Законодавство в Україні та шляхи його удосконалення

Консолідація — це своєрідний вид правотворчості, особливість якого полягає в тому, що новий, укладений акт не змінює змісту правового регулювання, не вносить зміни і новели в чинне законодавство.

У процесі підготовки консолідованого  акта всі норми попередніх актів  розміщуються у певній логічній послідовності, розробляється загальна структура  майбутнього акта. Здійснюється певне  редагування, зовнішнє оброблення приписів з тим, щоб всі вони викладалися  єдиним стилем, використовувалася уніфікована  термінологія. Усуваються протиріччя, повторення, коректується застаріла  термінологія, норми близького змісту об'єднуються в одну статтю (пункт).

Світова практика прийняття  укрупнених актів досить широка. У  Великобританії, наприклад, видаються  десятки такого роду актів, що об'єднують  акти парламенту, прийняті з одного і того ж предмета регулювання  за весь тривалий час його існування. У кінці XIX ст. англійський парламент  прийняв спеціальний закон про  консолідацію статутного права. У Франції  широко розвинуте прийняття так  званих кодексів, що об'єднують нормативні приписи з одного і того ж питання. Видані, наприклад, такі консолідовані  акти, як Кодекс шляхів громадського користування, Кодекс ощадних кас та інше.

Роботу зі створення якісно нової правової системи України, суттєвого оновлення всіх основних сфер регулювання необхідно проводити  таким чином, щоб у майбутньому  не виникала проблема ліквідації множинності  нормативних актів з одного питання. Завдання об'єднання, укрупнення нормативних  актів, що забезпечують компактність правового  регулювання, усунення прогалин, протиріч між чинними нормами було актуальним і раніше. Практика підготовки і прийняття укрупнених, консолідованих актів здійснювалася в минулі роки в сфері регулювання питань сільського господарства, податкообкладання, адміністративної відповідальності тощо.

Ревізія всього масиву чинних актів повинна знаходити вираз  як у скасуванні застарілих актів  та їх частин, внесенні в них відповідних  змін, так і в об'єднані чинних норм з різних актів, від яких залишилися лише окремі фрагменти у виданні  укрупнених актів з певних питань. Тому завдання консолідації чинних актів, укрупнення законодавчих блоків, що вбирають в себе декілька (інколи десятки) чинних актів з одного питання, сьогодні стає одним з пріоритетних напрямів упорядкування законодавства.

Кодифікація. Кодифікація законодавства — це форма докорінного перероблення чинних нормативних актів в певній сфері відносин, спосіб якісного упорядкування законодавства, забезпечення його узгодженості й компактності, звільнення нормативного масиву від застарілих норм, що не виправдали себе.

У процесі кодифікації  укладач намагається об'єднати і  систематизувати чинні норми, що виправдали себе, а також переробити їх зміст, викласти нормативні приписи  внутрішньо узгодженими, щоб забезпечувалася  максимальна повнота регулювання  відповідної сфери відносин. Кодифікація  спрямована на те, щоб критично переосмислити  чинні норми, подолати протиріччя і  неузгодженість між ними.

Кодифікація — це форма правотворчості. Вона є узагальненням чинного регулювання, спрямованим на встановлення нових норм, що відображають назрілі потреби суспільної практики і долають прогалини правового регулювання. Кодифікація — це форма вдосконалення законодавства по суті, і її результатом є новий зведений законодавчий акт стабільного змісту (кодекс, положення, статут тощо), що заміняє раніше чинні нормативні акти з даного питання. Поєднання в кодифікації упорядкування і оновлення законодавства дозволяє розглядати її як найбільш досконалу, вищу форму правотворчості.

Кодифікація має ряд характерних  рис:

— в кодифікованому акті звичайно формулюються норми, що регулюють  найбільш важливі, принципові питання  суспільного життя, які визначають нормативні основи тієї чи іншої галузі (інституту) законодавства;

— такий акт регулює  значну і досить широку сферу відносин (майнові, трудові, шлюбно-сімейні, боротьбу із злочинністю тощо);

— як підсумок вдосконалення  законодавства кодифікаційний акт  являє собою зведений акт, упорядковану сукупність взаємозалежних приписів. Він є єдиним, внутрішньопов'язаним документом, що включає в себе як перевірені життям, суспільною практикою  чинні норми, так і нові правила, обумовлені динамікою соціального  життя, назрілими потребами розвитку суспільства;

— кодифікація спрямована на створення більш стійких, стабільних норм, розрахованих на тривалий період їх дії. Ефективність кодифікованого акта багато в чому залежить від того, чи зможе законодавець врахувати  об'єктивні тенденції розвитку відносин, які є предметом регулювання  такого акта, їх динаміку;

— предмет кодифікації  звичайно визначається залежно від  поділу системи законодавства на галузі і інститути. Кодифікація  закріплює системність нормативних  актів, їх юридичну єдність і узгодженість. Кодифікований акт, звичайно, очолює систему взамопов'язаних нормативних  актів, що утворюють певну галузь, підгалузь чи окремий інститут законодавства;

— акт кодифікації завжди значний за обсягом, має складну  структуру. Це своєрідний укрупнений блок законодавства, який забезпечує більш  чітку побудову системи нормативних  приписів, а також зручність їх використання.

В юридичній літературі і  практиці розрізняють декілька видів  кодифікації. Перший вид — це загальна кодифікація, під якою розуміють  прийняття цілого ряду кодифікаційних актів з усіх основних галузей  законодавства і, як наступний етап, створення об'єднаної, внутрішньо узгодженої системи таких актів у вигляді «кодексу кодексів». Другий вид — це галузева кодифікація, що охоплює законодавство тієї чи іншої галузі права (Цивільний, Трудовий, Кримінальний кодекси тощо). Крім того, існує спеціальна (комплексна) кодифікація, що включає акти тієї чи іншої підгалузі, інституту чи однорідного комплексу законодавства (Податковий, Лісовий, Митний кодекси тощо).

Кодифіковані акти можуть зовнішньо виражатися у різних формах. Одна з них — це Основи законодавства, які активно використовуються законодавчою практикою.

Основи законодавства  звичайно очолюють ті чи інші галузі або  інститути права, забезпечують взаємоузгодженість всіх норм відповідних галузей і  інститутів. Звичайно вони поділяються  на великі, відокремлені підрозділи (розділи, глави). У них визначаються єдині  для всіх суб'єктів принципи регулювання, надаються визначення важливих понять, що використовуються у відповідній  сфері.

Проте найбільш уживаним видом  кодифікованого акта є кодекс. Це великий  зведений акт, що детально і конкретно  регулює певну сферу відносин і підлягає безпосередньому застосуванню. Він, або повністю поглинає всі норми  відповідної галузі (Кримінальний кодекс), або містить основну за обсягом  найбільш важливу частину таких  норм (Цивільний кодекс, Кодекс законів  про працю). Поряд з нормами-принципами і нормами-дефініціями у кодексах формулюються норми безпосереднього  регулювання, конкретні варіанти поведінки, що складають основний їх зміст.

Кодекс — оптимальний  варіант узагальнення і систематизації законодавства за певним напрямом, дієвий засіб ліквідації множинності  актів з одного і того ж питання. Сьогодні більшість галузевих кодексів України потребує суттєвого перероблення. Відповідна робота у цьому напрямі  невпинно провадиться.

Теорія права за характером відносин, що регулюються, поділяє всі  кодекси на галузеві або комплексні (міжгалузеві). Перші регулюють конкретну сферу суспільних відносин, яка визначає поділ права на галузі і інститути. Це — Кримінальний, Цивільний кодекси, Кодекс законів про працю тощо. Комплексний кодекс систематизує норми, зібрані разом не за галузями права, а за іншими підставами (сфера державної діяльності, галузь господарства або соціально-культурного будівництва) і об'єднані єдиною концепцією, загальними принципами регулювання значної сфери відносин (Повітряний кодекс, Митний кодекс тощо).

Інтереси створення єдиної, логічно узгодженої системи законодавства  потребує, щоб у законодавчій діяльності перевага надавалася в першу чергу  галузевим кодексам як актам, що безпосередньо  відображають науково обґрунтований  розподіл нормативного матеріалу за предметом і методом правового  регулювання. Що стосується прийняття  комплексних кодексів, то воно покликано  бути додатковим спрямуванням кодифікаційних робіт.

У правовій системі можуть існувати й інші види кодифікаційних актів: статути, положення, правила  тощо.

Статути — це комплексні нормативні акти, що регулюють правове  становище певних органів і організацій  або ту чи іншу сферу державної  діяльності (Статут залізничних доріг  тощо).

Положення регламентують  правовий стан, завдання і компетенцію  певного органу, установи чи групи  однорідних органів, установ, організацій. Це — кодифікаційні акти спеціальної  дії, які можуть видаватися не тільки законодавчими, а й іншими правотворчими  органами, наприклад, урядом. Правила  містять процедурні норми, що визначають порядок організації якого-небудь роду діяльності.

