Интеллектуальная собственность

    Договір містить посилання лише на деякі  положення Римської конвенції та повторює її структуру (зокрема, стаття 2 договору «Визначення» містить дефініції, наведені у статті 3 Римської конвенції).

    Договір ВОІВ про виконання і фонограми  визначає особисті немайнові й майнові  права виконавців і майнові права  виробників фонограм (зокрема, право  на відтворення, розповсюдження і прокат виконань, право на винагороду за ефірне мовлення і оприлюднення для широкого загалу), зобов’язання договірних сторін щодо забезпечення ефективних засобів правового захисту від оминання існуючих технічних засобів тощо. Договором передбачений принцип національного режиму, проголошений щодо суміжних прав Угодою ТРІПС. Країни-учасниці мають забезпечити громадянам інших країн-учасниць такий самий режим, який вона надає своїм громадянам щодо виняткових прав, проголошених Договором ВОІВ про виконання і фонограми.

    Положення про особисті немайнові права  виконавців розвиває статтю 6bis Бернської  конвенції. Відповідно до договору, незалежно  від майнових прав виконавця, та навіть у разі передачі їх третій особі  виконавець має право вимагати визнання його виконавцем власних виконань і  заперечувати проти будь-якого перекручення, спотворення або іншої зміни  своїх виконань, які можуть завдавати  шкоди його репутації.

    Ці  права зберігаються після смерті автора до закінчення дії майнових прав та здійснюються особами країни-учасниці договору або установами, уповноваженими законодавством цих країн-учасниць.

    Договір наділяє виконавців і виробників фонограм практично такими самими майновими  правами, що їх проголошує Угода ТРІПС (статті 14.1 і 14.4). Виконавці і виробники  фонограм користуються винятковим правом дозволяти пряме або непряме  відтворення своїх виконань, записаних  на фонограми, будь-яким способом і  в будь-якій формі, дозволяти комерційний  прокат для публіки, доведення до загального відома оригіналу і примірників  таких виконань шляхом продажу їх або іншим чином. Стаття 15 договору наділяє виконавців і виробників фонограм правом на винагороду за ефірне мовлення та оприлюднення, проголошеним статтею 12 Римської конвенції.

    Щодо  не записаних виконань виконавці  мають виняткове право дозволяти  ефірне мовлення та оприлюднення для  широкого загалу своїх не записаних  виконань, за винятком випадків, коли виконання  вже передавалося в ефір, а також  право на запис таких виконань.

    Положення договору щодо зобов’язання країн-учасниць забезпечити в національному  законодавстві ефективні засоби правового захисту від оминання застосованих технічних засобів повторюють статтю 11 Договору ВОІВ про авторське право.

    Договором встановлено, що строк охорони прав виконавців становить 50 років. Його відлік починається з кінця року, коли виконання було записане на фонограмі. Цей строк відрізняється від  строку охорони, передбаченого Угодою ТРІПС. Згідно з Угодою, відлік строку охорони починається з кінця  календарного року, коли було зроблено запис твору, або коли твір було виконано. Країни-учасниці договору можуть передбачити  в національному законодавстві  такі види обмежень прав виконавців і  виробників фонограм, які передбачені  їхнім національним законодавством щодо охорони авторського права  на літературні й художні твори.

    Учасницею Договору ВОІВ про виконання і  фонограми може стати будь-яка  країна-учасниця ВОІВ. Україна вступила до договору, ухваливши Закон України  «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми» від 20.09.2001 р., що набрав чинності 26.10.2001 р. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    15. Договір про патентне  право – The Patent Law Treaty

    Договір про патентне право підписаний 1 червня 2000 р. в Женеві 53-ма країнами та Європейською патентною організацією. Договір ухвалено з  метою впорядкування  формальної процедури визначення дати подачі заявки на патент, формита змісту цієї заявки. Договір про патентне право встановлює максимальні стандарти, що їх можуть передбачати країни-учасниці в національному законодавстві щодо формальних вимог до заявки.

    Датою подачі заявки є дата одержання компетентним органом:

    • заявки;

    • інформації про заявника, яка дозволяє визначити його особу та зв’язатися з ним;

    • опису (або креслення) винаходу.

    Договором передбачені єдині міжнародні вимоги щодо національних та регіональних заявок. Установлюючи у статті 6(1) вимоги щодо форми і змісту міжнародної заявки, Договір про патентне право посилається  на Договір про патентну кооперацію.

    Договором передбачене право заявника здійснювати  в патентному органі певні дії  через свого представника. Виняток  складають наступні дії:

    • звернення для встановлення дати подачі заявки на одержання патенту;

    • сплата збору;

    • видача відомством розписки або повідомлення щодо будь-якої процедури, передбаченої вище;

    • надання копії попередньої заявки для встановлення дати подачі, якщо частина опису або креслення  була відсутня у попередній заявці;

    • надання копії раніше поданої  заявки для встановлення дати подачі, якщо опис або креслення були замінені посиланням на раніше подану заявку (стаття 7(2)).

    Стаття 10 визначає умови визнання патентну нечинним.

    Патент  не може бути анульований цілком або  частково або визнаний нечинним без надання власнику можливості протягом необхідного і достатнього періоду часу представити зауваження у зв’язку з передбачуваним анулюванням або визнанням патенту нечинним та внести необхідні зміни й виправлення.

    Додатком  до Договору про патентне право є  Інструкція, яка містить правила  щодо адміністративних вимог, питань або  процедур та деталізує положення  договору. Передбачивши уніфіковані  формальні вимоги щодо подачі заявки на патент, Договір про патентне право та Інструкція до нього знизили витрати винахідників і заявників на одержання патенту та підвищили ефективність національних патентних органів.

    Учасницею Договору про патентне право може стати будь-яка країна, яка підписала  Паризьку конвенцію про охорону  промислової власності. Україна  ратифікувала договір, ухваливши Закон  України «Про приєднання України  до Договору про патентне право» від 22.11.2002 р., який набрав чинності 30.06.2003 р.

    16. Угода про торговельні  аспекти прав інтелектуальної  власності (Угода  ТРІПС) – Agreement on TradeRelated Aspects of Intellectual Property Rights (TRIPS)

    Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода  ТРІПС) визначила сучасні вимоги міжнародної системи охорони  інтелектуальної власності. На Уругвайському  раунді переговорів (1986-1994 рр.) було вирішено, що Угода ТРІПС установить мінімальні стандарти охорони інтелектуальної  власності та юридичну відповідальність за недотримання зобов’язань країнами-учасницями. Угода ТРІПС є багатосторонньою торговельною угодою, обов’язковою для  членів Уругвайського раунду. Приєднання до Угоди ТРІПС є необхідною умовою для всіх країн, що вступають до СОТ.

    Угода визначає режим охорони таких  об’єктів інтелектуальної власності, як винаходи, торговельні марки, твори, секрети виробництва тощо.

    Угода ТРІПС встановила уніфіковані стандарти  охорони і зобов’язала країни-учасниці поширити правову охорону на «віртуально  всі сфери технологій, що визнаються розвиненими патентними системами»; збільшити строк дії патенту  до 20 років та забезпечити «правове визнання виняткового права власників  патентів на імпорт товарів, що містять  об’єкти інтелектуальної власності». В основу Угоди ТРІПС покладено  концепцію охорони інтелектуальної  власності, відповідно до якої права  власників домінують над інтересами суспільства.

    Ухвалення Угоди ТРІПС стало результатом  зусиль приватного сектору США. Наприкінці 1970-х – на початку 80-х рр.

    Виробники сільськогосподарських хімікатів, розробники комп’ютерних програм, відео- та музична індустрії, фармацевтичні компанії США відчули необхідність у вдосконаленні охорони інтелектуальної власності і прийнятті угоди глобального значення у сфері інтелектуальної власності.

    До  таких громадських організацій  належали Міжнародний Альянс інтелектуальної  власності (International Intellectual Property Alliance), Спілка фармацевтичних виробників США (Pharmaceutical Manufacturers of America), Асоціація виробників хімічної промисловості (Chemical Manufacturers Association), Національна Асоціація сільськогосподарських хімікатів (National Agricultural Chemicals Association), Рада з експорту автомобілів

    (Auto Exports Council), Корпорація власників інтелектуальної власності (Intellectual Property Owners Inc.) тощо.

