Голодомор 1932 – 1933 років

     Одним з головних завдань, яке вирішувала тоді влада була також ліквідація професійних військових, що становили  пряму загрозу для для нового режиму. Збереглися розстрільні справи на 100, 200 й більше офіцерів, що складаються  лише з анкет і вироку. Вирок  був відомий уже наперед. Ухвала формувалась так: «Принимая во внимание доказанность обвинения всех вышеуказанных в количестве двухсот восьмидесяти семи человек как явных врагов трудового народа и контрреволюционеров – расстрелять, имущество их конфисковать.»

     У 1933 році стався погром усього культурного  життя України.

     Коса  сталінського терору безжально різонула національну українську еліту. Було репресовано багато провідних учених, письменників та інших представників  інтелігенції. В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 осіб, із них 19 академіків. Жахливого удару було завдано українській літературі: 89 письменників було знищено, 212 – примусили замовкнути, 64 – заслано, а 83 емігрували. Паралельно до репресій проти творчої та  наукової інтелігенції розпочалася «чистка» Наркомату освіти УСРР, внаслідок якої було «винищено» майже 200 «націоналістів і ворожих елементів». 

     7. Опір колгоспного селянства організаторам голодомору

     Після цього почалася експропріація селян-власників, спочатку вона була задумана у формі створення комун. На початку 1930 року колгоспники відвоювали собі присадибну ділянку з коровою, після чого колгосп став функцію вати у формі артілі. Щоб компенсувати поступку, Сталін експропріював громадське господарство артілей: у 1930 – 1932рр. колгоспна продукція безпосередньо з поля йшла на елеватори, без будь-якого відшкодування селянської праці. Тоді цілком стихійно, але завзято колгоспники зосередили трудові зусилля на присадибній ділянці. Частка України у створенні загальносоюзного фонду хлібних ресурсів різко зменшилась. Після цього захиталася вся програма форсованої індустріалізації.

     Щоб подолати саботаж, Сталін застосував проти  українських колгоспників терор  голодом.  

     8. Голодомор – як механізм терору

     Генсек  зміцнив трудову дисципліну в українському селі жахливим способом: конфіскацією у «боржників» з хлібозаготівлі всіх продовольчих запасів, нагромаджених до нового врожаю. Щоб зрозуміти дошкульність сталінського удару, слід згадати зміни в сільському господарстві після його суцільної колективізації. Непівська система купівлі – продажу була зруйнована, а приватна торгівля заборонена. У містах та новобудовах запанувала карткова система постачання для населення. Ті, хто не був охоплений нею, змушені були користуватися послугами державної комерційної торгівлі за підвищеними цінами або магазинів «Торгсинів», де товари реалізовували за валюту та золото. Село повернулося до натурального господарства. Щоб прогодуватися, селяни змушені були накопичувати продовольство на півроку вперед до нового врожаю. У жовтні 1932році десятки тисяч відряджених з міст робітників разом з місцевими активістами – комнезамівцями почали конфіскацію цього продовольства.

     Паталогічних  форм репресії набули після постанови  ЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна  державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року, званої в народі «законом про п’ять колосків». За крадіжку колгоспного хліба застосовували «вищу кару соціального захисту» - розстріл або 10 років таборів з конфіскацією майна. Постанова стала правовою базою масового терору. На початок 1933 року за цим законом було засуджено 54645 осіб, з них розстріляно 2 тисячі.

     20 листопада 1932 року уряд УСРР  з метою виконання хлібозаготівельного  плану до 1 січня 1933року видав постанову «Про заходи посилення хлібозаготівлі», виконання якої призвело до масового голодомору в українському селі. «З оголошенням цієї постанови, - зазначалося в документі, - припинити видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконують плани хлібозаготівель». Якщо  колгоспи вже видали «натураванси», то постанова зобов’язувала «негайно організувати повернення незаконно розданого хліба». Ця вимога стосувалася не лише рядових колгоспників, а також членів правління колгоспів, рахівників, бригадирів. Їх обкладали натуральними штрафами, тобто вилучали зерно із сімейного вжитку.

     6 грудня 1932 року Раднарком УСРР  разом з ЦК КП(б)У запровадили  сумнозвісну постанову « Про  занесення на чорну дошку сіл,  які злісно саботують хлібозаготівлю». До них уряд застосував такі заходи, як негайне припинення довозу товарів, припинення кооперативної та державної торгівлі на місці, вивіз всіх наявних товарів із крамниць, припинення всілякого кредитування, проведення дотермінового стягнення кредитів і інших фінансових зобов’язань. Тобто свідоме призупинення всякого продовольчого постачання у сільські райони. Ці дії застосували  до населених пунктів 82 районів України. А також уряд запровадив практику так званих твердих завдань для кожного одноосібного господарства, невиконання яких означало – карально-репресивні заходи, а виконання – смерть для всієї родини.

     Загальнодержавна  установа – не видавати селянам  основних зернових культур на вироблені  ними трудодні, була свідомою акцією народовбивства. Маючи сотні вироблених трудоднів колгоспники голодували, позбавлення їх права одержати винагороду за працю означало смертний вирок. Тобто з 20 млн. колгоспників, за даними офіційних наукових установ 30-х років, близько 9 млн. були приречені на голодну смерть, тому що 48% колгоспів України не розрахувалися с колгоспниками за трудодні. 

     9. Україна в пітьмі голодомору

     Українське  село поринуло в пітьму голодомору. Найстрашніший голодомор 1932-1933 років  носив штучний характер і забрав від 7 до 10 млн. українського, передусім хліборобського, населення. Класового підходу голод не знав. Він один на всіх. Зловісно розпросторився він над усім селянством, косив усіх підряд – і колективіста, і одноосібника, і сільського активіста, який вигрібав до крихти життєві припаси у свого односельця. Голод однаково нищив і тих, хто жив під сірою стріхою, і тих хто спромігся звести у себе над головою дах з оцинкованого заліза.

     Голодомор став ніби страшною межею. Життя розпалося  на два періоди – до голодомору і після нього.

     А хліб же був. Посеред сіл, охоплених  голодом, стояли церкви з позбиваними  хрестами, повні зерна. Хліб гнив у  тисячотонних буртах на залізничних  станціях, його переганяли на спирт, відправляли за кордон. За умов голоду, що розпочався, знаючи, що помирають мільйони власних громадян, політичне керівництво СРСР експортувало хліб, мотивуючи це потребами індустріалізації. Всіх, хто не розумів «державних потреб», нещадно карали.

     А люди пухли з голоду. Багато сіл  спорожніло, а ще більше вимерло  наполовину. У людей розпухли обличчя, ноги та животи, вони не могли втримати сечі. Усе начисто поїли. Ловили мишей, щурів, горобців, мурашок, земляних хробаків. Мололи кістки на борошно, робили те саме зі шкурами тварин та підошвами від взуття. А коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя.

     Липа, акація, щавель, кропива та інші рослини, що складали основний раціон селянських родин, не мали в собі багато білків. Слимаків варили, юшку споживали, а хрящове м’ясо дрібно рубали, перемішували з листям і їли. Це викликало набрякання тіла, але хоч якось сприяло виживанню.

     Пухлі люди лежали у дворах, хатах, на вулицях. Власті ніяких заходів не вживали. Померлих вивозили підводою. У викопані ями скидали по 10-20 людей, поки не наповнювалась яма. Померлих ховали без трун, замотували в рядна.

     Люди  тихо вмирали, а живі божеволіли і  дичавіли від голоду. Не в силі викопати яму, тіла померлих просто присипали землею, а на ранок могили часто були розриті зголоднілими собаками, яких ще не з’їли люди. Тижнями в хатах лежали трупи, розкладались, і нестерпний запах стояв за межах сіл.

     Сотні і тисячі дітей з ознаками фізичної дистрофії, золотухи, недокрів’я, загноєння  шкіри підбирали на вулицях міст, куди голод гнав безпритульних. Дітей  і дорослих прирекли на голодну смерть, а тому шансів вижити у непристосованих до екстремальних умов дітлахів виявилося мало. Смертність дітей віком до одного року сягала до 30%, а в деяких регіонах була ще вище. Діти ставали жертвами канібалізму, помирали від тифу, шлункових отруєнь.

     В етнічній Україні під час голоду найбільше загинуло дітей – майбутніх репродукаторів нації. Відтак обірвався потужний ланцюжок кількох поколінь, котрі б поповнили народонаселення. Підрахуйте, яку кількість своїх громадян не дорахувалася в наступні роки Україна.

     Упродовж 1933 року помирало в три рази більше, ніж народжувалося. 

     10. Доля освітян України в роки війни

     В освітніх закладах внаслідок голодомору ситуація була катастрофічною. Примара  голоду педагогів наздогнала значно раніше, ніж вона накрила селян. У  ході масового створення колгоспів ще не було економічного механізму фінансового забезпечення сільських вчителів. Педагогам, які приїхали до села «сіяти вічне», відмовляли в земле забезпеченні присадибною ділянкою. Вони утримувались на місцевому бюджеті, на кошти земельних громад. Не було створено фондів для постачання вчителів продуктами харчування вже зимою 1932 року. Це поставило вчительство в надзвичайно погані умови, на межу голоду, а то й голодної смерті. Часто траплялося, коли вчителі непритомніли на уроках, а деякі через фізичне виснаження взагалі не могли ходити на роботу, масовими стали самогубства. Терор голодом та масові репресії проти освітян стали основною причиною сумнозвісного «дефіциту педкадрів». 

     11. Заради чого?

     Заради  чого? Найзаможніші села з кращими виробниками були спустошені вщент. Водночас на першою Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 року у своїй промові Сталін  зазначав: «Є люди, які думають, що можна стати, окрім соціалістичного шляху – вперед і капіталістичного – назад, на якийсь третій шлях, особливо за нього хапаються хитрі товариші; вони хочуть, щоб ми повернулися до старого ладу, повернулися до одноосібного господарства… Спитайте-но селян, і ви взнаєте, який шлях вважає більшість трудящих селян єдино правильним шляхом. Кажуть, що шлях колгоспів – важкий. Але хороше життя даром не дається». Жителі України заплатили за це «хороше життя» найвищу ціну.

     Українську  націю голодомором 1932-1933 років було поставлено на коліна, фактично знищено. Так Сталін відплатив українцям за зрив плану «великої колективізації». А відповідь на запитання «Заради чого?» випливає з міжнародної стратегії радянського тоталітарного режиму, його претензій на світове панування. Сталін екстраполює стратегію розширення життєвого простору на внутрішні  просторові чинники. В епіцентрі цієї народовинищувальної стратегії опинилася Україна.

     Минають роки. Минуть століття. Та зболена пам’ять  про заморених голодом, розстріляних, закатованих житиме вічно. Вона –  нагадування минулого і пересторога  майбутньому.

     Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних живе в наших серцях, додає нам  сил та волі, мудрості й наснаги  для зміцнення власної держави  на власній землі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  літератури

1. Голодомор 1932 – 1933 років як величезна трагедія українського народу: Матер. Всеукр. наук. конф. Київ, 15 листопада 2002 р. – К.: МАУП, 2003. – 280с.
2. Довідник з історії України. – К., 1993
3. Бойко О. Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2005. – 688с.
4. Рибалка І. Історія України. – Харків, 1997. – 633с.
5. Слюсаренко А.Г.  Новітня історія України (1900 – 2000): Підручник. – К.: Вища шк.., 2002. – 719с.