Галицько-волинське князівство

Згадка про прибутки від «коломийської солі» 44 може свідчити, що в Коломиї збирали оплату від вивозу солі, певно також подібні оплати стягалися і при інших солеварнях Підкарпаття.

На які потреби використовувалися фінансові засоби, джерела не дають точних даних. Знаємо лише, що доходи із «коломийської солі» мали йти «на роздавання оружникам», тобто на утримання важкоозброєних полків війська.

Виникає питання, якими платіжними засобами користувалося і населення країни, і княжа влада. Літописи свідчать про те, що в руках заможної верхівки зосередилися значні засоби благородних металів. Так, галицький боярин Судислав, потрапивши до угрів, «перемінився у золото, тобто дав багато золота і відкупився» 45. Великими запасами золота і срібла володіли галицькі князі. 1122 р. за відпущення Володимира Ростиславича поляки мали одержати 20 тис. гривень срібла — дорогоцінним срібним посудом 46. Володимирко Володарович кілька разів відкуплювався сріблом і золотом від наступу своїх ворогів: 1144 р. Всеволоду Олеговичу дав «за труд» 1400 гривень срібла, 1150 р. перекупив угорських воєвод, «дав їм багато срібла»; 1152 р. знову вислав угорським вельможам «великі дари — золотом і сріблом та золотим і срібним посудом» 47. Ярослав Осмомисл заплатив найманому польському війську 3000 гривень срібла 48.

 

 

41 Болеслав-Юрий II, с. 150 — 151.

42 Там же, с. 79.

43 Hansisches Urkundenbuch, Halle, 1882 — 1886, Bd 3, N 559. Тариф походить з середини XIV ст., але, очевидно, відбиває відносини ранішого часу.

44 Іпат., с. 525.

45 Там же, с. 487.

46 Длугош, т. 10, с. 525.

47 Іпат., с. 226, 282, 311. Літопис розповідає, що Володимирко добув багато срібла шляхом реквізиції в київських і волинських містах, під час походу 1150 р. Він наказав жителям Мичеська: «дайте мені срібло, скільки хочу, а то візьму вас на щит» (тобто силою добуде місто), жителі не мали чим платити, «брали срібло із вух і ший, зливаючи срібло, давали Володимиру». — Там же, с. 289.

48 Там же, с. 389.

 

 

Літописець оповідав про дорогоцінності Володимира Васильковича («золото \134\ і срібло, дороге каміння, золоті і срібні пояси його батька і власні, ...тарелі великі, срібні і кубки золоті та срібні, ...намиста великі золоті баби і матері своєї»... 49).

Але основою для торгових розрахунків служили гроші, такого самого вигляду, як і в інших землях Русі.

В першу чергу це були «гривні кун». Володимир Василькович у своєму заповіті жінці, даруючи їй с. Березовичі, відзначає, що дав за нього 50 гривень кун та сукно і «броні дощаті». Мстислав Данилович серед данин, які встановив у Бересті, накладає на жителів міста 4 гривні кун 50. Гривня кун — це одиниця грошової лічби. Крім того, гривнями називали, як і раніше, злитки срібла встановленої ваги і форми.

Важливо було б з’ясувати питання, чи срібні гривні, поширені по всій Русі, виготовлялися також в Галицько-Волинському князівстві. Натяк на те дає літопис при описі дорогоцінностей Володимира Васильковича, а саме, що князь «тарелі великі срібні і кубки золоті та срібні сам перед своїми очима побив і вилив у гривні, і намиста великі баби і матері своєї вилив і розіслав милостиню по всій землі» 51. Не сказано тут виразно про «гривні кун», а «гривна» може означати також прикрасу одягу 52; але Володимир саме наказав знищити прикраси, отже, правдоподібно, мова йде тут про гривні як грошові знаки. Князь міг вважати, що милостиню краще давати у загально прийнятих грошових гривнях, аніж у цінних предметах.

У наведених вище грамотах Андрія Юрійовича 53 згадані нові назви: монети, гроші і денарії. Також Юрій II у грамоті на війтівство у Сяноку назначає оплату від судових справ по два денарії на князя та один денарій на війта. Жителі міста повинні платити щорічний чинш до 16 грошів 54.

 

 

49 Там же, с. 601.

50 Там же, с. 595, 613.

51 Там же, с. 601.

52 Там же, с. 610.

53 Болеслав-Юрий II, с. 151.

