Аналіз художніх видів мистецтв Італійського Ренесансу та Північного Відродження

Автор: Пользователь скрыл имя, 12 Декабря 2011 в 20:08, реферат

Краткое описание

Відродження (XIV-XVIст.) (з французької - «ренесанс») — епоха в історії культури та мистецтва, яку з повним правом можна назвати найбільш визначним і яскравим етапом в контексті усієї еволюції людства. У галузі мистецтва Ренесанс виплекав таких видатних митців, як Леонардо да Вінчі, Тиціан, Мікеланджело Буонаротті, Рафаель Санті, Альбрехт Дюрер та інших.

Оглавление

ВСТУП.................................................................................................. 2

РОЗДІЛ І. Світоглядні засади Ренесансу............................... 3
§1. Гуманізм в Італійській культурі Доби Відродження................... 3
§2. Поширення гуманістичних ідей в країнах Північної Європи......6


РОЗДІЛ ІІ. Аналіз художніх видів мистецтв Італійського Ренесансу та Північного Відродження............................................. 9
§1. Архітектура, живопис, скульптура Італії Доби Відродження..... 9
§2. Архітектура, живопис, скульптура Північного Відродження... 21

ВИСНОВОК.........................................................................................26
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……

Файлы: 1 файл

Відродження Євчинець Яна.doc

— 201.50 Кб (Скачать)

рельєфу, створюючи враження глибини простору за допомогою лінійної перспективи, точного розмежовування планів та поступового зниження висоти зображень (рельєф «Бенкет Ірода» на бронзовій купелі сієнського баптистерія, 1423—27рр). У співдружності з архітектором Мікелоццо він створює ренесансний тип настінного надгробку з античним саркофагом (на якому спочиває фігура померлого), с алегоричними фігурами та величним  

-16- 
 

ордерним  обрамленням (надгробок папи Іоанна XXIII, мармур, бронза, 1425—27рр, баптистерій, Флоренція). Перебування Д. в Римі на початку 1430-х рр. поглибило інтерес  художника до античної спадщини. Враження від античного мистецтва втілилися у святковості та вишуканості  рельєфу «Благовіщення» з пишним декором (так званий олтар Кавальканті, вапняк з позолотою, теракота, 1428—33рр, церква Санта-Кроче, Флоренція), у співочій трибуні флорентійського собору з фігурами «путті» (мармур з мозаїкою та позолотою, 1433—39, Музей собору, Флоренція). Ренесансним перетворенням античних форм відмічена і бронзова статуя Давида (1430-х рр.)  — перше оголене зображення людини у статуарній скульптурі Відродження. У 1434—43рр. Донателло оформляє інтер’єр Старої сакристії церкви Сан-Лоренцо у Флоренції, де ним спільно з Брунеллескі створюється новий тип синтезу мистецтв, для якого характерна рівнозначність архітектурних та скульптурних форм. Найвищий розквіт його творчості пов’язаний з падуанським періодом. В Падуї Д. створив перший світський монумент епохи Відродження — кінний пам’ятник кондотьєру Гаттамелате (бронза, мармур, вапняк, 1447—53рр). Для церкви Сант-Антоніо в Падуї Д. виконав у 1446—50 один з найбільш крупних скульптурних олтарів епохи Відродження: статуї та рельєфи у строгому ордерному обрамленні. У рельєфах олтаря багатофігурні сцени, життєві та драматичні, майстерно розгорнуті в ілюзорнім просторі. Пізні твори Д., створені в умовах кризи демократичних традицій треченто та раннього кватроченто, сповнені гострої експресії та духовного надлому (статуя Марії Магдалини, розфарбоване дерево, 1450-і рр., баптистерій, група «Юдіф та Олоферн», бронза, 1456—57рр, площа Синьйорії, рельєфи двох кафедр церкви Сан-Лоренцо, бронза, 1460-і рр., завершені учнями Д., — все у Флоренції). Вплив творчості Д. на розвиток італійського мистецтва епохи Відродження було величезним. Досягнення Д. були сприйняті багатьма скульпторами кватроченто, а також живописцями Паоло Уччелло, Андреа дель Кастаньо, Андреа Мантеньєй ті іншими. Витвори Донателло вивчали Мікеланджело и Рафаель.

      Отже, італійське мистецтво Ренесансу  відрізняла святковість, вишукана краса, просторовість, свобода образів. Найвизначнішим моментом слід вважати період Високого Відродження, який ознаменувався титанізмом. У цей час жили і творили три великий майстри, універсальні митці славні на всі покоління: Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті та Мікеланджело Буонаротті. Ці люди являли собою реальні зразки безмежних можливостей людини.

