Банки: сучасні інформаційні технології

  Тенденції розвитку

     Під електронною (е-комерція) розуміється  така форма комерції, коли вибір  і замовлення товару чи послуг виконуються  через комп’ютерні мережі, а оплата – через використання електронних  документів та платіжних засобів (картки, електронні чеки, електронні гроші). Фактично це система Іnternet-комерції (SІC). Спрощена модель е-комерції складається із:

     · власників пластикових карток, які, як правило, через Іnternet мають доступ до віртуальних постачальників послуг (магазинів, банків, туристичних фірм);

     · віртуальних постачальників послуг (он-лайн магазини, банки, туристичні фірми, страхові компанії тощо), які дають  доступ до своїх каталогів послуг через комп’ютерні мережі;

     · платіжної системи, представленої  банками-емітентами (картки), банками-екваєрами та процесинговими компаніями і центрами;

     · надійної та досить дешевої телекомунікаційної інфраструктури, розвиненої системи  стандартизації та аутентифікації клієнтів і постачальників інформації.

     Датою народження інформаційних технологій е-комерції вважається 1993 рік, коли почалось масове використання Web-технології в мережі Іnternet. До цього часу для комерційних потреб використовувалися кредитні/дебетні електронні картки з відповідними мережами банкоматів, як правило, у торгових точках та сервісних службах, і міжбанківські клірингові центри. Щодо глобалізації проведення банківських операцій засобами сучасних телекомунікацій, то це відбувалося у 80-ті роки, особливо їх другій половині.

     Зрозуміло, що основним поштовхом до освоєння банками та комерцією сфери телекомунікацій і комп’ютерних мереж стала глобальна (всесвітня) інформаційна структуризація. Усе це призводить до появи нових бізнес-моделей, засобів маркетингу та ведення банківської справи.

     Якщо  раніше при використанні інформаційних  технологій ставка робилася, перш за все, на безпаперові технології та можливість одночасно оперувати інформацією з багатьох точок (зокрема, робочих місць), то в останні роки – це поява нових способів ведення комерції (без складів та всієї традиційної інфраструктури) та віртуальних банків.

     Актуальним  стає питання масштабування інформаційних  технологій, що використовуються, бо об’єми інформації вже не просто великі, вони ще й подвоюються майже щороку. Актуальним стає навіть завдання “просто” знайти потрібну інформацію. Об’єм пропозиції може бути таким, що не тільки аналіз, а й простий перегляд зібраної інформації може тривати роки. Наприклад, якщо для пошуку інформації використовувати сучасний Іnternet, то доведеться індивідуально відвідати всі сервери. Фактично існує багато інформації, але нею неможливо оперувати:

     · або не вистачає часу для її доступу, бо для цього, можливо, потрібно “відвідати”  сотні чи тисячі адрес (Web-вузлів);

     · або вона застаріє швидше, ніж її можна буде виявити та обробити.

     Основна тенденція інформатизації банківської діяльності – допомагати банкам заробляти кошти, а не тільки підвищувати рівень автоматизації їх діяльності. 

     Еволюція  у плані інформатизації рухалась у такому напрямі:

     · стадія простих облікових завдань;

     · масове обслуговування клієнтів, електронні платежі;

     · проведення операцій та доступ до інформації в будь-який час з будь-якого  місця, де знаходився клієнт.

     Така  доступність послуг дає можливість знайти найбільш дешевого виробника, банк, магазин. Їх місцезнаходження має все  менше значення. Тобто клієнтів тепер можна знаходити в усьому світі, що кардинально змінює політику маркетингу та сам профіль ринку банківських послуг і комерції загалом.

     Цікаво  відмітити і таку особливість  у глобальному інформаційному середовищі: якість послуг стає швидко відомою для широкого загалу фахівців, користувачів (телеконференції, електронні дошки об’яв тощо), що позитивно впливає на ринок послуг.

     Ще  нещодавно банкам для надання  послуг клієнтам потрібно було створювати в державі (світі) власні філії. Тепер  потреба у цьому зменшується, проте інформаційна технологія дає можливість створювати для кожної групи клієнтів спеціальні види послуг, поєднувати їх з домашнім чи робочим офісом. Передусім, це нові послуги банків у страховому бізнесі, консультації з фінансових питань, розробка і виконання інвестиційних проектів.

     За  оцінками аналітиків, ринок електронної  комерції через Іnternet до 2010 року досягне  об’єму в $1 трлн. Проте основною перешкодою є недостатньо високий рівень безпеки даних у мережі. Отже, це зумовлює розробку новітніх технологій аудиту, конфіденційності при максимальній відкритості мережі.

     Входження банківської справи, торгівлі, туризму  та страхових послуг у сферу електронного бізнесу дозволяє: 1) практично повністю виключити посередників в операціях, що зменшує витрати і підвищує конкурентоспроможність на ринку через можливість зниження цін; 2) мати глобальну присутність на ринку.

     Щодо  банківської справи в Україні, діяльності ринку цінних паперів, комерції взагалі, то розвиток інформаційної структури, використання всесвітньої мережі, відкритих стандартів, доступність інформації, звітності означає не просто нормальний сучасний рівень роботи, це й прихід на наш ринок фінансів, виробництва та інвесторів із розвинених країн, новий рівень довіри та партнерства у бізнесі.

     Регулювання банківської діяльності в Україні.

     Головним  завданням державної політики у  сфері банківської діяльності є  підтримка здоров’я та стійкості  всієї банківської системи (БС), а  не запобігання банківських банкрутств. При цьому держава повинна запобігати банкрутству окремих банків, оскільки це кращий спосіб збереження здоров’я всієї банківської системи. Однак у випадку неможливості запобігання банкрутств окремих банків держава повинна продемонструвати свою здатність та вміння керувати рівнем банкрутств.

     Головними цілями державної політики в банківській  сфері є:

     · запобігання надмірній концентрації економічної влади та підтримка  конкуренції на банківських ринках, а також політики достатньої концентрації з метою посилення їх конкурентоспроможності на міжнародних ринках банківських послуг;

     · пом’якшення наслідків можливих збурень банківської системи  у випадку банкрутства великого банку, бо це може викликати серйозні наслідки і, як наслідок, підрив довіри суспільства до банківської системи  в цілому;

     · забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній  політиці;

     · забезпечення виконання законів  та встановлених правил, що вимагає  високого рівня ведення банківської  справи;

     · задоволення потреб суспільства  в отриманні зручних банківських послуг;

     · забезпечення здатності банків задовольняти потреби та законні зауваження своїх  клієнтів;

     · стимулювання та сприяння високому рівню  ефективності та прибутковості операцій при розміщенні кредиту в будь-яких сферах економіки;

     · сприяння справедливому розподілу прибутку між менеджментом, акціонерами, кредиторами та клієнтами.

     В основу організації банківського регулювання  та нагляду покладена комбінована  модель, що базується на поєднанні  певних елементів трьох відомих у світовій практиці підходів:

     · неформальний базується, головним чином, на консультаціях, переговорах та попередженнях;

     · формалізований вимагає активної перевірки  шляхом експериментування на місцях з боку органу банківського контролю;

     · легалістичний підхід базується  на обговоренні сукупності показників, яких повинен дотримуватися банк, і на делегуванні повноважень  з перевірки та контролю банківської  документації на місцях незалежними  аудиторами.

     Вибір моделі, яка включає елементи всіх трьох підходів, на практиці означає:

     · встановлення сфери діяльності та функції  органу банківського регулювання і  нагляду. В Україні – це Нацбанк (НБУ);

     · надання НБУ права призначати повну або вибіркову перевірку  діяльності та ризиків комерційних банків;

     · проведення таких перевірок відповідними службами НБУ, а також делегування  банківських перевірок на місцях незалежним аудиторам;

     · надання представникам НБУ права  бути присутніми та виступати на зборах та засіданнях акціонерів, правління, спостережної ради та ревізійної комісії комерційного банку, а також права вимагати їх проведення;

     · надання НБУ права здійснювати  відповідні заходи у випадку порушення  комерційними банками економічних  нормативів або банківського законодавства;

     · визначення НБУ для внутрішнього користування рейтингу комерційних банків;

     · проведення статистичного аналізу  банківської діяльності, широке впровадження сучасних досягнень комп’ютерної технології для аналізу обов’язкових звітів, генерації коментарів, прогнозування  розвитку банків.

     НБУ здійснює регулювання банківської  діяльності та постійний контроль за виконанням банківського законодавства  та економічних нормативів. До його функції належить проведення вступного  контролю (визначення вимог до реєстрації та отримання ліцензій), проведення попереднього контролю (визначення вимог до банківської справи, заборона або обмеження банківської діяльності, застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру, встановлення рівня відрахувань до резервів страхування активних операцій), проведення поточного контролю (визначення методів перевірки банків, шляхів їх використання, розробка заходів оздоровлення фінансового стану банків та способів їх застосування). При цьому НБУ вважає за головне дотримуватися міжнародних стандартів банківського регулювання та нагляду з метою підвищення конкурентоспроможності українських банків на міжнародному та внутрішньому ринках.

     З метою захисту інтересів вкладників і акціонерів, а також забезпечення фінансової надійності комерційних  банків НБУ встановлює для них обов’язкові економічні нормативи та визначає методику їх розрахунків. До таких нормативів належать:

     · нормативи капіталу комерційного банку (норматив мінімального розміру капіталу, мінімальний розмір уставного фонду, норматив платоспроможності, норматив достатності;

     · нормативи швидкості (миттєвої, загальної, норматив співвідношення високо швидких  активів до активу банку);

     · нормативи ризику (максимальний розмір ризику на одного позичальника; максимальний розмір кредитів, гарантій та доручень, наданих одному інсайдеру; максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та доручень, що видані інсайдерам; максимальний розмір виданих міжбанківських кредитів; норматив рефінансування та інвестування);

     · нормативи відкритої валютної позиції  уповноваженого банку (спільна відкрита валютна позиція банку; довга (коротка) відкрита валютна позиція за кожною іноземною валютою; довга (коротка) валютна позиція в банківських металах);

     · нормативи зваженої відкритої валютної позиції уповноваженого банку (зважена  відкрита валютна позиція; довга (коротка) зважена відкрита валютна позиція банку у вільно конвертованій валюті; довга (коротка) зважена відкрита валютна позиція банку у вільно конвертованій валюті);

     · контроль за виконанням комерційними банками економічних нормативів на підставі щоденної та щомісячної звітності банків.

     Комерційні  банки повинні в обов’язковому  порядку систематично та реалістично  визначати свої сумнівні активи та формувати адекватні резерви  під можливі збитки. Класифікація виданих банками кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюється залежно від наявності відповідного реального забезпечення та кількості днів простроченої заборгованості.

     У випадку порушення банками чинного  законодавства, нормативних актів  НБУ, технології здійснення банківських операцій, нездачі звітності або її невірогідності, незабезпечення умов для проведення службою банківською нагляду НБУ інспекцій та перевірок, порушення обов’язкових банківських нормативів, встановлення стану неплатоспроможності НБУ має право застосувати до банку, що припустився порушення, наступні заходи: