Основі кадастрової оцінки землі Японії

Японія

Площа – 378 км кв.

 Населення – 126 млн.  чоловік. 

 Столиця – Токіо. 

 Державний устрій –  конституційна монархія.

 В адміністративному  відношенні поділяється на 47 префектур. 

 Японія претендує на  Південнокурильські острови, які  тепер належать Росії. 

Місце Японії у світі

Японія (самоназва Ніппон, або Ніхон) – одна з головних країн світу. В кінці XX ст. за розмірами ВНП вона поступається лише США. Країна має сучасну структуру господарства, високі рівні техніки й технології, життя населення та ІРЛП. Країна вважається третім центром світової економіки, хоча в цьому відношенні її позиції слабші, ніж Англо-Америки і Європейського Союзу.

Склад території та економіко-географічне  положення 

Японія – острівна країна. Вона розташована на однойменних  островах біля східного узбережжя Азії. Великими вважаються чотири острови  – Хоккайдо, Хонсю, Кюсю і Сікоку. На південь їх продовженням є архіпелаг  Рюкю. Найбільший острів Хонсю (231 тис. км кв., або 61% території країни) традиційно поділяється на п'ять районів: Тохоку, Канто, Тюбу, Кінкі і Тюгоку. Від Кореї Японію відокремлює Корейська протока завширшки 180 км, відстань від Нагасакі до китайського Шанхаю – 800 км. Здавна Японія мала найтісніші зв'язки з Кореєю і Китаєм. У кінці XIX – першій половині XX ст. вона використала переваги свого географічного положення для колоніальної і воєнної експансії в регіоні. І зараз її географічне положення сприяє розвитку відносин з країнами Східної і Південно-Східної Азії. Стосунки Японії з російським Далеким Сходом досить помірні.

 Острівне положення  допомогло Японії відбити у  XIII ст. навалу монголів, а в XVI і  XVII ст. протистояти колоніальним  домаганням європейських держав. До Великих географічних відкриттів  Японія, як і весь Далекий Схід, не мала стосунків із Західним  світом. Сучасні транспортні та  комунікаційні можливості зблизили  її з віддаленими від неї  частинами Землі.

Господарська оцінка природних  умов і ресурсів Японії

Японські острови простягаються  з північного сходу на південний  захід на 1900 км, а з островами  Рюкю – на 3000 км. Країна лежить у помірних і субтропічних широтах. Межею між ними умовно є 38° північної широти. Вегетаційний період на Хоккайдо триває 130-140 днів, на Кюсю – 280 днів. На Кюсю і островах Рюкю збирають два-три врожаї на рік. Річна кількість опадів становить від 3000 до 1000 мм. Головним є літній мусон. Серед грунтів переважають алювіальні, а на півдні поширені червоноземи. Ліси вкривають 68% площі. Зустріч теплих і холодних течій біля берегів Японії сприяє багатству на планктон. Берегова лінія – 9,5 тис. км, тобто в 17 раза довша від берегової лінії Індії. Морська економічна зона Японії становить 4,5 млн. км кв.

 Природними багатствами  Японії є її клімат, родючі  грунти, ліс, гідроенергетичні ресурси, рибні багатства навколишніх морів. Разом з тим, Японія надзвичайно бідна на паливо і мінеральну сировину. Вкрай низьким є забезпечення рівнинними, зокрема сільськогосподарськими землями. 3/4 території – молоді гори зі стрімкими схилами. Для сільського господарства використовується лише 15% території – 5,6 млн. га. В розрахунку на одного жителя це 0,04 га, тобто менше, ніж у Кореї (0,06 га) або Єгипті (0,05 га). В Японії здавна ведеться боротьба за землю і в цьому відношенні її можна порівнювати з Нідерландами. Терасовані схили гір – звичайне явище. Останнім часом значних розмірів набуло намивання земель біля морських берегів. Неодмінним елементом ландшафту Токійської, Токайської і Осакської заток, а також Внутрішнього Японського моря є численні плоскі прямокутники намивних земель, площа окремих з цих досягає 4-5 км кв. Незважаючи на велику сейсмічність території, міста почали зростати «вверх» і опускатися «вниз». Хоча «підземні» і «підводні» міста насправді існують поки що в проектах. Японія потерпає від землетрусів, тайфунів, цунамі, перенаселеності і забруднення природного середовища. Японці дуже охайні люди і в країні робиться багато для збереження природною середовища. Проте величезна густота людей, промисловості і транспортних засобів на одиницю площі робить проблему забруднення повітря, води і землі в Японії чи не найгострішою в світі.

