Оцінка якості землі

Вступ

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, державній охороні і регулюванню використання на території України підлягає навколишнє природне середовище,природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не

використовувані в народному господарстві в даний  період, зокрема земля, ландшафти  та інші природні комплекси. Право власності  на землю гарантується і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до вимог  чинного законодавства. Усі суб’єкти права власності на землю рівні  перед законом.

Охорона земель визначається як система правових, організаційних, економічних, технологічних  та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання  необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення  для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історикокультурного призначення (стаття 162).

Якість  земель може бути визначена як комплекс ознак земель, які з різних точок  зору впливають на можливості їх використання. З точки зору сільськогосподарського виробництва висока якість ґрунту означає  забезпечення високої продуктивності виробництва без істотної його деградації і забруднення навколишнього  середовища. Нормативами якісного стану  ґрунтів українське законодавство  визначає рівень забруднення, оптимальний  вміст поживних речовин, фізико-хімічні  властивості тощо.

Якісна  оцінка земель має як теоретичне, так  і практичне значення. По-перше, характеристики якості земель використовуються в системі  моніторингу земель для прогнозу і своєчасного запобігання деградаційним процесам, охорони і раціонального використання земель. У завдання якого входять спостереження за станом агроекосистем, отримання систематичної об’єктивної інформації щодо їх функціонування, оцінка отриманої інформації та прогноз можливих змін стану агроценозів на перспективу, розробка рішень і рекомендацій, спрямованих на ефективне керування агроекосистемами. По-друге, облік кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, що є цінністю земель у складі природних ресурсів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Фізико – географічна характеристика Черкаської області

Черкаська область розташована в центральній  лісостеповій частині України, в  басейнах середніх течій Дніпра і  Південного Бугу. На півночі вона межує  з Київською (межа 340 км), на сході - з  Полтавською (212 км), на півдні - з Кіровоградською (388 км), і на заході - з Вінницькою (124 км) областями України. Площа області - 20,9 тис.км2 (3,4% території держави). Область  утворено 7 січня 1954 року. Крайня північна точка лежить на північ від с. Кононівка Драбівського району (50 14 пн.ш.,32 07 сх.д.), південна - на південь від с. Колодисте Уманського району (48 27 пн.ш., 30 07 сх.д.), західна - на північний захід від с. Жовтневе Монастирищенського району (49 03 пн.ш., 29 36 сх.д.), східна - на південний схід від с. Стецівка Чигиринського району (49 00 пн.ш., 32 52 сх.д.). Територія області з південного заходу на північний схід простягається на 245 км. Більша, правобережна частина, розміщена в межах Наддніпрянської височини - рівнинна, подекуди горбиста, порізана річками, ярами і балками. Вздовж долини Дніпра на 70 км тягнеться Канівсько-Мошногірський кряж. Значні підвищення рельєфу надають території гірського характеру. Цей район називають Канівськими горами і Мошногорами. Менша, лівобережна частина області, що лежить у межах Наддніпрянської низовини, визначається одноманітним, слаборозчленованим рівнинним рельєфом, подекуди заболоченим. З корисних копалин промислове значення мають бентонітові глини, каоліни, граніти, гнейси, лабрадорит, пісковики, торф. Область розташована в центрі України і займає вигідне географічне положення. По її території проходять важливі залізниці та автомобільні магістралі. Область перетинає головна водна артерія України - судноплавний Дніпро. До нього (на території області) впадають Рось, Вільшанка, Тясмин, Сула і Супой. Кременчуцьке водосховище загальною площею 180 тис.га, створене греблею Кременчуцької ГЕС, має в межах області протяжність 130 км. Його ширина біля Черкас 18 км. У формуванні економіки придніпровське положення Черкащини відіграє важливу роль. Більшість великих промислових підприємств області, а також ряд міст (Черкаси, Сміла, Канів, Золотоноша) знаходяться недалеко від Дніпра. Типовими ґрунтами для Черкаської області є чорноземи. На правобережжі області їхній склад строкатий: опідзолені чорноземи і темно-сірі лесові (опідзолені) ґрунти, сірі та ясно-сірі лесові (опідзолені), на лівобережжі - глибоко гумусні та лучні чорноземи. Ліси ростуть здебільшого на узбережжях річок, степова рослинність поширена на вододілах. У районі Канева і на південний схід від нього переважають дубово-грабові ліси (дуб, граб, клен, липа, ясен), у південно-західній, південній і центральній частині - дубово-ясеневі та грабові ліси. Черкаський бір (сосна, дуб, клен, береза) - найпівденніша межа природного поширення наддніпрянських хвойних лісів на Україні. Загальна площа земель лісового фонду Черкаської області становить 345 тис.га (16,5% території області). Клімат, як багаторічний режим погоди, є складовою географічного середовища. Він постійно взаємодіє з іншими елементами природи, впливаючи на них і зазнаючи їхнього впливу. Клімат Черкащини помірно континентальний і континентальність зростає із заходу на схід. Загальні риси клімату області обумовлюють панування помірних континентальних повітряних мас та вплив трансформованих морських. У всі пори року спостерігається вторгнення з півночі арктичних і з півдня тропічних (континентальних і морських) мас. Зима м'яка, з частими відлигами, літо тепле, дещо посушливе. Пересічна температура повітря +7,2 С, липня +19,5 С, січня -5,9 С, максимальна +39?С, мінімальна -37 С. Період з температурою +10 С становить 160-170 днів. Річна кількість опадів 450-520 мм. Переважають північно-західні вітри. Найхолоднішим місяцем року вважається січень з середньою температурою -5,9 С, а найтеплішим - липень з середньою температурою +20,1 С. Середня річна температура повітря складає +7,3 С. Розподіл кількості опадів в межах області залежить від орографічних умов (абсолютної висоти місцевості), близькості до водосховищ і коливається від 490 мм на рік у Кам'янському та Шполянському районах, та до 570 мм у Канівському і Смілянському районах.

2.Проведення оцінки земель сільськогосподарського призначення з використанням агроекологічного методу

Еколого-агрохімічна оцінка земель здійснюється з використанням матеріалів якісної характеристики (бонітування) грунтів і показників їх санітарно-гігієнічного стану.

Показником  якості або еколого-агрохімічного стану грунту є бонітет, виражений в балах. Останній являє собою інтегральну величину різноманітних властивостей і природних ознак, виражених в мг, %, мг-екв, мм, т і інших одиницях вимірювання, які перераховують в бали бонітету. Внутрішні природні властивості і ознаки грунту виступають як критерії бонітування і діляться на дві групи - основні (типові) та модифіковані.

До основних критеріїв відносяться показники, що безпосередньо характеризують здатність грунту задовільняти потребу рослин у воді і елементах мінерального живлення. Це - максимально можливі запаси продуктивної вологи (ММЗПВ), запаси гумусу і вміст поживних речовин, головним чином потенційно доступних форм азоту, фосфору і калію.

Модифікаційні критерії характеризують специфічні властивості грунту, які впливають на здатність рослин використовувати в процесі формування врожаю поживу і вологу. Так, грунт при достатньому вмісті поживних речовин і вологи, але через підвищену кислотність, солонцюватість або наявність у кореневмісному шарі токсичних речовин, несприятливі агрофізичні та інші властивості, суттєво знижує рівень ґрунтової родючості, продуктивність і якість сільськогосподарських культур. Це обумовлює необхідність враховувати і кількісно оцінювати їх негативну дію. А оскільки негативні властивості (підвищена кислотність, солонцюватість, оглеєність, еродованість, забруднення тощо) мають місцевий (зональний або регіональний) характер, то вони враховуються через поправочні коефіцієнти до оціночних балів, що вираховуються за основними критеріями (максимально можливими запасами продуктивної вологи та запасами гумусу в метровому шарі, вмістом азоту, фосфору і калію).

Для оцінки мікроелементів, проводиться  уточнення оптимальних параметрів для некарбонатних і карбонатних грунтів. За параметрами основних критеріїв і вмістом мікроелементів обчислюють бал бонітету, після чого вводяться поправки на негативні властивості (додатки 4-22) і отримують зведений показник еколого-агрохімічного стану ґрунтової відміни поля. Якщо в межах поля знаходиться одна ґрунтова відміна, то отриманий показник буде характеризувати все поле. У випадках, коли поле або земельна ділянка складається з декількох ґрунтових контурів, вираховують середньозважений бал поля за бонітетом усіх його ґрунтових відмін.

Дані  про гранулометричний склад, щільність  складення грунту, максимально можливі запаси продуктивної вологи, вміст гумусу, рухомих форм основних елементів живлення, мікроелементів, що лімітують у даній місцевості врожай тощо є обов'язковим для проведення якісної оцінки грунтів практично на всій території України.

Оцінка  якості грунтового покриву (бонітування) повина характеризувати рівень родючості, види та ступінь забруднення, а відтак і екологічний стан грунту.

З агрофізичних показників вибрано рівноважну щільність складення або об'ємну масу. Вона є інтегруючим параметром низки водно-фізичних характеристик  і структурно-текстурних особливостей грунту і залежить від його гранулометричного та структурно-агрегатного складу, кількості органічної речовини. В свою чергу об'ємна маса впливає майже на всі фізичні характеристики грунту -водопроникність, вологоємність, теплопровідність, повітряну забезпеченість, а також мікробіологічні процеси і поживний режим та має тісний зворотній зв'язок з урожайністю рослин, що найбільш помітно в посушливих умовах. Оцінюючи рівноважну щільність складення (перед початком весняних польових робіт або через 1-2 місяці після останнього обробітку) слід виходити з того, що для грунтів середнього та важкого гранулометричного складу оптимальне значення цього показника знаходиться в межах 1,1-1,3 г/см³, для супіщаних і піщаних грунтів - 1,3-1,5 г/см³. Якщо фактичні параметри відрізняються від оптимальних, то це свідчить про агрофізичну деградацію грунту і потребує відповідного втручання (внесення органічних добрив, збільшення посівних площ багаторічних бобових трав, гіпсування, вапнування, застосування полегшеної техніки чи глибокого обробітку грунту).

