Галицько-волинське князівство

 

 

 

 

ЧЕРВЕНСЬКА ЗЕМЛЯ

 

Червенська земля утворювала окрему територію з X по XIII ст., але межі її за джерелами не можна визначити точно *. На заході вона доходила до кордону з Польщею; на сході від Володимирського князівства відмежовувалася, правдоподібно, Бугом; на півночі від Холмського князівства і на півдні від Белзького, кордони невідомі. В другій половині XIII ст. Червенське князівство з’єдналося з Белзьким.

Червен виступає вперше під час походу Володимира на «ляхів» 981 р. Він був центром волості, яка звалася «Червенські міста» 67. В самому Червені (тепер с. Чермно, ПНР) збереглися два городища, вали, старі шляхи та ін. Забезпечення укріпленням давала р. Гучва, яка тут широко розливається. Літопис згадує «Червенські ворота», однак не дає ніяких відомостей про пам’ятки міста і його життя 68.

 

 

63 Іпат., с. 483, 490, 503, 506, 558, 573.

64 Там же, с. 483, 490.

85 Хрусцевич Г. К. Белавинская и столпьевская башни под Холмом. — Памятники русской старины в западных губерниях, 1885, т, 7, с. 89.

66 Іпат., с. 483, 492 — 493, 524 — 525, 528, 529, 531; 535, 585.

* Карту Червенської землі див. у зб.: Український історико-географічний збірник, 1971, вип. 1, с. 81.

67 Іпат., с. 54, 101, 105; Лавр., с. 81, 144, 150.

68 Іпат., с. 483. Інші звістки про Червен. — Там же, с. 176, 178, 205 — 206, 334, 357, 384 — 385, 494, 498, 510, 516, 571, 572, 599, 611.

 

 

До Червенської землі був включений, правдоподібно, старовинний град Волинь (тепер Городок Надбужний, ПНР), який згадується у зв’язку з битвою Ярослава з \29\Болеславом 1018 р. та як місце переговорів 1077 р. На городищі проведено археологічні дослідження, під час яких виявлено пам’ятки X — XII ст.69

В цій же стороні згадується Грубешів з церквою св. Миколи та Грабовець, про який нема ближчих даних 70.

Багато поселень розташовувалося поблизу кордону з Польщею. Як укріплений град відомий Сутійськ або Сутіска: 1097 р. його зайняв Давид Ігорович, а пізніше Володимир Мономах уклав тут мир з поляками 71. Тернава служила місцем переговорів з польськими князями у 1266 і 1268 рр.72 На цій території знаходився, правдоподібно, і Чернечеськ, де 1142 р. збиралися війська Всеволода Святославича, Ізяслава Давидовича та Володимира галицького для походу у Польщу 73 (можливо, це Чернятин лоблизу Тернави). 1352 р. згадується Щебрешин — «руське місто» 74.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

БЕЛЗЬКА ЗЕМЛЯ

 

Белзьке князівство лежало посередині між князівствами Червенським, Володимирським, Звенигородським, Перемишльським та Польщею. Його кордони можна реконструювати частково на основі пізніших меж Белзького воєводства 75.

Белз був одним з найстарших міст — згадується 1030 р., під час походу Ярослава на західні землі 76. Від Белзького замку, що стояв серед недоступних боліт, залишилися лише незначні останки валів 77. У другій половині XII ст. та у першій XIII ст. Белз був княжою столицею *.

 

 

69 Там же, с. 100, 140; Лавр., с. 139, 193; Длугош, т. 10, с. 22; Poppe A. Gród Wołyń. — Studia wczesnośredniowieczne, 1958. t. 4, s. 275 — 287; Sprawozdania archeologiczne, 1956, t. 2, s. 3.

70 Іпат., c. 550 — 572.

71 Там же, c. 178; Лавр., c. 247, 271; Kutrzebianka A. Saciaska, gród z polsko-ruskiego pogranicza. — Sprawozdania Akademii Umiejętności, 1933, N 10, s. 11; Wartołowska Z. Gród czerwieński Sutejsk na pograniczu polsko-ruskim. — Warszawa, 1958.

72 Іпат., c. 576, 571 — 572.

73 Там же, с. 224.

74 АГЗ, т. 5, c. 4.

75 Jabłonowski A. Atlas historyczny Rzeczypospolitej Polskiej: Ziemie Ruskie: Epocha przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. — Warszawa; Wiedeń, 1889 — 1904, mapa 2; Dąbkowski P. Podział administracyjny województwa ruskiego i bełzkiego w XV w. — Lwów, 1939.

76 Іпат., c. 105; Лавр., c. 140.

