Интеллектуальная собственность

    Розкриття інформації про винахід (як правило, шляхом надання письмового опису) є  передумовою одержання патенту  на винахід. У разі, якщо винахід  стосується мікроорганізмів або  їхнього використання, такого опису  недостатньо для забезпечення суспільства  інформацією про винахід. Тому порядок видачі патенту в багатьох країнах передбачає, окрім надання опису винаходу, вимогу щодо депонування зразка мікроорганізму до спеціалізованої установи. Патентні відомства часто не обладнані спеціальним устаткуванням, необхідним для одержання і зберігання таких зразків. Забезпечення відомств необхідними умовами для зберігання мікроорганізмів вимагає значних фінансових витрат. Для уникнення цих витрат і для створення умов, за яких одноразового депонування мікроорганізму було б достатньо для проходження патентної процедури, було укладено Будапештський договір.

    Основним  положенням договору є те, що країни-учасниці, які дозволяють чи ставлять вимогу щодо депонування мікроорганізмів  для одержання патенту, визнають депонування мікроорганізмів у  будь-якому міжнародному органі з  депонування (стаття 3(1)(а)). Іншими словами, для проходження патентної процедури  в країні-учасниці договору достатньо  депонувати мікроорганізм до певного  міжнародного органу з депонування.

    Міжнародним органом з депонування визнається наукова установа, де зберігаються мікроорганізми, яка набула відповідного статусу згідно з договором. Установа з депонування набуває статусу  міжнародного органу з депонування  внаслі-док письмового повідомлення, адресованого Генеральному директору країною-учасницею, на території якої розташовується така установа, або міжурядовою організацією промислової власності.

    Додатком  до Будапештського договору була прийнята Інструкція про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з  метою патентної процедури від 31.01.1981 р.

    Очевидною перевагою Будапештського договору є можливість заявника заощадити  витрати на одержання міжнародної  правової охорони винаходу. Адже замість  депонування мікроорганізму до установ  кількох країн, до яких заявник бажає  подати заявку на одержання патенту, достатньо депонувати мікроорганізм  лише до одного міжнародного органу.

    Будь-яка  країна-учасниця Паризького союзу із охорони промислової власності  може стати учасницею Будапештського договору. Україна ратифікувала його на підставі Закону України «Про приєднання України до Будапештського договору про міжнародне визнання депонування  мікроорганізмів з метою патентної  процедури від 28 квітня 1977 року та Інструкції до нього від 31 січня 1981 року» від 01.11.1996 р., що вступив в силу 02.07.1997 р. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    13. Договір про закони  щодо товарних  знаків – The Trademark Law Treaty

    Договір про закони щодо товарних знаків ухвалений 27 жовтня 1994 р. на Дипломатичній конференції  в Женеві, він набрав чинності 1 серпня 1996 р. Метою договору було спрощення  й гармонізація адміністративних процедур подання національних заявок на одержання  охорони торговельних марок. Положення  договору доповнюються  Інструкцією  до нього.

    Договір застосовується до знаків щодо товарів (товарні знаки) або послуг (знаки  обслуговування). Не всі країни здійснюють реєстрацію знаків на послуги, але, приєднавшись до договору, вони беруть на себе зобов’язання реєструвати їх. Окрім цього, країни-учасниці договору повинні застосовувати  до знаків обслуговування відповідні положення Паризької конвенції  про охорону промислової власності.

    Договір про закони щодо товарних знаків не вимагає від країн-учасниць бути задіяними в інших міжнародних  угодах. Однак, як зазначено вище, стаття 15 договору вимагає від країн-учасниць дотримання положень Паризької конвенції  про охорону промислової власності. Крім цього, країни-учасниці повинні  застосовувати Ніццьку класифікацію для визначення класів товарів та послуг у заявці.

    Договір не застосовується до колективних, сертифікаційних  та гарантійних знаків, оскільки реєстрація цих знаків вимагає виконання  спеціальних умов, визначених законодавством кожної країни. Голографічні знаки  та знаки, які не складаються з  візуальних позначень (зокрема звукові  та нюхові знаки) також виключені  з кола об’єктів охорони за договором, оскільки лише деякі країни забезпечують їх охороною у національному законодавстві.

    Заявка  на реєстрацію марки може стосуватися  кількох товарів і послуг. Так, відомство повинно прийняти заявку до розгляду, незалежно від належності товарів або послуг, щодо яких подана заявка, до різних класів Ніццької класифікації. Така заявка підлягає єдиній реєстрації.

    Стаття 3 договору визначає вичерпний перелік  реквізитів заявки на реєстрацію марки, що можуть вимагатися за законодавством країн-учасниць. Зокрема, це ім'я та адреса заявника або його представника; заява про оскарження пріоритету раніше поданої заявки; зображення знаку; транслітерація та переклад знаку  чи певних його частин; назви товарів  або послуг, щодо яких вимагається реєстрація знаку, згрупованих за класами згідно з Ніццькою класифікацією тощо.

    Договором встановлено, що датою подання заявки є дата отримання компетентним органом  певного переліку інформації. Такий  перелік є вичерпним і включає  відомості, що дозволяють ідентифікувати заявника: зокрема, інформація, достатня для встановлення поштового контакту із заявником або його представником, якщо такий є; зображення знаку, щодо реєстрації якого подана заявка; перелік товарів або послуг, щодо яких подано заявку тощо. Договором зазначається, що країни-учасниці можуть передбачати в національному законодавстві, що датою подання заявки вважається дата сплати мита. Втім, ця вимога може бути застосована країнами, які заявили про неї на дату приєднання до договору.

    Реєстрація  товарів або послуг повинна зазначати  назву цих товарів або послуг, відповідно до класів за Ніццькою класифікацією. При цьому кожній групі такої  класифікації повинен передувати номер  класу, до якого належить група товарів  або послуг.

    Строк реєстрації знаку становить 10 років  і може бути продовжений на наступний 10-річний строк. При цьому договором  визначається право країн-учасниць вимагати, щоб продовження реєстрації здійснювалося за умови подання  заявки, яка може містити наступну інформацію: ім'я та адресу власника реєстрації або представника; номер відповідної реєстрації; дату подання первинної заявки чи дату здійснення відповідної реєстрації; назви внесених у реєстр товарів та послуг, яких стосується клопотання про продовження реєстрації, тощо.

    Право на участь у Договорі про закони щодо товарних знаків має будь-яка  країна-учасниця ВОІВ, у якій реєстрація знаків може здійснюватися національним компетентним органом, органом іншої країни-учасниці ВОІВ, органом міжурядової організації, членом якої є ця країна, або спільним для групи країн-учасниць ВОІВ органом.

    Україна ратифікувала Договір про закони щодо товарних знаків на підставі Закону України «Про ратифікацію Договору про закони щодо товарних знаків»  від 13.10.1995 р., що набрав чинності 01.08.1996 р. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    14. Договір Всесвітньої  організації інтелектуальної  власності (ВОІВ) про авторське  право. Договір  ВОІВ про виконання  і фонограми –  The World Intellectual Property Organization Copyright Treaty. The World Intellectual

    Property Organization Performances and Phonograms Treaty

    Договір ВОІВ про авторське право та Договір  ВОІВ про виконання і фонограми  є міжнародними договорами, укладеними країнами-членами Всесвітньої організації  інтелектуальної власності 20 грудня 1996 р. в Женеві.

    Бернська  конвенція про охорону літературних і художніх творів після її прийняття  в 1886 р. переглядалася кілька разів. Останні перегляди мали місце  в 1967 (Стокгольмський) та 1971 (Паризький) роках. Конференції, на яких переглядалася  конвенція, скликались у зв‘язку  з необхідністю її оновлення, викликаною технологічним прогресом. Зокрема, для внесення змін щодо охорони об’єктів у сфері звукозапису, фотоіндустрії, радіо, кінематографу та телебачення.

