Голодомор 1932 – 1933 років

Міністерство  освіти і науки України

Приазовський  Державний Технічний Університет

Кафедра Українознавства 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

на  тему: «Голодомор 1932 – 1933 років» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виповнила:

студентка групи МС – 08

Китаєва І. А. 

Прийняв:

Боровков  І. В. 
 
 
 
 
 

Маріуполь 2008

Зміст 
 

1. Вступ                                                                                                                           3
2. Вплив голодомору на духовне життя людей                                                          3
3. Політичний устрій України 1917 – 1930 років                                                       4
4. Перехід до нової економічної політики                                                                  6
5. Колективізація сільського господарства                                                                 7
6. Масові репресії                                                                                                          7
7. Опір колгоспного селянства організаторам голодомору                                      8
8. Голодомор – як механізм терору                                                                             9
9. Україна в пітьмі голодомору                                                                                   10
10. Доля освітян України в роки війни                                                                        12
11. Заради чого?                                                                                                              12
12. Список літератури                                                                                                    14

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Вступ

     Голодомор 1932- 1933 років — глибока рана в душі українського народу. Що і хто не говорив і доводив, є страшна правда: голодомор українців був найбільшою трагедією найтяжчим злочином проти цілого народу за всю історію людства. Масштаби цієї трагедії дійсно планетарні, а ще страшніші причини, механізм здійснення трагедії, її наслідки, які даються взнаки і сьогодні. Не можна ніяк усвідомити, що на найродючіших, найквітучишіх землях в урожайний рік було вчинено вбивство за різними оцінками, від 7 до 10 мільйонів людей; майже третина яких — діти. Спеціалісти підрахували, що кількість жертв у справжній війні проти селянства, яким був голодомор, перевищила загальну кількість загиблих у всіх країнах під час Першої світової війни. Трагедія цієї війни була зумовлена багатьма обставинами. Це була війна проти власного народу, війна спланована, цинічна, братовбивча. 

     2. Вплив голодомору на духовне життя людей

     Скільки болю, мук, жаху, брехні зазнав наш народ. Духовно-моральний стан сучасного українського суспільства свідчить, що голодомор не тільки був, а й існував як засіб винищення, упокорення всього українського селянства, насадження йому бездуховності та рабської, німої покірності. Спочатку нищили душу народу, тобто внутрішні храми людей, а згодом зовнішні храми — християнські святині народу. Традиційними рисами українського ідеалу людини були віра в Бога, в Боже Провидіння, пошана до старших, лагідна вдача, щирість, гостинність, працелюбність, гуманне ставлення навіть до ворогів, перевага духовного над фізіологічним у родинному житті, любов до своєї Батьківщини й народу. Організатори голодомору намагалися прищепити українцям інші риси — вірність радянській владі, ненависть до її ворогів.

     Голодомор — це велике зло в історії українського народу. Воно спричинилося до нищення  не тільки фізичного життя українців, а й нищення їх духовності. Вона була здеформована, бо принципом зламаних голодомором людей стали такі ідеї: пити і не працювати радянські державні свята і пити, але працювати в релігійні свята. Голодомор вичавлював із людських душ чесноти як постійну природну схильність і силу волі людини робити добро.

     Духовне спустошення — це головний наслідок голодомору, внаслідок якого його виконавцям було набагато легше впроваджували войовничий атеїзм, результатом якого стало руйнування християнських храмів України, спалення ікон, розстріли духовенства.

     Голодомор спричинив неправильні порядки  діяння людської волі, коли страх або  насильство надмірно діяли на тіло, почуття а вони на волю і розум. Він порушив основні етичні права особи: право на їжу, одяг, житло, відпочинок, охорону здоров’я; право на життя й фізичну недоторканність. 

     3. Політичний устрій України 1917 – 1930 років

     Витоки  трагедії 30-х років треба шукати в політичних та економічних рішеннях того часу.

     17 березня 1917 р. в Україні за  ініціативою політичних, наукових, освітніх, кооперативних, студентських  організацій було створене громадське  об’єднання – Центральна рада. Вона відразу надіслала телеграму до тимчасового уряду з висловленням надії, що у вільній Росії будуть пошановані права українського народу. А 22 березня вона звернулася з Маніфестом до українського народу в якому сповіщала про падіння монархії та закликала будувати власне життя в ладі й спокої.

     19 квітня розпочав роботу Український  національний конгрес, який став  тріумфом української державності.  В основу державотворення конгрес  поклав ідею автономії України  у складі демократичної Російської  Федерації. Діячі Центральної ради щиро вірили, що російська демократія й справді проводитиме демократичну політику щодо інших народів, які входили до складу Росії. Проте дуже швидко з’ясувалося, що українці глибоко помиляються в намірах російських демократів.

     Тимчасовий  уряд, з яким Центральна рада вела діалог про українську державність у формі автономії, було повалено, і влада в Росії перейшла до більшовиків, які проголосили диктатуру пролетаріату.

     В Україні більшовизм, як політична  сила був слабким. Він не мав за собою широкої соціальної бази й спирався лише на російський і зрусифікований український пролетаріат. Тому перспектив на перемогу він тут не мав. Центральна рада винесла резолюцію: «Визнаючи, що влада, як у державі, так і в кожному краї, повинна перейти до рук усієї революціонної демократії, визнаючи недопустимим перехід цієї влади до Рад робітничих і солдатських депутатів, які є тільки частиною з організованої революціонної демократії, Українська Центральна Рада висловлюється проти повстання в Петрограді і буде енергійно боротися з усякими спробами підтримувати бунти на Україні».

