Форма государства

Тема 26. Форма держави.

1. Поняття та структура форми (устрою) держави.
2. Форма правління: поняття та види.
3. Форма державного устрою: поняття та види.
4. Державний режим та його види.

           4.1. Форма держави: поняття,структура, значення

Поняття форми держави традиційно перебувало в центрі уваги юридичної науки з моменту її зародження. Сьогодні під формою держави розуміють спосіб організації та здійснення державної влади. Поняття форми держави необхідне для відповіді на питання: як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою і населенням, як територіально побудована державна влада, якими методами здійснюється державна влада.

Форма держави — це державно-правова конструкція, що складається з трьох елементів: форми правління, форми державно-територіального устрою, форми державного режиму.

Типологія держав залежно від їх форми здійснюється відповідно до цих елементів:

1. залежно від форми правління розрізняють монархічні і республіканські держави;
2. залежно від форми державно-територіального устрою розрізняють унітарні, федеративні, конфедеративні і регіоналістські (регіональні) держави;
3. залежно від форми державного режиму розрізняють демократичні, авторитарні і тоталітарні держави.

Широкий підхід до форми держави привів до того, що, спираючись на традиційні елементи форми держави, запропоновано виділяти три основні форми держави: монократичну (моністичну), сегментарну та полікратичну (плюралістичну)¹ .

Монократична форма держави має високий рівень централізації. Державну владу зосереджує одна особа або орган, ні розподіл влади, ні автономія в територіальному устрої, ні місцеве самоврядування фактично не допускаються. Ця форма пов'язана з обов'язковою ідеологією, одержавленням економіки, соціальної сфери та культури, украй елітарним характером державної влади. Демократичні інститути, парламент, самоврядування використовуються в демагогічних цілях.

Сегментарна форма держави значною мірою носить олігархічний характер, посідаючи проміжне становище між монократичною і полікратичною формами держави. Тут допускається розподіл компетенції між різними органами державного управління, елементи автономії та місцевого самоврядування. Домінує виконавча влада.

Полікратична форма держави реально використовує розподіл влади, систему стримувань і противаг, кілька центрів влади в державі (президент, парламент, суд), автономію в територіальному устрої, розвиток місцевого самоврядування, демократичні методи здійснення державної влади. У багатьох полікратичних країнах існує монархічна форма правління (парламентарна монархія). Вона сумісна з президентською, парламентарною, змішаними республіками, може бути унітарною державою або федерацією.

     4.2. Поняття і види форм правління

Форма правління — це організація, порядок утворення та взаємодії вищих органів державної влади (глави держави, парламенту і уряду). Розрізняють два різновиди форми правління — монархію та республіку.

Монархія — це така форма правління, коли главою держави є особа, яка одержує і передає свій пост і титул, як правило, у спадок і довічно.

Ознаки  монархії: '

1. влада глави держави (імператора, короля, великого герцога, еміра, султана) існує історично і не делегується йому народом;
2. влада монарха здійснюється безстроково (довічно) і передається, як правило, у спадок; ^;
3. монарх не відповідає за ухвалені ним політичні рішення.

 

Різновиди монархій:

1) абсолютна монархія (Бахрейн, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія). У руках монарха зосереджена вся повнота влади, він є законодавцем, призначає всіх вищих посадовців держави. Уряд несе відповідальність тільки перед ним;

2. дуалістична монархія (Бутан, Бруней, Тонга). Влада ділиться між парламентом і монархом. Парламент приймає закони, але у монарха є право абсолютного вето 
   (заборони на введення закону до дії). Уряд призначається монархом, підкоряється йому і несе відповідальність тільки перед ним;
3. парламентарна монархія (Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд, Швеція, Японія). Монарх юридично є главою держави, але 
   участі в управлінні країною фактично не бере. У парламентарній монархії глава держави або не має права вето щодо законопроектів, або фактично не застосовує вето. Головна 
   відмінна риса парламентарної монархії — формування уряду парламентом і відповідальність уряду перед ним.

