Сучасні інформаційні технології та комп'ютерне авторське право

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Київська державна академія водного транспорту

ім. гетьмана Петра  Конашевича-Сагайдачного

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

„Сучасні інформаційні технології та комп'ютерне авторське право”

 

 

 

 

 

                                                                                                           

 

 

                                                                                                               Виконав

                                                                                                               студент V курсу                                                 

                                                                                                               групи ТМ-0812

                                                                                                               Пилипенко Сергій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013 

ЗМІСТ

 

 

Вступ …………………………………………………………………….………………..  3

1. Поняття, завдання та напрямки правового регулювання у сфері

    інформаційних відносин ………………………………………………………………  4

2. Правовий статус учасників у сфері інформаційних відносин ………………………  6

3.  Права та обов'язки учасників інформаційних відносин ………….………………...  8

Висновок …………………………………………...…………………….……………… 11

Список використаної літератури ………………...…….……………….……………… 12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Беззаперечним фактом сьогодні є прояв масового інтересу до Інтернету. Значимість суспільних відносин, що виникають у зв'язку з його використанням, не викликає сумніву. Тому природно, що і юристи не залишають без уваги глобальну мережу. З'являється об'єктивна потреба у правовому врегулюванні нової галузі. Відповідно виникає нова юридична спеціалізація — Інтернет-право.

Розвиток законодавства  у сфері сучасних інформаційних  технологій поступово набирає обертів в усіх провідних країнах світу. Хтось в цьому питанні досягає певних успіхів, а хтось тільки задумується над цією проблемою сьогодення і майбутнього.

Проблеми врегулювання суспільних відносин, пов'язаних з використанням Інтернет, стають актуальними для України, однак зараз поки не доводиться говорити про вивченість цього напрямку, що формується у праві. На Україні не існує системних розробок, присвячених даній темі, публікуються лише окремі статті юристів, що зайнялися розробкою юридичного аспекту використання Інтернет.

Питання нормативного регулювання  глобальних мереж мають лише постановочний  характер і на шляху дослідження  й розробки пропозицій робляться  лише перші кроки.

Усе наведене ускладнює розв'язання питання правового регулювання у сфері інформаційних відносин. Становлення України як правової держави, її вихід на світові ринки, у тому числі й інформаційних ресурсів, потребує формування низки взаємопов'язаних нормативно-правових актів, законів і структур для розв'язання значного комплексу питань.

Сьогодні в Україні  існує ціла низка нормативних  актів, що регулюють відносини у сфері інформації, і відповідно торкаються питання використання глобальної мережі, але тільки один основний документ присвячений безпосередньо Інтернету. Це Указ Президента «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» № 928/2000 від 31 липня 2000р. В України існує також закон «Про електронний цифровий підпис» (№ 852-IV від 22 травня 2003 p.).

Багато країн вже мають  досвід правотворення в розробці й прийнятті правових норм для врегулювання відносин пов'язаних з роботою в Інтернет. Так, У Німеччині і США вже давно прийнятий закон «Про електронно-цифровий підпис», у Росії про це існує законопроект. Поширення забороненої інформації через мережу привело до того, що в Австралії прийняті закони, спрямовані на врегулювання змісту інформації в глобальній мережі, у Німеччині працює закон «Про відповідальність провайдера».

Займаючись правотворенням у новій галузі, варто враховувати її специфіку і звичайно ж наявні розробки юридичної науки.

Характерним для сучасного  юридичного порядку є поділ норм права на дві великі групи: на публічне і приватне право. Незважаючи на традиційність цього поділу, з наукового погляду до цих пір остаточно не з'ясовано, де знаходиться грань, що розмежовує публічне і приватне право. Критерієм розмежування цих галузей виступає метод правового регулювання. У відносинах публічно-правового характеру усе підпорядковано волі держави, застосовується метод влади і підпорядкування. У сфері відносин приватного характеру застосовується метод автономії, іншими словами, учасники приватно-правових відносин мають можливість самі визначити їхній зміст.

 

1 ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ ТА НАПРЯМКИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

 

Світовий досвід свідчить про те, що на рівні законів регулюється  три групи правовідносин: право  громадян на доступ до інформації, захист інформації, охорона виключних прав. Принципово не має значення, в якому середовищі, в яких умовах реалізуються конкретні суспільні відносини; якщо відбувається порушення прав та інтересів — повинен бути забезпечений їх захист. Таким чином, права та інтереси повинні захищатися, в тому числі і в сфері Інтернету, а певна їх сукупність — і владою закону. При вирішенні питання — яке законодавство застосовувати, традиційне чи специфічне нове, слід мати на увазі, що суспільні відносини, які мають правову специфіку завдяки використанню Інтернет, потребують створення нових правових норм, а всі інші — забезпечуються нормами діючого законодавства.

Сьогодні відомо небагато країн, де створюється національна  система законодавчого регулювання відносин у глобальному інформаційному просторі. Міжнародні угоди з цих проблем ще тільки розробляються, судова практика ще тільки формується. Однак нинішня ситуація містить у собі своєрідну загрозу для ряду країн, які не приділяють належної уваги цим питанням. Загроза полягає у можливій юридичній експансії, яка призведе до спроб поширення юрисдикції національної системи законодавства однієї чи кількох країн на відношення у всьому Інтернеті. Перед нашою юридичною системою стоїть дуже важливе завдання розробити систему національного законодавства у сфері відносин глобального інформаційного простору, яке повинно бути максимально гармонізованим з міжнародним законодавством, враховувати тенденції та напрямки його розвитку. Це нормативно-правові акти, які встановлюють юридичний статус електронного документу, цифрового підпису, ЗМІ в Інтернеті, такі, які регулюють особливості авторського права, економічних взаємовідносин в умовах технологій мережі, такі, які встановлюють відповідальність за комп'ютерні злочини та інше.