54 Там же, с. 77 — 78.

55 Gumowski M. Podręcznik numizmatyki polskiej. — «Kraków, 1914, s. 284.

 

 

І гріш і денарій — це частини монетної гривні; у XIV ст. рахували у гривні 48 грошей, або 240 денаріїв55. Це була дрібна, розмінна монета; карбували її в Чехії, Угорщині, Польщі і інших країнах. Як видно із княжих грамот, вони були в обігу і в Галицько-Волинському кня\135\зівстві. Можливо, що й галицько-волинські князі карбували свою монету на зразок західної, але до цього часу її не відкрито у монетних скарбах. Існування галицько-волинської монети очевидне з того, що польський король Казимир, зайнявши Галичину, випускав для неї окремі гроші з написом «монета володаря Русі Казимира».

 

 

ВІЙСЬКО

 

 

Військо в Галицько-Волинському князівстві було організоване, як в інших землях Русі, але відзначалося деякою місцевою специфікою.

Основними формами військової організації були «вої» і «дружина». «Вої» — це загальне народне ополчення, яке князь використовував у воєнних діях в час особливої потреби. Починаючи боротьбу проти угорських військ, які захопили Галич 1230 р., Данило закликав все ополчення: «зібрав Галицьку землю... і зібрав від Бібрки аж до річки Ушиці і Пруту, і обляг (Галич) тяжкою силою» 1. 1245 р. Ростислав Михайлович йшов у похід на Ярослав, «зібравши багатьох тубільців» 2.

Дружина складалася з бояр. Як уже з’ясовано в іншому місці, князь надавав боярам землі, а за те вони мали обов’язок виконувати військову службу, яка полягала переважно в участі у воєнних походах князя. 1211 р. у війську Василька Романовича були бояри Вячеслав Товстий, Мирослав, Воротислав, Дем’ян та «багато інших бояр» 3. Літописець підкреслює: «військо Данила було більше і міцніше, бо були в ньому всі великі бояри його батька» 4.

Бояри брали участь у воєнних походах не лише особисто, а приводили і свої військові частини. «Великі» бояри держали інколи на утриманні цілі полки. Так, галицький боярин Володислав мав своє наймане військо. У дворі Судислава знайдено цілий арсенал зброї — списів і стріл, що служили на потреби його воїнів 5.

 

 

1 Іпат., с. 506.

2 Там же, с. 532.

3 Там же, с. 485.

4 Там же, с. 488.

5 Там же, с. 488, 506.

 

 

Середні бояри, як видно із пізнішої традиції, були зобов’язані на заклик \136\князя йти у похід з одним-двома воїнами — оружниками або стрільцями *.

При такій організації військових сил князь був залежний від доброї волі бояр, які могли дати йому допомогу або її відмовити. Маючи своє власне військо, «великі» бояри неодноразово повставали проти князя. 1231 р. всі галицькі бояри покинули Данила так, що при ньому залишилося тільки 18 вірних «отроків» 6.

Щоб позбутися залежності від бояр, князі намагалися організувати своє власне військо. Частково цю потребу забезпечували іноземні наймані загони. 1208 р. Роман Ігорович їздив в Угорщину і привіз з собою найманих угрів 7. Часто князі користувалися допомогою степових орд — переважно половців. Завдяки половецькій допомозі 1099 р. Ростиславичі перемогли угрів під Перемишлем; пізніше полки половців закликали до себе Ігоровичі, Мстислав Мстиславич, а деколи також Данило **.

Але іноземним загонам не завжди можна було довіряти, вони не раз руйнували землі князів, яким приходили на допомогу: так, 1236 р. половецькі союзники пограбували «всю Галицьку землю» 8.

Щоб не бути залежними ні від іноземців, ні від бояр, князі почали організовувати свої власні полки. Етапів цієї організації ми точно не знаємо, але бачимо їх результат — створення сильних військ, підвладних лише князю.

Ці зміни в організації сил провів в першу чергу Данило Романович. Ведучи довголітню боротьбу проти засилля галицьких бояр, а далі примушений захищати своє князівство від нападів ординців, Данило присвячував особливу увагу поліпшенню військової справи.

Військо Данила поділялося на важкоозброєних «оружників» та легкоозброєних «стрільців». Оружники, у кольчугах і шоломах, з списами, мечами і щитами входили у бій на конях. Перший удар виконували списами, коли ж списи ламалися, продовжували січу мечами ***.