     Центральна  рада проаналізувавши ситуацію в  Києві і придумавши більшовицьке повстання, захопила владу в столиці  України.

     20 листопада 1917 року проголосили  створення Української Народної  Республіки. Вперше за 250 років український народ рішуче задекламував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави.

     Безумовно, уряд радянської Росії не влаштовував  такий розклад подій на Україні. Більшовики мали свої уявлення, плани щодо української державності, і вони почали діяти. Методи, якими користувалась радянська влада, були різними, проте їхня спрямованість очевидна. Це насамперед антиукраїнська пропаганда, посилення господарської розрухи, підготовка повстання всередині України й організація воєнної інтервенції. Усі ці дії були підпорядковані одній меті – знищення Української Народної Республіки та встановленню радянської влади. Певних успіхів більшовицька політика досягла серед малосвідомих селянських мас, які за демагогічними обіцянками соціальної справедливості не могли бачити дійсних планів щодо України.

     З першого погляду українська історія 1917 – 1930 рр. може здаватися історією військового противоборства між  різними арміями, кожна з яких прагнула встановити свій контроль над українською територією. Однак особливістю цих армій було те, що їх склад підлягав сильним змінам. Були випадки, коли одні й ті ж самі солдати переходили по 3-4 рази з однієї армії в іншу. Це цілком зрозуміло, бо переважна кількість солдат воюючих сторін — це насильно мобілізовані селяни. Селяни спочатку вітали кожну нову владу, яка обіцяла розв’язати земельне питання відповідно до їх інтересів, пізніше розчаровувалися нею в результаті не сповнених обіцянок, а в кінці повставали проти неї. Тому селянство було змушено вдатися до боротьби проти всіх влад. Перемогу здобули більшовики, що поставили собі за мету знищити селянина – власника. 

     4. Перехід до нової економічної політики

     Нова  радянська влада прагнула запровадити  такі господарські відносини, за яких всі громадяни потрапляли в економічну залежність від держави. Одночасно будувалась держава, в основу якої було покладено структуру політичної партії, що давала  змогу здійснювати повний контроль над народом. Партія в усьому залежала від найвищої керівної інстанції — Центрального комітету. Нарешті, всередині ЦК виник керівний орган — політбюро. Колективна за походженням влада Політбюро ЦК могла бути ефективною тільки за наявності координатора — верховного вождя. Таким  вождем на правах конструктора політичної системи став Ленін, а через шість років, після смерті Леніна — Сталін.

     Компартійно-радянська  політична система була створена у відсталій селянській країні. Тому було вирішено поступово, за кілька десятків років побудувати соціально-економічний лад, який був би потужним у воєнно-індустріальному відношенні.

     Радянська влада подавала соціалістичне будівництво  як процес послідовної реалізації заздалегідь накреслених планів. Однак лад, який мав відповідати потребам політичного режиму, будувався з багатьма відхиленнями від планів. Цей лад не відповідав інтересам переважної більшості населення, а тому тримався на державному терорі. Зазначимо також, що жодна нова соціально-єкономічна і політична модель при її практичній реалізації не може бути стовідсотково прорахована і в її рамках нереально прогнозувати всі можливі наслідки та відхилення. 

     5. Колективізація сільського господарства

     Що  ж саме стало реальною причиною голоду? Навіть у найпотаємніших архівах  ми не знайдемо відомостей про наміри, якими керувалася влада.

     Все більше нова влада переконувалася у  тому, що потреби індустріалізації простіше і гарантованіше можна  вирішити шляхом ліквідації індивідуальних господарств та організації колгоспів.

     Щоб загнати селян у колгоспи, а  порівняно з Росією, де переважаючим типом селянських господарств були громади, українські селяни надавали перевагу індивідуальному землегосподарюванню, тому вони чинили шалений опір, влада на підставі їх «розкуркулення» примусово вивозила до Сибіру.

     Закономірно, що колективізація супроводжувалась «політикою ліквідації куркульства як класу». Внаслідок такої політики було депортовано з України майже 200 тис. селянських господарств, позбавивши українців майна, житла та пересиливши до Сибіру, де мешкали інородці.

     Щоб змусити селян працювати на державу, застосували терор голодом. Найбільших масштабів терор набув в українському селі. 

     6. Масові репресії

     Традиційно  вважається, що головним ініціатором  та безпосереднім ідейним натхненником організації голодомору 1932-1933 років  був Сталін. Проте якось і досі дещо в затінку залишаються такі його найближчі сподвижники, як Молотов і особливо Каганович, який з 1926р. по 1928р. був призначений першим секретарем ЦК КП(б)У. Останньому відводилась роль організатора прелюдії до голодоморного геноциду українського народу. Каганович під виглядом підвищених зобов’язань по збільшенню здачі зерна у «закрома держави» спочатку забрав у колгоспів навіть те насіннєве зерно, що планувалось для посівів у наступному році, потім почав проводити масштабне так зване розкуркулення, а на епілог своєї діяльності залишив створення спеціальних полків НКВС для боротьби із селянами, які чинили опір більшовикам на теренах України.