Предявлення для впізнання

Громадяни можуть залучатися до участі в пред'явленні до впізнання тільки з їх згоди. Слідчий повинен попередити їх про те. Що в ході пред'явлення впізнання можливо буде проводитися фото-, кіно-, відеозйомка.

Слідчий повинен забезпечити участь понятих. При цьому слід мати на увазі, що понятий не може бути одночасно особою, що пред'являється для впізнання.

Вибираючи час пред'явлення для впізнання, слід враховувати, що впізнаючий з часом забуває об'єкт, котрий він спостерігав, при чому швидше всього забувається прикмети і особливості, на котрих головним чином ґрунтується процес ідентифікації. Тому впізнання слід провести, як тільки буде можливість. Місцем пред'явлення для впізнання переважно є робочий кабінет слідчого. У випадку необхідності пред'явлення для впізнання може проводитися в тому місці, де впізнаючий спостерігав об'єкт, або в іншому місці, що визначається слідчим з врахуванням конкретних обставин справи (наприклад, на відкритій місцевості, якщо об'єкти пред’явлення занадто громіздкі, зокрема, транспортні засоби [8, 621].

Якщо особою, що підлягає впізнанню є обвинувачений (підозрюваний), що перебуває під вартою, до пред'явлення для впізнання слід з'ясувати, чи не схильний він до втечі, для того, щоб вжити заходи до посиленої охорони або організувати пред'явлення безпосередньо в слідчому ізоляторі.

На мою думку, слід також провести психологічну підготовку впізнаючого (пояснити йому значення об'єктивно проведеного впізнання, налаштувати на дачу правдивих показань, допомогти подолати почуття страху від зустрічі з впізнаваними особами і т. п.). Однак при цьому не слід орієнтувати особу на впізнання конкретної особи.

Якщо від обвинуваченого (підозрюваного), що пред'являється для впізнання, або від захисника надійшло клопотання про участь захисника в слідчих діях, що проводяться з участю обвинуваченого (підозрюваного), слідчому слід повідомити про майбутнє пред'явлення для впізнання захиснику. Також слідчому потрібно забезпечити участь педагога, якщо в пред'явленні для впізнання бере участь неповнолітній свідок (потерпілий) віком до 14 років або обвинувачений (підозрюваний) віком до 16 років; вирішити питання про участь законних представників або близьких родичів неповнолітніх учасників пред'явлення для впізнання.

У випадку необхідності потрібно забезпечити участь перекладача або особи, що розуміє знаки глухого або німого.

Щодо участі експертів-криміналістів, то, наприклад, при впізнанні по голосу і за ознаками мови рекомендується залучати експерта-фоноскопіста. експерт-криміналіст може надати допомогу слідчому при здійсненні фіксації результатів і самого процесу впізнання за допомогою фото-, аудіо чи відеозапису. Слідчий зобов'язаний також підготувати необхідні освітлювальні прилади і засоби фіксації ходу і результатів пред'явлення для впізнання.

Отже, основою підготовки до пред'явлення для впізнання є виконання процесуальних і деяких допоміжних дій, що забезпечують правильність проведення впізнання, оскільки вченими і практиками вже давно встановлена пряма залежність ефективності результатів проведення впізнання і його доказового значення від підготовки до нього.

тактика пред’явлення впізнання слідство

3. Тактика пред'явлення для впізнання окремих об'єктів

Впізнання живих осіб проводиться у випадках, коли особа, яка підлягає пред’явленню, не була раніше відома впізнаючому, але спостерігалася ним у зв'язку із злочинною подією, впізнаючий знав особу, але не може дати необхідних даних про неї.

Виклик на впізнання слід організувати так, щоб впізнаючий і особа, що упізнається, не зустрілися один з одним. Для цього їх виклики планують в різний час. Приступаючи до пред'явлення для впізнання, впізнаючого необхідно розмістити в іншій кімнаті і тільки після цього запросити в свій кабінет учасників пред'явлення для впізнання. Слідчий пояснює їм права, обов'язки і відповідальність залежно від процесуального становища. Виконавши вказані дії, слідчий заповнює вступну частину протоколу і фіксує в описовій частині відомості про впізнаючого і осіб, що пред'являються для впізнання, з описанням їх зовнішності (при цьому слід звернути увагу понятих на відсутність різких відмінностей у зовнішності між особами, що пред'являються для впізнання), а також відомості про пояснення прав, обов'язків і відповідальності учасників, засвідчені їх підписами. Потім слідчий пропонує особі, що упізнається, зайняти будь-яке місце серед пред'явлених осіб і відзначає в протоколі, яке саме місце зайняла особа, що упізнається.

Після цього слідчий запрошує впізнаючого в приміщення. Запрошення повинно бути організовано так, щоб ніхто з учасників слідчої дії не виходив з приміщення (наприклад, по телефону, умовним стуком). Це виключає можливість посилання особи, що упізнається на те, що впізнаючому підказали те місце, котре зайняла особа, що упізнається.

Впізнаючому слідчий пояснює його завдання, права та обов'язки. Зокрема, коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК), а свідок, крім того, і за відмову від показань (ст. 385 КК), що відзначаються в протоколі. Проте свідок може відмовитися з мотивів неможливості впізнання. Слідчий пропонує впізнаючому уважно оглянути пред'явлених громадян і задає питання: «Чи впізнаєте ви кого-небудь з пред'явлених громадян, і, якщо впізнаєте, вкажіть на цю особу рукою».

Впізнаючому можна задати питання, спрямовані на активізацію процесу згадування. Однак неприпустиме постановлення навідних запитань. Крім цього, навідний характер можуть мати і дії слідчого. Важливо уважно спостерігати за поведінкою впізнаючого. Сама по собі така поведінка доказового значення немає, однак може бути підставою для побудови слідчих версій. Тому у випадку, якщо впізнаючий, не дивлячись на очевидність впізнання, стверджує протилежне, то його необхідно детально допитати після закінчення пред'явлення для впізнання, з'ясувавши при цьому причини його поведінки.

Якщо впізнаючий вказав на когось з пред'явлених, слідчий пропонує йому пояснити, за якими ознаками він впізнав дану особу. Впізнаному слідчий пропонує назвати прізвище, ім'я і по-батькові, а якщо він відмовляється, то це робить слідчий посилаючись на матеріли кримінальної справи.

Якщо впізнаючий заявляє, що нікого із пред'явлених осіб не впізнав, необхідно з'ясувати, чим це викликано: або він не пам'ятає образ особи, що раніше ним спостерігався, або він впевнений в тому, що цієї особи немає серед пред'явлених для впізнання.

Якщо впізнаючий, бажаючий зірвати впізнання, навмисно виділяє себе із числа пред'явлених для впізнання (наприклад, демонстративно заявляє, що він і є той, кого слід впізнати і т.п.), то його дії необхідно зафіксувати в протоколі і продовжити впізнання, з'ясувавши у впізнаючого, чи впізнав він когось, і якщо впізнав, то за якими ознаками. В подальшому слід винести постанову, в котрій вказати, що оскільки поведінка впізнаваного робить неможливим його пред'явлення в натурі, тому пред'явлення його іншим особам буде здійснюватися за фотознімками.

Впізнання особи може бути проведене і за її функціональними ознаками: за голосом і за ходою.

В криміналістичній літературі зазначається, що ідентифікація людини за голосом можлива в силу індивідуальності голосу людини, його стійкості, ознаки голосу і мови пов'язані з індивідуальною будовою гортані, дефектами голосового апарату, захворюваннями горла.

Більшість криміналістів виділяють в особливостях мови темп і недоліки вимови, в тому числі місцева говірка, картавість, шепелявість, заїкання, своєрідність акценту та ін. Голос є звуковим компонентом мови. Його характеризують тоновий діапазон, сила, забарвлення, темп. Проведення такого впізнання можливо, якщо впізнаючий дав показання про особливості мови, котрі можуть бути ідентифікуючими ознаками.

