Интеллектуальная собственность

    • видалення найменувань;

    • додавання товару або послуги  до переліку;

    • зміна найменування товару або послуги;

    • перенесення товару або послуги  з одного класу до іншого.

    Будь-яка  країна, що не є членом Ніццького  союзу, може приєднатися до Ніццької угоди, якщо ця країна є учасницею  Паризької конвенції про охорону  промислової власності. Україна  ратифікувала Ніццьку угоду на підставі Закону України «Про приєднання України  до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для  реєстрації знаків» від 01.06.2000 р., що набрав чинності 23.06.2000 р. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    7. Міжнародна конвенція  про охорону інтересів  виконавців, виробників  фонограм і організацій  мовлення (Римська  конвенція) –  The International Convention  or the Protection of Performers, Producers of Phonograms and Broadcasting Organizations (Rome Convention)

    Фонографічна  індустрія першою усвідомила необхідність охорони суміжних прав. Перші пропозиції щодо забезпечення охороною прав виробників фонограм і виконавців базувалися на нормах авторського права. Необхідність охорони суміжних прав обговорювалася Бернським союзом з охорони літературних і художніх творів на Дипломатичній  конференції в Римі ще в 1928 р. Пізніше, в 1934 р., Міжнародна конфедерація спілки авторів та композиторів (the International Confederation of Societies of Authors and Composers) та Міжнародна конфедерація грамофонної індустрії (the InternationalConfederation of the Gramophone Industry) уклали угоду, відповідно до якої під час наступного перегляду Бернської конвенції планувалося прийняття окремого додатку, який би забезпечив охорону фонограм від неправомірного відтворення та право виробників фонограм на справедливу винагороду тза оприлюднення фонограм. Міжнародна організація праці (International Labour Organization) з 1926 р. також виявляла зацікавленість в охороні прав виконавців. Проекти міжнародної конвенції про охорону суміжних прав були розроблені за сприяння Бюро Бернського союзу, однак їх доопрацювання було призупинене Другою світовою війною. Після закінчення війни робота над проектом конвенції активізувалася.

    Остаточно проект Міжнародної конвенції про  охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення було ухвалено під час Дипломатичної  конференції в Римі 26 жовтня 1961 р.

    Під час Дипломатичної конференції  в Римі було прийнято рішення, що Римська  конвенція має забезпечити зв’язок  між авторським правом і суміжними  правами. Це рішення знайшло втілення в статті 1 Римської конвенції: «Охорона, що надається цією конвенцією, не стосується і жодним чином не впливає на охорону  авторських прав на твори літератури й мистецтва. Тому жодне з положень цієї конвенції не може розглядатися як таке, що завдає шкоди цій охороні».

    Охорона прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, передбачена  Римською конвенцією, базується на принципі національного режиму, проголошеному  Бернською конвенцією. Відповідно до нього, виконавці, виробники фонограм і організації мовлення країн-учасниць конвенції мають в інших країнах-учасницях права, нарівні з їхніми громадянами.

    «Мінімальна»  охорона проголошена конвенцією у формі права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення забороняти певні дії без їхньої згоди. Зокрема, виконавці можуть забороняти:

    • використання без їхньої згоди виконання  в телерадіопередачі або здійснення публічного виконання за винятком випадків, коли використовуване для телерадіопередачі або для публічного виконання вже було передане в ефір раніше або здійснюється з використанням запису;

    • запис без їхньої згоди виконання, яке раніше не записувалося;

    • відтворення без їхньої згоди  запису виконання, якщо первинний звуковий запис був здійснений без їхньої згоди або відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку  виконавці дали свою згоду, тощо.

    Виробники фонограм користуються правом дозволяти  або забороняти пряме або опосередковане відтворення своїх фонограм. Організації  мовлення мають право дозволяти  або забороняти ретрансляцію своїх  телерадіопередач, запис телерадіопередач, відтворення записів телерадіопередач, виготовлених без їх згоди, публічне сповіщення телепередач, якщо воно здійснюється в місцях, де з публіки береться платня за вхід.

