Предявлення для впізнання

Залежно від процесуального становища осіб, які впізнають – пред'явлення для впізнання за участю свідків потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, підсудних.

Залежно від стадії кримінального процесу виділяють пред'явлення для впізнання на досудовому слідстві і пред'явлення для впізнання в суді.

За послідовністю проведення виділяють первинне і повторне пред'явлення для впізнання. Повторне пред'явлення для впізнання одного і того ж об'єкта тій самій особі, що впізнає, неприпустиме. А проте, є випадки, коли доцільно і не протизаконне проводити повторне пред'явлення для впізнання, зокрема у суді. Це буде розглянуто нижче.

Оскільки впізнання може бути здійснено на основі окремих зорових, дотикових, слухових, чи інших відчуттів і їх поєднання, то його можна на цій підставі і розрізняти. Наприклад, впізнання сліпою людиною по голосу і ознаками мови. Крім впізнання об'єкта за зовнішнім виглядом впізнаючий може також пам'ятати його особливості, котрі можна відчувати за запахом.

За порядком проведення впізнання людей можна виділяти звичайне і зустрічне впізнання. Суть зустрічного впізнання полягає в тому, що в цій дії передбачається участь одночасно двох осіб, що виступають одночасно в ролі впізнаючи і тих, хто підлягає впізнанню. Для його проведення формуються дві групи тих, котрі підлягають впізнанню – впізнаючих. Потім ці дві групи запрошуються в одне приміщення, і після того, як вони подивляться один на одного, їх розводять у різні приміщення. Там основні учасники в присутності понятих пояснюють, кого і за якими ознаками вони впізнали.

В той же час впізнання можна поділяти і за іншими критеріями, наприклад, місце проведення впізнання (службове приміщення, зал судового засідання, вулиця, квартира), умови проведення пред'явлення для впізнання (звичайне, впізнання особи поза візуальним спостереженням).

Можливі також впізнавальні акти в ході оперативно-розшукової діяльності, наприклад, впізнання в ході розшукових заходів за участю потерпілого, підозрюваного в натовпі. Кримінально-процесуальним кодексом їх проведення не регламентується. Здійснюються вони без дотримання встановленої законом процесуальної форми. Доказове значення його результати можуть набути, якщо такий факт впізнання в наступному зафіксований в допиті. Не дивлячись на корисність такого впізнання при здійсненні оперативно-розшукових заходів, для того, щоб впізнання стало безспірним доказом в суді, ситуацій непроцесуального впізнання та Інших актів впізнання слід уникати.

Таким чином, якщо узагальнити норми кримінально-процесуального закону і рекомендації криміналістичної тактики, можна виділити такі основні ознаки пред'явлення для впізнання: його самостійний характер; встановлення в наявності чи відсутності тотожності або подібності (групової чи родової приналежності) об'єкта, що раніше спостерігався на основі зорових, нюхових, слухових та інших відчуттів; психологічна сутність цієї слідчої дії пов'язана зі сприйняттям, зберіганням та співставленням зафіксованого розумового відображення об'єкта; участь самої впізнаючої особи – свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; наявність об'єкта впізнання; пред'явлення для впізнання не менше трьох однорідних об'єктів, серед котрих знаходиться і той, що раніше спостерігався.

2. Підготовка до пред'явлення для впізнання живих осіб

Пред'явленню для впізнання передує цілий ряд процесуальних та допоміжних дій, виконання яких покликано забезпечити правильність виконання впізнання та адекватність оцінки його результатів. Згідно з розробленими рекомендаціями вчених і практиків в підготовку до пред'явлення для впізнання входять: попередній допит особи, яка буде впізнавати; оцінка слідчим ситуації з позиції можливості проведення пред'явлення для впізнання; підбір, підготовка об'єктів, серед яких слід провести пред'явлення для впізнання; створення необхідних умов і обстановки для його проведення; визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів, які будуть використовуватися при пред'явленні для впізнання.