    Проект  Угоди ТРІПС було розроблено спільними  зусиллями Комітету інтелектуальної  власності, розвинутих країн Європи та Японії на основі законодавства  країн центру. Проект було представлено в 1988 р. в Секретаріаті ГАТТ. Кількома роками потому, у 1994 р., на Уругвайському  раунді переговорів була підписана  Угода ТРІПС.

    Угода передбачила наступні базові стандарти  охорони інтелектуальної власності, що їх мають передбачити в національному  законодавстві країни-учасниці:

    • строк охорони майнових прав автора має становити не менш як 50 років  після смерті автора, для фільмів  та фотографій – відповідно 50 та 25 років  з моменту створення;

    • авторське право виникає автоматично  і не може залежати від виконання  жодних формальностей, таких як реєстрація твору;

    • комп'ютерні програми повинні охоронятися  як літературні твори;

    • термін охорони майнових прав, що надаються  патентом, має становити не менш як 20 років.

    • кожна країна-учасниця застосовує щодо громадян інших країн-учасниць принцип  національного режиму.

    Угода ТРІПС містить положення, спрямовані на розвиток конкурентних відносин (зокрема, положення про паралельний імпорт, обмеження ексклюзивних прав, обов’язкові  ліцензії тощо). Ст. 6 Угоди ТРІПС  дозволяє застосування процедури паралельного імпорту, що базується на принципі «вичерпання прав», відповідно до якого власник права інтелектуальної власності не може забороняти використання і перепродаж товарів, якщо такі товари законним шляхом потрапили на ринок з волі самого власника. В багатьох країнах доктрина втілюється у процедурі видачі ліцензії, яка надає покупцеві право вільно розпоряджатися запатентованим продуктом. Продаж запатентованого продукту означає для покупця придбання ним ліцензії на патент з усіма правами власника, включаючи право на перепродаж. Доктрина «вичерпання прав» первісно застосовувалася на внутрішньому ринку. Пізніше країни почали запроваджувати цей принцип у міжнародних відносинах: власник права інтелектуальної власності не вправі забороняти паралельний імпорт продукту, якщо цей продукт потрапив на ринок певної країни з дозволу власника або в інший дозволений законодавством спосіб. На думку деяких фахівців, застосування принципу «вичерпання прав» у сфері охорони здоров’я має вкрай важливе значення. Імпорт запатентованих фармацевтичних препаратів з країн, де їхній продаж здійснюється за нижчими цінами, в ті регіони, де низька платоспроможність населення, дозволить краще забезпечувати людство життєво важливими товарами.

    Ст. 30 Угоди ТРІПС визначає в загальному вигляді обмеження ексклюзивних прав на патент, що їх застосовують країни-учасниці в національному законодавстві. Згідно з Угодою ТРІПС, країни застосовують різноманітні обмеження прав власників  на патенти – такі, як використання винаходу в дослідницьких цілях, в освітній діяльності, для експериментів, для виготовлення фармацевтичних препаратів, добросовісне використання винаходу третіми  особами до подання заявки на патент. Обмеження прав власників шляхом надання можливості використовувати  винахід з метою дослідження  або експерименту є важливим інструментом розвитку інноваційної діяльності. Право  використання винаходу в експериментальних  цілях сприяє інноваційному процесу, адже є законодавчо закріпленою  можливістю потенційного винахідника  на вдосконалення запатентованого  винаходу. В деяких країнах (зокрема  у США) експериментальна та дослідницька діяльність без дозволу власника патенту можлива лише в наукових цілях. У країнах Європи використання винаходу в експериментальних цілях дозволяється також із метою одержання доходу (в комерційній діяльності). Іншим важливим обмеженням є право використання винаходу для виготовлення фармацевтичної продукції. Така можливість включає право на розробку фармацевтичних препаратів шляхом здійснення експериментів, одержання ліцензій від органів охорони здоров’я до закінчення строку патенту, тощо. Першими право на використання винаходу з метою виготовлення фармацевтичної продукції застосували в національному законодавстві Сполучені Штати, згодом – Канада, Австралія,