Галицько-Волинське князівство. Данило Галицький

Міністерство  освіти і науки Украйни

Приватний вищий навчальний заклад

«Новокаховський політехнічний інститут» 

Кафедра соціально – економічних

та гуманітарних дисциплін 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни «Історія України»

На тему:

Галицько  – Волинське князівство.

Данило  Галицький. 
 

Виконала:                                                                              Студентка 1 курсу

                                                                                                 Групи   ЕКз (050100)

                                                                                                Винокурова Ю.Ю

Перевірив:                                                       Кандидат історичних наук,доцент

                                                                                                Толокньов І.В. 

Нова  Каховка

2011

Зміст

Вступ

1Політична історія

1.1 Західні землі Русі

1.2 Князівства Галичини й Волині

1.3 Заснування єдиного князівства

1.4 Міжусобиці

1.5 Княжіння Данила Романовича

1.6 Княжіння нащадків Данила

2 Соціально-економічна історія

2.1 Суспільство

2.2 Економіка

2.3 Управління

2.4 Військо

2.5 Культура

Джерела та література  
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Га́лицько-Воли́нське князі́вство (1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.

   Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.

   Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.

   Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле. 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Політична історія

1.1Західні землі Русі

 

Володимир І  Святий, який приєднав землі Галичини і Волині до Руської держави.

     У 6 — 7 століттях на землях сучасних Галичини і Волині існували потужні родоплемінні союзи. На початку 7 століття згадуються дуліби, а наприкінці того ж століття — бужани, черв'яни, уличі і білі хорвати, землі яких включали по 200 — 300 поселень. Раніше середини 9 століття існувало об'єднання волинян, якому підлягали інші племена і яке мало великий авторитет серед слов'ян. Центрами таких племінних політичних об'єднань були укріплені «гради». Відомо, що хорвати і дуліби виступали «толковинами», тобто союзниками русинів у поході Олега на Візантію 907 року.

     Історики припускають, що на початку 960-х років землі Галичини і Волині були приєднані до Київської держави Святославом І Завойовником, але після його смерті у 972 році були захоплені сусідньою Польщею. У 981 році його син, Володимир І Святий повернув собі Галичину і Волинь, включно з Перемишлем і Червеном. У 992 році він підкорив хорватів і остаточно приєднав Підкарпаття. Проте у 1018 році польський король Болеслав Хоробрий скористався міжусобицями руських князів і захопив Червенські міста. Вони перебували під чужоземною окупацією 12 років, допоки Ярослав І Мудрий не повернув їх у походах 1030—1031 років. У наступні роки з Польщею був укладений мир, який залишав за Руссю Червен і Перемишль.

1.2 Князівства Галичини й Волині

   На середину 11 століття землі Галичини й Волині остаточно закріпилися в складі Руської держави. Серед них провідне місце посідала Волинь — багатолюдна земля з розвинутими містами і торговий шлях на захід.     Столицею усіх західноруських земель було місто Володимир, де знаходився княжий престол і єпископія. Київські князі довгий час утримували ці стратегічно важливі території, уберігаючи їх від дроблення на удільні князівства.

   У 1084 роках у землях Галичини вокняжилися Ростиславичі, князі ізгої Рюрик, Володар і Василько. У результаті воєн з волинськими і київськими князями наприкінці 11 століття, вони вибороли собі незалежні князівства. У 1141 році ці князівства були об'єднані Володимирком, сином Володара, в єдине удільне Галицьке князівство зі столицею в Галичі. Воно підтримувало зв'язок із київськими і суздальськими князями, а також половцями для протистояння зазіханням волинських, польських і угорських правителів. За правління сина Володимирка, Ярослава Осмомисла, Галицьке князівство поставило під свій контроль землі сучасної Молдови і Придунав'я. Після смерті Ярослава у 1187 році бояри не захотіли приймати його синів князями й тому «скоївся великий заколот в Галицькій землі», внаслідок якого вона її захопили угорські війська Бели ІІІ. Проте за допомоги німецького імператора Фрідріха Барбаросси й Польщі, Галич повернено останньому князеві з гілки Ростиславичів, Володимиру Ярославичу.

   На противагу швидкому виокремленню Галичини в удільне князівство, стратегічно важлива для Києва Волинь перебувала в залежності від нього до 1160-тих років. Її виділення в окреме князівство розпочав київський князь Ізяслав Мстиславич, онук Володимира Мономаха, що почувався непевно на київському престолі. Його син Мстислав Ізяславич зумів забезпечити Волинь своїй родині, і з того часу Волинська земля розвивалась як незалежне князівство.

1.3 Заснування єдиного князівства

Роман Мстиславич — засновник Галицько-Волинського князівства.

   Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем, сином Мстислава Ізяславича. Скориставшись безладдям у Галичі, він вперше зайняв його у 1188 році, але не зміг утримати його під натиском угорців, які також вторглися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині у 1199 році після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства

   Водночас Роман втрутився у боротьбу за Київ, який здобув у 1204 році, та прийняв титул Великого князя Київського. У 1202 і 1204 роках він здійснив успішні походи на половців, чим завоював популярність серед простого населення. На початку 13 століття Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі». Проте реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205 року.

1.4 Міжусобиці

   Через раптову смерть Романа, у Галицько-Волинському князівстві утворився вакуум влади. Галичину і Волинь охопила низка безперервних міжусобиць та іноземних інтервенцій. Волинські дрібні князі унезалежнилися, а галицькі бояри відмовилися визнавати владу малолітніх Романовичів — Данила і Василька. Під приводом захисту синів покійного Романа у справи князівства втрутилися сусіди — Польща й Угорщина.