Методика культурологічного виховання воїнів

     Одним із головних методів як культурологічного  так і загального виховання є  метод переконання.

     Переконання – це активний вплив на розум, почуття  та волю воїна, який має за мету допомогти  людині зрозуміти суть ідей та вимог, в дусі яких він виховується, внутрішньо погодитися з цими ідеями, вимогами і у відповідності до них вирішувати всі практичні задачі [7. c.47.].

     При переконанні велику роль відіграє особиста впевненість вихователя, вміння пояснити воїнам, зацікавити їх. В процесі  виховання потрібно використовувати  широку гаму засобів та прийомів переконання, це такі як: пояснення, співставлення, власний досвід, бойові традиції, зразки світової культури.

     Серед методів виховання особливе місце  займає приклад. Під методом прикладу прийнято розуміти цілеспрямований  і систематичний вплив вихователів  на воїнів силою особистого прикладу, а також всіма видами позитивного  прикладу як зразка для наслідування, стимулу у змаганні і основі для  формування високих моральних якостей. Виховний вплив прикладу базується на здатності людей до наслідування, на потребі вивчати “запозичати” досвід інших, на силі змагання [20. c.97.].

     Особливо  велике виховне значення має особистий  приклад начальника. Це пов'язано  з тим, що по-перше, особистий приклад  вихователя є тією умовою, яка дає  йому моральне право виховувати інших;

     по-друге, особистий приклад любого начальника є основою його авторитету;

     по-третє, особистий приклад надихає воїнів в трудовій обстановці, в бою [1. c.82].

     Важливе значення у вихованні особового  складу мають приклади історичних постаттей, кращих спеціалістів, передового досвіду.

     Вплив позитивного прикладу тим сильніший, чим глибше воїни усвідомлюють його цінність.

     В процесі виховання командир намагається  розвинути і зміцнити вольові  якості характеру у свої підлеглих, сформувати у них привичку правильного  поводження. Цю засаду він вирішує, в основному, за допомогою методу вправи. Сутність методу вправи у вихованні  міститься, такій організації служби і всього життя воїнів, яка щоденно зміцнює їх свідомість, загартовує волю, розбиває почуття, дозволяє отримати позитивний соціальний досвід. Привички правильної поведінки.

     Вправа  у вихованні здійснюється опосередковано, через вирішення повсякденних життєво  необхідних задач. Усвідомлюваних воїнами. Щоб виробити у воїна сміливість, наполегливість, ініціативу, його потрібного систематично ставити в такі умови, в яких йому потрібно було б проявити ці якості.

     Методом вправи формуються не тільки вольові  і фізичні якості воїнів, але й  різноманітні військово-професіональні, моральні, естетичні і гігієнічні правила, які більш стійкі і накладають відбиток на характер воїнів [5. с.43.].

     Метод змагань. Суть цього методу в процесі  виховання полягає в застосуванні такої системи педагогічних впливів  на воїнів, яка розвиває у них  дух товаристських змагань і здорового суперництва, рівняння на кращих у навчанні, службі, суспільній, спортивній, культурно-масовій діяльності, спонукає їх до співпраці, взаємодопомоги, згуртованості, забезпечуючи на цій основі досягнення високих загальних результатів колективної діяльності.

     В процесі змагання повніше розкриваються  особисті можливості кожного воїна, його здібності, духовне багатство, моральні якості. Процес розвитку особистості  і колективу відбувається інтенсивніше, зменшуючи час дозрівання і удосконалення  воїнів, як фахівців своєї справи.

     Метод змагань передбачає наявність суб’єктів (учасників) і об’єктів (змісту правил) змагань; надання допомоги суб’єктом  у визначенні оптимальних обов’язків, що спонукають їх працювати на високому рівні; встановлення критеріїв для  об’єктивної оцінки результатів  змагань, організацію систематичного контролю за ходом змагань, регулярне підведення підсумків змагань, виявлення переможців і відстаючих, заохочення переможців. Активність цього методу підвищується в результаті проведення різноманітних конкурсів, вікторин, змагань, які дозволяють воїнам проявляти свої здібності, демонструвати високий рівень теоретичних змагань і загального розвитку, практичних навиків і змагань.