Податкова система Японії

 Доленосною історичною  подією, з якої розпочалося формування  сучасного образу Японії, стали  реформи, проведені, починаючи  з 1868 р., мікадо (імператором) Мацухіто (1952–1912). Він взяв собі титул “Мейдзі”, що в перекладі означає просвічене управління, тому період його майже піввікового управління (1867–1912) одержав назву “революції Мейдзі”. По суті мова йде про японський аналог навздогін західноєвропейській Просвіті – раціоналістичному руху XVII–XVIII ст. у сфері державного управління, права, політичного і культурного життя. За своїм змістом реформи мали антифеодальний буржуазно-демократичний характер, була введена конституція та проведені заходи по європеїзації країни. З метою “щастя та добробуту підданих” імператор проголосив: нові ідеї будуть запозичені з усього світу і слава Японії від цього лише виграє, – принцип, що зберігає силу донині.

 В другій половині XIX ст. була здійснена рішуча модернізація  країни: проведено шкільну, адміністративну  і бюджетну реформи, створено  регулярну армію, засновано державний  банк, введено єдину грошову одиницю  (ієну), натуральні податки замінено  на грошові, скасовано податковий  імунітет і субсидію (“рисовий пайок”) самураям. Останні з неспокійної воєнної корпорації трансформувалися в дисциплінованих урядовців, енергійних провідників розвитку країни. Загалом перетворення такого масштабу дали потужний імпульс подальшому соціальному прогресу, економічній і воєнній могутності Японії.

 Після поразки у  Другій світовій війні програму  економічного відродження країни (1946–1952) розробила група американських  спеціалістів, яку очолював відомий  учений-фінансист, професор Колумбійського  університету Карл Шоуп (1902–1991). Під егідою окупаційних властей за проектом “місії Шоупа” були здійснені бюджетна і податкова реформи. Основні особливості останньої: очищення податкової системи від архаїчних елементів, створення комфортних умов для діяльності добросовісних платників, заохочення добровільної сплати податків. З цією метою було внесено оригінальне нововведення – запроваджено так звані блакитні декларації для компаній, які вели належний бухгалтерський облік і звітність, повністю виконували податкові зобов’язання. Подавачі таких декларацій звільнялися від обтяжливих перевірок, докучливого контролю. Блакитні декларації витримали випробування часом і збереглися донині. 80% платників взагалі були звільнені від подачі декларацій, що засвідчує простоту адміністрування податків. Інші зміни податкового кодексу пов’язані з істотним підвищенням неоподатковуваного мінімуму і суттєвого – з 85 до 55% – зниження максимальної ставки прибуткового податку з фізичних осіб незалежно від джерела доходу. Норма оподаткування прибутку юридичних осіб була зменшена з 52,5% до 35%.

 На думку деяких  фахівців, завдяки діяльності “місії Шоупа” в Японії була створена чи не найдосконаліша у своїй простоті податкова система у світі. Її вважають найбільш вдалим податковим проектом із будь-коли здійснених окремим економістом·. Не дивно, що зусилля Карла Шоупа одержали визнання як офіційної, так і корпоративної Японії. Він був нагороджений одним із вищих японських орденів, а в 1991 р. фірма “Тойота” виділила Колумбійському університету 2 млн. дол. для заснування кафедри імені Шоупа, – рідкісний випадок вшанування податківця з боку бізнесу. Податкова реформа стала однією з передумов японського “економічного чуда”. Країна взяла курс на інноваційні технології та розвиток людського капіталу. До найбільш високооплачуваних категорій віднесли вчених, вчителів, лікарів, працівників транспорту, – тобто, тих, хто забезпечує інтелектуальний рівень і фізичне здоров’я населення, несе відповідальність за безпеку людей. У 60–70 роки Японія за основними макроекономічними показниками вийшла на друге місце в світі.

 Сучасна податкова  система – результат податкової  реформи 1988 р. Створена в перші  післявоєнні роки під диктовку  американських експертів система  оподаткування проіснувала 40 років  (!), виконавши роль максимальної  мобілізації державних доходів,  а також забезпечивши підтримку  високої норми нагромадження,  тобто тієї частини ВВП, яка  не споживається в поточному  році, а матеріалізується у вигляді  будівель, споруд, обладнання, виробничих  запасів. На кінець 80-х років  у країні склалися сприятливі  умови для реформування податків  із метою стимулювання економічного  зростання шляхом підвищення  ділової активності та нарощування  внутрішнього споживацького попиту. Реформа забезпечила загальне  скорочення податкового навантаження  на економіку при підвищенні  непрямих податків на населення.

* * *

 Система державних  доходів Японії має свої особливості.  По-перше, вони полягають у  досить високій долі неподаткових  доходів – 15% у державному (центральному) бюджеті, 25% – у місцевих бюджетах. До цієї категорії доходів  належать доходи від продажу  землі та іншої державної чи  муніципальної нерухомості, орендна  плата, пені і штрафи, доходи  від лотерей і надходження  від позик. По-друге, для Японії  властива висока централізація  податкових поступлень, дві третини  яких мають статус державних  податків, решта податків надходять  у місцеві бюджети, забезпечуючи 40% їх доходів. (Для порівняння: в  США за рахунок місцевих податків  нерідко формується до 75% доходної  бази місцевих бюджетів, а в  Україні питома вага місцевих  податків і зборів у доходах  місцевих бюджетів у цілому  складає лише 2%). По-третє, в Японії  співвідношення окремих видів  оподаткування в державному і  місцевих бюджетах співпадає:  і там, і там більше половини  припадає на прибуткові податки,  на другому місці знаходяться  майнові податки, на третьому  – податки на споживання.

