Закон єдності географічної оболонки

Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Января 2012 в 18:33, реферат

Краткое описание

. Географічна оболонка — це єдине ціле природне утворення, де всі природні компоненти взаємно обумовлюють один одного. Кожний компонент географічної оболонки (рельєф, ґрунти, води, органічний світ та ін.) існує й розвивається за своїми власними законами, але не ізольовано. Кожен з них зазнає на собі впливу інших компонентів і сам впливає на них. Якщо, наприклад, клімат у якомусь районі стане вологішим або сухішим, то в ландшафті цього району обов’язково відповідно зміниться все: ґрунти, рослинність, тваринний світ, гідрографічна мережа, процеси вивітрювання, формування рельєфу екзогенними чинниками та ін.

Файлы: 1 файл

геогр.пояси.docx

— 84.80 Кб (Скачать)

      У північній півкулі напівпустині мають континентальний клімат з холодною зимою, короткою весною і тривалим сухим і жарким літом. Середні температури січня -10, -20°С, липня +22, +27°С. Річна кількість опадів дорівнює 200-300 мм, а в Центральній Азії - від 100 до 160 мм. Випаровування в 4-7 разів перевищує кількість опадів. У Південній півкулі клімат напівпустинь менш континентальний.

      Рослинний покрив складається з дерновинних  степових злаків — ксерофітних напівчагарників. Річний приріст рослинної маси дорівнює 4—8 ц/га, або приблизно вдвічі менший, ніж у степах помірного поясу. Ґрунти - світло-каштанові й бурі, для них характерні солонцюватість, значний вміст карбонатів і гіпсу. Здебільшого вони придатні для землеробства, але потребують зрошення і місцями розсолення.

      Тваринний світ напівпустинь помірного поясу  має мало специфічних видів. Для  нього характерна змішаність форм, властивих степам і пустиням цього  поясу.

      Основними екзогенними рельєфоутворюючими процесами  в зоні є площинний змив, фізичне вивітрювання, дефляція та еолова акумуляція.

      Землі напівпустинь помірних поясів тепер  використовуються, головним чином, як пасовища, а на зрошуваних ділянках — під землеробство (вирощують  зернові, бавовник та інші культури).

      Зона  пустинь північного помірного поясу. Пустині цього поясу розташовані у внутріматерикових частинах Євразії і Північної Америки. В Євразії вони займають південну частину Прикаспійської низовини, плато Устюрт, частину Туранської низовини (на північ від 40° пн. ш.), Казахський дрібносопковик. У Центральній Азії зона пустинь займає широку смугу на північ від Куньлуня, Алтинтагу, Наньшаню. Цей тип пустинь займає також внутрішні частини Джунгарської котловини, котловини Великих озер (у Монголії) і простягається на північ до 50° 30' пн. ш. У Північній Америці пустині помірного поясу займають частини котловин Великого Басейну на північ від 3840° пн. ш.

      На  низовинах на півночі, заході й сході  зона межує із зоною напівпустинь помірного поясу, а на півдні - із зоною пустинь субтропічного поясу. У Північній Америці і частково в Центральній Азії пустині поширені й у горах. Оскільки в горах інші умови зволоження, пустині там часто чергуються з напівпустинями.

      Для зони характерний сухий континентальний клімат з жарким літом і холодною зимою. Середня температура січня дорівнює -7, -15°С, липня 22-26°С. Абсолютний мінімум дорівнює мінус 40-48°С, а максимум +50°С.

      У Центральній Азії амплітуда абсолютних температур досягає 90°. Річна сума опадів становить 100-200 мм, проте в окремих районах Центральної Азії не перевищує 10 мм. Максимум опадів у Центральній Азії припадає на літню пору та в Північній Америці - на зимову.

      Річне випаровування в 7 разів більше і  перевищує річні суми опадів. Цим  і пояснюється утворення й  існування ландшафтів пустинь.

      Пустині характеризуються незначним розвитком  біохімічних процесів, переважанням термічного вивітрювання, інтенсивною роботою вітру (дефляція й еолова акумуляція), енергійною ерозійною і акумулятивною діяльністю епізодичних водотоків, малою потужністю кори вивітрювання, великою розрідженістю ксероморфної рослинності або її відсутністю.

      Рослинний покрив, у якому переважають багаторічні  напівчагарники, пристосований до умов тривалого сухого вегетаційного  періоду, холодної зими і великої  засоленості ґрунтів. Основні зональні типи ґрунтів (бурі й сіро-бурі) характеризуються солонцюватістю, вміщують мало гумусу і багато карбонатів і гіпсу.

      Тваринний світ представлений небагатьма видами і малою кількістю особин, пристосованих  до пустині. Тут менше, ніж в інших  зонах, комах і плазунів, мало зимуючих птахів. Висотна поясність у пустинях, як і в напівпустинях, представлена пустинно-степовим типом.

      Територія пустинь помірного поясу тепер  використовується головним чином для  пасовищного тваринництва. 

СУБТРОПІЧНІ ПОЯСИ

      Загальні  особливості поясів. Субтропічні пояси займають менші площі, ніж помірні, й розташовані головним чином між 30 і 40° в обох півкулях. Тільки в окремих випадках під захистом гірських хребтів ці межі розширюються до 46°, а місцями (на східних окраїнах материків) під впливом холодних вітрів і течій вони відсунуті в нижчі широти - до 35°. Радіаційний баланс у їх межах 50-60 ккал/см2 на рік, це в 1,5-2 рази більше, ніж у помірних поясах. Від тропічних поясів субтропічні відрізняються тим, що в останніх є термічні пори року. Від помірних поясів вони відрізняються м’якшою зимою. Середня температура найхолоднішого місяця скрізь вища +4°С (бувають лише невеликі морози). Цю температуру можна прийняти за межу з помірними поясами.

      Проте більш певною межею субтропічного  поясу є лінія, яку не переходять згубні для тропічних рослин температури. Згубними для них є середні  абсолютні мінімуми температур -10°С, якщо вони повторюються кілька разів на десятиріччя.

      Межа  між субтропічним і тропічним  поясами визначається середніми  температурами найхолоднішого місяця +20, +22°С. Поясам властива сезонна зміна  помірного й тропічного повітря, яка зумовлює періодичність у  зволоженні. Періодичність у зволоженні визначає в основному сезонний режим  геоморфологічних, гідрологічних і  ґрунтових процесів та вегетації  рослин. Нарешті, коливання співвідношення тепла й вологи зумовлює складність системи географічних зон, яка є  характерною особливістю субтропічних поясів.

      Для цих поясів характерна добре виражена секторність: на заході поширені середземноморські ліси й чагарники, має місце зимове зволоження, в центрі материків — напівпустині і пустині, на сході — мусонні ліси з літнім зволоженням.

      Зони  субтропічних вічнозелених лісів і чагарників (середземноморські). Ці зони поширені в субтропічних широтах на західних окраїнах материків обох півкуль. Вони включають країни Середземномор’я, південний захід Африки, штат Каліфорнію (США), південний захід і частково південь Австралії та середню частину Чилі в Південній Америці.

      Природні  умови середземноморських зон формуються під впливом сезонних змін загальної  циркуляції атмосфери. Субтропічний максимум відповідної півкулі влітку посувається  у вищі широти, а взимку - до тропіків. У зв’язку з цим влітку середземноморські області та аналогічні їм смуги на інших материках підпадають під вплив сухого тропічного повітря, а взимку вони відкриті для західного переносу з його циклонічною діяльністю.

      Улітку  тут переважає ясна, жарка погода, зумовлена впливом східної периферії  антициклонів, з середніми температурами 21-23°С. Зима тепла з середніми  температурами 10-12°С. Опадів випадає 600-800 мм на рік.

      Посушливе літо, в свою чергу, відбивається на особливостях рослинності. Для середземноморських зон характерні субтропічні вічнозелені твердолисті ліси і чагарники ксерофітного типу на жовтоземах і коричневих ґрунтах.

      Висотна поясність представлена лісо-лучно-степовим типом (субальпійські й альпійські луки). В гірських лісах поширені лісові буроземи, а під луками — гірсько-лучні ґрунти.

      Тваринний світ представлений переважно степовими  і пустинними формами копитних, гризунів і птахів.

      Тепер для ландшафтів зони характерні чагарники  й пустирі на місцях вирубаних  лісів. Тут розвинуте зернове  господарство й тваринництво. Вирощують  також маслини, інжир, виноград та інші культури.

      Зони  субтропічних мішаних  лісів. Розташовуються ці зони в субтропічних широтах обох півкуль на східних окраїнах континентів. У зону субтропічних мішаних лісів Північної півкулі входять: південна частина Японії, південний схід Китаю і південний схід США. У Південній півкулі — північна частина Нової Зеландії, райони південного сходу Австралії, Африки й Південної Америки, розташовані в субтропічних широтах. Клімат зони північної півкулі формується під впливом мусонів. Зимовий мусон з материка зумовлює прохолодну, ясну й суху погоду. Часте надходження холодного континентального повітря помірних широт значно знижує середню температуру зимових місяців порівняно з західним узбережжям. Влітку, навпаки, мусони переносять повітряні маси з океану; тому літо тут вологе, хоч і досить жарке. Отже, сезонний розподіл опадів у цій зоні протилежний середземноморському. Середні місячні температури літа 25-26°С, зими +10°С (узимку в Південно-Східній Азії поблизу Янцзи внаслідок впливу сибірського антициклону температури бувають -10°С), річна кількість опадів становить 600-1000 мм на рік. Відносна вологість у вологий період більша, ніж взимку, і досягає 80-85%.

