та капіталу у романі белетризувався, став доступним та цікавим простому читачеві за рахунок зближення з міфом та чарівною казкою.

     Те, що відбувалося з Каютіним після  його від’їзду з Петербургу, нагадує  давній обряд посвячення, через який «юнак вводився до родового об’єднання, ставав повноправним його членом і набував права вступати до шлюбу» [64, с. 56].

     Як  і архаїчні персонажі, що отримували перед дальньою дорогою чарівні  дарунки, Каютін споряджається допоміжними  предметами: кисетом, хлібом, сіллю, баночкою парфумів. Одарювання персонажа, що вирушає в дорогу, бере витоки з мотиву зборів людини перед мандрівкою до іншого світу, царства мертвих, звідки вона поверталася, набувши необхідного досвіду та залучившись до деякої таємниці.

     У главах «Трех стран света», де представлено багатий етнографічний матеріал, також можна знайти сліди міфологічного художнього мислення. Працюючи над творами відомих російських мандрівників (П. Пахтусова, А. Лєвшина, С. Крашеніннікова), Некрасов здобув цікаві відомості про життя камчадалів, якутів, познайомився з повір’ями про тотемних тварин. Архаїчні образи відіграли значну роль у об’єднанні і гармонізації сюжетно-композиційної системи твору, вони ж сприяли розважанню та просвітництву читацької аудиторії.

     Другий  комерційний роман-фельєтон Некрасова і Панаєвої «Мертвое озеро» (1851) теж не має цілісності, «перенаселений» і також багато у чому орієнтований на розважальну французьку белетристику. Художній рівень «Мертвого озера» доволі низький, і ми відносимо його до масової белетристики, котра посідає місце між добротною белетристикою та масовою літературою.

     Об’єктивну  оцінку роману дала свого часу А. Н. Зіміна, яка відмітила, що «Мертвое озеро» - найслабший твір Некрасова, однак він «представляє значний інтерес в плані еволюціі творчості  письменника» [35, с. 193]. У романі очевидне значне розширення тематики, по-новому співвідносяться жанрові компоненти роману та оповідання, з’являються інші варіанти поєднання рис поетики романтизму, натуральної школи та наївного реалізму.

     Цей розважальний твір називають авантюрним садибним романом. Загальний садибний хронотоп до деякої міри поєднує фрагменти масивної конструкції, надає їй відносної стабільності. Персонажі «Мертвого озера» прагнути знайти спокій саме у садибах. Роман складається з декількох значних сюжетно-композиційних блоків, зв'язок між якими є доволі поверхневим: події перериваються та відновлюються часто без переконливої вмотивованості. Майже всі сюжетні ходи доволі банальні та типові для масової белетристики: таємниці народження, зникнення дітей, їх довгі пошуки і, врешті-решт, чудові неочікувані зустрічі. Шаблонними є образи прийомних дітей, картярів, акторів, інтриганів, циган, чесних капіталістів, своєвольних баринь та приживалок.

     Формальність, стандартність масової белетристики проявляються як в загальних принципах побудови сюжетно-композиційної системи твору, так і в незначних деталях – під час створення тропів (порівнянь та епітетів).

     Створюючи «Мертвое озеро», автори прагнули спростити  теми, образи, сюжетні лінії, тому читач отримував інформацію напряму, не витрачаючи часу на розшифровку підтексту. Враховуючи можливості поетики белетристики, Некрасов і Панаєва для спілкування з читачем використовували різноманітні засоби, наприклад, курсив, яким графічно виділяли особливо значущі слова.

     Порівнявши  використання курсиву, лапок, латинського  шрифту у високохудожній літературі і у творах другого ряду, іще  раз можна впевнитися у тому, що класика стимулює духовне та інтелектуальне зростання читача, змушує його вдивлятися у текст, уловлювати алюзії, підтекстові течії, а белетристика ухиляється від можливості розвивати творче мислення людини.

     Аналіз  роману І. С. Тургенєва «Батьки і діти» впевнює у тому, що графічні засоби акцентуації авторської думки зустрічаються там доволі часто (більше 140 випадків). Вони доповнюють соціальну або психологічну характеристику героїв, виділяють чуже слово у мові оповідача, передають майже невловимий перегук літературних цитат.

     Іншу  ситуацію спостерігаємо у масовій  белетристиці. Автори «Мертвого озера» активно використовують різноманітні графічні засоби виділення того чи іншого слова. Наприклад, у главі «Отступление», яку можна розглядати як вставну новелу про долю гувернантки, слово «mademoiselle» на 72 сторінках зустрічається більше 200 разів. Серед дворян у ХІХ столітті слово «mademoiselle» у випадку звертання до незаміжньої жінки було загальновживаним, однак згадуване 5-6 разів на кожній сторінці, воно невиправдано обтяжує текст, який не набуває від цього ані глибини, ані багатозначності. Курсив в «Мертвом озере» доволі примітивно здійснює змістовий натиск, дублюючи інформацію на той випадок, якщо читач не зрозуміє щось з першого разу.

