Особливості поетики ранньої прози М. О. Некрасова

     Вступ 
 

     Творча  спадщина М. О. Некрасова є об’єктом для численних і плідних досліджень, багато з яких вже стали класикою літературознавства. Це роботи К. І. Чуковського, В. Є. Євгенова-Максимова, М. М. Гіна, М. В. Теплинського та ін. Однак усі ці наукові праці присвячені переважно вивченню поетичної спадщини письменника, а от прозові твори залишилися ніби «у тіні» і представляють собою малодосліджену грань літературної творчості автора.

     Художня проза М. Некрасова вивчена досить нерівномірно. Величезне значення мають дослідження та окремі статті Чуковського та Євгенова-Максимова про Некрасова: книги Чуковського «Майстерність Некрасова» та «Люди і книги», зібрана з ряду статей; фундаментальна праця Євгенова-Максимова «Життя та діяльність М. О. Некрасова, ряд його статей. Значний внесок до вивчення незавершених творів Некрасова вніс Г. А. Гуковський. Йому належить, наприклад, стаття «Невидані повісті Некрасова в історії російської прози» [26].

     Стосовно  прози М. О. Некрасова у російському літературознавстві складається ситуація, за якої неможливо розглядати оповідання, повісті, романи та фельєтони письменника лише як твори другорядні та як такі, що не мають жодного впливу на поезію митця. Сам Некрасов вважав свої романи чимось на кшталт творчої майстерні, де розроблялися нові естетичні принципи; досвід Некрасова-прозаїка став у нагоді Некрасову-поету, що у поезії розвивав теми, мотиви та образи своїх прозових творів. Таким чином, отримати цілісне уявлення про творчі досягнення письменника можна лише вивчивши та дослідивши усі форми його літературних творів, а також їх взаємодію між собою.

     У світлі окресленої ситуації актуальність звернення до прози Некрасова полягає у наступному: ця частина творчої спадщини письменника вивчена недостатньо. Історики літератури почали вивчати художню прозу Некрасова лише у ХХ столітті. Ними були проведені текстологічні дослідження, датування творів, установлені їх варіанти, проведено пошук джерел, прототипів, порівняльний аналіз біографії письменника та тексту його творів. Проте проза Некрасова все ж потребує аналітичного розгляду, оскільки її загальні та часткові аспекти не отримали усестороннього висвітлення.

     Наукову новизну роботи багато у чому зумовлено самим підходом до матеріалу, що передбачає комплексний аналіз некрасівської прози у її власне поетологічних, типологічних, генетичних аспектах. У роботі також виокремлено провідні теми та мотиви прози Некрасова, виявлено образи, що є наскрізними для творчості письменника. Крім того, здійснений аналіз міжродових зв’язків дозволяє окреслити перспективні напрями у вивченні взаємодії поезії та прози цього митця.

     Об’єктом  дослідження у роботі є прозова спадщина Некрасова в цілому та роман «Жизнь и похождения Тихона Тростникова» зокрема.

     Предметом – генезис творчості Некрасова-прозаїка та специфіка її міжродового функціонування, що проявляється у використанні мотивів та образів прозових творів митця у його поезії.

     Методологія дослідження. Дану роботу засновано на комплексному підході, що поєднує історико-генетичний, порівняльний та типологічний методи.

     Метою дослідження є виявлення законів родової, жанрової, стилістичної динаміки некрасівської прози та визначення її місця у діалектиці його літературної особистості.

     На  шляху до вказаної мети нами були висунуті та вирішені наступні завдання:

• показати, як стилістичне різноманіття творів Некрасова відобразило еволюцію митця;
• дослідити закони творчої авторської поведінки, що зумовили появу певних сюжетних моделей у некрасівських творах;
• виявити культурно-історичні та морально-етичні сталі у художній прозі Некрасова;
• проаналізувати характер їх втілення у прозових творах письменника;
• прослідкувати витоки та розвиток художніх образів, що є наскрізними у творчості Некрасова;
• вивчити характер міжродових зв’язків у творчій спадщині письменника.

     Теоретичне  значення роботи полягає у тому, що вона дозволяє конкретизувати уявлення спеціалістів про процес формування реалізму у російській літературі 1840-х – 1850-х рр..

     Практичне значення отриманих результатів: вони можуть бути використані у подальшому вивченні художньої творчості Некрасова, а також під час викладання історико-літературних курсів, присвячених творчості Некрасова і російського роману ХІХ ст. Матеріали роботи можуть стати у нагоді для коментування видань Некрасова.

     Основні положення роботи пройшли апробацію в ході попереднього захисту випускних робіт на кафедрі світової літератури та культури ХДУ (квітень 2007).

     Робота  складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Перший розділ присвячено вивченню діалектики прозової творчості М. Некрасова. Розглянуто основні напрями розвитку літературної особистості письменника. Другий розділ містить дослідження щодо образно-тематичної сфери некрасівських прозових творів. Основні мотиви та образи прози автора характеризуються з позицій двох зрізів: культурно-історичного та морально-етичного. У третьому параграфі другого розділу оглядово висвітлюються міжродові зв’язки у творчості Некрасова. У висновках наводяться основні результати та підсумки вивчення теми роботи.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1

     ГЕНЕЗИС ПРОЗИ М. О. НЕКРАСОВА 
 

     1.1. Особливості поетики  ранньої прози  М. О. Некрасова 
 

     Рання проза М. Некрасова – явище, безумовно, вторинне по відношенню до високохудожньої літератури, однак воно являє собою унікальний матеріал для дослідження.

     Оповідання, повісті, нариси молодого Некрасова  еклектичні, їм властиве поєднання  елементів поетики класицистського, романтичного художніх методів, при  цьому у творах відчувається прагнення  до зображення істинної дійсності, властиве натуральній школі. Створювалась особлива «гібридна» форма, до якої мав відношення не лише Некрасов. В. Г. Бєлінський  у своїй статті «Російська література у 1841 році» писав про це явище як типове, зазначивши, що на «арені літератури» чути «доволі нескладний і дикий концерт» [6, c. 337].

     Письменники не лише одночасно створювали романтико-сентименталістські і натуралістичні твори, вони поєднували у одному тексті елементи, які, здавалося  б, неможливо поєднати. Творчість  молодого Некрасова демонструє стилістичну  різнорідність, що відображає складний характер літературного процесу.

     Некрасов  починав свій творчий шлях у той  час, коли в літературі затверджувався реалізм, однак боротьба нового методу за першість не скасовувала «сутнісні, типологічно значимі цінності»  [16, c. 121] сентименталізму та романтизму. Різнобарвність ранніх некрасівських творів указує на навмисне зближення декількох естетико-ідеологічних систем, на спроби розглянути одні й ті самі сюжетні моделі із застосуванням різних художніх методів.

     Молодим письменником проводились активні жанрові пошуки, про що свідчать підзаголовки до творів: «повість», «оповідання», «записки», «повість з провінційного побуту», «епізод» та ін. Некрасов орієнтувався і на дійсність, переконуючи читача у істинності зображуваного, і на досвід сучасних письменників, що називали свої твори «бувальщина», «істинний анекдот», «істинна подія», що було кроком до реалізму. Цей художній метод наповнював поняття «правдивий», «реальний», «справжній» новим, «еклектично ускладненим і розширеним змістом» [14, c. 107].

     Існує думка, що до початку 1840-х років оповідання, повість, роман, нарис ще не мали у літературній свідомості «самодостатньої жанрової змістовності і розумілися переважно опосередковано» [14, c. 104], або через пражанри (анекдот, ідилія), або у співвіднесенні з життєвим досвідом.

     Це  твердження правильне у тому розумінні, що у перші десятиліття ХІХ ст. ще не було виявлено конкретні ознаки того чи іншого жанру. Однак закони, за якими творить митець, не створюються теоретиками, а іманентно властиві тій чи іншій формі. Жанрові різновиди ранніх некрасівських творів відрізняються визначеністю, вони мають риси повісті, оповідання, нарису.

     Першим  надрукованим прозовим твором Некрасова  була повість «Макар Осипович Случайный», що вийшла у 1840 р. в «Пантеоні російського і усіх європейських театрів» (№5). Письменник не відкрив свого істинного прізвища і підписався «Н. Перепельский».

     У повісті цитуються твори, що належать до різних художніх методів, поряд стоять романтико-сентименталістські, натуралістичні та реалістичні фрагменти, для неї характерна яскраво виражена різностильність.

     Підкреслено близьке розташування цілковито  різних за стилем відрізків тексту свідчить про те, що Некрасов свідомо  поєднує елементи тих чи інших  художніх методів, щоб пародійно  переосмислити старі моделі. Автор хоче показати, що одне й те саме явище може бути зображене за допомогою різних художніх прийомів, розглянуто з декількох точок зору. Це продемонстровано у «бальній» частині повісті, що поєднує елементи старої риторики та ознаки нової літератури.

     Цитування інших письменників допомагає молодому прозаїку підкреслити спорідненість  своїх творів з різними художніми  системами. У романтично забарвленому фрагменті повісті згадуються бездоганний  романтик Байрон та Марлінський. У повісті  декілька разів непрямо цитується «Горе от ума», і натяки на зв'язок некрасівського твору з комедією О. С. Грибоєдова включено до реалістичних фрагментів «Макара Осиповича Случайного».

     Некрасов  назвав свій твір повістю. «Макар Осипович Случайный» відповідає всім ознакам вказаного жанру, котрий створює очікування декількох ситуацій. Автор «не поспішає, робить детальні характеристики» [49, с. 33]. У даній повісті, як і в ряді інших, письменник уточнює жанр свого твору не лише у підзаголовку, але і в процесі розповіді.

     У тому ж 1840 р. Некрасов публікує оповідання «Без вести пропавший пиита», що привертало увагу дослідників як твір, що реалістично відобразив ознаки життя літератора-початківця: маленька кімната, пустий шлунок, злиденні меблі, нестача чорнил та ін.

     Оповідання  засновано на значущому епізоді, що розкриває важливі аспекти  приватного і суспільного життя. Ядром некрасівського оповідання стала  зустріч двох письменників. Один з  них – Наум Авраамович – тяжіє  до реального відображення дійсності, інший – піїта Грибовніков – не порвав ще зі старою риторикою, і творчість цього епігону Некрасов розглядає і оцінює через пародіювання романтичних образів. Із романтичними чудернацьки поєднуються комічно забарвлені елементи поетики класицизму (об’єктом уваги стають твори Сумарокова і Тредіаковського).

     Перу  молодого Некрасова належать дві  ультраромантичні повісті. Це «Певица» (1840) та «В Сардинии» (1842). В них немає поєднання елементів різних художніх методів, їх стиль однорідний, що змушує досліджувати вже не проблему еклектики, а особливу форму літературного запозичення.

     «Співачка»  близька до італійських повістей А. В. Тимофєєва і М. В. Кукольника, в ній використовуються романтичні образи, що стали шаблонними: герої не знають компромісу, впадають у крайнощі, їх характери та почуття буйні, як екзотична південна природа.

     І все ж «Певицу» не можна назвати пародійним твором: у нереальних, казкових, театрально-штучних ситуаціях простежуються істинні переживання і душевне напруження героїв. Відсутність «незв’язки обох планів, зсуву їх» [66, с. 201] дозволяє побачити у «Співачці» стилізацію («слідування за стилем», за словами Ю. Тинянова), а не пародію.

     В повісті «У Сардинії» автор зробив той крок, що відділяє стилізацію від  пародії. Остання спрямована на популярну  в ті часи «іспанську» повість (або драму). Пародіювання «іспанських» мотивів, комічне зниження трагічних ситуацій можна трактувати і як знак вичерпаності жанру, і як знак завершення певного етапу учнівства самого автора.

     Одним з популярних жанрів XVIII – XIX ст. у Росії була авантюрна повість. Некрасов здійснив спробу опанувати цю літературну форму, і у 1841 р. було надруковано «Несчастливец в любви, или Чудные любовные похождения русского Грациозо». Сам автор назвав цей твір повістю, що відповідає сучасним нормам жанрології. У повісті задача оповідача та героїв – підтвердити назву «Несчастливец в любви…», на цьому засновано дії та характер героя. Ланцюг однотипних, витягнутих у лінію подій міг би нарощуватися безкінечно, однак жодна з подій не завершиться благополучно.

     Як  і у будь-якій повісті, в даному творі образи часу та простору не вирізняються об’ємністю, всі персонажі беруть участь у пригодах головного героя, що взагалі не було б обов’язковим у романі з його розгалуженою сюжетно-композиційною  системою, котра дозволяє другорядним особам розвивати власні лінії.

     «Несчастливец в любви…», як і всі малі прозові твори Некрасова, вирізняється стрункістю форми: сюжетно-композиційні лінії виважені, симетрично розташовані деталі нагадують читачеві про минулі події, що урівноважує та стабілізує оповідь.

     Некрасов  старанно працює над стилем повісті, досягаючи пародійного ефекту не лише в значних епізодах, де безпомилково вгадується другий план, але і в  деталях. Комічні ситуації, до яких потрапляє Граціозо, доводять відомі авантюрні моделі до повної деструкції. Мова героя сповнена метафорами, їх компоненти рухаються від романтичного підвищення до реалістичного приземлення, котра руйнує підкреслено старанно побудовану конструкцію тропів.