Закон єдності географічної оболонки

      Для зони океанічних луків характерний  прохолодний океанічний клімат. Більше половини сонячного тепла надходить у три літніх місяці, але вплив океану дуже згладжує сезонні відміни в тепловому режимі. Середні місячні температури в північній півкулі дорівнюють від -1 до +11°, у південній - від 0 до +9°, середні річні - від +4 до +6°. Переважає західний перенос повітряних мас, який супроводжується циклональною діяльністю і вітрами великої сили. Завжди висока відносна вологість і хмарність. Річні суми опадів значні (660—1400 мм).

      Виявлена  морозна денудація та пов’язані  з нею процеси соліфлюкції.

      Низькі  літні температури й сильні вітри  утруднюють розвиток деревної рослинності. Тому тут переважає лучна рослинність  з домішкою чагарників на дерново-глейових ґрунтах.

      Тваринний світ бідний. Наземні ссавці представлені головним чином дрібними гризунами. З птахів для південної півкулі  характерні пінгвіни й буревісники.

      На  схилах гір висотою понад 200-400 м ландшафт океанічних луків змінюється гірською тундрою.

      Лісові  зони помірних поясів. У Євразії лісова зона тягнеться з заходу на схід на 12-13 тис. км. Вона займає всю Західну Європу, за винятком південних півостровів і невеликої території на півночі Скандінавського півострова, більшу частину Руської рівнини, Уралу, Західно-Сибірської низовини, Середньосибірського плоскогір’я та Далекого Сходу. До неї входять також північні частини Північно-Китайської низовини, Корейського півострова та острова Хонсю. У Північній Америці лісова вона простягається через увесь материк від Тихого до Атлантичного океану і вздовж узбережжя тягнеться на південь до 40-36° пн. ш. Проте за площею лісова зона Америки значно поступається перед Євразійською.

      У Південній півкулі лісова зона помірного  поясу займає дуже обмежену територію: невеликі ділянки є на півдні в  Андах (Чилі). Деякі вчені відносять  цю лісову смугу до лісів субтропічного  поясу. На інших материках у південній  півкулі лісова зона помірного поясу  відсутня через відсутність суші на відповідних широтах.

      У Північній півкулі лісова зона на півночі межує з лісотундрою, на півдні в західних приокеанічних  районах - із зонами субтропічних вічнозелених твердолистих лісів і чагарників. У внутріматерикових областях лісова зона на півдні межує з зоною лісостепу, а в східних приокеанічних районах - із зоною субтропічних мусонних мішаних лісів.

      Клімат  на більшій території зони формується під впливом невеликої кількості  тепла. Радіаційний баланс становить  близько 20-40 ккал/см² на рік, або в 1,5-2 рази менший, ніж у лісових зонах інших поясів. Тому клімат на більшій частині просторів зон прохолодний і холодний. Середні температури найтеплішого місяця – від +14 до +20°С, а найхолоднішого - від -40, -50°С до +5°С.

      Річна кількість опадів у різних районах  становить від 150-300 до 3500 мм (на заході). Найбільше їх випадає влітку. Кількість опадів скрізь переважає над випаровуванням, що зумовлює існування лісових ландшафтів, велике поширення поверхневих вод, заболочення значної частини території, розвиток геоморфологічних і всіх інших фізико-географічних процесів.

      Найхарактернішими рисами цих зон є поширення  деревної рослинності й поєднання  підзолистого і дернового процесів ґрунтотворення, накопичення у верхніх шарах аморфного кремнезему — «підзолу». Рослинність лісових зон помірних поясів відрізняється від рослинності лісових зон інших поясів меншою різноманітністю флористичного складу. Кількість лісоутворюючих порід звичайно не перевищує 5-8 видів. У районах найбільш континентального клімату часто поширені дерева одного виду.

      У межах лісової зони помірних широт  північної півкулі за складом  деревної рослинності виділяють  три підзони: тайгу, мішані ліси і  широколисті ліси. Підзона тайги поширена в районах з морозними зимами у внутрішніх і східних частинах материків. Підзона широколистих лісів поширена в приокеанічних частинах материків з теплим морським помірно континентальним кліматом. Вона (як і зона лісостепу) характеризується найвищим рівнем розвитку біокомпонентів у межах помірних поясів. Підзона мішаних лісів займає проміжні смуги між хвойними і широколистими лісами.