      Значна  кількість опадів і те, що максимум їх припадає на літо, зумовлюють розвиток субтропічної лісової рослинності, пристосованої до значного зволоження (вона має широке листя і не має  ознак ксерофітності).

      Характерно, що в лісах цієї зони змішана флора  помірного і тропічного поясів. Мусонний кліматичний режим сприяє просуванню на північ південних видів рослин, а на південь - північних. Так, у лісах східного Китаю межа поширення пальм лежить на північ від південної межі поширення ялини. Ця особливість виявляється і в інших районах зон, хоч і не так виразно.

      Ґрунти  представлені своєрідним типом жовтоземів (близьких, як вважають, до сірих лісових ґрунтів широколистих лісів помірних широт) та червоноземами, які нагадують вологі червоноземи тропічних лісів. Вертикальна поясність представлена лісолучним типом.

      Тваринний світ теж змішаний. У ньому є  представники і тропічного, і помірного  поясів.

      Давнє і густо розміщене населення  великою мірою змінило природні ландшафти. Тепер на території цих  зон широко розвинуте землеробство: культивують рис, чай, арахіс, бавовник, цитрусові тощо.

      Зони  субтропічних лісостепів і прерій. Через  гірський рельєф ця зона зовсім відсутня в Азії. На всіх інших материках зони субтропічних лісостепів і прерій розташовані між зонами субтропічних лісів на сході й субтропічних степів на заході. У Південній Америці ця зона займає частину пампи2, в Африці - внутрішні райони крайнього півдня, в Австралії - східну частину басейну річки Муррей, у Північній Америці - східну частину штату Техас.

      Клімат  цих зон помірно континентальний, середні температури найхолоднішого місяця становлять близько плюс 4-12°С, найтеплішого - близько +28°С. Річна кількість опадів - від 900 мм на сході до 600 мм на заході. Понад 75% їх припадає на теплу половину року. Випаровування приблизно дорівнює кількості опадів. Проте в кінці літа та восени бувають засухи.

      Прерії  представлені групою формацій трав’яної рослинності класу формацій степів (ковила, пирій, бородач, злак грама), поширених на червоно-чорних ґрунтах. Розрізняють кілька типів прерій (лучні, справжні, мішані та ін.), кожний з яких має різної висоти травостій (у вологих преріях - до 150 см і більше). Щорічна продукція наземної рослинної маси тут більша, ніж у степах. Для прерій характерний дуже щільний дерновий покрив. Цей останній та часті пожари перешкоджають зростанню деревної рослинності, яка не може поновлюватися щороку, як злаки. При сприятливому втручанні людини дерева в преріях ростуть нормально.

      Ландшафт  субтропічного лісостепу має перехідні риси від субтропічних лісів до субтропічних степів. Він являє собою лісові й трав’яні (або чагарникові) типи, які плямами чергуються між собою. Рослинність здебільшого вегетує протягом усього року. Ґрунти переважно чорноземоподібні та сіро-коричневі, під лісами — червоноземи. Для тваринного світу характерне переважання степових видів або тварин, властивих саванам.

      Як  і в помірному поясі, зони лісостепів і прерії субтропічного поясу  майже цілком розорані, їх використовують під посіви пшениці, кукурудзи, бавовнику  та інших культур. У Південній  Америці це основні землеробські й тваринницькі райони.

      Зони  субтропічних степів. Субтропічні степи на материках теж поширені не скрізь. У Північній Америці вони займають частину плато Колорадо, розташовану на південь від середньої течії р. Колорадо, долину річки Сакраменто та західну частину штату Техас (плато Едуардс). У Південній Америці субтропічні степи займають західну частину Лаплатської низовини (частину пампи), в Австралії — її південно-західну частину (за винятком узбережжя, зайнятого середземноморською зоною) і степи в нижній течії річок Муррей і Дарлінг на схід від 140 меридіана. В Азії й Африці зони субтропічних степів нема. Там у горах є лише її висотний пустинно-степовий пояс.

      Субтропічні степи з одного боку межують або  з зоною субтропічних лісостепів і прерій, або середземноморською зоною, а з іншого - з субтропічними напівпустинями. Для них характерний теплий і сухий клімат. Середні температури найхолоднішого місяця +5-12°С, а найтеплішого +24-26°С. Середні річні суми опадів теж коливаються у великих межах: 200-600 мм, випаровування становить близько 1300 мм. Кількість опадів зменшується у напрямі від субтропічних лісостепів до субтропічних напівпустинь.

Информация о работе Закон єдності географічної оболонки