Управління фінансуванням оборотних активів підприємства

     Перший  етап пов'язаний з визначенням кількості днів, на які кошти відволікаються в окремі позиції оборотних активів. Загальний період, протягом якого капітал авансується в оборотні активи, визначається таким чином:

     (+) період з моменту оплати сировини, матеріалів до їх постачання;

     (-) період надання товарних позичок  постачальниками факторів виробництва;

     (+) період зберігання сировини, матеріалів  на складі;

     (+) тривалість виробництва продукції;

     (+) період зберігання готової продукції  на складі;

     (+)строки  надання товарних позичок споживачам  продукції (період з момен-ту  відвантаження продукції до моменту  надходження коштів за неї);

     (-) період використання авансів,  одержаних від інших осіб у  рахунок наступних поставок продукції. Таким чином, період, на який кошти відволікаються в оборотні активи, залежить від трьох функціональних блоків: 

     Рисунок 3.1. Етапи розрахунку потреби в  капіталі для фінансування оборотних  активів 

     1) організації технологічного процесу;

     2) ефективності логістики (комплекс  заходів з управління матеріально-технічним  забезпеченням та товарно-матеріальними]  запасами на підприємстві, який  спрямований на оптимізацію руху  сировини, матеріалів, продукції на  всіх стадіях операційного циклу: транспортування, складування, виробництво, збут);

     3) управління дебіторською та кредиторською  заборгованістю.

     Останній  функціональний блок безпосередньо  належить до компетенції фінансових служб підприємства. Саме тому на його характеристиці ми зупинимося детальніше.

     Наявність у підприємства дебіторської заборгованості свідчить про надання ним товарних позичок споживачам своєї продукції  чи авансування постачальників, фінансових органів тощо. Надання товарних кредитів з метою стимулювання збуту продукції збільшує часовий інтервал між видатками та надходженнями коштів — потреба в капіталі збільшується. Те саме відбувається у разі здійснення попередньої оплати факторів виробництва.

     При плануванні обсягів потреби в  капіталі, який відволікається в дебіторську заборгованість, слід враховувати такі фактори:

     1. Обмеження надання товарних кредитів, відстрочок з оплати продукції  може негативно вплинути на  обсяги реалізації, оскільки в  умовах ринку споживачі продукції  (за інших рівних умов) віддають  перевагу тому суб’єкту господарювання, який пропонує найкращі умови розрахунків і постачання.

     2. Надмірне захоплення наданням  товарних кредитів може зумовити  неефективне відволікання фінансових  ресурсів, знизити платоспроможність  підприємства та зумовити високі  витрати, пов'язані зі стягненням заборгованості.

     3. Здійснюючи авансовану оплату  факторів виробництва (сировина, матеріали, комплектуючі тощо), можна  отримати значні знижки в їх  ціні, що може позитивно вплинути  на собівартість продукції. При  цьому слід зіставити величину позитивного ефекту від зниження цін і збереження надійного постачальника з негативними наслідками відволікання коштів у дебіторську заборгованість при здійсненні авансових розрахунків.

     Слід  також враховувати, що за наявності  невиправданої (простроченої) чи безнадійної дебіторської заборгованості вимикає порушення фінансової рівноваги, оскільки у підприємства на відповідну суму занижується розмір ліквідних обігових коштів.

     Одним з методів зменшення строків  відволікання коштів в оборотні активи є використання товарних кредитів постачальників факторів виробництва чи авансів, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг). У цих випадках як джерела фінансування підприємство використовує кредиторську заборгованість.

     Якщо  вона є виправданою, тобто відстрочки платежів (чи поставок) здійснюються згідно з умовами відповідних договорів, то це позитивно впливає на загальний  фінансовий стан підприємства.