      Помітне місце в лісових зонах займають сфагнові болота. Середній річний валовий приріст рослинної маси в північній тайзі становить 20-15 ц/га (на межі з лісотундрою), а в південних смугах і в широколистих лісах – 5-7 т/га.

      У Південній Америці лісова зона помірного  поясу має інші природні умови. Тут  різко виражений океанічний клімат: середні місячні температури  дорівнюють від 3-7°С до 8-14°С, опадів буває 2-5 тис. мм на рік. За таких умов там добре розвиваються не лише хвойні, листопадні, а й вічнозелені ліси. Лісова зона представлена там підзоною мішаних лісів з дуже різноманітним складом рослинності. Цим вона значно відрізняється від її аналогів у Північній півкулі. Тут переважають різні буки, а на південно-східних схилах Анд — хвойно-листопадні ліси. Цим лісам відповідають бурі лісові ґрунти.

      Тваринний світ лісової зони загалом багатий  і різноманітний.

      У гірських районах основними типами висотної поясності є лісотундровий і лісолучний пояси.

      Лісові  зони помірних широт найгустіше заселені. Особливо це стосується півдня лісової  зони в Західній та Східній та в  східних районах США і Канади.

      Лісостепова зона північного помірного  поясу. Ця зона в Євразії простягається безперервною смугою із заходу на схід, від східних передгір’їв Карпат до Алтаю. Окремі ділянки лісостепу є на Середньодунайській низовині, в ряді міжгірських котловин на півдні Сибіру, в Монголії, на Далекому Сході та на північному сході Китаю (тип прерій).

      Зона  лісостепу помірного поясу ділиться на дві підзони: власне лісостепу і прерій. Прерії мають тепліший і вологіший клімат та багатшу рослинність. Там злакові трави досягають висоти 1,5 м і більше. У Північній Америці зона лісостепу простягається з півночі на південний схід через Великі рівнини (займає більшу частину басейну р. Саскачеван) і далі на південь, на Центральних рівнинах, до 38° пн. ш. Ця східна частина лісостепу, яка простягається субмеридіонально, називається преріями.

      Лісостеп  розташований у внутрішніх частинах материків. З півночі на західних і східних окраїнах материків  лісостеп прилягає - до лісової зони. Південна частина лісостепу всередині материка переходить у степову зону, а південно-східна - межує з лісостеповою зоною субтропічного поясу. Для зони характерний помірний континентальний клімат, перехідний від вологого до сухого, холодна сніжна зима й тепле відносно вологе літо. Середні температури січня від -5 до -20 і навіть -35°С (у континентальних районах Сибіру). Середні температури липня - від +18 до +25°С. Річна сума опадів коливається від 400 до 1000 мм, максимум їх припадає на літо. Річна кількість опадів приблизно дорівнює випаровуванню, що є головною умовою формування лісостепового ландшафту. Проте влітку випаровування перевищує опади, внаслідок чого можуть траплятися посухи.

      Лісостеп  - це поєднання лісової та лучно-степової рослинності з родючими ґрунтами — сірими лісовими, чорноземами, лучно-чорноземними, чорноземоподібними ґрунтами прерій.

      Однією  з важливих особливостей зони лісостепу (як і підзони листяних лісів) є  великий (для помірного поясу) розвиток біокомпонентів. Річний приріст наземної рослинності в європейському лісостепу становить 15—20 ц/га, у преріях 30-40 ц/га. Для тваринного світу характерна змішаність лісових і степових форм.

      Поширення лесоподібних порід, нерівномірний  режим річок, часті опади у  формі злив та інтенсивне господарське використання території спричиняють  утворення ярів, дефляційні процеси, площинний змив, внаслідок чого мільйони гектарів родючих земель зазнають руйнування, знижується їх продуктивність.

      Лісостеповій  зоні відповідає лісолучний тип висотної поясності.

      Степові зони помірних поясів. Ці зони розташовані на материках обох півкуль. У північній півкулі степова зона займає положення між лісостепом на півночі й напівпустинею на півдні, а в південній - вона виявлена лише на крайньому півдні Південної Америки.

