Інвестиційний аналіз

- за видами (категоріями) цінних  паперів (ринок акцій, у тому  числі за їх видами, облігацій  тощо);

- за формою організації (організаційні  і розподільчі ринки);

- за принципом повернення фінансових  активів, що підлягають поверненню (ринок боргових зобов’язань  і ринок інструментів власності).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Екзаменаційний  білет № 18

 

1. Взаємозв’язок між інвестиційними можливостями, цілями і стратегією компанії.

 

2. Відмінність між балансовим прибутком і грошовим потоком за проектом.

Бала́нсовий прибу́ток — це сума фінансових результатів від усіх видів діяльності підприємства за звітний період, що складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи продукцію підсобних, допоміжних та обслуговуючих виробництв і господарств, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті та інших позареалізаційних операцій.

Грошовий потік (англ. Cash Flow) - грошові надходження підприємства мінус його грошові виплати за певний період. У ширшому фінансовому сенсі - аналіз всіх факторів, що впливають на надходження грошей протягом звітного періоду.

 

3. Тенденції розвитку сучасного ринку цінних паперів.

Останні десятиріччя ХХ ст. визначили  нові напрями, за якими може розвиватися  світовий ринок цінних паперів у  довготерміновій перспективі. Отже, розглянемо ключові тенденції, оскільки їхній вплив із часом може позначитися  і на характері функціонування ринку  цінних паперів в Україні. Цими тенденціями є: інтернаціоналізація й глобалізація ринку; підвищення рівня організованості й посилення державного контролю; комп’ютеризація ринку цінних паперів; нововведення на ринку; сек’юритизація тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Екзаменаційний білет  № 19

 

1. Стратегічні міркування у процесі інвестування капіталу.

Система бюджетування капіталу не повинна  розглядати інвестиційн проекти  в ізоляції, тобто приймати лише ті, які пропонують позитивн значення чистої теперішньої вартості, і відкидати  всі інші. Вона є цілісною частиною процесу корпоративного планування фірми і має, таким чином, бути узгодженою з цілями і стратегіями підприємницької діяльності. Процес інвестування, або процес перерозподілу ресурсів, до якого він інколи зводиться, є саме тим основним методом, за допомогою якого втілюється стратегія.

 

2. Визначення грошових потоків за неопрацьованими первинними даними.

У даному разі необхідно скласти  разом передбачені грошові потоки і не чіпати інформацію з прогнозованого на майбутнє звіту про прибутки і збитки. При розгляді прогнозів з продажу та експлуатаційних витрат необхідно враховувати такі зауваження:

враховуються лише ті грошові потоки, що виходять за межі власної підприємницької діяльності, а не ті, які мають форму витрат;

грошові потоки від продажу враховуються лише тоді, коли клієнти дійсно заплатять, а не тоді, коли бухгалтер зафіксує факт продажу;

враховуються додаткові податки, обумовлені додатковими грошовими  потоками інвестиційного проекту. Не варто  включати грошові потоки для оподаткування  у тому році, в якому вони були нараховані. Краще передбачати відтік коштів на наступний рік, коли ці податки дійсно будуть сплачені.

Сконцентрувавшись на коштах, необхідно  звернути особливу увагу на оборотний  капітал. Він потрібен для реалізації будь-якого нового проекту, щоб, наприклад, заплатити за матеріально-виробничі  запаси, або дати змогу клієнтам оплатити товар або послуги у кредит. Оборотний капітал дійсно включає всі витрати, необхідні для реалізації інвестиційного проекту до тих пір, поки не буде отримано гроші від клієнтів. Чим довший виробничий цикл і більше часу необхідно клієнтам для здійснення платежів, тим більший обсяг оборотного капіталу потрібен.

 

3. Учасники ринку цінних паперів.

Учасниками ринку цінних паперів  є емітенти, інвестори та особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. Саме цих учасників ринку мають обслуговувати всі інші учасники, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Екзаменаційний  білет № 20

 

1. Процес відсівання як інструмент вибраковування проектів.

Процес відсівання є важливим інструментом відбраковування проектів, які з  тих або інших причин не варті  подальших інвестиційних досліджень. На фазі відсівання звер- тають увагу на таке:

1. Чи збігається інвестиційна  можливість з інвестиційною стратегією? Чи потрапляє вона в сектор  діяльності, призначеної для зростання,  підтримки, відторгнення

2. Чи достатньо ресурсів (досвіду,  коштів та ін.) для реалізації проекту?

3. Чи можливе технічне виконання цієї ідеї?

4. Чи є якісь свідчення на користь того, що цей проект може забезпечити очікувану дохідність?

5. Чи прийнятний рівень ризику проекту?

З огляду на те, що якість інформації, яка використовується за відсівання є, загалом, низькою, немає сенсу використовувати на цьому етапі складний фінансовий аналіз. І, відповідно, простий метод розрахунку окупності часто використовується на цій стадії, тому що він дає змогу зробити наближену оцінку прибутковості й рівня ризику проекту.

 

2. Визначення грошових потоків на основі прогнозних фінансових звітів

 

3. Фінансові посередники на ринку цінних паперів.

Фінансові посередники становлять доволі численну групу учасників  фінансового ринку. Як правило, це великі фінансові структури (фінансові  установи), які допомагають юридичним  і фізичним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (тобто вкласти  капітал у різні підприємства).