     В системі методів виховання значне місце займає метод критики і  самокритики. Даний метод полягає  у застосуванні системи впливів  на воїнів з метою виховання у  них високого почуття відповідальності за вчасне і якісне виконання учбових  та інших завдань, наказів, суворе дотримання військової дисципліни, норм моралі.

     Успішне застосування методу критики і самокритики  у вихованні вимагає дотримання ряду умов до яких відноситься: поєднання  свободи критики з відповідальністю того, хто критикує, за її зміст, гласність, об’єктивність, правдивість критики, її переконливість, поєднання критики “зверху” з розвитком критики “знизу”; врахування індивідуальних особливостей людини, її відношення до критики і реакція на неї … [23. с.204.].

     Особливість критики і самокритики як методу виховання є не тільки виявлення, усунення та попередження негативних явищ і сторін в житті і діяльності колективів і окремих військовослужбовців, але й створення специфічного психологічного стану, комплексу глибоких переживань: почуття вини, стиду, боязні втратити повагу колективу, товаришів, начальників, втратити моральну довіру. Критику і самокритику можна назвати методом взаємовиховання. У всіх без виключення воїнів вони формують почуття відповідальності, самокритичність, скромність, принциповість.

     Одним із головних, досить тонко і сильнодіючих методів виховання є метод  заохочення.

     Цей метод складає систему засобів  і прийомів морального і матеріального  стимулювання воїнів і військових колективів, що проявили високий рівень свідомості, натхнення, ініціативи, наполегливості у вихованні військового обов’язку і досягнення високих результатів в бойовій і гуманітарній підготовці, службі, суспільній роботі [6. с.267.].

     Заохочення  виконує оцінюючу і стимулюючу функції. В ньому виражаються позитивна  оцінка, суспільне виховання і  схвалення успіхів вихованців, наполегливість та інші якості при вихованні службових обов’язків. Воно піднімає воїна в його власних очах, розвиває почуття особистої гідності, всиляє віру у власні сили, піднімає бадьорість духу, сприяє єднанню колективу, розвитку дисциплінованості, ініціативи, мобілізує внутрішні сили воїнів на подолання трудностей в ході служби. Заохочення допомагає воїну закріпити все те позитивне, що є в його характері і поведінці, наполегливо бореться зі своїми недоліками.

     В застосуванні заохочень дотримуються системи педагогічних вимог (правил). До них відносяться: педагогічна  доцільність заохочення, підпорядкування заохочень вирішенню головних задач, які стоять перед підрозділом; відповідність заохочень степені заслуг воїна, вчасність заохочення; дотримання відчуття міри при заохоченні; послідовність в застосуванні заохочень; правильне формулювання мотивів заохочення.

     Перш  за все заохочення повинно бути педагогічно  доречним, носити виховний характер, викликати  позитивні зміни в діяльності воїна і військового колективу, в їх якостях. Педагогічна доречність заохочень полягає і в тому, щоб з його допомогою спрямувати увагу, зусилля і енергію воїнів на головне в житті частини, корабля, заохочувати їх за відмінні показники в бойовій та гуманітарній підготовках за зразкове несення бойового чергування, вартової служби, дисциплінованість, культурно-виховну діяльність.

     Метод примусу. Примус як метод виховання  є системою дисциплінарно-педагогічних впливів на воїнів; які халатно  відносяться до виховання службових  обов’язків, порушують військову  дисципліну і громадський порядок, з метою змусити їх виконувати військовий обов’язок та виправити свою поведінку [26. с.116.].

     Застосовувати метод примусу слід після того, як всі інші засоби впливу не дали бажаного результату або коли обставини вимагають негайно змінити поведінку воїна, присікти соціально шкідливі дії, заставити його діяти у відповідності з громадськими інтересами.

     Дисциплінарний  статут наділяє командирів правами накладати на порушників статутного порядку дисциплінарні стягнення. Педагогічно вміле застосування стягнень зміцнює дисципліну і виховує воїнів.