    Конвенцією  передбачено строк охорони тривалістю 20 років, відлік якого розпочинається з кінця року, коли був здійснений запис фонограм і включених до них виконань; мали місце виконання, не включені до фонограм або мала місце  передача в ефір.

    Країнам-учасницям  конвенції дозволяється передбачати  в національному законодавстві  певні винятки з режиму охорони, проголошеного Римською конвенцією, зокрема щодо:

    • використання фонограм в особистих  цілях;

    • використання коротких уривків як супроводу  повідомлення про поточні події;

    • короткочасного звукового запису, здійснюваного  організацією мовлення на своєму власному обладнанні і для своїх власних  передач;

    • використання винятково в навчальних або науководослідних  цілях.

    Україна ратифікувала Міжнародну конвенцію  про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій  мовлення на підставі Закону України  «Про приєднання України до Міжнародної  конвенції про охорону інтересів  виконавців, виробників фонограм і  організацій мовлення» від 20.09.2001 р., який набрав чинності 26.10.2001 р. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    8. Міжнародна конвенція  з охорони нових  сортів рослин  – The International Convention for the Protection of New Varieties of Plants

    Міжнародна  конвенція з охорони нових  сортів була розроблена зусиллями двох організацій – Міжнародної асоціації  з охорони промислової власності (International Association for the Protection of Industrial Property (AIPPI) та Міжнародної асоціації розробників сортів рослин (International Association of Plant Breeders (ASSINSEL). У 1952 р. відбувся Конгрес Міжнародної асоціації з охорони промислової власності, під час якого було прийняте рішення про необхідність запровадження охорони сортів рослин. Учасники Конгресу, втім, не дійшли згоди щодо форми охорони сортів рослин. В 1956 р. Міжнародна асоціація розробників сортів рослин скликала міжнародну конференцію для розгляду питання щодо ухвалення міжнародної угоди про охорону сортів рослин. Проект Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин обговорювався протягом 1957-1961 р. Конвенція була підписана 2 грудня 1961 р. і набрала чинності в 1968 р. Вона була переглянута в 1972, 1978 і 1991 роках.

    Дія Міжнародної конвенції з охорони  нових сортів рослин розповсюджується на всі сорти рослин, незалежно  від способу їхнього відтворення  чи технології, використаної для їхнього  створення. Відповідно до конвенції, договірні  сторони взяли на себе зобов’язання створити національні системи охорони  прав на сорти рослин, що мають відповідати  міжнародним принципам охорони.

    Міжнародною конвенцією з охорони нових сортів рослин передбачені умови надання  охорони сортам рослин: новизна, відмінність, однорідність і стабільність. Сорт вважається новим, якщо на дату подання  заявки про набуття права селекціонера, розмножувальний або рослинний  матеріал цього сорту не продавався або в інший спосіб не передавався  третім особам селекціонером або  за його згодою для використання сорту  на території договірної сторони, де було подано заявку, за рік до цієї дати, а на території іншої держави, де було подано заявку, – раніше за 4 роки.

    Критерій  відмінності визначається конвенцією як властивість сорту відрізнятися від будь-якого іншого сорту, існування  якого на момент подання заявки є  загальновідомим.

    Зокрема, подання заявки на надання права  селекціонера або на внесення іншого сорту до офіційного реєстру сортів у будь-якій країні вважається таким, що робить цей сорт загальновідомим  з дати подання заявки, за умови, що заявка спричинює надання права  селекціонера або внесення згаданого  іншого сорту до офіційного реєстру  сортів, залежно від ситуації.

    Сорт  вважається однорідним, якщо, з урахуванням  припустимого варіювання, внаслідок  особливостей розмноження, він є  достатньо однорідним за відповідними обов’язковими ознаками.