    Розробка  проектів двох міжнародних договорів  про охорону авторського права  і суміжних прав відбувалася на двох форумах – у межах ГАТТ (під  час Уругвайського раунду переговорів) та ВОІВ. Розробка проектів договорів  активізувалася після прийняття  Угоди ТРІПС. Урешті в 1996 р. Дипломатична конференція ВОІВ прийняла два договори – Договір ВОІВ про авторське  право і Договір ВОІВ про виконання  і фонограми.

    Договір ВОІВ про авторське  право – The World Intellectual Property Organization Copyright Treaty

    Під час розробки проекту Договору ВОІВ про авторське право стало  зрозуміло, що метою цього документу  є розширення норм Бернської конвенції  та включення положень, які б дали відповідь на питання, зумовлені  розвитком цифрових технологій.

    Договір ВОІВ про авторське право є  спеціальною угодою в значенні статті 20 Бернської конвенції про охорону  літературних і художніх творів. Відповідно до ст. 20 конвенції, уряди країн Бернського союзу залишають за собою право вступати у спеціальні угоди, які надають авторам ширші, ніж встановлені Бернською конвенцією, права, або містять інші положення, які не суперечать конвенції. Стаття 1(2) Договору зазначає, що ніщо в Договорі ВОІВ про авторське право не змінює зобов'язання, взяті на себе країнами-учасницями Бернської конвенції.

    Договором ВОІВ про авторське право автори літературних та художніх творів наділені винятковим правом дозволяти публічне розповсюдження оригіналу і примірників  своїх творів шляхом продажу або  іншої передачі права власності (стаття 6(1)).

    Відповідно  до Бернської конвенції, це право  стосується тільки творів кінематографії. Зазначене положення є важливим уточненням норм Бернської конвенції  та Угоди ТРІПС.

    Договір ВОІВ про авторське право розширив обсяг прав автора на публічне розповсюдження твору на всі категорії творів. У статті 8 договору зазначається, що, в рамках Бернської конвенції  автори літературних і художніх творів користуються винятковим правом дозволяти будь-яке розповсюдження своїх творів через дротові або недротові засоби зв'язку, включаючи розповсюдження творів у такий спосіб, що уможливлює доступ до таких творів у будь-якому місці і в будь-який час за власним вибором користувача.

    Договором передбачене виключне право дозволяти  комерційний прокат для публіки  оригіналів або примірників певних категорій творів: комп’ютерних програм, кінематографічних творів і творів, втілених у фонограмах.

    Країни-учасниці договору зобов’язані передбачити  засоби правового захисту від  оминання технічних засобів, які застосовуються авторами для запобігання порушенням їхніх прав.

    Стаття 9 договору виправляє дискримінаційне  положення про строк охорони  фотографічних творів, скасовуючи зобов’язання країн застосовувати положення  статті 7 (4)

    Бернської конвенції, яке передбачає щодо фотографічних  творів скорочений строк охорони  у 25 років.

    В окремих випадках, якщо це не завдає шкоди нормальному використанню твору і невиправдано не утискає  автора в його законних правах, країни-учасниці договору можуть передбачити в національному  законодавстві обмеження прав авторів  літературних та художніх творів. Утім, це положення не розширює і не звужує права країн застосовувати в національному законодавстві обмеження прав авторів, як це передбачено Бернською конвенцією.

    Учасницею Договору ВОІВ про авторське право  може стати будь-яка країна-учасниця ВОІВ. Україна ратифікувала цей Договір  на підставі Закону України «Про приєднання України до Договору Всесвітньої  організації інтелектуальної власності  про авторське право» від 20.09.2001 р., який набрав  чинності 26.10.2001 р.

    Договір ВОІВ про виконання  і фонограми –  The World Intellectual Property Organization Performances and Phonograms Treaty

    Договір ВОІВ про виконання і фонограми  пов’язаний з Міжнародною конвенцією про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій  мовлення (Римською конвенцією) та Угодою ТРІПС. У цілому, застосування положень Римської конвенції не є обов’язковим для країн-учасниць Договору ВОІВ про  виконання і фонограми.