Украiна в роки другоi свiтовоi вiйни. Воззэднання Украiнських земель (1939 - 1945 рр)

Реферат на тему:

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (1939-1945 рр.)

       Друга світова війна назрівала  протягом багатьох років. Причини її були складними й різними. Найважливіша з них — загострення суперечностей  між капіталістичними державами, зокрема Німеччиною, Італією та Японією, з одного боку, і США, Англією і Францією — з іншого. Точилася гостра боротьба за світове панування. Тому незважаючи на глибокі суперечності, що розділяли капіталістичні держави і соціалістичну країну СРСР, війна почалася не між ними, а всередині капіталістичного світу.

      Вступ СРСР у Другу світову війну  змінив її політичний характер, зумовив  переростання війни з боку сил, що протистояли гітлерівському блокові, в антифашистську, визвольну. Союз РСР став головним оплотом народів у боротьбі проти фашизму. Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941-1945 рр. проти фашистської Німеччини та її союзників — найважливіший, вирішальний фронт Другої світової війни.

      Період, що ввійшов в історію людства  як Друга світова війна, охоплює шість років — з вересня 1939 р. до вересня 1945 р. Умовно історію війни можна поділити на п'ять етапів, кожен з яких має специфічні особливості: перший — зі вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. (з дня нападу на Польщу до дня вступу у війну СРСР); другий -з 22 червня 1941 р. до листопада 1942 р., коли почався корінний перелом у війні; третій — з листопада 1942 р. до кінця 1943 р. (корінний перелом у війні, зумовлений перемогами Червоної Армії на Волзі й Курській дузі та військовими досягненнями США й Англії); четвертий — з кінця 1943 р. до 8 травня 1945 р. (безперервний наступ збройних сил антифашистської коаліції на всіх фронтах); п'ятий — з 9 травня 1945 р. до 2 вересня 1945 р. (від капітуляції Німеччини до капітуляції Японії).

      15.1. Перший етап Другої світової війни і Україна

      Фашистська  Німеччина напала на Польщу 1 вересня 1939 р. Англія і Франція оголосили  війну Німеччині 3 вересня. Так почалася Друга світова війна, яка втягла у свою орбіту 61 державу, 80 % населення  земної кулі. Вогненний смерч пронісся над величезними просторами Європи, Азії і Африки, захопив океанські простори, досягнувши берегів Нової Землі і Аляски на півночі, Курильських і Га-вайських островів на сході, кордонів Єгипту, Індії та Австралії на півдні. У цій війні загинуло понад 50 млн осіб, у тому числі й понад 27 млн радянських громадян. Лихо і страждання, які пережили люди, незмірні.

      Німецька  армія швидко захоплювала територію  Польщі. Німеччина виставила проти  неї 58 дивізій і 2 повітряні флоти (2000 літаків), польська ж армія мала 37 піхотних дивізій і близько 400 літаків. Уряд Польщі 6 вересня, коли польська армія ще захищалася, евакуювався з Варшави, а 17 вересня втік до Румунії. Польська держава перестала існувати.

      У зв'язку з нападом фашистської  Німеччини на Польщу і швидким просуванням гітлерівських військ на схід радянський уряд провів у перших числах вересня 1939 р. великі військові збори в шести військових округах. Війська Київського та Білоруського округів були приведені у повну бойову готовність і на цих напрямах створювались Український та Білоруський фронти.

      Проте ці заходи були брудною політичною грою з боку радянського керівництва, оскільки ще 23 серпня 1939 р. у Москві нацистський і радянський міністри закордонних справ — Й. Ріббентроп і В. Молотов — підписали договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, а також таємні додаткові протоколи, які були такими ж вагомими, як договір, і яким судилося на десятиріччя залишитися "таємними".

      Якщо  укладання радянським керівництвом пакту з потенційним агресором ще можна тлумачити як законну спробу хоча б на деякий час відтягнути війну, то по-іншому слід розцінювати таємні протоколи до пакту, де йшлося про задоволення територіальних претензій обох держав за рахунок сусідніх. Так, протокол передбачав розмежування між СРСР та Німеччиною в разі війни по лінії річок Нарев, Вісла, Сян, тобто територією Польщі з розтинанням Варшави.