Фінансова установа — юридична особа, яка відповідно до чинного законодавства надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Фінансові установи, які функціонують на ринку, поділяють на дві основні категорії — депозитні та не депозитні.

До депозитних фінансових інститутів належать банківські установи (емісійні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки), ощадні та кредитні організації, кредитні спілки. Основною функцією депозитних інститутів на ринку є залучення коштів у вигляді депозитів та надання позик.

До недепозитних інститутів належать спеціалізовані небанківські установи (інвестиційні компанії, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії тощо). Серед фінансових посередників особливу групу становлять професійні учасники фінансового ринку, до яких належать брокери та дилери.

Брокерська діяльність — діяльність щодо укладання угод з цінними паперами на основі договорів комісії або доручення. Брокер є посередником (агентом) інвестора, діє від імені клієнта та за його дорученням отримує винагороду у вигляді комісійних. Для здійснення брокерської діяльності брокер зобов'язаний відкрити окремий брокерський рахунок у банку з метою здійснення операцій з грошима, що належать клієнту брокера.

Дилерська діяльність — укладання професійним учасником фондового ринку (дилером) договорів з купівлі -продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі або продажу визначених цінних паперів із зобов'язанням придбати або продати ці цінні папери за оголошеними цінами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Екзаменаційний  білет № 21

 

1. Конкретизація інвестиційних пропозицій.

Інвестиційна пропозиція є невизначеною і безформною до тих пір, поки її чітко не визначено. На стадії конкретизації у процесі інвестиційного аналізу детальна специфікація інвестиційної пропозиції виконується з використанням підбірки інформаційних матеріалів, що описують її технічні та економічні характеристики. Для кожної пропозиції розробляється певна кількість альтернативних варіантів, які повинні бути деталізовані та оцінені з метою створення проекту, який має найпривабливіші фінансові показники. Навіть на цій ранній стадії виникає потреба в розподілі відповідальності. Вже сама по собі діяльність по збиранню інформації потребує спілкування з керівництвом, яке може або підтримати проект, або ж докласти певних зусиль для недопущення його реалізації. Було визначено, що обов’язки і відповідальність стосовно реалізації проекту розподіляються і перерозподіляються до тих пір, поки не виникне ситуація, яка призведе до неминучої реалізації проекту. Обсяг інформації, що збирається для оцінки інвестиційної пропозиції, значною мірою визначається інформацією, потрібною для отримання бажаного рішення, легкістю її опрацювання, а також тим, до якої міри особа, що висунула цей проект, нестиме відповідальність за подальшу діяльність, яка ґрунтуватиметься саме на цій інформації.

 

2. Змінні грошові потоки.

Незворотні витрати — це витрати, які вже було здійснено і вони не приносять жодних вигод, а додаткові надходження можуть бути отримані лише за умови подальшого інвестування коштів. Цей принцип схожий з тим, коли замість запланованого невеликого прибутку одержали значний прибуток.

Проте необхідно врахувати всі  побічні втрати та надходження. Прикладом  побічних втрат часто є неврахування витрат часу на управління інвестиційними проектами, що призводить до тимчасового  зменшення обсягів продажу на інших напрямах підприємницької діяльності. Ці втрати (від зменшення обсягів продажу) повинні бути включені в побічні витрати. Побічні втрати та надходження мають місце, коли нові інвестиції на одному з напрямів діяльності підприємства можуть покращити просування інших продуктів підприємства. Наприклад, диверсифікація до нового типу продуктів дає змогу привернути нових клієнтів, яким у подальшому можна пропонувати інші нові продукти.

 Загалом побічні втрати і  надходження можуть призводити  до далеких у часі наслідків і визначити їх не завжди легко.

 

3. Акції: класифікація, особливості обігу.

Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства.

За  черговістю отримання доходу та обсягу прав власника:

Проста акція — надає право власнику на отримання — за класичного розуміння поняття «дивіденди» — деякої частини прибутку акціонерного товариства чи — за українським законодавством — отримувати дивіденди незалежно від фінансових результатів діяльності акціонерного товариства (за наявності на те рішення загальних зборів) та брати участь в управлінні товариством.

Привілейована акція — надає власнику безумовне право на отримання встановленого умовами випуску річного доходу, при цьому власник п.а. має пріоритет (щодо власників простих акцій) при розрахунках товариства з акціонерами;

За  характером розпорядження:

Іменна акція — належить визначеній особі.

Акція на пред'явника — власником вважається фактичний утримувач.

 

 

Екзаменаційний  білет № 22

 

1. Класифікація інвестиційних пропозицій.

Існує така усталена класифікація інвестиційних  пропозицій:

• заміщення;
• скорочення витрат;
• розширення або покращення;
• нові продукти;
• стратегія;
• статутна діяльність і благодійність.

 

2. Віднесення грошових потоків до інвестиційного проекту.

На сьогодні багато які нові інвестиційні проекти переобтяжені сторонніми витратами, що значно ускладнює визначення доцільності реалізації інвестиційного проекту. Так, здійснюючи аналіз, не варто враховувати в інвестиціях частку накладних витрат. Така практика призводить до відхилення потенційно прибуткових інвестиційних проектів, оскільки компанія сама по собі може мати велику корпоративну структуру або ж занадто багато напрямів діяльності. Якщо центральні органи управління на підприємстві налічують 50 осіб і не треба збільшувати управлінський персонал для реалізації нового інвестиційного проекту з виробництва нового продукту, то немає потреби у додаткових витратах на центральні органи управління.