Ряд монархій займає проміжне становище між дуалістичними і парламентарними (Йорданія, Марокко, Непал).

Республіка — це така форма правління, при якій главою держави є президент, що обирається громадянами на певний строк.

Республіка має  такі ознаки:

1. влада глави держави і вищих державних органів делегується їм народом;
2. повноваження глави держави обмежені певним строком;
3. глава держави несе політичну відповідальність за свою діяльність.

 

Більшість сучасних держав — республіки. Прийнято поділяти республіки на такі різновиди:

1. президентська (Бразилія, Грузія, Мексика, США). 
   Президент у такій республіці, як правило, обирається прямими виборами (винятком є США, де президента обирає колегія вибірників, обрана виборцями). Він очолює не тільки державу, а й уряд. Уряд призначається президентом і відповідає тільки перед ним;

      2)парламентарна республіка (Угорщина, Індія, Італія, Німеччина). Президент обирається так, щоб він не одержував свій мандат безпосередньо від громадян: парламентом або особливими зборами, що формуються виключно для 
виборів президента. Президент не є главою уряду і не вільний у його формуванні. Фактично главу і склад кабінету визначає парламент, точніше, партія, що перемогла на парламентських виборах і має більшість у парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом;

3) змішана (президентсько-парламентарна) республіка (Білорусь, Україна, Перу, Росія, Франція). Цей різновид республіки сполучає риси парламентарної та президентської республік. Вибори президенти проводяться всенародним голосуванням (як у президентській республіці), але президент не очо'лює уряд (як у парламентарній республіці). Уряд призначається президентом, але призначення прем'єр-міністра вимагає згоди парламенту (або навпаки — міністри та прем'єр-міністр призначаються парламентом, але. останній — за поданням президента). Уряд несе відповідальність перед президентом, але й парламент має право виразити йому недовір'я, що тягне за собою відставку. Для змішаної республіки є характерним виведення поста президента за тріаду законодавчої, виконавчої та судової влади: президент має самостійний статус.

Поряд із монархією  та республікою існують змішані  форми правління, що сполучають деякі риси обох.

Так, Малайзія є виборною (ротаційною) монархією. Главу держави — монарха — обирають на п'ятирічний строк. Він обирається Радою правителів штатів, до складу якої входять не всі глави штатів, а лише султани дев'яти з тринадцяти штатів. Глави чотирьох штатів не є спадковими султанами і тому участі у виборах глави держави не беруть. Звичайно на пост монарха — глави держави обираються султани штатів по черзі, для чого в Раді правителів ведеться особливий список.

Елементи виборності існують і в Об'єднаних Арабських Еміратах. Ця держава є колективною монархією, очолюваною Радою емірів. Еміри семи еміратів, що об'єдналися, обирають на п'ять років голову Ради емірів (монарха найбільшого емірату Абу-Дабі, який займає 86% території держави), якого нерідко називають президентом.

До нетипових республік  можна віднести республіки з довічним президентством (Уганда, Індонезія, Корейська Народно-Демократична Республіка) і республіки без офіційного глави держави (СРСР, Китай, Куба).

 

4.3. Поняття і види форми державно-територіального устрою

Форма державно-територіального устрою — це порядок взаємин між державою та її окремими частинами. Розрізняють унітарні, федеративні, конфедеративні, регіоналістські (регіональні) держави.

Унітарна держава — це єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, провінцій, губерній).

Ознаки  унітарної держави:

1. наявність єдиного центру та єдиної системи органів влади і управління;
2. наявність єдиної системи права.

Сьогодні більшість  держав світу — унітарні держави (наприклад, Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). У багатьох унітарних державах (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення.

Автономія — відносно самостійна у здійсненні державної влади територіальне утворення в межах держави. Статус автономії надається територіальним фракціям держави, для яких характерні історичні, географічні, національні особливості (Країна Басків у Іспанії, Аландські острови у Фінляндії). Статус автономії визначається, як правило, основним законом держави. Автономія має власні законодавство та органи влади, але суверенітету не має.

