Правова держава та шляхи її створення в Україні

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

Кафедра гуманітарних дисциплін

 

“Отримано”

Реєстраційний номер № _______

від “____” ____________ 200__ р.

“Відправлено  з зауваженнями”

Реєстраційний номер № _______

від “____” ____________ 200__ р.

“Отримано повторно”

Реєстраційний номер № _______

від “____” ____________ 200__ р.

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “ПОЛІТОЛОГІЯ”

на тему “      ”

 

 

 

Виконав (ла)

студент (ка) ____ курсу,   групи ________________

__________________________________________________________ 

(прізвище, ім’я, по батькові)

Перевірив:

                                                                                                                                               

(оцінка, дата, підпис  викладача)    (прізвище, ім’я, по батькові викладача)

 

Адреса університету:  Адреса для повідомлення результату контрольної

69002, м. Запоріжжя,  роботи студента:

вул. Жуковського, 70-б.  ___________________________________________

тел. 63-99-73    (індекс, населений пункт, вулиця, будинок, квартира)

___________________________________________

телефон: ___________________________  

 

 

Запоріжжя

2009 р.

 

 

 

Зміст.

         ст.

     Вступ………………………………………………………………..3

1. Громадянське суспільство……………………………………….4
2. Поняття правової держави………………………………………...7
3. Ознаки правової держави……………………………………….....9
4. Основні напрями формування правової держави в Україні…....14 

Висновки……………………………………………………….…..17

Список використаної літератури………………………………….18

 

Вступ.

Ми є свідками й  учасниками творення новітньої Української  держави. Більш як тисячолітній досвід суспільної та політичної консолідації українського народу лягає в фундамент розбудови в нашій країні правової держави.

Право покликане бути інструментом духовного оздоровлення українського суспільства. Саме існування  норм, які гарантують права особи, родини (сім’ї), нації, реалізації цих норм у суспільній практиці сприятимуть появі почуття безпеки, захищеності, стимулюватимуть розвиток відчуття волі, свободи як окремої людини, так і всього українського народу. Водночас лише свобода особи породжує свободу народу, а ця остання дає змогу і народу і окремій особі відчувати себе рівними серед інших людей і народів.

Україна прагне увійти в  європейську і світову спільноту. Обов’язковими умовами такого входження  є економічна, політична і культурна інтеграція. Проте без волі і свободи для індивіда і народу жодний з напрямів інтеграції є недоступний, а сама інтеграція стає нездоланним бар’єром.

Механізмом, який повинен  реалізувати право, є держава. Сучасна  Українська держава ще далека від досконалості, але вона формується на правильних теоретичних і правових засадах:

· вона відділена від громадянського суспільства;

· підставою для функціонування держави загалом і окремих її органів є право;

· головними цілями її є захист прав особи, родини (сім’ї), нації;

· вона повинна бути демократичною; органи влади мають формуватися гласно та бути підконтрольні народові;

· свої повноваження держава реалізує не лише через примус, а й через силу громадської думки;

· органом держави, який забезпечує справедливість і дає змогу захистити своє право, є гласний, високопрофесійний, сформований демократичним шляхом суд;

· Українська держава повинна синтезувати досвід творення держави і права всіх минулих поколінь протягом тисячолітньої історії.

Власна держава і право тому для українського народу є не лише головною метою, а й найвищою цінністю. Усвідомлення її є запорукою вдосконалення і розвитку кожного зокрема і всіх громадян України разом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Громадянське суспільство

В сучасних суспільних науках існують різні визначення громадянського суспільства в широкому сенсі, як певного типу суспільної організації. Це пов’язано як з тим, що саме громадянське суспільство є складним і багатомірним явищем, так і з тим, що термін “громадянське суспільство” входить до інструментарію різних наук про суспільство (історії, політології, соціальної філософії, соціології) що накладає на його визначення свій відбиток, особливо з урахуванням наявності в цих науках різних традицій та шкіл.