Для проведення впізнання слідчий виконує ті ж дії, що і у випадку пред'явлення для візуального впізнання. До особливостей відноситься: підбір осіб, разом з якими буле пред'являтися особа, що підлягає впізнанню; створення умов для пред'явлення, щоб впізнаючий добре чув мову, але не бачив осіб, що пред'являються, підготовка спеціального тексту, визначення тривалості розмови, включення спеціальних слів і фраз, котрі чув впізнаючий; повторення тексту кожною особою 2-3 рази, але в різній послідовності.

Використовують дві суміжні кімнати з відчиненими дверима чи тонкою перегородкою між кімнатами. Всі учасники мають бути поділені на дві групи: в одній – слідчий, впізнаючий, двоє понятих, а також фахівці та інші учасники слідчої дії, в другій – особа, яка допомагає слідчому (наприклад, співробітник міліції), поняті, особа, яку впізнають, та особи, що ведуть з нею розмову.

Впізнаючому слідчий пропонує уважно слухати розмову. Потім слідчий по черзі розмовляє з пред'явленими особами на вільну тему, а також пропонує їм прочитати підготовлений текст [8, 544].

Після виконання вказаних дій слідчий пропонує впізнаючому вказати, якому номеру в порядку черговості відповідала людина, котру він впізнав. Одержавши відповідь впізнаючого, слідчий запрошує його в кімнату, де знаходиться впізнавана особа, і пропонує пояснити, за якими ознаками мови він впізнав кого-небудь із пред'явлених осіб. Хід впізнання бажано фіксувати не тільки в протоколі, але й з допомогою засобів аудіозапису для того, щоб в разі необхідності призначити фоноскопічну експертизу.

При проведенні впізнання за голосом може бути використана демонстрація голосу за допомогою звукозапису. Приводами для його проведення в літературі вказуються наступні ситуації: неможливість безпосереднього впізнання через смерть, хворобливий стан особи, що підлягає впізнанню; відмова впізнаючого або особи, що підлягає впізнанню, від візуального впізнання; наявність відомостей про те, що особа, що підлягає пізнанню, хоче перешкодити впізнанню зміною свого голосу.

Слідчий виконує наступні дії: з фонограми голосу особи, що підлягає впізнанню, виділяє окрему частину з декількома чітко вимовленими фразами і найменшою кількістю перешкод; підбирає двох осіб з голосами, подібними на голос особи, що підлягає впізнанню, і пропонує їм сказати довгі фрази перед мікрофоном для запису на магнітофонну стрічку. Після підготовки фонограми на касету слід наклеїти бирку з вказівкою, чий голос записаний на плівці в тій послідовності, в якій проводився запис. В протоколі фіксується зміст фраз, записаних на магнітну стрічку, і ким вони сказані.

Впізнання особи за ходою відбувається наступному порядку. Слідчий підбирає двох осіб, хода котрих подібна з ходою пред'явленої для впізнання особи. Впізнаючий і поняті розміщуються в тому ж місці, де впізнаючий знаходився в момент сприйняття впізнаваної особи. Особам, котрі пред'являються для впізнання, слідчий пропонує пройти 15–20 метрів в тому ж напрямку, в котрому йшла людина, що раніше спостерігалася впізнаючим. Послідовність проходження осіб визначається за бажанням особи, що підлягає впізнанню. На вимогу слідчого пред'явлені для впізнання особи можуть пройти у вказаному напрямку 2–3 рази. Потім слідчий запитує впізнаючого, чи впізнав він кого-небудь з пред'явлених осіб, якщо так, то за якими ознаками.