      Через пакт "Ріббентропа—Молотова" СРСР опинився у вкрай сумнівному становищі  фактичного союзника воюючої Німеччини. Гітлерівський вермахт, громлячи значно слабшу польську армію, стрімко наближався до західноукраїнських і західнобілоруських земель, які за щойно укладеними таємними протоколами мали бути під радянським контролем. Окремі німецькі частини вдерлися на територію Західної України і перебували на відстані лише 150 км від кордону СРСР. У ніч на 17 вересня заступник наркома закордонних справ СРСР В. Потьомкін вручив польському послу В. Гжибовському ноту, що була підписана В. Молотовим. У ноті стверджувалось, що польська держава перестала існувати, а ця обставина несе загрозу безпеці СРСР. У ноті було сказано, що Червона Армія одержала наказ перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії. Польський посол відмовився прийняти ноту і заявив рішучий протест. Тоді В. Потьомкін сказав: "Якщо немає польського уряду, то немає й польських дипломатів і немає пакту про ненапад", що був підписаний між СРСР і Польщею ще в липні 1932 р. Таким чином, з ранку 17 вересня 1939 р. на території Польщі в бойовій взаємодії з гітлерівським вермахтом почала діяти й Червона Армія.

      Вступ Червоної Армії на територію Польщі був зустрінутий у цілому польським  суспільством з болем та гіркотою і навіть викликав ворожу реакцію. Польська армія була так деморалізована, що майже не чинила опору, за винятком окремих невеликих зіткнень прикордонних військ та частин, що відходили. У полон було захоплено велику кількість рядового і офіцерського складу. Трудящі ж Західної України зустрічали Червону Армію радісно, тому що збувалася мрія про возз'єднання з Радянською Україною, відверталась загроза поневолення фашистською Німеччиною.

      Частини Червоної Армії 22 вересня зайняли  Львів. Того самого дня у Брест-Литовську  на честь успішного завершення польської  кампанії відбувся парад радянських та німецьких військ. Радянсько-німецькі відносини були підтверджені 28 вересня новим договором між цими країнами — договором про дружбу і кордон. Протягом 50 років факт укладення цього договору та його зміст становив одну з найбільших державних таємниць у СРСР.

      У новому договорі СРСР з Німеччиною уточнювалась розмежувальна лінія  між цими державами по території  Польщі. Нова лінія кордону проходила  по річках Тиса, Нарев, Буг, Вісла, Сян. Суто польські землі відійшли до Німеччини. За Радянським Союзом залишилися Західна Україна і Західна Білорусія. Договір формально підтверджував включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу СРСР.

      На  Західній Україні 22 жовтня 1939 р. відбулися  вибори до Українських Народних зборів. До них було обрано 1484 депутатів, серед яких 415 робітників, 766 селян, 270 представників трудової інтелігенції. Народні збори, які відкрились у Львові 27 жовтня 1939 р., прийняли Декларацію про встановлення Радянської влади в Західній Україні та про возз'єднання її з УРСР.

      Позачергова V сесія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1939 р. ухвалила Закон про включення  Західної України до складу СРСР і  возз'єднання її з УРСР. Позачергова III сесія Верховної Ради УРСР 15 листопада 1939 р. прийняла Західну Україну до складу УРСР.

      Крім  того, виникли сприятливі умови для  вирішення проблеми Бессарабії і  Буковини, населених переважно українцями. Радянський уряд 26 червня 1940 р. зробив королівському урядові Румунії  подання з вимогою повернути  Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину, насильно відторгнуті в 1918 р. Румунія погодилась. Частини Червоної Армії 28 червня 1940 р. перейшли річку Дністер, тобто СРСР тепер належали Північна Буковина і частина Бессарабії (Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти).

      Верховна Рада Радянського Союзу 2 серпня 1940 р. прийняла закон про включення до складу УРСР Північної Буковини, а також Хотинського, Аккерманського і Ізмаїльського районів Бессарабії. У надзвичайно складній і суперечливій обстановці, що склалась наприкінці 30 — на початку 40-х років у західному регіоні України, відбулась подія історичної ваги — здійснилася споконвічна мрія українського народу про возз'єднання його земель в єдиному державному утворенні.

      У результаті здійснення урядом СРСР згаданих акцій у складі Української РСР було утворено 8 нових областей: Львівську, Волинську, Ровенську, Дрогобицьку, Станіславську, Тернопільську, Ізмаїльську та Чернівецьку.

      Населення Української РСР у 1940 р. після  приєднання західноукраїнських земель збільшилося на 8,1 млн і на 1 червня 1941 р. у республіці проживало 41657 тис. осіб, а територія України становила 560 тис. км².