Наприклад, громадянське суспільство визначається як “сукупність неполітичних відносин (економічних, національних, духовно-моральних, релігійних і т.ін.), галузь спонтанного самовиявлення інтересів і волі вільних індивідів і їх асоціацій”.

Існують і інші визначення громадянського суспільства, зокрема, як:

- системи забезпечення  життєдіяльності соціальної, соціокультурної  і духовної сфер, їх відтворення  і передачі від покоління до  покоління, системи  самостійних і незалежних від держави громадських інституцій і відносин, які мають забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів і колективів, реалізації приватних інтересів в потреб, індивідуальних чи колективних;

- стійкої системи горизонтальних  соціальних зв’язків, суспільно-політичних  орієнтацій і норм суспільної  поведінки, що виростає безпосередньо з відносин власності, але не зводиться до них.

На думку відомого західного соціолога Едуарда  Шилза, громадянське суспільство, по-перше, є частиною суспільства відокремленою  і незалежною від держави; по-друге, воно забезпечує права індивідів і зокрема, право власності; по-третє, громадянське суспільство є сукупністю багатьох незалежних економічних одиниць, які діють незалежно від держави і конкурують одна з одною.

За словами відомого німецького державного і політичного  діяча Дітмара Штюдемана, “поняття “цивільне або громадянське суспільство” позначає основний принцип демократії: під державою і суспільством мається на увазі співтовариство зрілих громадян, які самі спільно визначають свою долю. У вужчому сенсі громадянське суспільство визначається як демократична форма самоорганізації суспільства, незалежно від держави і поза ринком. Демократична, оскільки той, хто не визнає основних прав громадянина і людини, не може бути частиною громадянського суспільства. Таким чином, громадянське суспільство – елементарна складова частина діючої демократії”.

Підтримка громадянського суспільства є зобов’язанням  країн, які вважають себе демократичними. Так, 26-27 червня 2000 року у Варшаві  відбулася Урядова зустріч “До  спільноти демократій”, в якій взяли  участь високі посадові особі з 106 країн світу, у тому числі й з України. У підписаній ними декларації представники країн-учасників зобов’язалися “підтримувати цивільне (громадянське) суспільство, включаючи жіночі організації, неурядові організації, трудові та бізнес асоціації, а також незалежні засоби масової інформації в процесі здійснення ними своїх демократичних прав”.

Громадянське суспільство  має певну специфіку, коли йдеться  про так звані “посткомуністичні” країни, до числа яких належить і  Україна. Частина теоретиків, передусім вихідців зі Східної  Європи, визнавали існування в цих країнах елементів громадянського суспільства і за умов панування комуністичних режимів. Зважаючи на те, що незалежні від держави громадські рухи та організації практично в усіх посткомуністичних країнах відіграли значну, якщо не вирішальну роль у поваленні тоталітарних режимів, саме цим структурам у політичній науці країн Східної Європи було відведене пріоритетне місце як головним інститутам громадянського суспільства.

Водночас подальший розвиток суспільно-політичних процесів у цих країнах засвідчив, що не менш важливу роль у демократичних трансформаціях відіграє такий чинник, як політична культура громадян. Адже повноцінне громадянське суспільство є можливим лише як результат “визрівання” громадянина, поступового формування демократичної політичної і правової культури народу.

Тому, розглядаючи сучасний стан громадянського суспільства в  Україні, необхідно розглядати як рівень розвиненості інститутів громадянського суспільства, так і стан громадянської культури, зокрема, рівень громадської активності населення країни.

Якщо узагальнити різні  визначення, то можна виокремити основні  риси громадянського суспільства. Таке суспільство характеризується:

-         наявністю розвиненої мережі різноманітних відносин між рівними, автономними в своїх діях суб’єктами (окремими громадянами та соціальними групами), які здійснюються без посередництва держави;

-         існуванням суспільних інститутів (громадських організацій, профспілок, структур місцевого самоврядування, незалежних ЗМІ та ін.), які відображають увесь спектр інтересів громадян та соціальних груп, захищають їх у стосунках з державою;

-         усталеною системою цінностей, в основі якої лежать цінності суспільного активізму, моральної і економічної автономії індивіду, сприйняття суспільства як самоцінності.

2. Поняття правової держави.

Ідея правової держави  пов’язана з утвердженням суверенності народу, підпорядкування держави  суспільству.

Правова держава –  це система органів та інститутів, які гарантують і охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства. Це держава, в якій панує закон, стосовно якого в однаковому відношенні перебувають влади всіх рівнів, партії, та громадські організації, посадові особи і окремі громадяни.

До недавнього часу вчені  намагалися виводити правову державу  лише із взаємодії права і держави. Через це правовою вважалася будь-яка  держава, тому що не існує держави  без права, без правової системи, і навіть тією чи іншою мірою без  самообмеження правом. Нічого не міняє в цій ситуацію проголошення основною ознакою правової держави верховенство закону. Таке верховенство можливе і в тоталітарній державі. В цьому випадку воно повернене проти народу, який перетворюється в сукупність безправних підданих. А тому очевидно, що для правової держави, тобто для такої де панує право, треба йти не від закону і навіть не від права взагалі, а від громадянського суспільства, сучасне розуміння якого складалося паралельно з удосконаленням уявлень про демократичну правову державу.

Згідно з вченням  Фіхте, між державою та індивідом  укладається своєрідний договір, за яким індивід погоджується на певне  обмеження своєї свободи і  зобов’язується підпорядковуватись загальним  настановам держави; а держава відповідно гарантує безпеку індивідові та його власності. Держава, як надсила, що переважає силу кожного окремого індивіда, може і повинна здійснювати примус стосовно будь-якого члена суспільства, якщо він порушив взяті на себе зобов’язання.  Але, підкреслював Фіхте, цей примус повинен бути правомірним, тобто влада повинна діяти лише відповідно до цивільних і кримінальних законів.

Процес формування правової держави характеризується спільною ознакою – рухом людства до свободи, усвідомленим намаганням обмежити державу, змусити її поважати закони та захищати честь і гідність людини як найвищу цінність.

Реформування колишнього радянського  суспільства, де насильство над людиною  стало суттю державної політики, та інтеграційні процеси на міжнародній  арені зробили об’єктивно необхідним формування правової держави в Україні.

Розглянемо конкретніше суть правової держави, її принципи. У словосполученні  “правова держава” на першому місці  стоїть право, а на другому держава. Це означає верховенство права у  суспільстві. Основоположним началом  права є принцип загальної рівності, тобто загальної і рівної для всіх міри свободи: для держави та її органів, для окремої особи, колективів, для всіх громадян країни, така формальна рівність є властивістю права і виражає таку його специфіку як справедливість. Право в суспільному житті виступає насамперед у формі законів та інших нормативних актів. Тому громадяни і організації можуть бути юридично рівними і вільними тільки як учасники конкретних правовідносин, тобто таких відносин, які врегульовані законом, нормативними актами.

Отже верховенство права у суспільстві  – основний принцип правової держави. Він зумовлює і інші його принципи, зокрема підпорядкування закону самої держави та її органів, посадових  осіб, інших організацій, громадян. Правова держава характеризується якістю власне закону. Він повинен бути справедливим, гуманним, закріплювати невід’ємні природні права кожної людини: право на життя, на свободу, на особисту недоторканість. Але свобода не є абсолютною. Вона допускає обмеження, тобто має певну міру. Ця міра повинна бути рівною для всіх.

У правах людини виражаються можливості її дій у різних сферах: економічній, політичній, культурній, особистій. Отже, держава визнає автономію особи, щодо себе, захищає, охороняє від свавілля права людини, які стають ядром усієї правової системи. Закони та інші нормативні акти, які видає держава, узгоджуються з правами людини, підпорядковані принципу їх непорушності. Саме тому непорушність прав людини, її честі й гідності, її інтересів, їх охорона і гарантування – один із принципів правової держави.

 

3. Ознаки правової держави.

До основних ознак, за якими котрусь  державу можна було б визначити  як правову, належать:

· закріплення у конституції та інших законах основних прав людини;

· панування у суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни;