Методика культурологічного виховання воїнів

     Зміст 

1. Вступ
2. Культурологічне виховання як один з основних видів військового виховання
3. Методика культурологічного виховання воїнів
4. Висновки
5. Список літератури

      Вступ.  

     Процес  розбудови та всебічного розвитку нашої  держави на сучасному етапі вимагає  детального перегляду та удосконалення  складових системи національної освіти та виховання у тому числі  і культурологічного виховання  військовослужбовців. Проблеми культурологічного  виховання воїнів армії та флоту  вимагають перегляду методологічних підходів до нього, розробки більш ефективних психолого-педагогічних засобів впливу на особистість з метою формування високого рівня її національної свідомості, морально-етичних якостей, розширення культурноосвітнього світогляду військовослужбовців.

     Сьогодні  в частинах і підрозділах Збройних Сил України набутий певний досвід роботи щодо культурологічного виховання  воїнів, але він ще недостатньо  вивчений і узагальнений, слабо використовується передовсім досвід кращих частин і  підрозділів, низький рівень інформаційного забезпечення цієї роботи. Сьогодні гостро стоїть питання і про наукове  забезпечення культурологічного виховання, розробку нових шляхів, напрямків, програм  та досліджень з культурологічного  виховання воїнів.

     Різні аспекти культурологічного виховання  знайшли своє відображення у працях таких науковців: Маслов В.С., Колодій І.С., Варій М.І., Темко Г.Д., Стапхай А.С. та інш. Та незважаючи на значний обсяг літератури, проблема формування системи культурологічного виховання воїна в Україні залишається все ще не вивченою в достатній мірі. Потребує більш глибокого узагальнення історичний досвід, проблеми його трансформації в сьогоденному практику, ідеологічні та психологічні основи культурологічного виховання, пошук нових форм і методів виховання у Збройних Силах України тощо. Актуальність та практична потреба в розробці означених питань обумовили вибір теми й спрямованість даної роботи.

       Культурологічне виховання як один з основних видів військового виховання 

     Зацікавленість  теоретиків і практиків культурологічного  виховання і навчання офіцерів, в  пошуках оптимальних методів  цієї роботи пояснюється певною залежністю бойової підготовки підрозділів  і частин від рівня їх культурологічних знань, навичок, вмінь, якостей та звичок і ефективності їх застосування у  військово-педагогічній діяльності.

     При розгляді культурологічного виховання  слід визначити суть та зміст даного терміну.

     Культурологічне виховання воїнів, слухачів і курсантів  – це цілеспрямований педагогічний процес озброєння і оволодіння історико-теоретичними знаннями, прикладними навичками  в галузі загальнолюдської та національної культури і мистецтв, формування естетичних і моральних якостей, поглядів і  звичок, а також методичних вмінь  застосовувати їх у військово-педагогічній діяльності в підрозділі, частині [28. c.532.].

     Зміст культурологічного виховання вміщує в себе педагогічну практику передані військовослужбовцям й засвоєння  ними відповідним чином і у  відповідній послідовності естетичних, трудових, культурно-просвітніх та ін. знань, навичок та вмінь, а також  формування у військовослужбовців  високих загальнолюдських і специфічних  якостей і звичок, необхідних у  сучасному бою.

     Культурологічне виховання є одним з основних видів військового виховання, головна  мета якого формувати та розвивати  культурноосвітній світогляд військовослужбовців, їх духовний потенціал, ідеологічні  засади в Збройних Силах України  засобами історії, теорії та практики культури та мистецтва. Але даний  вид виховання не є універсальним, самостійним, він здійснюється в  тісному взаємозв'язку з іншими видами виховання, такими як: трудове, правове, військово-патріотичне, фізичне, статеве  та ін.

     У відповідності до головної мети культурологічного  виховання накреслюються такі його завдання.

     Першочерговим завданням культурологічного виховання  є забезпечення найсприятливіших умов для популяризації та впровадження у життя військ української мови. Вона виражає природні, соціальні  і національні особливості українців. Це – мова високорозвиненої науки, літератури, мистецтва;

     Другим  за значенням завданням є розширення уявлень з історії України-Батьківщини, розвиток історичного та етнографічного краєзнавства. Всебічне знання рідної історії, краєзнавства, національної символіки  – це невичерпне джерело історичної пам'яті народу, джерело духовності;

     Третє завдання – це усвідомлення єдності  людини і природи, виховання шанобливого  ставлення до неї як годувальниці і головної обереги людського  життя. Пізнання таємничої душі природи  є фундаментом національної духовності і культури, складовою частиною національного  світосприйняття;

     Наступним завданням закладів культури є робота по вивченні, збереженні та популяризації  народного фольклору – усної  та пісенної народної творчості, яка  зберігає першовитоки самобутнього національного світосприймання, неповторного тлумачення явищ природи і людського  життя;

     Традиційним завданням залишається створення  умов для розвитку національного  мистецтва – пісенного, музичного, танцювального, декоративно-прикладного, насичення мистецькими традиціями побуту і дозвілля військовослужбовців [16, c.121.].

     Культурологічне виховання як розділ виховання взагалі ( у широкому сенсі ) будується і  здійснюється на загальнопедагогічних принципах – принципах навчання і принципах виховання. Але, враховуючи глибоку специфіку і повноту  проблеми і віддзеркаленої нею практичної діяльності, пропонуємо специфічні принципи культурологічного виховання слухачів і курсантів вищого військового  навчального закладу:

     1. Принцип теоретичного  обґрунтування виховного  процесу: припускає вплив на особистість ( групу ) з метою формування і розвитку культурологічних знань, навичок і вмінь, якостей і звичок з позицій сучасних світових наук, таких як:

• педагогічна етика, яка визначає модель, моральність вихователя і засобів раціональної педагогічно виправданої діяльності і поведінки;
• юрнаука права, яка визначає відповідно діючому законодавству права та обов'язки як вихователя – суб'єкта нашої системи, так і слухача або курсанта, навчальної групи, що виховуються;
• логіка, як наука про засоби доказів та спростувань, дає можливість науково- обґрунтоване теоретичне моделювання педагогічної системи культурологічного виховання, вже на цьому етапі виключає значну частину потенціальних помилок виховного процесу;
• психологія особистості та групи – припускає діяльнісний підхід до обліку та практичного застосування знань про індивідуальні особливості особистості слухача або курсанта, якості соціального мікросередовища, приналежності до тієї або іншої соціальної групи з її типовими особливостями та специфікою, військова та соціальна психологія дає можливість грамотно будувати виховання у конкретних умовах військової служби і визначених соціальних умовах;
• культурологія та естетика як теоретична наука про культуру з її прикладними аспектами і “наука про прекрасне” озброюють педагога-вихователя ідеальним комплексом мети виховання і дають можливість педагогічно обґрунтовано здійснювати добір необхідних для цього методів, прийомів, засобів і форм виховання;

     В процесі виховання можуть широко застосовуватись теоретичні висновки і практичні рекомендації всіх без  винятку наук і галузей людських знань.

     2. Принцип педагогічної  компетентності суб'єкта – припускає високу психолого-педагогічну і професіональну культурологічну підготовленість сукупного суб'єкта виховання, його методику і технологічну озброєність і активність. Класичне положення про те, що “вихователь сам повинен бути вихованим” виглядає недостатньо коректним, в тому розумінні, що вчитель, вихователь ( навіть якщо це сукупний педагог, сукупний суб'єкт ), повинен володіти значно більш високим рівнем спеціальних знань, навичок, вмінь, якостей і звичок, ніж заданий у настановчій меті виховного процесу.

     3. Принцип цілеспрямованості означає неможливість яких-небудь спроб виховного впливу і навіть його теоретичного моделювання без чіткої, педагогічно зумовленої цільової постанови виховання.

     Весь  процес від початку й до кінця  підпорядкований меті, з якої повинен  корелювати кінцевий результат –  якості і звички суб'єкту.

     4. Принцип аналітично-синтетичного  підходу – припускає здатність поелементної розробки педагогічної системи культурологічного виховання і гармонійного включення цих елементів на умовах взаємодії, взаємного зв'язку і впливу в складі системи. Серед найбільш важливих елементів цієї системи – методика культурологічного виховання як сукупність відповідних методів. Педагогічна система, мається на увазі, як єдине ціле, здатне гнучко, динамічно і ефективно змінювати свої елементи в залежності від зміни характеру, мети виховання і педагогічної ситуації.

     5. Принцип адекватності  й системності  методів.

     В умовах конкретної педагогічної ситуації у військово-навчальному закладі, навчальній групі, з урахуванням  індивідуальних психологічних особливостей особистості необхідний якісний  і кількісний відбір прийомів, засобів, методів і форм виховання, які  відповідні цій ситуації. В той  же час ні один з методів виховання  не є універсальним, ізольованим  від інших, не дає бажаного педагогічного  результату і ефективна лише система  виховних методів, яка припускає  їх “дозування” з урахуванням  особливостей соціального середовища, мети виховного впливу.

     6. Принцип естетизації – припускає культурологічне виховання на високих ідеалах світової художньої культури, на істинних естетичних зразках. Естетизація торкається як рівня педагогічного і культурного розвитку суб'єкта ( сукупного суб'єкта ) виховання, так і естетичної забарвленості всієї педагогічної системи і її елементів: мети, методів, форм, прийомів, засобів [22. c.3.].

     Процес  культурологічного виховання забезпечує виконання ряду функцій: виховної, мобілізуючої, розвиваючої, гедеоністичної та ін.

     Виховна функція процесу культурологічного  виховання полягає у вихованні  воїнів творами світової та національної культури, формуванні у них відповідних  морально-етичних, бойових та ін. якостей  потрібних воїнові.

     Мобілізуюча функція. Зразки світової та національної культури та мистецтва, національно-бойові традиції впливають на згуртованість  підрозділів, частин, сприяють формуванню почуття колективізму у військовослужбовців, готовності до виконання поставлених  перед ними завдань

     Розвиваюча  функція культурологічного виховання  полягає у формуванні відповідного культурноосвітнього світогляду, поглиблення  їхніх знань у сфері культури та мистецтва, набуття певних практичних навичок та вмінь.

     Гедеоністична функція полягає у задоволенні  потреб військовослужбовців творами  культури та мистецтва.

     Культурологічне виховання як одна з основних частинок процесу загального виховання здійснюється на основі перевіреної на практиці системи методів виховання.

     Метод військового виховання – це сукупність засобів і прийомів однорідного  педагогічного впливу на воїнів з  метою формування у них необхідних якостей для виконання військового  обов'язку [19. c. 54].

     Основними методами виховання ( в тому числі  і культурологічного ) воїнів є такі методи:

• переконання;
• прикладу;
• вправ;
• змагання;
• критика і самокритика;
• заохочення;
• примусу.

     В кожному методі культурологічного  виховання об'єднуються засоби і  прийоми за допомогою яких вирішуються  характерні для даного методу виховні  задачі.

     Кожний  із методів виховання здійснює культурний вплив на формування багатьох сторін особистості воїна, але ні один з  методів не є універсальним і  не вирішує всіх задач виховання. Лише творчий підхід і правильне  застосування всієї системи методів  виховання дає змогу вирішити ці задачі.