Крім  того, в межах зон виділяють 10 підзон, а в межах зон і підзон виділяють різні типи висотної поясності  в місцях, де вона є. Всього виділяють 16 типів висотної поясності.

ПОЛЯРНІ ПОЯСИ

      Загальні  особливості поясів. Полярні пояси розташовані навколо північного і південного полюсів. Найхарактернішою особливістю їх е недостача тепла. Середня температура найтеплішого місяця нижча +5°. Низькі температури затримують біохімічні процеси і дуже перешкоджають розвитку вищих рослин або навіть виключають його. Домінують тут мохи й накипні лишайники.

      Основними фізико-географічними процесами  є фізичне (морозне) вивітрювання та геоморфологічні процеси, пов’язані  з багаторічною мерзлотою (кріогенні) і роботою льодовиків (гляціальні). Льодовики особливо поширені в Антарктиді, де досягають потужності понад 4 км. Важливою особливістю полярних поясів є їх тривалі дні і ночі. Полярна ніч триває до 145 діб, а полярний день — до 150 діб.

      Кожний  з поясів має по одній зоні: арктичний  — зону арктичних пустинь, антарктичний — зону антарктичних пустинь. Кожну зону ділять на дві підзони: крижаних пустинь і кам’янистих пустинь. Висотна поясність в обох зонах представлена холоднопустинним типом.

      Зона  арктичних пустинь. Ця зона охоплює північну окрашу півострова Таймир, Шпіцберген, Землю Франца-Йосифа, Північний острів Нової Землі, Новосибірські острови, північну частину Канадського арктичного архіпелагу та більшість Гренландії.

      Основні особливості природи зони — низькі температури повітря і діяльної поверхні протягом усього року. Тут  сувора зима (середні температури  -12, -38°С) і коротке холодне літо. На півночі Гренландії мінімальні температури бувають - 52, -55°С. Середні температури найтеплішого місяця не перевищують +5°С, проте у віддалених від моря районах влітку бувають температури +15°С і навіть понад +25°С, але практично безморозний період відсутній.

      Абсолютний  вологовміст атмосфери невеликий, тому опадів мало (200-300 мм на рік), але, оскільки тут низькі температури, влітку повітря завжди насичене водяною парою, від чого створюється надмірне зволоження.

      Для зони характерні сильні вітри, першопричиною  яких є стик суші й моря. Скрізь поширена багаторічна мерзлота з незначним  діяльним шаром.

      Ґрунтотворний процес майже відсутній. Ґрунти малорозвинуті, переважно полігональні. Рослинність  бідна. Небагатий на види й тваринний  світ. З ссавців представлені ведмеді, песці, лемінги, вовки та мускусний  бик (на Гренландії і на півночі Канадського  архіпелагу). Плазуни відсутні. З  птахів найпоширеніші кайри, чистики, мала гагарка та інші, які влітку на скелях утворюють «пташині базари».

      У ландшафтах зони характерні льодовики, сніжники та сніговий покрив.

      Зона  антарктичних пустинь. Ця зона охоплює Антарктиду. Природні умови її набагато суворіші, ніж в Арктиці. В межах Антарктиди скрізь, за винятком прибережних районів, панує континентальний полярний клімат, який характеризується вічними морозами. У літній період (грудень - лютий) багато ясних днів, тому сонячного тепла надходить багато, але в середньому 75—80% сонячних променів відбиваються від льодовикової поверхні, тому загальна кількість сонячного тепла в 4-5 раз менша, ніж на таких самих широтах у північній півкулі. У центральній частині материка середня річна температура -50°. Середня температура найхолоднішого місяця -70°.

      Для зони характерні часті й сильні вітри  з швидкістю часом до 90 м/сек, що зумовлюються різким температурним контрастом між сушею і морем. Опадів у прибережних частинах зони буває 500-600 мм, у внутрішніх - лише 100-150 мм на рік. Усі вони випадають у вигляді снігу.

      Антарктиду  скрізь вкриває сніг і лід. Вільними від льоду є лише окремі ділянки  вузької прибережної смуги і  так звані оазиси (підзона кам’янистих  пустинь). Оазиси є однією з цікавих  особливостей Антарктиди. Ці вільні від  льоду ділянки бувають розташовані  далеко від узбережжя. В деяких оазисах  влітку серед чорних скель утворюються  озера, незважаючи на те, що середня  температура повітря нижча 0°.