 Головні складові сучасної  податкової системи Японії:

- податок на доходи  фізичних осіб (прибутковий податок);

- податок на прибуток  корпорацій;

- податок на майно фізичних  та юридичних осіб;

- податок на спадщину  та дарування;

- акцизи;

- податок на додану  вартість;

- мито;

- податок на проживання (в деяких джерелах – податок  на жителів).

 Прибутковий податок  Японія запровадила однією з  перших у 1887 р., що відповідає  проголошеному національному девізу  вчитися в усього світу. Для  прибуткового податку на основі  єдиної бази (сукупності доходів  платника) передбачено три рівні  оподаткування: національний, префектурний, муніципальний. Тобто, за ознакою  розподілу надходжень даний податок  має комбінований характер за  ознакою адміністративно-територіального  поділу країни. Після реформи  1988 р. дванадцятиступенева шкала  ставок прибуткового податку  з прогресією від 10,5 до 60%, була  зведена до трьох ставок: 10, 25, 50%, за якими справляється національний  прибутковий податок. Ставки префектурного  податку диференційовані від  2 до 4%, муніципального – від 3 до 12%. Відповідно загальна норма  оподаткування знаходиться в  діапазоні від 15 до 76% (!). Під обкладання  даним податком попадають заробітна  плата, доходи фермерів і осіб  вільних професій, дивіденди, проценти, бонуси, допомоги і пенсії, доходи  від нерухомого майна, інші  грошові заробітки. Серед пільг  по даному податку привертає  увагу звільнення від сплати  податків на строк до 5 років  для деяких категорій платників.  У 2004 р. уряд прийняв рішення  надати додаткові податкові пільги  тим, хто інвестує гроші у  фінансові ринки шляхом перенаправлення коштів з ощадних депозитів на ринки капіталів.

 Податок на прибуток  корпорацій також має комбіновану  систему розподілу доходів між  бюджетами у такому порядку:  національна ставка – 33,48%; префектурна  – 5% від рівня національної  ставки (або 1,67% від величини прибутку); муніципальна ставка – 12,3% від  національної (або 4,12% прибутку). Отже, загальна норма оподаткування  прибутку юридичних осіб складає  близько 40% (33,48 + 1,67 + 4,12). Для суб’єктів  малого бізнесу ставка податку  на прибуток у 1988 р. була  знижена з 30 до 28%, були передбачені  податкові пільги.

 Податок на майно  фізичних і юридичних осіб  справляється за єдиною ставкою  1,4% від вартості оподатковуваного  майна, котре переоцінюють кожні  три роки. Підлягають оподаткуванню  нерухомість, цінні папери, депозити. Найдавніша, а в феодальну епоху  майже єдина, форма майнового  оподаткування в Японії – земельний  податок. У середні віки вносився  натурою в розмірі десятої  частини урожаю, сучасний податок  справляється на основі кадастрової  оцінки землі.

 Податок на спадщину  та дарування справляється у  випадку передачі власності, (оціненої  в ринкових цінах або за  ціною придбання), за заповітом  і за актом дарування. Ставки  податку диференційовані в залежності  від вартості спадкового (дарованого) майна та характеру родинних  зв’язків. Так, для спадкоємців,  які не відносяться до дітей,  батьків, сестер і братів, ставка  підвищується на 20%, але в будь-якому  разі у максимумі не може  перевищувати 75% вартості долі спадкоємця. В оподатковувану базу не входить  вартість майна, одержаного від  родичів для підтримки мінімуму  існування та здобуття освіти, а також власність, заповідана  державним, громадським, науковим, благодійним і релігійним організаціям.

 В 1989 р. був запроваджений  3%-ний податок на споживання (податок з продажі), пізніше трансформований у податок на додану вартість європейського зразка. Японський ПДВ справляється за ставкою 5%.

 Система акцизів включає  податки на алкогольні напої,  тютюнові вироби, нафтопродукти,  електроенергію, автомобілі, побутові  послуги. Оригінальною рисою оподаткування  послуг з соціальним контекстом  є справляння податку при перевищенні  певної суми, на яку надається  послуга. Наприклад, обід у ресторані при вартості до 7,5 тис. ієн (близько 75 дол.) не підлягає оподаткуванню, з дорожчого стягується 3-х процентний акциз.

 Проблемно-евристичні  питання для самотестування

1. Поясніть зміст і  призначення податкового імунітету,  яким користувалися самураї. Хто  вони, чому якраз самураї мали  право на імунітет, до якої  епохи відноситься їх існування?  Наведіть приклади податкового  імунітету за соціальною ознакою  в країнах Західної Європи, а  також в Україні.