    Нарешті, щодо стабільності конвенція зазначає, що стабільним визнається сорт, якщо його відповідні ознаки залишаються незмінними після неодноразового розмноження або, у разі особливого циклу розмноження, наприкінці кожного такого циклу.

    Відповідно  до конвенції, селекціонер має право  вибирати країну, до органу якої він  хоче подати свою першу заявку на набуття  права селекціонера. Селекціонер, який належним чином подав заявку на надання  охорони сорту в одній із договірних сторін, протягом 12 місяців користується правом пріоритету на подання заявки на набуття права селекціонера на той самий сорт до органу будь-якої іншої договірної сторони. Рішення про надання сортові охорони приймається за результатом експертизи, під час якої перевіряється відповідність сорту зазначеним вище критеріям.

    Конвенція зобов’язує країни-учасниці вживати  заходи для захисту прав селекціонера, починаючи з дати подання заявки чи її опублікування до дати надання  такого права. Такі заходи повинні гарантувати  селекціонерові право на справедливу  винагороду у разі порушення його прав протягом зазначеного вище періоду.

    Визначаючи  обсяг прав селекціонера на нові сорти  рослин, конвенція оговорює дії, які  вимагають дозволу селекціонера:

    • виробництво чи репродукція (розмноження);

    • доведення до кондицій для розмноження;

    • пропонування для продажу;

    • продаж чи будь-яка інша форма збуту;

    • експорт;

    • імпорт.

    Конвенція встановлює мінімальний строк охорони  сорту, що не може бути меншим 20-ти років  від дати надання права селекціонера. Мінімальний строк охорони нових  сортів дерев і винограду не може бути меншим 25-ти років від зазначеної дати.

    Міжнародна  конвенція з охорони нових  сортів рослин проголосила створення  Міжнародного союзу з охорони  нових сортів рослин (International Union for the Protection of New Varieties of Plants – UPOV), що є незалежною міжнародною міжурядовою організацією зі штаб-квартирою в Женеві. Міжнародний союз тісно співпрацює з ВОІВ. Генеральний секретар UPOV є Генеральним директором ВОІВ. Штаб-квартира Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин розташована у тому ж приміщенні, що і ВОІВ.

    Конвенція відкрита для участі всіх країн. Україна  стала її учасницею на підставі Законів  України № 209/95 і 60/V «Про приєднання України до Міжнародної конвенції  з охорони нових сортів рослин»  від 02.06.1995 і 02.08.2006 відповідно. 
 
 
 
 
 

    9. Конвенція про  заснування Всесвітньої  організації інтелектуальної  власності (Стокгольмська  конвенція) –  Convention Establishing the World Intellectual Property rganization

    Конвенція про заснування ВОІВ підписана в  Стокгольмі 14 липня 1967 р. і набрала  чинності в 1970 р. ВОІВ є спеціалізованим  агентством ООН, створеним у 1967 р. для  забезпечення міжнародної охорони  інтелектуальної власності й  заохочення творчої діяльності. До створення ВОІВ її функції виконувало Об'єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності (від фр. Bureaux Internationaux Réunis pour la Protection de la Propriété Intellectuelle (ВІRРІ) – організація, створена в 1893 р. для адміністрування Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів та Паризької конвенції про охорону промислової власності на базі об'єднання Міжнародних бюро Бернської і Паризької конвенцій. Стокгольмською конвенцією BIRPI було замінено на ВОІВ.

    Відповідно  до статті 3 Стокгольмської конвенції, ВОІВ створена з метою сприяння охороні  інтелектуальної власнос ті на міжнародному рівні шляхом співробітництва країн та їхньої взаємодії з міжнародними організаціями. Для досягнення своєї мети ВОІВ:

    • сприяє розробці заходів, спрямованих  на вдосконалення охорони інтелектуальної  власності та гармонізацію національних законодавств у цій сфері;

    • виконує адміністративні функції  Бернського і Паризького союзів;