У ряді випадків кодифікований  акт може прийматися у формі закону без додаткової назви (наприклад, Закон  про освіту тощо). Віднесення того чи іншого закону до розряду кодифікаційних провадиться залежно від його змісту, обсягу і сфери регулювання  суспільних відносин, спрямованості  на об'єднання чинних норм і одночасного  внесення нормативних новел.

Правова система України  з самого початку повинна формуватися  не як сукупність розрізнених актів  з вузьких питань, а як науково  обґрунтована і взаємоузгоджена  система кодифікованих актів, які  мають бути базою, основою системи  законодавства країни. Кодифікація  сприяє посиленню стабільності законодавства, створенню чіткої системи нормативних  актів, забезпечує оптимальну скоординованість чинних норм, створення в законодавстві  укрупнених нормативних блоків. Вона дозволяє вирішити два взаємопов'язаних завдання — вдосконалювати і зміст, і форму законодавства.

Множинність і фрагментарність  законів, їх вузька тематика — це суттєвий недолік законодавства, і він  буде ставати все більш рельєфним  з подальшим формуванням правової системи, поглибленням правового регулювання. Проте необхідність швидко, оперативно заповнювати прогалини в чинному  регулюванні, потреба законодавчого  забезпечення ринкових реформ, подальшої  демократизації громадського життя, динаміка соціальних перетворень об'єктивно  вимагає від законодавця приймати окремі акти з вузьких тем, приватних  питань. В результаті цього нормативний  масив інтенсивно зростає і разом  з тим створюється більше можливостей  для появи нових прогалин, неузгодженостей  і протиріч у чинному регулюванні.

У перспективі видання  кодифікаційних актів повинно перетворитися  у важливу форму законотворчості. Основний шлях подолання множинності  нормативних актів, а також прогалин і протиріч регулювання — це підвищення уваги до кодифікації законодавства, прийняття законів з укрупнених блоків регулювання. Слід поєднувати галузеву і комплексну кодифікації, надаючи  перевагу останній.

Генеральною лінією вдосконалення  українського законодавства у майбутньому  слід було б обрати курс на поступове  здійснення його загальної кодифікації. Для цього слід створювати кодифікаційні  блоки, які б не тільки відповідали  завданням чинного упорядкування  законодавства, а й були б розраховані  на включення у майбутній кодифікаційний звід. Чинні акти доцільно складати так, щоб їх, по можливості, не поділяючи  на частини, можна було включати у більш великі кодифікаційні підрозділи — в кодекси, єдині томи зводу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Шляхи удосконалення  законодавства в Україні та  проблеми його адаптації до  правової системи Європейського  Союзу

 

3.1 Проблеми українського  законодавства та шляхи їх  вирішення

 

Необхідність оптимізації  процесу реформування системи законодавства  України, спрямованого на забезпечення реалізації проголошених принципів  правової держави, де людина, її права  та свободи є найвищою соціальною цінністю є очевидною. Інтенсивний  розвиток сучасних суспільних відносин відповідно вимагає якісного їх правового  регулювання. Тому постає потреба забезпечення ефективності правового регулювання  існуючих суспільних відносин, передбачення їх подальшого розвитку.

Таким чином, на сьогодні актуальним і важливим є дослідження як самого феномену “системи законодавства”, так  і питання забезпечення дієвості та ефективності системи національного  законодавства, яке б відповідало  назрілим суспільним потребам.

За роки незалежності України  вітчизняні вчені неодноразово зверталися до окремих питань теоретичного осмислення закономірностей функціонування системи  законодавства України та шляхів та напрямів її вдосконалення. Суттєвий доробок у розвиток цієї проблеми внесли С. Бобровник, О. Богінич, М. Козюбра, А. Колодій, В. Котюк, В. Копейчиков, М. Кравчук, Н. Оніщенко, В. Опришко, П. Рабінович, М. Цвік, О. Шевченко, Ю. Шемшученко та інші.

Сучасна ситуація в розбудові  України має непростий характер. Країна переживає сьогодні перехідний період і виробила поки що не досить повний законодавчий масив. Навіть за умови наявності насиченої законодавчої бази важливим аргументом є саме ефективність правового регулювання існуючих суспільних відносин. Тобто важливого  значення набуває дійсна реалізація правових приписів. Тому на перший план виходить не кількість нормативно-правових актів, а їх можливість реально врегулювати ту чи іншу конкретну ситуацію.