Різновиди унітарних  держав:

1. централізовані. Регіональні органи цих держав формуються шляхом призначення зверху (Нідерланди, Казахстан, Франція);
2. децентралізовані. Регіональні органи утворюються незалежно від центру, як правило, за допомогою виборів (Велика Британія, Нова Зеландія).

 

Федерація — союзна держава, що складається з держав-членів або державоподібних утворень (суб'єктів федерації).

Ознаки федерації:

1. наявність кількох правових систем, з яких одна (система федерального права) має верховенство щодо правосуб'єкта федерації;
2. наявність двох рівнів державної влади. Федеральна влада (влада держави в цілому) має всю повноту зовнішнього суверенітету та значну частину внутрішнього суверенітету. Влада суб'єкта федерації має обмежений внутрішній суверенітет.

 

Різновиди федерацій:

1. територіальні (США, Німеччина, Бразилія);
2. національні (Бельгія, Індія);
3. змішані (Росія).

Тепер у світі  існує 24 федеральних держави, більшість  з яких — великі та середні за територією та чисельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, СІЛА, Німеччина).

Конфедерація — це тимчасовий союз держав, створений для досягнення конкретної мети (наприклад, завоювання незалежності). В такому випадку держави об'єднують лише окремі напрями своєї діяльності (наприклад, оборона, зовнішня політика, зовнішня торгівля). Розвиток конфедерації підпорядкований «залізному закону»: конфедерація або розпадається на окремі держави, або еволюціонує у федерацію.

Риси федерації  та/або конфедерації мають деякі  міжнародні об'єднання, наприклад, Співдружність Націй (на чолі з британським монархом), Європейський Союз.

Специфічною формою державно-територіального устрою є регіоналістська (регіональна) держава. Вся територія такої держави, а не окремі частини, складається з автономних утворень (Італія, Шрі-Ланка, Південно-Африканська Республіка). Цим вона відрізняється і від унітарної держави, і від федерації, оскільки автономії не є суб'єктами федерації. Конституюється вона як унітарна, але має деякі риси федерації у вигляді ширшої, ніж в унітарній державі, компетенції місцевих властей. Територіальні фракції регіональної держави не приймають власних конституцій, але мають власні обрані громадянами збори і власну адміністрацію. Збори мають право приймати закони із ряду місцевих питань: як правило, це охорона природи та культурної спадщини, сільське господарство, туризм тощо.

Історично відома ще одна форма державно-територіального устрою — імперія. Вона складається з нерівноправних частин: метрополії — центру держави, в підпорядкуванні якої є колонії. Владні повноваження належать виключно метрополії. Для правового статусу як колонії, так і її населення, характерна дискримінація — обмеження в правах. До найбільших за площею та впливом імперій належали Британська, Французька, Іспанська імперії. Національно-визвольний рух у колоніях привів до появи нових національних держав та розпаду імперій.

 

4.4. Поняття і види форм державного режиму 

Форма правління  і форма державного устрою дають  уявлення про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність інституту держави, дійсний стан демократії знаходять вираз у понятті державного режиму.

Форма державного режиму — сукупність прийомів, методів, форм та способів здійснення державної влади.

Державний режим є функціональною характеристикою влади, яка ніколи прямо не визначається в конституціях держав (незважаючи на вельми поширені вказівки на їхній демократичний характер), проте завжди безпосереднім чином відображається на змісті конституції.

Державний режим — найбільш рухомий, мінливий елемент форми держави. Характер державного режиму визначається не тільки правовими нормами, а й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної та правової культури населення. Проте визначальним чинником служить характер державної влади.

Існує безліч класифікацій державного режиму. За характером органів, що визначають політику держави, розрізняють цивільні та військові режими. Залежно від взаємин між державою і церквою розрізняють світські та теократичні режими. Але найбільш поширеною є класифікація, заснована на рівні захисту прав і свобод громадян та ступеня допуску населення до управління державою.