Шпаргалка з "Історії України"

Вирішальна битва  відбулася 13 вересня під Пилявцями. Українські полки пішли в наступ на центр шляхетського війська. Польська кіннота без команди розпочала  безладний бій і була розпорошена. Козаки розгромили Мазовецький і  Сандомирський полки, татари розгромили розрізнені групи польської кавалерії. Поляки в паніці втекли.

Рештки польської  армії, т.зв. "пилявчики", зупинилися аж у Львові й тут обрали нового регіментаря, Ярему Вишневецького. Тим часом у козацькому таборі після битви дві концепції  подальших дій. Частина старшини вважала, що слід зайняти лінію по річці Случ й укріпитися тут, відпустивши  татар з ясиром. Інші, в тому числі  й Тугай-бей, радили йти на Львів. Б.Хмельницький змушений був погодитися з міркуваннями свого грізного союзника, а також врахувати настрої  мас.

Українсько-татарське  військо пішло на Львів. У Б.Хмельницького  було достатньо сил, аби здобути  головне місто Руського воєводства, тим більше, що 5 жовтня козаки Максима  Кривоноса здобули Високий Замок. І місто було приречене. Але гетьман, не бажаючи видавати Львів на пограбування татарам, обмежився викупом. Так  само вчинив гетьман і під Замостям, де очікував виборів нового польського короля. Тим часом в усій Галичині спалахнуло повстання проти поляків.

1648 р., рік революційних  змін в Україні, завершився  урочистим в'їздом гетьмана до  Києва. В урочистій зустрічі  у Києві Б.Хмельницького вітали  митрополит Косів, єрусалимський  патріарх Паїсій, посланці від  Молдавії, Семигороддя, Туреччини,  Волощини.

Б.Хмельницький розпочав нові переговори з новим польським  королем Яном Казимиром. За політичною програмою гетьмана сформульовано  положення про соборність Української  держави. Як свідчив учасник польського посольства В.Мясковський, Б.Хмельницький неодноразово наголошував на своєму намірі "відірвати від ляхів  всю Русь і Україну", звільнити "з лядської неволі ... народ всієї Русі". Гетьман добився визнання де-факто автономії козацької України.

28. Воєнні дії  1649-1653 рр. Зборівський мирний договір,  його історичне значення. Білоцерківська  угода.

У 1649 р. війна розгортається  з новою силою. Польська армія, яку  очолив король Ян Казимир, захопила Галичину і вторглася на Поділля. Козацькі війська виступили назустріч  польській армії, оточили частину  польських військ біля м. Збаража.

15-16 серпня 1649 р. відбулася  битва із головними частинами  польської армії на чолі з  королем Яном Казимиром під  Зборовим. В результаті було укладено  Зборівський договір. За цим  договором Річ Посполита визнавала  існування Козацької України  у межах Київського, Брацлавського  та Чернігівського воєводств,  гетьманське правління в ній  та свободу існування православної  церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Але селяни, які не  потрапили до реєстрових списків,  мали повертатися до своїх  панів.

Військові дії між  Україною і Польщею відновилися  в 1651 p., коли польські війська, порушивши  договір, напали на м. Красне. На чолі з  полковником Нечаєм боронили місто  козаки, але змушені були відступити. Сам Нечай загинув. Наступ польських  військ було зупинено поблизу Вінниці  загонами Івана Богуна. Піднялася  нова хвиля визвольної боротьби на Поділлі, Волині, Галичині. Козацько-татарське  і польське військо зійшлися у  великій битві, що відбулася на кордоні  Волині і Галичини, поблизу м. Берестечка 28-30 червня 1651 р. У вирішальний момент татари залишили поле битви. В результаті козаки зазнали поразки. У вересні 1651 р. в Україну вторглись литовські  війська на чолі з князем Радзівілом. Захопивши Київ та Чернігів, вони з’єднались з польськими військами.

Б. Хмельницький збирає нову армію, але перевага лишається  на боці поляків, і тому гетьман погоджується підписати мирну угоду між  Україною та Польщею. Умови Білоцерківської  угоди були важкі. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис, територія гетьманського  управління обмежувалася лише Київським  воєводством, гетьману заборонялося вести  переговори з іноземними державами, польська шляхта здобула право повернутися  до своїх маєтків в Україні, селяни повинні були вертатись до своїх  панів. 1-2 червня 1652 р. на Поділлі під  горою Батогом відбулася битва  козаків з польською 20-тисячною армією. У цій битві поляки зазнали  страшної поразки, козаки захопили багато полонених, 57 гармат.

У вересні 1653 р. козацьке військо оточило польську армію  під м. Жванцем на Поділлі, але  кримський хан примусив підписати  Б. Хмельницького у грудні 1653 р. новий  мир з Польщею на засадах Зборівського договору.

Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини і легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилася у козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина.

Він складається з 12 статей. Форма договору — жалувана грамота короля своїм підданим.

За умовами цього договору:

• Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.
• На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.
• Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.

Підписаний мирний договір  не задовольняв ані козаків, ані  уряд Речі Посполитої. Обидві сторони  почали підготовку до нового етапу  війни.

Білоцеркі́вський  ми́рний до́говір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.

Умови договору були важкими  для України. За Білоцерківським  договором Україна залишалася під  владою шляхетської Польщі.

• ьській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах;
• територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;
• реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік;
• Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з КримсьПолким ханством.

.

Народні маси України й  запорозькі козаки були невдоволені  Білоцерківським миром настільки, що Богдану Хмельницькому довелося їх утихомирювати. Боротьба повинна  була розгорітися з новою силою.

Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для  перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської  Польщі. Після початку воєнних  дій Білоцерківський договір  в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким.

29. Українсько-російський  договір 1654 р. та його оцінка  в історіографії.

Перед Хмельницьким постала  проблема: або капітулювати перед  Польщею, оскільки сил на тривалу  боротьбу не вистачало, або шукати порятунку  в союзі з Росією. Коли він звернувся 1653 р. з конкретними пропозиціями тісного союзу України з Москвою  проти Польщі, за яким цар мав  здійснювати над Україною протекторат, Земський собор у жовтні 1653 р. виніс  остаточне рішення: просити царя, щоб він прийняв Україну «під свою високу руку задля православної віри». На Україну було вислано спеціальне посольство під проводом боярина  Бу-турліна, яке прибуло до Переяслава для зустрічі з гетьманом. 
31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі. 18 січня 1654 р. відбулася публічна церемонія, під час якої гетьман і козацька старшина присяглися на тім» «щоб бути Їм із землями і городами під царською великою рукою невідступною. Ніякого письмового договору в Переяславі не було укладено. Після від'їзду Бутурліна козацька старшина з гетьманом узялася за вироблення умов угоди. Був написаний проект договору у формі петиції до царя з 23 пунктів, привезений у Москву наприкінці березня переяславським полковником П. Тетерею І військовим суддею Самійлом Зарудним. 
«Березневі статті», написані Хмельницьким і затверджені російським урядом, передбачали визнання за козацькою Україною створеного в межах ЇЇ території політичного устрою, суду і судочинства, адміністративного поділу, армії, соціально-економічних відносин, незалежності в проведенні внутрішньої політики. Єдиною сферою, де частково обмежувалися права України, були її зносини з іншими державами. Крім того, вона повинна була виплачувати російській скарбниці певну суму грошей від своїх прибутків. 
Українсько-російська угода 1654 – між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, умови якої містилися у “березневих статтях” Хмельницького та “Жалуваній грамоті” царя гетьманові та Війську Запорозькому від 6 квітня 1654. Передбачала збереження в Україні існуючої системи влади та управління, встановлення козацького реєстру в 60 тис. осіб, право України на зовнішні зносини, російську збройну допомогу козакам у боротьбі з Польщею. Тим самим угода оформлювала створення своєрідної конфедерації, спрямованої проти зовнішнього ворога. Розірвана у вересні 1658 козацькою Україною, розчарованою у своїх надіях досягти у конфедеративному союзі з Росією возз’єднання українських етнічних земель у межах національної держави. 
Підписання Переяславської угоди стало поворотним пунктом в історії України, Росії та всієї Східної Європи. Раніше ізольована й відстала Московія зробила гігантський крок уперед на шляху перетворення на велику державу. А доля України стала в усьому — доброму й лихому — невід'ємно пов'язаною з долею Росії. 
Через конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями, оцінка угоди, яка поєднала Їхні країни, була предметом частих суперечок учених. Справа ускладнювалася тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п'ять основних тлумачень Переяславської угоди. На думку російського історика права Василя Сергєєвича (пом. 1910), угода являла собою персональну унію між Московією та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд. Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов (пом. 1919) доводив, що, погоджуючись на «особисте підкорення» цареві, українці безумовно погоджувалися на поглинення їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була «реальною унією». Такі Історики, як росіянин Ве-недикт МякотІн та українець Михайло Грушевський, вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючися в її внутрішні справи;

30. Розвиток подій  в Україні у 1654-1657 рр. Політичні  та соціально-економічні наслідки  Визвольної війни під проводом  Б.Хмельницького.

Після підписання українсько-московської  угоди 1654 р. поляки і татари також  об'єднали зусилля, уклавши влітку того самого року т.зв. Вічний договір, і  розпочався новий етап війни.

Уже в листопаді 30-тисячна  польська армія вдерлася на Брацлавщину, згодом до неї приєдналася 30—40-тисячна  татарська орда. Б.. Хмельницький зажадав  від Москви негайної допомоги. Однак  та фактично проігнорувала його вимогу. Як наслідок, до кінця березня 1655 р. край перетворився на руїну. Московська допомога була не такою ефективною, як її уявляли.

Влітку 1655 р. театр воєнних  дій перемістився на західноукраїнські  землі, які Б. Хмельницький прагнув  приєднати до своєї держави. 29 вересня  українсько-московське військо під  Городком розбило поляків і розпочало  облогу Львова, визволивши незабаром  усю Галичину. Водночас у порозумінні  з українським гетьманом проти  Польщі успішно воювала Швеція. У  політичних зв'язках з Україною прагнула бути Білорусь. Здавалося, визріває можливість возз'єднання українських земель під гетьманською булавою.

Однак знову негативну  роль відіграв пресловутий зовнішній  фактор. З одного боку, проти долучений  західноукраїнських земель до складу козацької України несподівано  виступив шведський король. З іншого — почалися непорозуміння з московітами, що вимагали, щоб усі міста, які  вони допомагали завойовувати, вважалися  здобутком московського царя і присягали  йому на вірність. До того ж на українські землі вдерлися татарські орди, яким необхідно було негайно протидіяти. Все це змусило Б. Хмельницького  повернутися на Подніпров'я.

Тим часом Москва, занепокоєна  успіхами Швеції, пішла на зближення  з Річчю Посполитою. У травні 1656 р. цар оголосив Швеції війну, а в  серпні розпочалися московсько-польські переговори у Вільні (нині м. Вільнюс  — столиця Литовської Республіки), на які українську делегацію не допустили. На початку листопада було укладене т.зв. Віленське перемир'я, яке передбачало  згоду Московії залишити Україну  в складі Речі Посполитої після обрання  її царя на польський престол. Після  цієї, по суті, зрадницької угоди  військовий союз України з Москвою  проти Польщі фактично втратив силу.

У ситуації, що склалася, головною метою Б. Хмельницького було збереження незалежності Української держави  та об'єднання в її складі західноукраїнських земель. Відповідно, необхідно було подолати опір Речі Посполитої, що чинила опір поверненню українських етнічних територій, нейтралізувати її союзника Кримське ханство, знешкодити колонізаторські  плани Москви щодо України, а також  забезпечити спадковість верховної  державної влади як запоруки проти  можливих міжусобиць за гетьманську  булаву.

Для реалізації цих планів В. Хмельницький, формально не розриваючи договору з царем, насамперед спрямовує  свою енергію на створення нової  анти-польської коаліції без Москви і навіть усупереч її інтересам. До складу союзного об'єднання, крім України, ввійшли Швеція, Трансільванія, Молдавія, Валахія, Бранденбург.

Упродовж першої пол. 1657 р. воєнні події розвивалися у сприятливому для союзників руслі. Вони розгромили поляків під Замостям, захопили Краків, Люблін, Варшаву, інші польські міста. До складу Української держави попросилася  шляхта Пиніцини, Берестейщини, Волині. На приєднання до козацької України  західноукраїнських земель погодилася Швеція, до того самого схилялася Трансільванія  — держави, які певний час претендували на ці території. Це був найвищий злет Української держави, політичний тріумф її творця — гетьмана Б. Хмельницького.

Та вже з літа ситуація почала змінюватися у гірший бік. Політичні плани анти польської  Коаліції викликали занепокоєння сусідніх держав, насамперед Австрії і Данії, які підтримали Польщу. Відчувши загрозу  своєму існуванню, на захист Вітчизни піднявся польський народ. В Україні  становище ускладнювалося хворобою гетьмана, через яку він І не міг особисто контролювати перебіг  подій, та антиурядовою агітацією московських  агентів, що призвела до бунтів серед  частини козацтва. Наслідком цього  стали поразка та фактичний розпад анти-польської коаліції.

6 серпня 1657 р. серце Б.  Хмельницького перестало битися. Це стало важким ударом для  молодої Української держави.  Смерть гетьмана знаменувала  собою завершення першого етапу  Національно-визвольної революції,  основним завоюванням якого стали  утвердження Української держави,  встановлення в ній нової моделі  соціально-економічних відносин, котра  базувалася на дрібній власності  фермерського типу.

       Наслідки і значення Національної революції та Визвольної війни: 
       • у ході визвольних війн не вдалося звільнити всю Україну від польського панування, проте була створена автономна національна українська держава, відновлено традицію державо творення українського народу; 
        • українському народу вдалося зберегти свою етнічну самобутність, свою мову, культуру, звичаї, врятуватися від геноциду; 
        • у процесі боротьби з іноземними поневолювачами було сформульовано національну ідею українського народу — ідею не залежності, свободи і побудови власної держави; 
 
     • сформувалася українська політична еліта; 
     • тяжкими були демографічні наслідки Визвольної війни: втрати населення від епідемій, голоду, міграцій становили 2,5—3 млн. осіб (з 5 млн. етнічних українців Речі Посполитої); 
      • одним з наслідків війни була політична диференціація і поляризація української старшини (пропольські, промосковські, протурецькі угруповання); 
      • наслідком війни було спустошення і знелюднення Правобережжя і колонізація Слобожанщини; 
     • у результаті визвольних війн за державою закріплюється назва «Україна».