     Шаблонними, стандартними видаються у романі масової белетристики карточна, циганська, театральна теми – фабульні резерви розважального читання.

     Гра у карти була невід’ємною частиною дворянського побуту, і це знайшло відображення у численних літературних творах. Некрасов теж часто використовує образ карточної гри, а в «Мертвом озере» карточний текст є особливо важливим та обширним. Автор твору масової белетристики, як правило, не здатний психологічно розгорнуто та переконливо показати розвиток пристрастей, він може лише констатувати їх наявність. Карти – явище таємниче і часто рокове, вони необхідні письменникові як еквівалент напружених колізій та переживань.

     Художньо  розроблена реалістична література, крім зображення очевидної емпірики, прагне до філософських узагальнень  та накопиченню підтекстової інформації. І те, і інше наближає твір до дійсності, робить його пізнаваним для інтелектуального читача. Наївно-життєподібна белетристика прагне зробити зображувану дійсність виключно екзотично-захоплюючою, і автори «Мертвого озера» використовують безпрограшний і дуже популярний у ХІХ ст. циганський мотив. За першої ж згадки про циганів читач розуміє, що мова піде про волю, пристрасне кохання, дику красу, нестримні характери та чорноволосих красунь у строкатих юбках і шалях.

     Висока  література багаторазово зверталася до циганської теми (достатньо згадати  поему О. С. Пушкіна, «Бесприданницу» О. М. Островського та ін.), що надавало зображуваним колізіям напруженого драматизму. У «Мертвом озере» стандартність, клішованість  образів очевидні. Циганська тема у романі спрощено розвиває теорію «природної людини».

     До  твору включено не менш популярний у середині ХІХ століття театральний мотив, що дає привід називати «Мертвое озеро» одним із перших російських театральних романів. Театральний текст дозволив авторам у наївно-реалістичній манері показати, що театр – це суспільство в мініатюрі, а долі людей споріднені з акторськими амплуа.

     Щоб переконати читача у своїй щирості, завоювати його довіру, створити романну  значимість, романісту-белетристу доводиться зачіпати актуальні теми. Гнучкий  талант митця другого ряду, його здатність до переймання, узагальненням, спрощенню забезпечують включення твору для легкого читання до кола літератури, зверненої до проблем сьогодення.

     Теорія  роману у Росії була однією із важливих складових філософської думки. Досліджуючи  закони романної форми, російські мислителі ХІХ століття сказали своє нове слово. Натхненний ідеями Гегеля, продовжуючи те, що було розпочате Кс. Польовим, Н. Надєждіним, Бєлінський пов’язав з романом ідею «оречовованого історизму», зображення історії, втіленої у особистих долях людей. Некрасов, добре знайомий з роботами Бєлінського, під час створення свого комерційного роману використав ідеї критика. Прагнучи до імітації романної структури, автори «Мертвого озера» вирішили звернутися до перших років ХІХ століття, зобразивши героїв військових походів.

     Завершуючи  роман, співавтори переносять оповідь  до берегів містичного Мертвого озера, котре згубило багато життів. Один з героїв твору вступає до розумного  мирного діалогу з колись зловісною  природою краю.

     Гармонія, згода людини і природи, що завершують «Мертвое озеро», звісно, штучно-ідилічні, однак вони надають роману завершеності та приводять читача до заспокійливого висновку, що хорошим людям навіть на березі Мертвого озера живеться комфортно і весело. Кінцівка твору, на наш погляд, представляє собою белетризовану ілюстрацію до думки: знання є згода природи та розуму. Ідея перемоги людського розуму та праці, думка про те, що в Мертвому озері насправді немає нічого таємничого та руйнівного, перегукуються з предметом бесіди Фауста і Ростислава у «Ночі сьомій» В. Ф. Одоєвського. Фауст говорить,  що у самій природі немає зла. Так масова белетристика тиражує і використовує те, що було відкрите високою філософською думкою.

     Таким чином, діалектику прози М. Некрасова вбачаємо у активних жанрових пошуках, які проводились автором, починаючи вже з його ранніх творчих спроб. Основним методом творення власного письменницького стилю слугувало поєднання в межах одного твору елементів різних художніх літературних систем. Оптимальні варіанти їх взаємодії обиралися Некрасовим для подальшого розвитку та опрацювання. Отже, досвід варіацій зі стилями включає як пародіювання та іронію щодо деяких з них, так і раціональне поєднання окремих художніх форм.