У ч. І ст. 174 та ч. І ст. 175 КПК України вказано, що при необхідності пред'явлення якої-небудь особи чи предмета для впізнання слідчий спочатку допитує про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи або предмета, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цю особу чи предмет. Таким чином, завданням допиту впізнаючого є з'ясування: обставин та фактів, які мали місце перед спостереженням; обставин та умов безпосереднього спостереження; сприйнятих ознак об'єкта та самої можливості впізнання; обставин та фактів, що мали місце після спостереження та до моменту допиту [1].

Попередній допит впізнаючого не треба розуміти як спеціальний допит, що проводиться перед актом пред'явлення для влізання. Якщо впізнаючий раніше вже допитувався в справі про прикмети та обставини сприймання об'єкта, що підлягає пред'явленню, то допитувати його вдруге не потрібно.

Показання на допиті, що передує впізнанню, потенційний впізнаючий дає, як правило, у формі вільної розповіді. Якщо відомості, повідомленні допитуваним, неповні чи незрозумілі, слідчий може задати уточнюючі і контролюючі запитання.

При з'ясуванні обставин, при котрих спостерігався об'єкт, слідчий повинен становити: місце спостереження (точне місцезнаходження, розміщення по відношенню до інших об'єктів, в приміщенні. на вулиці, в лісі і т.п.): відстань, на якій знаходився впізнаючий від об'єкта; тривалість і час спостереження; умови погоди, освітлення; в якому стані був допитуваний перед початком події, в процесі спостереження і після того; яка була спрямованість уваги, тривалість сприйняття, ступінь знайомства з об'єктом. Важливо знати, чи нема дефектів зору, слуху впізнаючого. Доцільно з'ясувати, чи добре він запам'ятовує осіб і ознаки речей.

Черговість питань, що стосуються описання окремих прикмет частин тіла людини, повинна відповідати прийнятій в криміналістиці системі описання за методом словесного портрету. Спочатку ставляться питання, що стосуються загальних прикмет (ріст, будова тіла), потім окремих (описання голови, лиця, лобу і т.д.).для того, щоб допомогти допитуваному описати зовнішність людини, слідчий може використати малюнки, діапозитиви із зображенням окремих частин тіла людини, комп'ютерні і композиційні портрети та інші засоби, за допомогою котрих можна активізувати згадуванні допитуваним прикмет і особливостей обличчя і досягнути максимально точного їх описання.

Вислови та терміни, що вживаються допитуваним під час характеристики тих чи інших прикмет, не можуть змінюватися слідчим відносно до криміналістичної термінології. Показання фіксуються в протоколі дослівно. Однак, якщо допитуваний, описуючи прикмети людини, використовує вислови, котрі не дають визначеного уявлення про неї: «обличчя благородне», «обличчя красиве» чи «некрасиве», «фігура спортивна», слідчий шляхом постановки уточнюючих запитань повинен досягнути їх конкретизації.

Відомо, що у ході сприймання та запам'ятовування краще зберігається помітні, особливі прикмети людей. Тому при допиті конче потрібно з'ясувати, чи не мала людина таких особливих прикмет (родимих плям, шрамів, бородавок та ін.), чи не було у неї яких-небудь фізичних недоліків (косоокість, кульгавість та ін.). Якщо допитуваний запам'ятав лише ті прикмети та особливості, котрі знаходяться на закритій одягом частині тіла, пред'являти для впізнання не слід, оскільки такі прикмети і особливості повинні встановлюватися в ході освідування.

Якщо допитуваний чув розмову особи, то необхідно з'ясувати, швидка вона, чи повільна, довгими чи короткими фразами говорила особа, як були побудовані речення, чи використовувалися професійні або жаргонні вислови, чи допускалися граматичні помилки, чи правильно ставилися наголоси і т.п. В тих випадках, коли допитуваний спостерігав особу в русі, слід ретельно з'ясувати особливості його ходьби: швидка, підстрибуючи, дріботлива, з різким помахом рук і т.п.