      З приходом Червоної Армії в житті  населення Західної України сталися  докорінні зміни. Це було пов'язано  із запровадженням нових, радянських порядків. Спочатку процес радянізації відбувався за певної підтримки місцевого українського населення, що настраждалося від польської і румунської колонізації. Уже в перший рік радянської влади тут було реконструйовано і заново збудовано багато промислових підприємств. Покладено край безробіттю. Широкомасштабна радянізація відбувалася й на селі. Селянство одержало у безплатне користування понад 1 млн га поміщицької, монастирської та казенної землі. Але отримавши землю, західноукраїнське селянство стало побоюватися колективізації. І підстави для цього були. Без належних умов і підготовки, з надзвичайними перегинами колективізація таки почалася. На 1 червня 1941 р. уже було 2,6 тис. колгоспів і в них об'єднано 140 тис. селянських господарств, створено 38 МТС.

      Розгорнулось національно-культурне будівництво. Широкого розмаху дістала ліквідація неписьменності й малописьменності для дорослих (а таких було понад чверть населення). І все це стосувалося передусім українства, яке "за Польщі" перебувало на найнижчому суспільному щаблі. Повсюдно запроваджувалась українська мова, різко збільшувалась кількість українських шкіл (до 5,6 тис.) з одночасним скороченням польських. Тільки протягом жовтня-грудня 1939 р. було відкрито 7 вищих навчальних закладів з викладанням рідною мовою. Серед абітурієнтів, прийнятих у 1940 р. на перші курси перейменованого на честь І. Франка університету, який став українським, і політехнічного інституту у Львові, українці становили 50 %, тобто їх збільшилось у 4 рази. Отже, у західному регіоні відбувалась своєрідна українська культурна революція, яка здійснювалась радянською командно-адміністративною системою в лічені тижні притаманними їй безцеремонно-натискними методами. Впадало в око, наприклад, що багато вулиць у містах було перейменовано, але для західноукраїнського обивателя це були малознайомі імена. Галичан та буковинців збентежили й навіть образили дедалі виразніші русифікаторські дії нових властей. А непримиренно вороже їх ставлення до Української греко-католицької церкви, яка користувалася в народі довір'ям і авторитетом, просто налякало.

      Нова  влада, утверджуючи українсько-радянські  цінності, нещадно руйнувала й  без того слабкі культурницькі осередки і громадські центри, місцеві традиції українців, навіть ті, з якими колись рахувались польські та румунські колонізатори. Так, власті ліквідували Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ), заснувавши на його базі філіал Академії наук УРСР, а окремих діячів НТШ репресували. Провідне становище у львівському філіалі АН УРСР фактично посіли направлені з Києва "надійні кадри". Це зумовило справедливе невдоволення місцевої інтелігенції.

      Соціалістичні перетворення в західному регіоні  супроводжувалися необгрунтованими репресіями, які охопили майже 20 % населення  західних областей. Були репресовані  й керівники Народних зборів, що підписали акт про включення Західної України до складу УРСР: академіки К. Струтинський, Т. Франко (син І. Франка) та інші діячі. До Сибіру було депортовано близько 400 тис. українців і 1,2 млн поляків.

      Репресивні  акції мали на меті максимально швидко здійснити "соціалістичні перетворення" і, зокрема, вирішити питання про суспільний лад і державну владу в Західній Україні.

      Однак ці "соціалістичні перетворення" — насильницька колективізація, яка  розпочалася без всякої підготовки, недовір'я до західноукраїнської інтелігенції, масові репресії — різко змінили ставлення населення до радянського режиму. У краї була сила, яка за будь-яких обставин залишалася непримиренною щодо комуністів (як прийшлих, так і місцевих) і радянізації, — ОУН, яку активно підтримувала Українська греко-католицька церква. Зі вступом на західноукраїнські землі Червоної Армії ОУН пішла у глибоке підпілля. Мережа підпільних осередків розповсюджувала листівки, гуртувала молодь, іноді здійснювала збройні акції проти радянських органів, військових. Дедалі впливовішу роль в ОУН відігравав С. Бандера.

      У січні 1940 р. в Італії відбулася зустріч  С. Бандери з А. Мельником. Між  ними виникли гострі суперечки, зокрема  щодо ставлення до Німеччини. Однак  за всіх тактичних розбіжностей провідники ОУН, маючи на меті створення незалежної соборної Української держави, вирішили шукати підтримку в нацистської Німеччини, яка, як було їм відомо, готувалася до війни з Радянським Союзом. За цих умов С. Бандера вжив заходів для таємного переходу найпотрібні-ших людей з Галичини на Захід. Німецькі спецслужби допомагали радикальній частині ОУН приготуватися до більш рішучих дій у боротьбі за українську незалежність.