     Роман «Жизнь и похождения Тихона Тростникова» також є яскравим прикладом пошуків письменника у царині жанрів та стилів. Детальне вивчення цього твору дозволить глибше осягнути особливості творчості Некрасова. Крім того, поєднання різних жанрових та стильових пластів приводить до висновку про неоформленість жанрової ієрархії у російській літературі середини ХІХ століття.

     М. О. Некрасов працював не лише над проблемами розвитку так званої високої літератури. Ті твори письменника, що відносять до масової белетристики, звісно, не можна назвати першорядними у його творчому доробку, однак вони є, безперечно, цінними для дослідження літературної спадщини автора взагалі. До того ж вони у популяризованій формі, доступній кожному читачеві, розвивають ідеї, вже здобуті у високій літературі.

РОЗДІЛ 2

    НАСКРІЗНІ ТЕМИ, МОТИВИ ТА ОБРАЗИ ПРОЗОВИХ ТВОРІВ М. НЕКРАСОВА 
 

     2.1. Культурно-історичні  сталі у прозі  М. О. Некрасова 
 

     До  культурно-історичних тем у художній прозі Некрасова належать тема літературно-журнального  життя, світська тема та тема народу. Провідне місце у процесі становлення  літературної особистості письменника посідала тема літературно-журнального життя. За словами Н. Н. Мостовської, «Некрасов був глибоко літературним митцем», його «“літературність”, явище унікальне, порівнюване хіба що лише з пушкінською <…> “Літературність”, що переважала у творчості письменника у 40 – 50-і рр. пізніше сильно трансформується і майже зникає у поемі «Кому на Руси жить хорошо», у якій втілилися народно-поетичне мислення та відповідно народно-поетична стилістика» [57, с. 6-7].

     Про тему літературно-журнального життя у поезії Некрасова писали багато [1; 3; 28; 31; 32; 43; 44; 45]. Вона отримала втілення і у його прозі. Від перших прозових творів до роману «Три страны света» тема літературно-журнального життя посідає важливе місце у оповіді. На наш погляд, і вибір героїв (Клим, Тихон), і введення до тексту творів натяків на обставини сучасного йому літературно-журнального життя, і створення персонажів, що нагадують відомих літераторів та критиків, говорить про свідому установку Некрасова саме цією темою поєднати сюжети творів, що нерідко розпадаються на окремі фрагменти («Жизнь и похождения Тихона Тростникова»).

     Перша незавершена «Повесть о Берном Климе» з темою літературно-журнального  життя пов’язана лише частково. У помітках на рукописі і різних варіантах твору залишилися вказівки на те, що герой задумувався Некрасовим як поет. Текст нереалізованої повісті було пізніше використано для нового твору, присвяченого походенькам Тростнікова, і тут образ літератора-різночинця створювався вже послідовно. Дослідники зазначають, що «Некрасов робить спробу художньо відобразити суспільний тип різночинця, багато у чому протилежного традиційному для прози 1840-х рр. герою – маленькій людині» [59, т. 8, с. 717].

     Головний  герой «Повести о бедном Климе» - за первинним задумом поет, а потім – кандидат до чиновників. Тихон Тростніков бачить себе поетом, потім стає літератором. Незважаючи на деяку схожість персонажів, саме зв'язок Тихона з літературою значно розширює у романі коло явищ, що описуються, пов’язаних з літературно-журнальним та театральним середовищем.

     «Повесть  о бедном Климе» прийнято порівнювати  з фізіологічним нарисом. Дослідники звертають увагу на те, що «для Некрасова-побутоописувача  характерні тенденції, що передбачали  надбання натуральної школи». Його герой «стикається у своїх поневіряннях з побутом високопоставленого чиновництва, міщанським середовищем та життям суспільного дна» [59, т. 8, с. 702]. Її значення полягає також у тому положенні, яке вона посідає у історії літератури. З одного боку, в ній втілились риси літератури романтичної та такої, що описує людську вдачу, а з іншого, - реалістичної, що тільки-но зароджувалася. У змалюванні Тростнікова переважає іронічне ставлення автора до нього та фельєтонна манера, у якій провадиться оповідь. Некрасов «цілковито уникає елементів дидактизму, властивих повісті, що описує людську вдачу» і створює звичайного героя, проводить його «шляхом життєвих та інтелектуальних пошуків (прагнення стати студентом, мрія про літературну славу), виділяючи при цьому його здатність прилаштовуватися до будь-яких життєвих обставин, живучість, на відміну від традиційних мрійників, романтичних героїв, одразу приречених на загибель» [59, т. 8, с. 717].