      Рослини і тварини поширені лише в приморській  і узбережній смузі. У внутрішніх районах материка на ділянках, вільних  від льоду, рослинність представлена мохами та лишайниками.

СУБПОЛЯРНІ  ПОЯСИ

      Загальні  особливості поясів. Субполярні пояси (субарктичний і субантарктичний) межують безпосередньо з полярними. Вони теж характеризуються малою кількістю тепла. Влітку в ландшафтах субарктики скрізь позначається охолоджуючий вплив Північного Льодовитого океану, в субантарктиці — вплив Антарктиди.

      Низькі  температури повітря у цих  поясах зумовлюють надмірну зволоженість. Багаторічна мерзлота перешкоджає  просочуванню ґрунтової вологи, обмежує  аерацію ґрунтів і спричиняє  заболочування місцевості.

      Рослинність пригнічена. Лісів нема. Біохімічні процеси відбуваються повільно. Вони обмежені коротким літнім сезоном.

      У субполярних поясах, як і в полярних, переважають процеси фізичного  вивітрювання. Поширені процеси соліфлюкції, виморожування (в структурних ґрунтах) та мерзлотні процеси (утворення полоїв, здуття ґрунту, термокарсти). Проте в субполярних поясах, які мають значний період стійких додатних температур, має місце й хімічне вивітрювання та водно-ерозійні (флювіальні) процеси.

      Висотна поясність представлена тундрово-холодно-пустинним  типом.

      Зона  тундри. Тундра поширена тільки в північній півкулі в субарктичному поясі на півночі Євразії та Північної Америки. Вона прилягає до Північного Льодовитого океану. Зона тундри обмежена ізотермами найтеплішого місяця +5° на півночі і +10° на півдні. Але температурні умови континентальних районів тундри суворі. Взимку тут температури нижчі, ніжу прибережній і острівній частинах зони арктичних пустинь. Хоч річна кількість опадів дорівнює лише 250 мм (до 700 мм їх випадає тільки в океанічних кліматах), кількість їх перевищує можливе випаровування.

      Ґрунтові  води залягають неглибоко, всі вони сезонні, бо взимку промерзають аж до шару багаторічної мерзлоти. З мерзлотою  пов’язані майже всі мікроформи рельєфу та численні озера. Рослинність  переважно ксероморфна на тундрово-глейових ґрунтах (слабо опідзолені торфові ґрунти, які часто мало відрізняються від підґрунтя). Представлена вона заростями низьких чагарників, які часто стеляться по землі, та мохово-лишайниковим покривом з домішками трав. Щорічний приріст наземної маси близько 1 т/га.

      Тваринний світ тундри теж бідний на види. Влітку, правда, можна побачити досить багато звірів і птахів, але на зиму лишається  в основному два представники звірів — лемінг і песець. Коли випадає  сніг, усі інші тварини тундри, не знаходячи їжі, відкочовують у лісотундру і навіть у тайгу. Плазунів і амфібій  у тундрі нема.

      Основні ландшафтні типи тундри: чагарникова тундра, мохово-лишайникова тундра з домішками трав, плямиста тундра.

      Зона  лісотундри. Лісотундра також поширена тільки в північній півкулі (на півночі Європи, Азії та Північної Америки). Вона проходить смугою завширшки від ЗО—50 до 300—400 км. її південна межа збігається здебільшого з ізотермою найтеплішого місяця +14°. Від океанів лісотундра скрізь відділена тундрою. Клімат холодний, континентальний. Теплий період триває всього близько чотирьох місяців (червень - вересень). У липні (або серпні) середні температури дорівнюють від +10 до +14°, у січні - від -10 до -40°. Річна кількість опадів становить 200-400 мм. Сніговий покрив буває товщиною до 1 м. Багаторічна мерзлота і незначне випаровування в багатьох районах зумовлюють утворення боліт, гідролаколітів, термокарсту та ін.

      Серед ґрунтів найбільш поширені глейово-підзолисті, торфово-глейові та місцями торфово-болотні.

      За  характером рослинності лісотундрова зона являє собою складний комплекс рідколісся (криволісся), тундр, боліт  і луків. Щорічний приріст наземної рослинності становить 15-20 ц/га.