77 Чачковський О. Княжий Белз. — ЗНТШ, 1937, т. 154, c. 100; Ратич, c. 19.

* У Белзі князювали: 1170 — 1195 рр. Всеволод Мстиславич (Іпат., с. 446); 1195 — 1210 рр. Олександр Всеволодович (там же, с. 483, 487); 1210 — 1213 рр. Василько Романович (там же, с. 488); 1215 — 1234 рр. Олександр, вдруге (з перервою) (там же, с. 599, 601, 611). \30\

 

 

Навколо міста часто відбувалися бої локального характеру 78.

Другим значним містом Белзького князівства був Бужськ (Буськ), укріплення якого лежали також серед боліт 79. Деякий час Бужськ був приєднаний до Галицького князівства. Бував також княжою столицею *. На території" Белзького князівства знаходився, правдоподібно, Городок, згаданий 1236 р.80

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕМИШЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ

 

Перемишльське князівство займало територію від кордону з Польщею на заході до Верещиці, Дністра і басейну Свічі на сході **; на півночі межувало з Белзьким князівством, на півдні доходило до Карпат.

Столичне місто князівства Перемишль згадується вперше 981 р., під час походу Володимира Великого на «ляхів». Положення міста описує Длугош: «В той час це буломогутнє місто, забезпечене великою силою міщан і пришельців та всяким військовим спорядженням, укріплене глибокими ровами і високими валами, а також рікою Сян, яка обпливає місто із півночі» 81. Рештки давніх укріплень знищили під час будівництва тут у XIX ст. австрійських фортифікацій.

На території замку стояла побудована з тесаного каміння Володарем Ростиславичем соборна церква св. Івана, в якій його поховано 82.

 

 

78 Там же, с. 282, 494, 498, 510, 511, 572.

79 Площанский В. Буск, город на Галицкой Руси. — Львов, 1872.

* Бужськ захопив Володимирко галицький (1153). (Іпат., с. 313); пізніше місто було повернене до Волині, і 1168 р. у Бужську згаданий Ярополк Мстиславич (з волинських князів) (там же, с. 364). Але згодом місто знову перейшло до Галичини, і 1173 р. Володимир Ярославич обіцяв повернути його Святославу Мстиславичу, белзько-червенському князеві (там же, с. 384). Інші згадки про Бужськ див.: Там же, с. 174, 487, 411.

80 Там же, с. 516. Це, імовірно, Городок поблизу Томашева.

** Приймаємо кордон між Перемишльською та Львівською єпархіями 1398 р., який проходив східною межею Любачівської і Городоцької волостей, річками Рак і Болозва до її устя, Дністром, Стриєм, залишаючи за Перемишлем замки Тустань і Самбір та волості Стрийську і Дрогобицьку (див.: АГЗ, т. 7, с. 39 — 43).

81 Длугош, т. 10, с. 341.

82 Длугош, т. 10, с. 533. В 1412 р. Ягайло відібрав цю церкву у православних і передав католикам, «викинувши наперед трупи і попели русинів» (Длугош, т. 12, с. 149). В XIV — XV ст. згадуються ще церкви Миколи, Спаса, Козьми і Дем’яна та церква на Вильчі, заснування яких могло сягати ранішого часу.

 

 

Тут, очевидно, знаходилась княжа палата. Другий княжий двір згадується за містом, на лузі \31\над р. Сяном 83. Перемишль служив столицею Рюрикові і Володареві Ростиславичам, Володимиркові та Святославу Ігоровичу, а перемишльський замок становив базу для захисту західних окраїн 84. Місто мало також торговельне значення як центр, розташований на шляхах в Угорщину і Польщу, і згадується в східних джерелах.

Друге місце після Перемишля займав Ярославль (Ярослав). Дослідники виводять його назву від імені Ярослава Мудрого (або Ярослава Осмомисла). Місто згадується вперше 1152 р. Це був укріплений замок, який відіграв важливу роль у війнах 1232 і 1245 рр.85

На захід від Ярослава знаходилося укріплене місто Перевореськ (Переворськ). Воно згадується 1281 р., коли польський князь Лешко добув його, «вирубав у ньому всіх людей, від малого до великого, город запалив та пішов назад до себе» 86. На західній окраїні, недалеко від кордону з Польщею, стояли Ряшів, який в середині XIV ст. виступає як центр окремої волості, і Коросно 87.

На шляху з Перемишля на Волинь головним містом був Любачів — центр окремої волості *. Дещо далі на схід стояв Подтелич (тепер с. Потелич Нестерівського р-ну Львівської обл.), укріплений замок, від якого залишилося городище **. На південь від Подтелича, поблизу сьогоднішнього с. Вороблячина Яворівського р-ну Львівської обл., знаходився стратегічно важливий перехід через горби Розточчя, що звався Ворота; «це було місце оборонне, бо не можна було обійти нікуди — тому звалися Ворота через тісноту свою». 1268 р. цим переходом польські феодали вдерлися у Белзьку землю; коли ж вони поверталися назад, саме тут їх наздогнав князь Шварно Данилович, але у бою зазнав поразки 88.

 

 

83 Іпат., с. 310.

84 Там же, с. 54, 177, 282, 309, 310, 485, 490, 499, 529.

85 Там же, с. 510, 532 — 534; Чернецький В. Звістки о стариннім місті Ярославі і його церквах — Діло, 1894, № 150/151.

86 Іпат., с. 582, 586.

87 МПГ, т. 2, с. 627.

* 1223 р. угорський король Андрій передав його польському вельможі Пакославу; але швидко забрав назад. — Іпат., с. 489, 498.

** Згадується під час переїзду Данила в Угорщину. — Там же,, с. 566.

88 Там же, с. 572. У Вороблячині є потік Воротний і частина села, що має назву Воротня (це місце визначив І. Шараневич). \32\

 

 

На схід від Перемишля шлях ішов на Мостища (тепер м. Мостиська — райцентр Львівської обл.), над р. Січницею. Тут відбувся бій військ Данила з Ростиславом Михайловичем 1244 р.89 Далі на цьому шляху стояла Вишня (тепер м. Судова Вишня — райцентр Львівської обл.), яку 1230 р. держав боярин Филип 90. Тут збереглося городище, яке було досліджене археологами. На східній межі Перемишльського князівства оборонним замком був Городок *: на території старого міста пізніше побудовано польський замок.

На південний захід від Перемишля великим містом був Сянок (Сянік), замок якого захищав шлях на Угорщину. 1205 р. тут відбувся з’їзд княгині Романової з угорським королем Андрієм 91. 1339 р. останній галицько-волинський князь Юрій II надав місту самоврядування на німецькому праві, навколо Сянока оброблялись поля і пасовища, на Сяні влаштовувалися «язи» для рибальства, в лісах займалися ще ловецтвом. Серед міщан, поряд з місцевими людьми, були угорці, німці і поляки. У місті згадуються різні ремісники: кравці, шевці, суконники, різники; кравці мали своє цехове приміщення, працювала лазня, в сусідньому Теребчі — млин 92. На угорському кордоні знаходилася укріплена місцевість, що звалася Угорські Ворота **.

На південний схід від Перемишля найзначнішим містом був Самбір (тепер м. Старий Самбір Старосамбірського р-ну Львівської обл.), згаданий у стародавньому списку «волинських» (тобто галицько-волинських) міст у Воскресенському літописі 93. Він відомий як церковний центр, що мав традиції окремого єпископства, навколо нього знаходився ряд монастирів, особливо відомий з мощами св. Онуфрія 94.

 

 

89 Там же, c 529; Назва річки Січниці. — Жерела, т. 2, с. 84, 159.

90 Іпат., с. 508.

* 1219 р. посадив тут свою заставу боярин Судислав, а замок добували війська Мстислава і Данила (там же, с. 490, 500).

91 Там же, с. 282, 480, 509; МПГ, т. 2, с. 626.

92 КДП, т. 1, с. 209 — 211.

** 1231 р. Олександра Всеволодовича загнали «оли и до Санока и Ворот Угорских». — Іпат., с. 509. Цей факт згадується також у грамоті Бели IV під 1246 р. — Феєр, т. 4, ч. 2, — с. 3.

93 Воскрес., с. 240.

94 Крип’якевич І. Княжий Самбір і Самбірська волость. — Літопис Бойківщини, 1938, № 10, с. 26 — 32.

 

 

У Перемишльському князівстві існували солеварні; 1255 р. князь Ізяслав вислав боярина Федора «ко Со\33\лем» 95 — це, правдоподібно, Стара Сіль. Другий центр соляних промислів — Дрогобич, згаданий у Воскресенському літописі.

На шляху від Дрогобича до Карпат згадується замок Тустань 96; залишки його — це «камінь» в с. Урич Сколівського р-ну Львівської обл. На карпатському шляху лежало поселення Синеводсько (Синевідсько) з монастирем Богородиці 97.

На давній території Перемишльського князівства зберігся ряд недосліджених городищ в селах Городище, Кружики, Кульчичі, Спас, Ступниця та ін.; це залишки давніх оборонних замків, поблизу могли існувати поселення міського типу.

 

 

95 Іпат., с. 550.

96 МПГ, т. 2, с. 627; Жерела, т. 1, с. 204, 215; т. 2, с. 42.

97 Іпат., с. 523.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗВЕНИГОРОДСЬКА ЗЕМЛЯ

 

Про це князівство джерела містять небагато даних і кордони його невідомі точно. На півночі воно межувало з Белзьким князівством. На заході від Перемишльського його відокремлювала лінія Верещиці. На півдні, через нестачу яких-небудь даних, треба прийняти пізнішу південну межу пізнішої Львівської землі — більш-менш лінію сучасних міст Розділ, Ходорів, Рогатин, Бережани, Озерна. На сході приймаємо здогадну лінію від Залозець на Озерну до Козової.

Столиця Звенигород стояв на горбі, серед боліт понад р. Білкою. Багна були такі непрохідні, що 1144 р. київські війська не могли увійти в місто і змушені були споруджувати греблі. Місто захищалося подвійними укріпленнями: валами й стінами, які забезпечували замок, та «острогом», що оточував ширший простір підгороддя. Звенигород був важливою фортецею на шляху, який від Перемишля через Городок ішов на схід, на Волинь і до Києва, та на південь до Галича, — тому поблизу нього часто точилися бої.

Літописи описують дві облоги військом київського князя Всеволода Олеговича (1144 і 1147), облогу Ростиславом Володаровичом (1127), облогу Данилом за допомогою угорських військ (1211). Під час археологічних розкопок, проведених на території городища, знайдено багато пам’яток: кераміку, полив’яну цеглу, залізні вироби, намисто, печатки. Звенигород був столицею Володаря Ростиславича \34\ (1087 — 1124) і деякий час Володимирка (1124 — 1144), а пізніше Івана Ростиславича (1144) та Романа Ігоровича (1206 — 1208). 1221 р. князь Мстислав Мстиславич віддав місто в управління боярину Судиславу 98.

На схід від Звенигорода знаходилися Голі Гори (Гологори). Під час війни 1144 р. тут стояв Володимирко із своїм військом. 1231 р. згадується галицький боярин Клим’ята з Голих Гір 99.

В цій же околиці, поблизу волинського кордону розташоване Рожне Поле, де відбувся 1097 р. бій Володаря і Василька Ростиславичів з волинськими князями. 1144 р. київські війська шукали тут місце для битви 100. Давнім містом було Олесько з укріпленим замком; воно згадується 1366 р. 101

У північній частині Звенигородського князівства найбільше значення мав, правдоподібно, Підгорай (тепер, очевидно, с. Зарудці Нестерівського р-ну Львівської обл.), по якому залишилося городище. 1232 р. тут стояв військом князь Михайло Всеволодович, який ішов походом проти Данила Романовича 102. В XIV ст. згадується Підгорайська волость.

Є здогад, що в цій околиці знаходився Щекотів, до якого тікав з Галича Ростислав Михайлович 1242 р. Місцем його розташування вважають городище у Глинську, де сусідній ліс зветься Щекотин 103.

Борок, в якому Ростислава наздогнали татари, — це, мабуть, недалеке сусіднє с. Бірки.

 

 

98 Там же, с. 144, 208, 226, 228, 481, 484, 485 — 486, 493, 500, 517; Лавр., с. 206, 311; Длугош, т. 10, с. 533, 537.

99 Лавр., с. 311; Іпат., с. 510.

100 Лавр., с. 270, 311; Іпат., с. 177.

101 Kwartalnik historyczny, 1895, Rocz. 9, s. 43 — 45.

102 Іпат., с. 516.

103 Там же, c. 527 — 528; Ковшевич Р. Изследованіе положенія стариннаго города Руси Щекотова или Щекотина. — В кн.: Науковий сборник Галицко-русской Матицы. Львів, 1865, с. 111.

 

 

Близько 1256 р. вперше згадується Львів, заснований Данилом або його сином Львом. Місто виникло на перехресті шляхів, які йшли з заходу, з Перемишля, на схід до Києва, та з півночі, від Володимира і Холма, на південь, до Галича. Львівський замок мав також стратегічне значення як центральний оборонний пункт всієї області. 1259 р. за наказом хана Бурундая Лев мусив зруйнувати укріплення замку. Але невдовзі місто знов було укріплено і 1286 р. золотоординці вже не намагалися здобути міста, а лише спустошили околицю. В XIV ст. Львів став значним \35\торговим центром; в ньому поселилися численні іноземці — вірмени, німці, сурожці 104.