      Леонардо  да Вінчі (1452, м. Вінчі (передмістя Флоренції)-1519, Турень, Франція). Італійський живописець, скульптор, архітектор, вчений та інженер.

Народився в родині багатого нотаріуса. Вчився у майстра Андреа дель Верокьо (1467—72). Л. да В. розвиває традиції кватроченто, підкреслюючи плавну об’ємність форм м’якою світлотінню, іноді оживляючи обличчя ледь помітною посмішкою. Фіксуючи результати численних спостережень в  

-17- 

начерках, ескізах та натурних штудіях, виконаних  в різних техніках (італійський олівець, срібний олівець, сангіна, перо), Л. да В. досягає великої гостроти в міміці обличчя, а фізичні особливості та рухи людського тіла зображує в бездоганній відповідності з духовною атмосферою композиції. На службі у правителя Мілана Лодовіко Моро (с 1481 чи 1482) Л. да В. виступає в ролі військового інженера, гідротехніка, організатора придворних феєрій. Понад 10 років Л. да В. працює над монументом Франческо Сфорца, батька Лодовіко Моро (сповнена пластичної міці глиняна модель кінної статуї в натуральну величину була зруйнована під час взяття Мілану французами в 1500; відома лише за підготовчими начерками). На цей період припадає і творчий розквіт Леонардо-живописця. В «Мадонні у скелях» (1483—94, Лувр, Париж; 2-й варіант — 1497—1511, Національна галерея, Лондон) улюблена Л. да В. тонка світлотінь («сфумато») відіграє роль духовного начала і наголошує на теплих стосунках близьких людей; персонажі представлені тут в оточенні чудернацького скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Л. да В. У трапезній залі монастиря Санта-Марія деллє Грація Л. да В. створює розпис «Таємна вечеря» (1495—97; через особливості техніки — олія з темперою — він зберігся у зіпсованому вигляді; у 20 ст. реставрована; високий етичний зміст розпису виражено у суворих математичних закономірностях її композиції. «Таємна вечеря» знаменує одну з вершин розвитку всього європейського мистецтва. В архітектурі Л. да В. розробляє різні варіанти «ідеального міста» та центрально-купольного храму. В Мілані майстер навколо себе збирає учнів (Ломбардська школа). У Флоренції Л. да В. працює над розписом в Палаццо Веккьо («Битва при Ангьярі», 1503—1506, не завершена, відома за копіями з картону), котра стоїть біля джерел батального жанру в мистецтві нового часу. В портреті Мони Лізи (т.зв. «Джоконда»; 1503, Лувр) образ багатої городянки виступає втіленням піднесеного ідеалу жіночності, не втрачаючи при цьому інтимно-людської привабливості; важливим елементом композиції стає космічно широкий пейзаж, що потопає у холодному серпанку. До пізніх витворів мистецтва Л. да В. відносять: проекти пам’ятника маршалу Тривульціо (1508—12; до цих проектів близька бронзова статуетка коня з вершником, Музей образотворчих мистецтв, Будапешт); «Свята Анна з Марією та немовлям Христом» (близько 1500—07, Лувр), що завершує пошуки майстра в області світло-повітряної перспективи та гармонійної пірамідальної композиції; «Іоанн Хреститель» (близько 1513—17, Лувр), де солодка двозначність образу свідчить про наростання кризових моментів у творчості Л. да В.; серія малюнків із зображенням вселенської катастрофи (т.зв. цикл з «Потопом», італійський олівець, перо, близько 1514—16, Королівська бібліотека, Віндзор), в котрій  роздуми про мізерність людини у порівнянні з могуттю стихій поєднуються з раціоналістичними уявленнями про циклічність природних процесів.

     Для Л. да В. мистецтво та  наука були нерозривно пов’язані. Як вчений та інженер  Л. да В. збагатив проникливими спостереженнями  майже всі  

-18- 

сфери науки на той час, розглядаючи  свої нотатки та малюнки як підготовчі начерки до гігантської енциклопедії людських знань. Зібрані Л. да В. спостереження над впливом прозорих та напівпрозорих середовищ на забарвлення предметів, відображені в його живописі, призвели до ствердження в мистецтві  Високого Відродження принципів повітряної перспективи. Невтомний вчений-експериментатор і геніальний художник, Л. да В. — особистість-символ епохи.

      Рафаель Санті (1483, Урбіно, - 1520, Рим], італійський живописець та архітектор. Р. народився в родині живописця Джованні Санті. У 1500 переїхав в Перуджу та вступив в майстерню Перуджіно. Уже в ранніх творах Р., в їх витончених фігурах, відчувається рука високообдарованого художника ("Сон лицаря", Національна галерея, Лондон; "Три грації", Музей Конде, Шантійї; "Мадонна Конестабілє", Ермітаж, Санкт-Петербург; всі три - 1500-02). У 1504 Рафаель відправляється у Флоренцію, де вивчає полотна видатних художників, а також анатомію та перспективу. Славу Р. приносять численні олтарні образи; його мадонни 1504-08 з материнською принадою ("Мадонна Грандука", Галерея Палатина, Флоренція, "Мадонна в зелені", Художньо-історичний музей, Вена; "Мадонна с немовлям та Іоанном Хрестителем", чи т.зв. "Прекрасна садівниця"). У 1508 майстер завдяки Браманте отримує від папи Юлія II запрошення до Риму (для робіт у Ватиканському палаці); в Римі майстер ближче знайомиться з античними пам’ятниками, бере участь у розкопках. Тут Р. створює найбільш капітальний твір —  розписи парадних зал (т.зв. станц) Ватиканського палацу. У людних, урочисто-величних композиціях станц дія розгортається на фоні чи всередині ренесансних будівель. Р. вдалося блискуче поєднати зображений простір із реальним. В Станца делла Сеньятура (1509-11) Р. представив 4 області діяльності: богослов’я ("Диспути"), філософію ("Афінська школа"), поезію ("Парнас"), юриспруденцію ("Мудрість, Міра та Сила" с прикладами історії світського і церковного права), а також відповідні алегоричні фігури, біблейські та міфологічні сцени (на плафоні). У 2-му залі (Станца д'Еліодоро, 1511-14) знаходяться фрески на історико-легендарні теми ("Вигнання Іліодора", "Зустріч Лева I з Атілом", "Меса в Больсені", "Звільнення  апостола Петра з в’язниці").

     У Римі досягає зрілості талант Р.-портретиста; в портретах він передає передусім  стійкі риси характеру персонажів, наприклад: стриману владність Юлія II (1511, Галерея Уфіци, Флоренція), гордовитість невідомого кардинала (1512, Прадо, Мадрид), душевну м’якість "Жінки у покривалі" ("Донна велата", 1513, Галерея Палатина) та інші. В римських мадоннах Рафаеля настрій ідилії поступається глибокому почуттю материнства ("Мадонна Альба", 1510-11, Національна галерея, Вашингтон; "Мадонна ді Фоліньо", 1511-12, Ватиканська пінакотека; "Мадонна в кріслі", 1516, Галерея Палатина). Найдовершеніший витвір мистецтва руки Рафаеля — це "Сікстинська мадонна" (1515-19, Картинна галерея, Дрезден).  

-19- 
 

     Виняткове значення має діяльність Р.-архітектора. Після смерті Браманте Р. обійняв  посаду головного архітектора собору св. Петра (склав новий, базилікальний  план) та добудував початий Браманте ватиканський двір з Лоджіями. В Римі ним побудована кругла в плані церква Сант-Еліджо дельї Орефічі (з 1509) та витончена капелла Кіджі церкви Санта-Марія дель Пополо (1512-20). Р. також побудував палаццо: Відоні-Каффареллі (з 1515) зі здвоєними напівколонами, Пандольфіні у Флоренції (1520 за проектами Р. та архітектора Дж. да Сангалло). В роботах Рафаель незмінно прагнув надати кожному палацу святкового та індивідуалізованого вигляду.

     Мистецтво Рафаеля зберігає і донині авторитетність та зразковість.

     Мікеланджело  Буонаротті (Michelangelo Buonarroti; Мікеланьоло ді Лодовіко ді Леонардо ді Буонаррото Сімоні) (1475, Капрезе, тепер Капрезе-Мікеланджело, Тоскана, — Рим), італійський скульптор, живописець, архітектор та поет. У творах М. з великою силою відобразились як глибоко людські героїчні пафосні ідеали Високого Відродження, так і трагічні відчуття кризи гуманістичного світогляду, характерні для Пізнього Відродження. М. вчився у живописця Гірландайо (1488-89) та скульптора Бертольдо ді Джованні (1489-90), проте найбільше вплинули на його творчість роботи Джотто, Донателло, Мазаччо, Якопо делла Кверча та антична пластика. Уже в юнацьких працях [рельєфи "Мадонна біля сходів", "Битва кентаврів", мармур (як і всі наступні скульптурні фігури М.), 1490-92, Каса Буонаротті, Флоренція] вимальовуються головні риси творчості М. - монументальність, пластична міць та драматизм образів, благоговіння перед красою людини. В Римі М. створює статую "Вакх" (1496-97, Національний музей, Флоренція) та групу "Оплакування Христа" (1498-1501, собор св. Петра, Рим). Колосальна статуя Давида (1501-04, Галерея АХ, Флоренція) —уявлення про грізну силу (цю особливість робіт М. сучасники називали terribilitá), про героїчні поривання, міцну силу волі. М. прагнув зобразити готовність громадян встати на захист республіки. У 1505 папа Юлій II запрошує М. в Рим, де йому доручають створення надгробку папи; роботи затягнулись, проекти змінились, і споруда (лише фрагмент задуманого М. величного скульптурно-архітектурного комплексу) була завершена тільки в 1545. Для надгробку М. створив низку статуй, в тому числі "Мойсея" (1515-16, церква Сан-П’єтро ін Вінколі, Рим). Мойсей — титанічна особистість з могутнім темпераментом та силою волі. Для надгробку призначалися ще дві статуї рабів (т.зв. "Повсталий раб" та "Помираючий раб", обидві — 1513-16, Лувр, Париж), задумані як протиставлення прекрасного і сильного юнака, що намагається розірвати пута іншому прекрасному юнаку, і чотири статуї рабів, котрі лишились незавершеними (1532-1534, Галерея АХ, Флоренція), саме по ним добре видно процес роботи М.; скульптор не обробляє блок рівномірно з усіх боків, уявляючи в нетесаному камені майбутній витвір, заглиблюється в блок в одних місцях, лишаючи інші майже не обробленими. Такий метод роботи практично виключає участь помічників. Монументальні живописні цикли Мікеланджело також виконував майже без сторонньої допомоги; це  

-20- 

стосується  грандіозного живописного твору  — розписам стелі Сікстинської капелли  Ватикану (1508-12). В складній ідейній програмі плафона виділяються такі теми: сцени з біблійної книги Буття, пророки та сівіли, предки Христа та епізоди з Біблії (чудесні звільнення іудеїв). Фрески сприймаються як гімн фізичній та духовній красі людини, як ствердження безмежних можливостей людини. У 1520-х рр. світогляд М. набуває трагічного відтінку. Головний труд цих років — прикрашення статуями Нової сакристії церкви Сан-Лоренцо у Флоренції, усипальниці роду Медичі (1520-34). Дві статуї померлих герцогів позбавлені портретних рис: це ідеальні образи. Біля їх ніг попарно розташовані чотири статуї — символи швидкоплинного часу. Лоренцо в тяжких роздумах, Джуліано у безцільному русі...  Це наслідки того глибокого песимізму, який охопив М. перед загибеллю свободи Італії (в процесі Італійський війн, 1494-1559 рр..) та кризою ренесансних ідеалів. Під час облоги Флоренції військами імператора та папи (1529) республіка призначає М. головою фортифікаційних робіт. Після падіння міста М. працює над завершенням капелли Медичі, а в 1534 назавжди переїжджає в Рим.  В Римі М. пише величезну фреску "Страшний суд" на олтарній стіні Сікстинської капелли (1536-41); у цій композиції  з могутніми оголеними тілами, центральним персонажем виступає юний та героїчно прекрасний Христос — нещадний суддя над людством. Болісним трагізмом віє від фресок капелли Паоліна у Ватикані ("Розп’яття Петра" та "Звернення Павла", 1542-1550). В останні 30 років життя Мікеланджело звертається до архітектури та поезії. (Про архітектурні роботи майстра чит. вище).  Лірику М. відрізняє глибина думки та високий трагізм; у ній М. розповідав про кохання, про самотність художника у ворожому світі, про гіркі розчарування гуманіста. Улюблені віршові форми — мадригал та сонет. Перше видання "Віршів" М. було здійснено у 1623 році. Творчість Мікеланджело — один з факторів, що стимулював розвиток маньєризму. Однак сам майстер зміг до кінця зберегти і виразити у своїх творах любов до людини і віру у її велич та красу.  
 

§2. Архітектура, живопис, скульптура Північного Відродження  

     В інших країнах Європи Відродження припадає на одне XVI століття. Поняття „Північне Відродження” за аналогією сприймають, як щось подібне до Італійського. Однак, коли в Італії Ренесанс мав первинний сенс — відродження традицій античної культури, то в інших країнах насправді, нічого не „відроджувалося”: там пам’яток та згадок античної епохи було обмаль. Мистецтво Нідерландів, Німеччини та Франції (головних осередків Північного Відродження) у XV ст.. розвивалось як пряме наслідування готики, як її внутрішня еволюція у бік „мирського”. Релігійні війни, боротьба з католицькою церквою — Реформація, Селянська війна, революція в  

Информация о работе Аналіз художніх видів мистецтв Італійського Ренесансу та Північного Відродження