Під час допиту, що передує пред'явленню для впізнання трупа (коли допитуються особи, у яких зникли родичі чи близькі), необхідно з'ясувати такі дані: ім'я, прізвище, по батькові, вік, фах, зовнішні прикмети (зріст, стан і колір волосяного покриву на голові, колір очей, шкіри тощо), коли особу бачили востаннє, як вона була одягнена, які речі були при ній, а також інші особливості зовнішності (татуювання, стан зубів – наявність пломб, коронок, протезів, відсутність окремих зубів тощо, післяопераційні шрами) [8].

Якщо пред'явленню для впізнання підлягає тварина, то крім її загальних ознак (масть, порода) з'ясовуються особливі прикмети.

З'ясовуючи ознаки предмета, слід встановити: назву і призначення, розміри, форму і колір; матеріал з якого він виготовлений, ознаки, що утворилися у процесі експлуатації (тріщини, забруднення і т.п.).

Необхідність з'ясування прикмет і особливостей особи або об'єкту може виникнути після того, як проведений допит передбачуваного впізнаючого. В такому випадку допустимо проведення повторного допиту. Проведення повторного допиту іноді буває необхідним через короткочасну втрату допитуваним пам'яті. Однак слід мати на увазі, що якщо описання допитуваним ознак особи або об'єкту відрізняється від описання, котре він дав на першому допиті, то слідчий повинен з'ясувати причини зміни показань. Якщо розбіжності в показаннях в ході допиту не вдалося усунути, то впізнання проводити недоцільно, так як його результати не будуть мати доказового значення.

Досить часто виникає ситуація, коли допитуваному важко назвати ознаки особи, проте він заявляє, що може при пред'явленні впізнати її або при попередньому допиті називає одні ознаки, а при пред'явленні об'єкта впізнає його за іншими. Щодо цього питання в літературі немає однозначної думки. Зокрема, А.Я. Гінзбург пише: «коли з попереднього допиту не зрозуміло, з яких підстав допитуваний не назвав прикмети особи, що підлягає впізнанню, або заявив, що не розглянув прикмети, а потім впізнав пред'явленого, цінність такого впізнання сумнівна і навряд чи можна говорити про винність впізнаваної особи». Як обґрунтовано, на мою думку, зазначають деякі науковці, законодавче положення ст.174 (слідчий перед початком впізнання зобов'язаний провести допит особи, яка впізнає, щоб з'ясувати конкретні ознаки об'єкта, що підлягає впізнанню) не відповідає сучасним уявленням про психологічні механізми розпізнавання образів людини. При впізнаванні, коли воно є підсвідомим, особа може не запам'ятати прикмети, не зможе про них поінформувати на допиті, але варто їй пред'явити цю особу, і вона впевнено впізнає її серед багатьох схожих. Трапляється і таке, що той, хто впізнає, побачивши об'єкт, згадує та називає багато особливостей, про які раніше на допиті не згадував.

Я приєднуюся до думки А.Є. Крикунова, А.Ф. Маєвського, котрі вважають, що процес впізнання слід розглядати як складний психічний акт, що іноді здійснюється несвідомо, а не як механічне співставлення статичних образів сприйняття і уяви. Точне описання зовнішніх ознак людини для свідків і потерпілих є складним навіть тоді, коли вони ці ознаки добре запам'ятали. В акті впізнавання можуть брати участь і такі ознаки, котрі не зафіксувалися на рівні свідомості і актуалізувалися вже в ході процесу пред'явлення для впізнання [13].

Тому законодавцеві слід поміркувати над тим, щоб навіть у випадку непригадування на допиті людиною прикмет особи, що підлягає впізнанню, дати слідчому можливість пред'явити останню для впізнання.

Перед закінченням допиту слідчий обов'язково повинен запитати допитуваного про те, чи зможе він впізнати особу або об'єкт серед інших, що подібні між собою.