 

 

* Див. грамоту Владислава Опольського з 1380 р. — АГЗ, т. 1, № 11.

6 Іпат., с. 509.

7 Там же, с. 482. Боярин Володислав мав иайманих угрів та чехів. — Там же, с. 488.

** Бій під Перемишлем. — Іпат., с. 177 — 179; Ігоровичі. — Там же, с. 480, 481, 485; Мстислав Мстиславич. — Там же, с. 491, 492, 493, 498, 502; Данило. — Там же, с. 503, 507, 513, 516 (торки), 528, 538, 543.

8 Там же, с. 516.

*** Під Ярославом 1245 р. дворський Андрій «сразився с полком Ростиславлим крЂпко: копьем же изломившимся, яко от грома трЂсновение быть, и от обоих же мнози падше с коней и умроша, в инии уязвени быша от крЂпости ударения копЂйного». — Іпат., с. 533. В битві під Шумськом: «Данил же вободе копье свое в ратного, изломившуся же копью и обнажи меч свой». — Там же, с. 512. Пор. с. 549, 556. \137\

 

 

Часом вершники перед боєм сходили із коней і йшли у бій як піхотинці 9. Удар важкоозброєного війська, як правило, вирішував хід битви.

Легкоозброєні частини, стрільці, мали за зброю луки. Вони починали бій, вражаючи ворога стрілами *.

Формування важкоозброєних і легкоозброєних військ існували на Русі ще з XI — XII ст. Але у війську Галицько-Волинського князівства XIII ст. помітний прогрес і в озброєнні війська, і в його тактиці. Зображення важкоозброєних воїнів, які бачимо на печатках XIV ст.10, показують значне удосконалення зброї: так, наприклад, шолом вершника менший, ніж у раніших часах, і краще забезпечує голову; щит також менший і легше ним воювати. З літопису знаємо, що були три роди списів: копія, сулиця і рогтиця 11. Легкоозброєні стрільці одержали також нову зброю — рожанці 12, якісь поліпшені луки.

Дії оружників і: стрільців були тісно координовані у бою. Стрільці не лише створювали передні полки війська, але також ставали на крилах оружників, захищаючи їх з флангів.

Літопис багато разів описує зовнішній вигляд тогочасного війська. На укріпленнях міста Володимира, які оглядав Бела IV, «стояли оружники — блищали щити і оружники були подібні до сонця» 13. У битві під Шумськом 1233 р. описано військо Данила: його «великий полк» «мав хоробрих людей і світлу зброю» 14. У поході проти ятвягів 1248 р.: «все військо зійшло із коней, озброїлося, як піхотинці (і вийшло) з табору: щити їх були як зоря, шоломи — як сходяче сонце, держали в руках списи як безліч тростин; а стрільці йшли по боках дороги, тримали в руках свої рожанці (луки) і наклали на них свої стріли проти ворогів» 15.

 

 

9 Іпат., с. 540.

* До складу стрільців входили також степовики. — Там же, с. 485, 506, 543, 552.

10 Болеслав-Юрий II, табл. 1, 5 — 7.

11 Іпат., с. 512, 533, 534, 538, 549, 552, 566.

12 Там же, с. 540.

13 Там же, с. 510.

14 Там же, с. 512.

15 Там же, с. 540.

 

 

Шварно Данилович разом з Володими\138\ром Васильковичем «пішов у тяжкій силі», полки ж були «аки боро†велицЂи» 16. Ці війська здобули ряд перемог у походах Данила на Польщу і Сілезію, під Ярославом 1245 р., у походах на ятвягів, у боротьбі з ординцями.

Нове військо було княжим військом. У походах Данила 1240-х і дальших років немає згадок про боярські полки. Всім військом порядкував сам князь. На військовій раді воїни говорили Данилові: «Ти, король, голова всім полкам. Якщо кого з нас пошлеш уперед, як не послухати: бо ти знаєш військовий порядок, знаєш звичай війни, і кожний тебе засоромиться і налякається». Данило вів командування: «впорядкував полки і, кому з яким полком іти» І7. Також інші князі призначали воєвод і посилали у похід 18.

Данило організував нове військо на основі народного ополчення — у склад його входили селяни і дрібні бояри. Це було в згоді з соціальною політикою Данила. У боротьбі проти великих бояр він шукав союзників серед селян і дрібних бояр, експлуатованих боярською верхівкою, з них він організував свої полки. За участь у війську воїни одержували платню грішми чи іншими засобами. Вже вище згадано, що прибутки із прикарпатських солеварень Данило і Василько призначали «на роздавання оружникам» 19.

