Основним  типом висотної поясності є  пустино-степовий.

      Напівпустині  використовують як пасовища при кочовому і відгінному тваринництві. Землеробство без зрошення практикується лише в знижених місцях, здебільшого воно дає несталі врожаї, за винятком ділянок, які затоплюються або зрошуються.

      Зони  тропічних пустинь. Тропічні пустині є на всіх материках. Особливо великі площі вони займають у Північній Африці (Сахара), охоплюють майже всю Аравію та пустиню Тар. У Північній Америці цей тип пустинь розташовується плямами на півострові Каліфорнія. У південній півкулі найбільші площі ця зона займає в Австралії (Велика Піщана пустиня, Велика пустиня Вікторія), в Африці —смугу на південному заході (пустиня Наміб), частину Калахарі, а в Південній Америці — прибережну смугу на заході (пустиня Атакама).

      Основним  фактором, що визначає своєрідність природи  пустинних зон, є те, що в їх межі не проникають або майже не проникають вологі вітри з океанів. Клімат зон  здебільшого різко континентальний. Для них характерне безхмарне  небо. Середні температури найхолоднішого місяця - понад +10°С, найтеплішого - понад +30°С. Максимальні температури в окремих місцях - близько +60°С. Оголені ґрунти нагріваються часом до 90°С. Отже, тут дуже велика добова амплітуда коливання температур повітря - до 30-40°С і більше.

      Опадів  протягом року буває дуже мало - здебільшого 100-175 мм, а подекуди - значно менше або їх взагалі не буває кілька років підряд. Причому часто опади розподіляються нерівномірно - вони майже всі випадають або взимку (у позатропічних окраїнах), або влітку (у внутрішніх частинах). Випаровуваність набагато перевищує кількість опадів - часом майже в 30 разів.

      Фізичні умови тропічних пустинь близькі  до межі життя. Наприклад, умови на барханних  пісках або солончаках, на сухих  галькових ґрунтах або такирах виключають або майже виключають розвиток рослинності. Основні причини, які перешкоджають розвитку рослинності, — це дефіцит вологи, велика засоленість ґрунтів, різкі коливання температур. Рослинність пустинь пристосована до несприятливих умов. Вона представлена склерофітами та сукулентами і складається з багаторічних та однорічних трав, чагарників, лишайників тощо. Панівне становище займають однорічні трави та приземисті напівчагарники. Однорічні трави представлені скороспілими формами (ефемерами), які вегетують тільки під час дощів, а весь період засухи перебувають у жароспокої.

      Відповідно  до кліматичних умов і характеру  рослинності ґрунти переважно примітивні, маловиражені, мізерної потужності та малогумусні. У ґрунтовому шарі переважає  не гниття, а тління рослинних решток. Для поверхневого шару характерна велика кількість легкорозчинних солей, які  там накопичуються внаслідок  інсоляційного нагрівання і випаровування  вологи. Для зон характерні світлі карбонатні, гіпсові й солончакові  ґрунти з пустинними корками.

      Тваринний світ пристосований до пустинних  умов. Щоб запобігти перегріванню, тварини уникають сонця, деякі види перебувають у сплячці близько 9 місяців, інші мають багато різних пристосувань.

      Основним  типом висотної поясності зони тропічних  напівпустинь і пустинь є пустинний.

      Господарство  представлене кочовим тваринництвом  і оазисним землеробством. Головні  культури: фінікова пальма (Північна Африка, Азія), бавовник, плодові дерева і  деякі зернові.

СУБЕКВАТОРІАЛЬНІ  ПОЯСИ

      Загальні  особливості поясів. Субекваторіальні пояси займають більшу частину внутрітропічних просторів.

      Головними кліматичними факторами в цих  поясах є тепло і чітко виражені екваторіальні мусони. Влітку панує вологе повітря мусонів, узимку - сухе тропічне повітря пасатів. Вони зумовлюють добре виражену сезонність у зволоженні й, отже, сезонний ритм у житті природи взагалі. Оскільки тривалість вологого сезону в різних частинах поясів різна, далеко не однакові й особливості природи в них. Тому в кожному з субекваторіальних поясів виділяється по дві зони: субекваторіальних мусонних лісів та саван і рідколісся. В зоні субекваторіальних мусонних лісів вологий період триває близько 200 днів, а в зоні саван - близько 100 днів.

      У субекваторіальному поясі зони змінюються зі зміною зволоження по широті. Зони субекваторіальних  лісів займають внутрішні (приекваторіальні) й східні приокеанічні частини поясів. Зони саван і рідколісся займають зовнішні притропічні частини поясів та простори на заході й у центрі (за винятком районів, де цей порядок  порушується висотною поясністю).

      Зони  субекваторіальних  мусонних лісів. Ці зони добре виявлені на південному сході Китаю, на сході Індокитаю, займають Бенгалію, північ Індостану, південно-західну частину Нової Гвінеї, східну частину Яви, Малі Зондські острови (Сумбава, Флорес та ін.), схід півострова Кейп-Йорк, північ Мадагаскару, північний схід Мозамбіку та смуги, що прилягають до зони екваторіальних лісів з півночі й півдвя в Африці й Південній Америці.

      Середні місячні температури протягом року мало змінюються - від 23-26°С до 28°С; річна кількість опадів становить 1300-2200 мм, максимум їх припадає на літо.

      Зони  субекваторіальних лісів називають  ще зонами листопадно-вічнозелених мусонних лісів. Ця назва досить вдало визначає їх зовнішній вигляд. Справа в тому, що частина дерев хоч і цілком скидає листя, але в різний час. Більшість з них у сухий період лише розріджує листя. Є багато видів, які активно вегетують і в сухий сезон року, тому ліси мають вигляд вічнозелених. Цього в саванах, як правило, не буває. Вздовж узбережжів тягнуться смуги мангрових заростей. Деревна рослинність представлена численними тропічними видами, в тому числі ліанами й епіфітами.

      Річна продукція наземної рослинної маси в субекваторіальних лісах становить  понад 30 т/га сухої речовини.

      Під субекваторіальними лісами розвинуті  різною мірою опідзолені латеритні ґрунти: червоно-жовті, коричнево-червоні та ін.

      Тут поширений тваринний світ, характерний  для лісових формацій типу гілей  внутрішньо-тропічних поясів, причому  різний на різних материках. Висотна  поясність представлена парамосним і лісолучним типом ландшафтів.

      У господарстві зона використовується мало

      Зони  саван і рідколісся. Ці зони є також в обох півкулях і займають великі площі на материках. В Африці савани й рідколісся поширені в Судані, на Сомалі, на Східно-Африканському плоскогір’ї, на півдні западини Конго та плоско гір’ї Луанда-Катанга. В Австралії ця зона займає її північну частину, крім сходу півострова Кейп-Йорк. У Південній Америці вона добре виявлена на рівнинах басейну Оріноко, на Прикарибських низовинах, у центральній частиш Бразильського нагір’я та на заході Еквадору. В Азії вона займає більшу частину Деканського плоскогір’я й низовини Гангу, північ Цейлону, внутрішні райони Індокитаю та деякі океанічні острови.

      Клімат  цих зон теж формується під  впливом екваторіальних мусонів. У зимовий час тут панує сухе тропічне повітря, а в літній — вологе екваторіальне. Сезонні коливання температур повітря відносно невеликі. Середні місячні температури змінюються від +15°С до +32°С, але добові амплітуди коливання температур досягають значних середніх величин - до 25°С, а крайніх - до 40-45°C. Різко виражена сезонність опадів. Тривалість дощового сезону становить 8-9 місяців біля екватора і 2-3 місяці на зовнішніх окраїнах зон. Відповідно й річна кількість опадів у цьому напрямі зменшується від 2000 до 250 мм. Разом зі зміною кількості опадів різко змінюється ритм усіх процесів у природі.

      Основними рослинними формаціями зон є савани різних типів, саванові ліси, які здебільшого скидають листя на сухий сезон, ксерофітне рідколісся й чагарникові зарості. У напрямі від субекваторіальних лісів до тропічних пустинь у рослинності спостерігається наростання ксероморфних ознак. Рослинність в цілому пристосована до перенесення засухи, трав’яний покрив повністю або частково вигоряє. Валовий приріст наземної маси становить від 15 до 30 т/га. Для зон властивий латеритний процес ґрунтоутворення. Зверху ґрунт покритий латеритною корою, яка бронює рельєф.

      Висока  продуктивність рослинності зумовлює поширення різноманітного тваринного світу. Тут багато копитних, хижаків, гризунів, бігаючих птахів, плазунів, комах, зокрема термітів. У періоди тривалих посух багато тварин, розшукуючи воду і їжу, робить значні переходи, а  деякі (зокрема, плазуни) перебувають  у сплячці.

      Залежно від річної суми опадів і тривалості дощового періоду в межах зони саван і рідколісся виділяють  три підзони: підзону вологих  високотравних саван і саванових  лісів, підзону сухих чагарникових саван і рідколісся та підзону  опустинених саван і рідколісся, які змінюють одна одну в напрямі  зменшення опадів.

      Підзона вологих високотравних  саван і саванових  лісів характеризується річною кількістю опадів від 1000 до 2000 мм. Дощовий сезон триває тут 8-9 місяців. Ґрунти переважно червоні. Деревна рослинність представлена масивами світлих саванових лісів на червоно-коричневих ґрунтах. Ці лісові масиви приурочені головним чином до районів з водопроникним підґрунтям.

      У підзоні сухих чагарникових саван і рідколісся (типових саван) річна кількість опадів становить 600-1100 мм. Дощовий сезон триває тут 5-7 місяців. Савани поширені на червоних ґрунтах, рідколісся — на червоно-коричневих. Типовим рідколіссям є кампос соррадос⁵ в центрі Бразильського нагір’я.

      Підзона опустинених саван  і рідколісся характеризується річною кількістю опадів 250-600 мм. Дощовий сезон триває тут 3-5 місяців. Ґрунти червоно-бурі й червоно-коричневі. Рідколісся цієї підзони на північному сході Бразільського нагір'я представлене каатингою⁶.

      Висотна поясність цієї зони представлена лісостеповими  типами. Середній пояс представлений  мезофітними листопадно-вічнозеленими  лісами, верхній пояс — мезофітними  або ксерофітними чагарниками й  гірськими степами.

      У зоні саван і рідколісся розвинуте  тваринництво і землеробство. Поряд  з зерновими і бульбовими культурами вирощують бавовник, джут, агаву, арахіс, цукрову тростину, банани, ананаси  тощо. Ландшафти, особливо в Африці й Азії, дуже змінені внаслідок  діяльності людини. 
 
 
 
 
 

ЕКВАТОРІАЛЬНИЙ  ПОЯС

      Загальні  особливості поясу. Екваторіальний пояс розташований в основному по екватору в Південній Америці, Африці, на Індомалайському архіпелазі та океанічних островах приблизно від 5-8° пн. ш. до 4-11° пд. ш.

      Кліматичні  умови цього поясу виключають сезонний ритм усіх фізико-географічних процесів і зумовлюють велику інтенсивність  усіх біохімічних процесів, у тому числі й вегетації рослин, яка  триває протягом усього року. Внаслідок  інтенсивного хімічного вивітрювання утворюється потужний шар кори вивітрювання, який вкриває корінні породи і  надає височинам округлих, м'яких форм.

      Фізичне вивітрювання на низовинах відбувається повільно. Це пояснюється малою амплітудою коливання температур повітря й  розкішною рослинністю. У гірських районах, де на поверхні оголених скель  бувають різкі коливання температури (скелі, нагріті сонцем до 70-80°С, швидко охолоджуються від злив, які нерідко  мають температуру нижчу 20°С). Цей  процес відбувається інтенсивно. На значних  висотах за сніговою лінією має місце  й морозне вивітрювання. Усе це разом зумовлює в екваторіальному  поясі особливі типи ґрунту і своєрідну  рослинність.

      Висотна поясність в екваторіальному  поясі представлена гілейно-парамосним типом. Парамо (в перекладі з іспанської - степ, безлюдна місцевість) - це висотний пояс у високогір’ях екваторіальних (і субекваторіальних) широт, де буває багато вологи. Парамо розташовується між смугою криволісся і сніговою лінією, на висоті від 3200—3500 до 4500 м. Цей висотний пояс добре виражений в Андах Еквадору, Колумбії та в інших місцях. Для парамо характерні середні місячні температури 4-8°С, значні добові амплітуди (11-13°С), сильні вітри, розрідженість повітря, велика інсоляція, часті нічні заморозки й часта мряка вдень. За таких умов склався своєрідний тип рослинності з добре вираженою ксероморфністю (опушене листя, розвинуті подушкоподібні форми та ін.). Фон створюється великими дерновинними злаками, по яких зрідка розкидані деревовидні рослини висотою 2-5 м. Ґрунти близькі до гірсько-лучних, перенасичені водою з низькою температурою, що зумовлює фізіологічну сухість. Парамо майже безлюдні.