За результатами проведеного допиту приймається рішення про доцільність проведення пред'явлення для впізнання. Існують ситуації, коли пред'явлення для впізнання проводити не рекомендується: при можливості зриву особою, що впізнається, судово-слідчої дії; коли впізнаючий в силу своїх фізичних вад або стану здоров'я не може впізнати об'єкт; коли особа, котру впізнають, і впізнаючий знайомі між собою і факт знайомства не викликає сумнівів; коли впізнаючий на допиті заявляє, що він в силу об'єктивних причин не в стані впізнати той чи інший об'єкт; якщо впізнаючий пред'явив документи, котрі встановлюють тотожність об'єкта або предмета, що передбачалося пред'явити для впізнання; якщо впізнаючий брав участь в слідчих діях з участю впізнаваного, або йому пред'являлися в ході допиту об'єкти, котрі слід пред'явити.

Кримінально-процесуальний закон вимагає, щоб особа, що підлягає впізнанню, пред'являлася впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу, а предмет – в числі інших однорідних предметів. Виконання вказаної вимоги означає, що слідчий повинен пред'явити до впізнання не менше трьох осіб, котрі не мають різких відмін: щодо віку, національно-етнічних ознак, росту і будови тіла; форми і кольору обличчя; кольору волосся і зачіски; верхнього одягу і взуття; особливих прикмет. Труднощі виникають із добором однорідних об'єктів при пред'явленні об'єктів, що мають помітні ознаки, наприклад, у того, хто пред'являється для впізнання, відсутнє око, рука і т. ін. У цих випадках впізнання безпосередніх об'єктів можна замінити впізнанням фотознімків, які підібрати набагато простіше. Однорідними є предмети, що мають однакову назву, форму, розміри, колір, стан. Коли впізнаючий зазначив тільки родові ознаки у ході допиту, підбираються об'єкти, схожі за родовими ознаками, однак вирізняються за видовими ознаками(наприклад, мисливські рушниці різних моделей). Якщо попереднім допитом вказано ознаки, які дають можливість індивідуалізувати об'єкт, то підбирають предмети одного виду, але з різними окремими ознаками.

Труп пред'являється без однорідних об'єктів. У підготовку до пред'явлення трупа входить його туалет, який слідчий доручає судовому медику.

Закон встановлює тільки мінімальну кількість осіб, що пред'являються – не менше трьох. Верхню межу не встановлено. Вважається, що це повинно вирішуватися стосовно кожного випадку залежно від індивідуальних психофізіологічних особливостей впізнаючого сприймати, відтворювати (на попередньому допиті) і співставляти образ з пред'явленим об'єктом, а також від умов і обставин, при котрих проходило сприйняття. Багато авторів не рекомендують пред'являти велику кількість об'єктів для впізнання, оскільки це може «розсіяти сприйняття впізнаючого і ускладнити його діяльність по аналізу і синтезу криміналістичне значимих прикмет». Кількість може коливатися залежно від ступеня точності показань. Наприклад, коли впізнаючий на попередньому допиті називає конкретні ознаки впізнаваної особи, достатньо проводити впізнання 3–4 осіб. У випадку невпевненого твердження про можливість впізнати особу або коли впізнаючий не може повідомити якісь конкретні ознаки чи особливості особи, проте стверджує, що впізнає особу, якщо побачить, можна збільшити кількість осіб, що впізнаються, до 5 (для зниження ймовірності випадкового впізнавання).

В групу осіб, що пред'являються впізнання, не можуть входити: особи, котрих впізнаючий знає або міг неодноразово бачити. В зв'язку з цим до пред'явлення до впізнання слідчий повинен з'ясувати, чи знайомі особи, що пред'являються, з впізнаючим; співробітники (в тому числі і технічний персонал) правоохоронних органів і особи, що беруть участь у розслідуванні інших кримінальних справ в якості понятих, свідків і т.д. Щодо співробітників правоохоронних органів резюмується їх зацікавленість, інші не можуть пред'являтися у зв'язку з тим, що в впізнаючий міг з ними зустрічатися, відвідуючи правоохоронні органи.