Максимально можливі запаси продуктивної вологи в 0-100-сантиметровому шарі грунту - показник, який належить до основних критеріїв якісної оцінки грунтів. Це константа, яка характеризує здатність того чи іншого грунту накопичувати максимальну кількість продуктивної вологи. Еталонним грунтом за цим критерієм є грунт з ММЗПВ - 200 мм. Не можна ототожнювати ММЗПВ з поняттям „запаси продуктивної вологи" (ЗПВ) - величиною динамічною, яка змінюється в часі і просторі. Оптимальні значення ЗПВ варіюють в широкому інтервалі: від 60-70 мм для картоплі - до 160-180 мм для вівса і інших вологолюбивих культур.

Гідролітична  кислотність і сума ввібраних основ безпосередньо в розрахунках не використовуються, але вони потрібні в інших цілях (наприклад, для визначення норми вапна).

Тип і ступінь засолення (солонцюватості), як і показники обмінної та актуальної кислотності, належать до групи модифікаційних або допоміжних критеріїв і при оцінці грунтів враховуються через поправочні коефіцієнти на негативні властивості грунту (засолення, солонцюватість, кислотність і лужність).

Вміст гумусу в орному шарі або його запаси в метровій товщі грунту, а також показники вмісту азоту, що легко гідролізується, рухомого фосфору, обмінного калію і рухомих форм мікроелементів, разом з ММЗПВ відносяться до основних критеріїв, за якими розраховується „агрохімічна", тобто „основна" оцінка родючості грунту, яка після внесення поправок на забруднення і всі інші негативні властивості дає можливість визначити зведений показник еколого-агрохімічного стану ґрунтового комплексу в межах поля або земельної ділянки.

Щоб перевести абсолютне значення типової діагностичної ознаки у відносне, потрібне обгрунтоване нормативне забезпечення цих ознак для визначення еталонного грунту.

 

3.Нормативи основних типових ознак еталонного грунту

За  еталон (стандарт) приймається оптимальне значення діагностичного показника, який оцінюється в 100 балів, що цілком відповідає одному з основних екологічних законів землеробства - закону оптимуму.

Стандарти (еталони) для мінеральних грунтів

• Гумус: запаси в шарі 0-100 см - 500 т/га; вміст у шарі 0-20 см -6,2%.
• Максимально можливі запаси продуктивної вологи у шарі 0 - 100 см - 200 мм.
• Для азоту - 225 мг/кг за Корнфілдом, 100 мг/кг - за Тюріним-Кононовою;
• для рухомого фосфору - 250 мг/кг за Кірсановим, 200 мг/кг - за Чіріковим, 60 мг/кг - за Мачігіним;
• для обмінного калію - 170 мг/кг за Кірсановим, 200 мг/кг за Чіріковим, 400 мг/кг за Мачігіним.

Мікроелементи:

• для некарбонатних і малокарбонатних грунтів (метод Пейве-Рінькіса): марганець - 71, цинк - 1,6, мідь 3,4, кобальт - 2,3, молібден -0,71, бор - 0,23 мг/кг грунту;
• для карбонатних грунтів (метод Крупського-Олександровоі): марганець - 21, цинк - 5,1, мідь - 0,51, кобальт - 0,31 мг/кг грунту.

Для бонітування торфових грунтів використовують запаси органічної речовини та продуктивної вологи в метровій товщі, а також вміст рухомого фосфору і обмінного калію в орному шарі, обчислених з урахуванням щільності складення.

Еколого-агрохімічний стан грунтів оцінюється не тільки за показниками груп основних (типових) і модифікованих критеріїв, але й з урахуванням видів і ступеня забруднення. Найбільш поширеними видами забруднення ґрунтового покриву в Україні є забруднення радіонуклідами (РН), важкими металами (ВМ), залишками пестицидів (ЗП).

Еталоном  щодо забруднення грунтів цими токсичними речовинами можна вважати такий грунт, радіоактивне забруднення якого не перевищує природний фон. Максимально наближеними до еталону є грунти, на яких можна вирощувати екологічно чистий урожай, придатний для виробництва продуктів дитячого та дієтичного харчування.

Таким вимогам цілком відповідають мінеральні грунти, щільність забруднення яких не перевищує 1,0 Кі/км² по цезію-137 (для торфових <0,5 Кі/км²) і 0,02 Кі/км² по стронцію-90.

Вміст валових форм важких металів в  еталонному грунті не повинен перевищувати 1 кларку або 0,5 ГДК, а вміст залишків пестицидів - <0,5 ГДК.

 

4.Оцінка  якості земель