      У Західній Європі зона степів починається  на Нижньодунайській низовині, звідки простягається на північний схід, займаючи рівнини Причорномор’я  і Призов’я, Північний Крим, Західне  Передкавказзя (в басейні р. Кубані), південь Середньоруської і Приволзької  височин, Заволжя (від паралелі Куйбишева), південь Західного Сибіру та північ Казахстану до Алтаю. На схід від Алтаю  степи розташовуються окремими островами  — у Мінусінській і Тувинській котловинах. Далі на сході степи  займають простори в МНР, у північно-східній  частині Китаю та в окремих  районах Забайкалля. В горах, які  піднімаються в зоні напівпустинь і  пустинь (наприклад, Тянь-Шань), степи  трапляються у вигляді висотного  ландшафтного поясу. В Північній  Америці зона степів простягається  меридіональною смугою приблизно між  Скелястими горами і сотим меридіаном.

      Клімат  зони степів сухий, континентальний. Зима холодна, зі сталим сніговим покривом, середня температура січня коливається в межах від -2 до -20°С і нижче. Характерні сильні вітри, які іноді переходять у чорні бурі та бурани. Літо жарке. Середня температура липня 21-24°С і більше. Атмосферних опадів відносно мало. Кількість їх зменшується з півночі на південь від 450 до 250 мм. Це набагато менше від кількості вологи, що випаровується (600-1200 мм). Максимум опадів звичайно буває в першу половину літа, причому випадають вони у вигляді короткочасних злив. У степах часто бувають посухи і суховії.

      Через нестачу вологи в степах сповільнюється приріст біомаси. Проте в ґрунт  надходить щороку багато мертвої  органічної речовини. Ця речовина через  недостачу вологи не встигає мінералізуватись і накопичується у вигляді  гумусу.

      Ґрунтовий покрив зони степів утворений різними  чорноземами в північній частині  й темно-каштановими ґрунтами на півдні. Не становлять винятку солонці  й солонцюваті ґрунти. Найбільш родючими серед них є чорноземи.

      Панівним  типом рослинності зони євразійських степів є злакові степи. Але смуга  північних степів відрізняється  від південних. Північні степи — різнотравно-типчаково-ковилові, південні — типчаково-ковилові, у травостої яких помітну роль відіграє полин.

      У степах півдня Східноєвропейської рівнини  близько 3% площі займають ліси (байрачні). На вододілах у степах, як правило, лісів немає (цим вони відрізняються  від лісостепів). Тільки в Західному  Сибіру на вододілах поширені колки (невеликі ділянки лісу з берези).

      За  видовим складом тваринного світу  зона степів у Євразії дещо схожа  з фауною пустинь. Тут є копитні  хижаки, гризуни, багато птахів, з яких більшість відлітає зимувати на південь. Багато комах і плазунів.

      Степи помірних поясів Північної Америки  загалом подібні за природними умовами. Відрізняються вони лише за складом  рослинності й тваринного світу.

      Степова зона має величезне народногосподарське  значення. Це область вирощування  найкращих сортів пшениці, кукурудзи, проса, соняшника, цукрових буряків, баштанних  культур, область розвинутого тваринництва. Більшість стенів Європи й Північної  Америки розорано, місцями — до 80% і більше. Через те, що тут поширена ерозія й дефляція ґрунтів, досить часті  посухи й суховії, природа степів потребує дійової охорони і перетворення — лісонасаджень, закріплення пісків і ярів, побудови ставків, регулювання річок тощо.

      Зони  напівпустинь помірних поясів. Напівпустині поширені в обох півкулях. В Євразії ця зона тягнеться смугою завширшки 300-500 км від північно-західної окраїни Прикаспійської низовини через рівнини Північного Казахстану і Центральної Азії до 113° сх. д., звідки вузькою смугою простягається на південь до 33° пн. ш., обрамлюючи зі сходу пустині Центральної Азії. Крім того, напівпустині займають окраїнні частини котловин Джунгарії (в Китаї) і Великих озер (у Монголії). У Північній Америці вони розміщені окремими ділянками на Центральних рівнинах, у передгір’ях Скелястих гір (між 40 і 48° пн. ш.) та в котловинах Великого Басейну, де мозаїчно чергуються з ландшафтами пустинь. У Південній Америці напівпустині помірного поясу поширені в Патагонії між 41 і 52° пд. ш.

      Напівпустині  північного помірного поясу розташовані  в центрі материків. На півночі й  на сході вони межують зі степовою зоною, а з півдня - із зоною пустинь помірного поясу. Напівпустиня Патагонії на півночі межує з напівпустинею субтропічного поясу. Ландшафти зони напівпустинь північного помірного поясу значно відрізняються від ландшафтів цієї зони південного поясу.