     Накладання  справедливого стягнення на одного воїна попереджує проступки інших військовослужбовців. Безкарність порушників військової дисципліни веде до безвідповідальності, розпущеності в поведінці, негативно відображається на житті і боєздатності всього військового колективу. Тому Дисциплінарний статут вимагає від начальників не залишати без впливу ні одного проступку. Але з цього не слідує те, що за кожне порушення автоматично повинно слідувати стягнення. Не залишати проступки без впливу – значить здійснювати вплив на воїнів, використовувати індивідуальні бесіди, зауваження, попередження, критику на зборах, в стінгазетах і радіогазетах та інше.

     При визначенні виду і міри стягнення  враховується: характер проступку, обставини, при яких його було скоєно, попередня  поведінка порушника, а також  час знаходження його на службі і  степінь знання порядку служби. Тільки врахувавши все це, можна правильно  оцінити міру стягнення. За однакове порушення дисципліни одному воїну достатньо зробити зауваження, другого треба серйозно попередити, а на третього накласти стягнення.

     Із  сказаного видно, що метод примусу, застосування стягнень вимагають від  офіцерів-вихователів відповідального  відношення, уваги, педагогічного такту, врахування індивідуальних особливостей підлеглих.

     Між всіма методами культурологічного  виховання існує взаємозв’язок. Успіх у виховній роботі досягається  не захопленням якимось одним  методом, прийомом, а творчим застосуванням всіх методів, прийомів, засобів, форм виховання в їх логічному взаємозв’язку.

       Методика культурологічного виховання воїнів 

     Культурологічне виховання в умовах військової служби має можливості вдосконалюватись багатьма, різними шляхами. Але одним з  найважливіших є об’єднання синтезування навчалного процесу, культурно-виховної роботи з військовослужбовцями, їх культурного саморозвитку в єдину  матеріально-економічну, соціально-психологічну, організаціцно-педагогічну систему  чи комплекс. Він передбачає навчальну  діяльність з гуманітарних дисциплін, інших дисциплін, які мають культурологічні  аспекти, діяльність в години дозвілля, громадську діяльність , яка пов’язана  з культурою та мстецтвом, також  участь в роботі самодіяльних тврчих студій, об’єднань, гуртків.

     Весь  цей процес культурологічного виховання  воїнів, який сприяє формуванню у них  високих моральних та бойових  якостей, естетичних смаків і т. д., досягається на основі перевіреної на практиці системи методів виховання. Саме творче застосування методів, прийомів та комплексний підхід до проблеми культурологічного виховання воїнів в проведенні різноманітних культурно-виховних та просвітницьких заходів в підрозділах та на базі клубу частини, дає змогу отримати вагомі результати в області культурологічного виховання воїнів.

     При розгляді проблеми культурологічного  виховання слід звернути увагу на діяльність клубів частин так, як саме тут відбувається основна маса заходів пов’язаних з історичним досвідом, мистецтвом, літературою та культурою взагалі.

     Поряд з діяльністю клубів, одним із основних осередків культурологічного виховання воїнів у підрозділах є світлиця. Благоустрій та приємний вигляд цих кімнат, наявність в них навчальної і художньої літератури, газет і журналів, телевізора і радіо, настільних ігор та музикальних інструментів створюють необхідні умови для організації розумного та інтересного дозвілля [10. с. 115.].

     Активісти підрозділу можуть на базі своєї світлиці проводити літературні вечори та вікторини, обговорення спектаклів та кінофільмів,творів художньої літератури, ігри, конкурси і т. д.. Вони використовують такі форми організації дозвілля як екскурсії і спектаклі за межами частини, репетиції гуртків художньої самодіяльності і концертних виступів. Організація відпочинку в підрозділі дозволяє з максимальною ефективністю врахувати індивідуальні особливості воїнів, їх інтереси та потреби [11. с. 200.].

     Враховуючи  роль мистецтва в культурологічному  вихованні воїнів, можна виділити ряд принципів, використання яких в  діяльності клубу неодмінно відіб’ється на її результатах: широта використання художніх творів, їх ретельний відбір, систематичність “зустрічей” з мистецтвом, рух від відомого до невідомого. Знання цих принципів ї застосування їх у виховному процесі дозволяє культ просвіт-працівникам більш ефективно використовувати традиційні форми і методи, активніше вести пошук нових [14. с. 117.].