Успіх впізнання людини по голосу, по ході обумовлений об'ємом інформації про особливості сприйнятих впізнаючим ознак. Якщо інформація про анатомічні ознаки буде повною, то ознаки ходи, голосу можна розглядати як додаткові ознаки зовнішності, тобто проводити пред'явлення для впізнання за анатомічними ознаками, але в ході пред'явлення для впізнання запропонувати особам, що пред'являються для впізнання, пройтися, прочитати текст, зробити жест. Якщо інформація про анатомічні ознаки зовнішності за своїм обсягом менша, ніж інформація про ознаки ходи, голосу, то необхідно провести пред'явлення для впізнання за ознаками останніх.

Деякі автори вважають, що проводити впізнання за однією динамічною ознакою (хода, голос), а не за сукупністю всіх ознак зовнішності, не можна, оскільки вони легко змінюються не тільки в результаті хвороби, старості, але і за бажанням самої особи. Проте слід погодитися з думкою З.Г. Самотиної, що в основу впізнання можуть бути покладені будь-які ознаки (прикмети, особливості), якщо вони мають особистий характер, тобто невіддільні від даної особи, і проявляються зовні, створюючи можливість сприйняття, запам'ятовування і відтворення в ході ототожнення [21, 66]. Є.Є. Подголін також говорить про те, що «не слід боятися, що особа, котра упізнається, змінить свій голос. Голос кожної людини має фізіологічні (природні) властивості, пов'язані з будовою його мовного апарату і змінити їх нелегко [17, 23].

У слідчій практиці пред'явлення особи для впізнання за фотознімками визнається правомірним у випадках, коли: а) особа котра підлягає впізнанню, померла або невідоме її місцезнаходження; б) впізнаючий знаходиться на значній відстані від особи, що підлягає впізнанню; в)особу, що підлягає впізнанню, необхідно пред'явити декільком особам, що знаходяться в різних місцевостях, і для оперативності в ці місцевості направляються окремі доручення; г)досягнути подібності пред'явлених для впізнання осіб (наприклад, у котрих відсутня рука, око і т.п.) вдається тільки за допомогою фотознімків; д)цього вимагає поведінка особи, що упізнається, в ході попереднього впізнання; е)у особи, котра підлягає впізнанню, після того, як його бачив впізнаючий, сильно змінилася зовнішність, і неможливо відновити її попередній стан; ж) впізнаючий відмовляється брати участь у пред'явленні для впізнання.

Особа, що підлягає впізнанню, на фотознімку повинна бути зображена в такому плані, що й інші особи на фотознімках, тобто не вирізнятися різко чим-небудь від інших (всі фотознімки повинні бути однакового розміру, пронумеровані і т.п.). Пред'явлені знімки повинні бути оформлені у вигляді фототаблиці або вклеєні в протокол і скріплені печаткою органу розслідування. В матеріалах справи повинні бути відомості про те, яким чином, де і при яких обставинах були виявлені фотознімки особи, котрій необхідно пред'явити до впізнання (протокол обшуку або виїмки та ін.). Впізнання особи за фотознімками відбувається в тому ж процесуальному порядку, що і безпосереднє впізнання особи. Якщо особа впізнала кого-небудь на фотознімку, в протоколі вказується, під яким номером був розміщений фотознімок особи, що пред'являвся для впізнання, його прізвище, ім'я, по-батькові.

Проведення пред'явлення для впізнання по відеозображенню можливе в тих же випадках, що і по фотознімках. Використання цього способу навіть має переваги, враховуючи більш повну фіксацію ознак зовнішності об'єктів і зручність їх демонстрації (можливість сповільнювати темп кадрів, зупиняти зображення). На відеострічці повинно бути зафіксовано загальний план, де всі особи, що пред'являються для впізнання, зображені на одному кадрі. Потім повинна бути зйомка кожної особи окремо різним планами з акцентуванням ознак або рис, що раніше називалися впізнаючим. Закінчивши зйомку в статичному положенні, проводять запис в динаміці, коли особи, що пред'являються, роблять певні рухи, говорять слова, повертаються.