      Тваринний світ лісотундри має спільні види з тундрою. Тут різноманітніша фауна  птахів (біла куріпка, різні види гусей, качок, куликів та ін.).

      Переважна частина лісотундри (85-90%) зайнята  оленячими пасовищами. Долинні луки зони дають високі врожаї злакових і злаково-різно-травних травостоїв.

      Лісотундрова  зона є полярною межею землеробства у відкритому ґрунті.

      Природне  відновлення деревних порід у  межах лісотундри відбувається дуже повільно. Після вирубок дерев  вона надовго перетворюється на малопродуктивні  тундрові ділянки, тому природу лісотундри необхідно охороняти в цілях  раціонального використання її багатств.

      Зона  океанічних лук. Ця зона поширена в субполярних широтах тільки в субантарктичному поясі й є там єдиною природною зоною. Вона займає острівну сушу, де включає острови Принца Едуарда, Макуорі, Кемпбелл, Окленд, Південну Георгію, Південні Шетландські та ін.

      Коротку характеристику природи цієї зони подано при розгляді зон океанічних луків  помірних широт.

ПОМІРНІ ПОЯСИ

      Загальні  особливості поясів. Помірні пояси є в обох півкулях, але в Північній півкулі вони займають значно більше площі. У Північній півкулі помірний пояс охоплює великі простори між 40 і 60° ш., а в Південній у цих широтах суша дуже звужена і навіть зовсім виклинюється. Внаслідок витягнутості по довготі в помірному поясі Північної півкулі в сукупності з субарктичним і арктичним поясом створюється на рівнинах, зокрема в Євразії, добре виражена географічна зональність.

      Для зони характерна прохолодна, холодна  і дуже холодна зима і тривале  досить тепле літо. Тут тепла вистачає для зростання хвойних і листопадних  лісів. У південній частині континентального сектора помірного поясу поширені степи і навіть пустині. Наявність  пустинь пояснюється недостатньою кількістю вологи. За термічними умовами  в степах і пустинях можуть рости  листопадні дерева.

      Природні  процеси характеризуються чітко  вираженою сезонністю. Добре виражені періодичність снігового покриву, замерзання і скресання річок, вегетація  рослинності, міграції тварин та ін. Характерна значна активність текучих вод і  пов’язані з цим ерозійні процеси, які викликають розчленування суші. Внаслідок значної різниці в  континентальності та зволоженості окремих районів у помірних поясах утворюється цілий набір зон. Окремі зони дуже відрізняються між  собою за абсолютним значенням і  співвідношенням тепла й вологи, тому в різних зонах помірних поясів по-різному і з різною інтенсивністю  відбуваються біохімічні й гідрогеоморфологічні процеси.

      Дуже  цікаве розташування географічних зон  у цих поясах. Унаслідок поєднання  західного переносу з теплими  течіями вздовж північно-західних узбережжів материків у межах помірного  і субарктичного поясів ландшафтні зони в західних частинах материків  зсунуті на північ. На сході материків  холодні течії в поєднанні  з повітряною циркуляцією зумовлюють зміщення ландшафтних зон на південь. У Північній Америці завдяки  потужній холодній Лабрадорській течії, особливостям орографії і циркуляції повітря, зміщення зон на південь  виявляється особливо різко. Тому там  географічні зони розташовуються майже  меридіонально. Тундри Ньюфаундленду  на сході змінюються на захід зоною  тайги, потім зоною лісостепу  і далі зоною степів.

      Зони  океанічних луків. Ці зони розташовані в приокеанічних частинах високих широт помірних поясів Північної й Південної півкуль, а також у субантарктичному поясі. У північній півкулі помірного поясу зона океанічних луків охоплює ряд берегових і острівних територій на півночі Тихого й Атлантичного океанів. До неї входять: Командорські й Алеутські острови та півострів Аляска, а також невеликі ділянки на Камчатці й на півночі Курильських островів. З боку Атлантичного океану зона виявлена на півдні Гренландії та Ісландії, на Фарерських островах і на півночі Скандинавського півострова. У Південній півкулі у зону входить острівна суша в смузі між 50 і 56° пд. ш. (частина Вогняної Землі, Фолклендські острови та ін.). У Північній півкулі в напрямі до полюсів зона океанічних луків змінюється зоною тундри, а в напрямі до екватора та в глиб материків - лісовими зонами помірних поясів.