Одночасно з новою організацією збройних сил проходило також поліпшення фортифікаційних споруд. Гради, тобто замки, ранішого періоду складалися в основному з земляних валів, з якими були з’єднані дерев’яні городниці, ворота, зведені мости тощо. В літописі знаходимо згадку про могутні укріплення Володимира, яким дивувався угорський король Бела: «такого града не знайшов я і в німецьких країнах». Ординці, вважаючи такі укріплення небезпечними для себе, не лише спалили дерев’яні споруди Володимира, але й розкопали вали 20. Такі ж міцні укріплення були в Галичі і в інших містах 21. Існували спеціалісти високої кваліфікації, які «рубили гради», як згаданий у літописі Олекса, який побудував багато укріплень 22.

 

 

16 Там же, с. 572.

17 Там же, с. 551.

18 Там же, с. 574, 586, 614.

19 Там же, с. 525.

20 Там же, с. 510, 562 — 563.

21 Ратич, с. 25, 49.

22 Іпат., с. 578.

 

 

Але дерев’яні «гради» виявлялися вже слабими проти поліпшених засобів наступу, які мали у розпорядженні \139\ ординці. Підготовляючи боротьбу проти орди, Данило почав будувати міцніші укріплення — кам’яні. Найпоширенішим типом кам’яної споруди став «стовп», тобто вежа, побудована з каміння і цегли. Розбудовуючи Холм, Данило поставив посередині міста високу вежу, яка мала кам’яну підбудову, але в цілому була споруджена з дерева: це був перехідний тип споруди, в якому з’єднувалися камінь і дерево. Але недалеко під Холмом (у Білавино) Данило побудував «стовп» із самого каміння 23. З того ж часу походили, правдоподібно, кам’яні башти у с. Стовп’є *. Володимир Василькович побудував муровані стовпи у Кам’янці (Литовському) і Бересті, Мстислав Данилович у Чорторийську 24. Подібним способом побудовані й інші укріплення, яких і татари не відважувалися здобувати (Холм, Крем’янець, Данилів) 25.

В ті ж часи поліпшено також засоби здобування міст; з’явилися різноманітні машини для метання каміння і стріл — «сосуди ратні і градні», пороки, пращі, самостріли 26, яких техніка не досліджена.

 

 

23 Там же, с. 559.

* Поселення Стовп’є згадується вперше 1256 р. — отже, з ранішого часу був там «стовп», але муровані башти треба приписати Данилові.

24 Іпат., с. 609, 610, 616. Згадується також стовп у Городні, яка належала Литві. — Там же, с. 579.

25 Там же, с. 523, 558.

26 Там же, с. 513, 515, 529, 532, 543, 557 — 558, 563 — 564.

 

КУЛЬТУРА

 

 

Значний економічний розвиток країни, напружені соціальні відносини, бурхливі політичні події, зв’язки з іншими землями Русі — все це створювало умови для росту культури на західних землях.

Писемні джерела зберегли мало вказівок про матеріальну культуру і побут сільського населення. Поселення в значній частині краю були тоді порівняно рідкі і розташовувалися серед непрохідних лісів і пущ. Але поблизу великих міст вже було вирубано ліси, і поселення займали ширшу територію.

Села того часу були невеликі і складалися з відокремлених дворищ. Кожне дворище, тобто господарська садиба, \140\було оточене власними угіддями: обробленою землею, сіножатями, пасовищами, лісом.

Центр міста становив озброєний «град», замок, обнесений валами, заборолами, ровами; доступ до замку проходив зведеними мостами та укріпленнями брами. Посередині стояли головні будинки: княжа палата, будинки бояр і міського патриціату, церкви, монастирі та ін. Біля підніжжя замку простягалося «підгороддя» — передмістя, частково укріплене дерев’яним «острогом» 1, де жило менш заможне населення. Поза містом знаходилися окремі садиби феодальної знаті. У Перемишлі двір Володимирка стояв далеко за містом, на лузі над Сяном 2; в Галичі двір могутнього Судислава був поза містом, в ньому зберігалося багато всяких господарських і воєнних засобів 3. Ці двори, правдоподібно, були укріплені, широко розбудовані, мали свої церкви. При археологічних дослідженнях Галича відкрито багато таких відокремлених садиб.