Відомі цивілісти Ю.К. Толстой і А.П. Сергєєв зазначають у своїх роботах, що у сучасному  світі інформація виступає в якості особового об'єкта договірних відносин, пов'язаних з її збиранням, збереженням, пошуком, переробкою, поширенням і використанням у різних сферах людської діяльності. Особливе місце при цьому відводиться машинній інформації, що циркулює в обчислюваному середовищі, зафіксована на фізичному носії у формі, доступній для сприйняття ЕОМ, або така, що передається по телекомунікаційних каналах. На думку вчених, інформація, як об'єкт цивільних прав повинна мати такі ознаки: інформація є ідеальним компонентом буття, тобто благом нематеріальним; інформація — благо неспоживче, яке піддається лише моральному, але не фізичному старінню; інформація має можливість необмеженого тиражування, поширення і перетворення форм її фіксації. Крім того, не слід закріплювати за будь-ким монополії на володіння і використання інформації, за винятком тієї, що є одночасно об'єктом інтелектуальної власності або цивільних прав.

Сучасний період розвитку інформаційних процесів характеризується розробкою законодавства, покликаною регулювати різні аспекти цього складного явища. Під інформацією розуміють відомості про осіб, предмети, факти, події, явища та процеси незалежно від форми їх представлення. Окремі документи й окремі масиви документів, документи і масиви документів в інформаційних системах, у свою чергу, становлять інформаційні ресурси.

Визначення інформації закріплене у ст.1 Закону України «Про інформацію»  від 1992 p., згідно якому під інформацією  слід розуміти документовані або  публічно оголошені відомості про  події та явища, що відбуваються у  суспільстві, державі та навколишньому  природному середовищі. У статті 18 названого закону перераховані основні види інформації: статистична, масова, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого та регіонального самоврядування, правова, інформація про особу, довідково-енциклопедичного характеру, соціологічна. У ряді законодавчих актів наведені визначення інших видів інформації — зокрема, науково-технічної, як документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності. Науково-технічна інформація поділяється на два види: відкриту та з обмеженим доступом. З урахуванням розвитку інформаційних відносин, наведений перелік видів інформації не слід вважати вичерпним.

Крім того, стаття 28 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року дає поняття відкритої  інформації та інформації з обмеженим  доступом, покладаючи в основу такого поділу передбачений нормами права порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації. Контроль за режимом доступу до інформації здійснюється державою і покладається на спеціальні органи, які визначають Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України.

Одним з об'єктивних показників зростання ролі права врегулювання суспільних відносин у сфері інформаційних процесів є прийняття в Україні законів «Про інформацію» від 1992 року і «Про науково-технічну інформацію» від 1992 року, в яких інформація розглядається як об'єкт права власності. Ці закони передбачають створення правової бази для одержання і використання інформації у сфері товарно-грошових відносин. Фізичні та юридичні особи, які реалізують інформаційний продукт, вважаються товаровиробниками з усіма правами та зобов'язаннями.

Що стосується інтелектуальної  суті машинної інформації, то питання її правової охорони зводиться до того, щоб нетиповій машинній інформації надати типовий правовий режим, розв'язавши комплекс спірних питань.

Питання щодо наявності (або  відсутності) творчих зусиль при  створенні машинної інформації як інтелектуального продукту є достатньо складним і дебатується не один рік.

У свою чергу, Закон України  «Про обмеження монополізму та недопущення  недобросовісної конкуренції у  підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992р. визначає інформацію як відомості у будь-якій формі та вигляді, на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відеофільми, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості; «Конвенция о формировании информационного пространства СНГ», затверджена Рішенням Ради голів держав СНД від 18 жовтня 1996 р. під інформацією розуміє відомості про осіб, предмети, факти, явища та процеси незалежно від форми їх представлення.

Таким чином, інформація —  важлива складова частина єдиного  поняття «інформаційна система», що є абсолютно логічним, коли мова йде про інформаційні системи  як об'єкт цивільно-правового регулювання для з'ясування в зв'язку з цим місця та ролі інформації.

2 ПРАВОВИЙ СТАТУС УЧАСНИКІВ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

 

Більшість цивілістів виходять з розуміння автора як особи, творчою працею якої створюються твори. За законом носіями авторських прав в більшості країн Європи, США та Японії, перш за все, є громадяни-автори творів.

З цього витікає, що першою категорією суб'єктів в процесі  створення програм, баз даних та інформаційних систем є їх творці, що € авторами результату такої творчої праці. Необхідно у зв'язку з цим вказати на те, що автори поняття «автор твору» і «суб'єкт авторського права» не визнають тотожними як за значенням, так і за змістом. Це означає, що суб'єктом творчої діяльності може бути тільки людина або група (колектив) людей за умови їх персонального творчого внеску, а суб'єктами авторських відносин можуть бути як автор твору, так і інші фізичні та юридичні особи, для яких право може виникати в силу закону, договору або спадкування.

Важливим положенням є  те, що громадянин є суб'єктом авторського права з моменту створення твору.

Для визнання особи суб'єктом  авторського права у сфері  інформаційних відносин непотрібна будь-яка реєстрація твору. На визнання творця суб'єктом авторського права не впливає й те, що твір створено ним в порядку виконання службового завдання. У цьому випадку може бути встановлений інший порядок використання твору й обмежені права автора на винагороду.