     Однак у вітчизняній практиці господарювання досить поширеним є покриття фінансового дефіциту шляхом порушення строків виконання власних платіжних зобов'язань, тобто використання невиправданої кредиторської заборгованості як джерела поповнення обігових коштів. Така політика є надзвичайно ризиковою. Вона може призвести до накладення на підприємство штрафів у ході доарбітражного чи арбітражного врегулювання господарських спорів. Це, в свою чергу, впливає на імідж суб'єкта господарювання як надійного партнера і врешті-решт призводить до його фінансової кризи.

     Другий  етап у визначенні потреби в капіталі для фінансування оборотних активів полягає у прогнозних розрахунках середньоденних витрат у грошовому еквіваленті, які авансуються в сировину, матеріали, напівфабрикати, персонал, накладні витрати тощо. Для розрахунку цих витрат передусім необхідно обчислити планову виробничу собівартість продукції, величину адміністративних витрат і витрат на збут. Собівартість визначається техніко-економічними розрахунками величини витрат на виробництво всієї товарної продукції. Для цього слід здійснити комплекс розрахунків окремих видів витрат з використанням технічних норм, нормативів та інших параметрів виробничого процесу, ідо фіксуються технічною документацією, і з урахуванням економічних умов виробничої діяльності: оплати праці, цін на ресурси, нормативів платежів, що визначаються законами та іншими нормативними актами. Основною вихідною інформацією для планування витрат є:

• планові обсяги виробництва продукції в натуральному і вартісному виразах;
• норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному виразі (потреба в ресурсах розраховується в основному методом прямого рахунку, тобто множенням норми витрат на одиницю продукції на відповідний обсяг виробництва в плановому періоді);
• норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначаються колективними договорами і контрактами;
• економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які включаються у собівартість продукції.

     Проводячи прогнозні розрахунки витрат, слід враховувати необхідність додержання загальних вимог щодо:

     - оптимізації структури й умов  виробництва (розмір партії вироблюваної  продукції, якісні показники, змінність, режим роботи устаткування тощо);

     - оптимізації процесу виробництва,  вдосконалення його організації  та управління, підвищення технічного  рівня;

     - раціонального вибору матеріальних  ресурсів, що використовуються (структури  та якості сировини і матеріалів, умови постачання, транспортування, зберігання);

     - вирахування витрат, що не включаються  до собівартості продукції і  відшкодовуються з прибутку та  інших джерел;

     - розподілу одноразово проведених  витрат, що забезпечують виробництво протягом тривалого часу, за періодами пропорційно до обсягу продукції, що випускається в кожному періоді, або за іншими ознаками, що відповідають характеру витрат.

     Якщо  відомі планові обсяги витрат на виробництво  товарної продукції, то середньоденні  витрати, які авансуються у виробництво, можна знайти діленням планової повної собівартості на кількість днів у періоді, на який розраховується потреба в капіталі.

     Слід  підкреслити, що адміністративні витрати, витрати на збут та деякі інші операційні витрати не включаються до первісної вартості запасів та собівартості реалізованої продукції. Вони належать до витрат того періоду, в якому були здійснені (чи встановлені).

     За  відсутності по окремих видах  продукції розроблених норм витрат потреба в матеріальних ресурсах у плановому періоді розраховується з даних про фактичні витрати матеріалів (сировини тощо) у попередньому періоді і зниження їх у плановому періоді.

     Для розрахунку середньоденних витрат у  розрізі окремих їх елементів  слід скористатися інформацією щодо структури витрат на виробництво товарної продукції.

     На  третьому етапі здійснюється безпосередній розрахунок погреби в капіталі для фінансування оборотних активів. Кошти, які спрямовуються підприємством на фінансування витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції, "заморожуються" в оборотних активах здебільшого за статтями запасів чи дебіторської заборгованості, в окремих випадках - у складі витрат майбутніх періодів. Завдання полягає в тому, щоб визначній, скільки коштів потрібно підприємству у плановому періоді дія авансування їх у кожну із зазначених статей.

     Зрозуміло, що у зв'язку з різним рівнем готовності виробів, мій формують незавершене  виробництво, середньоденна сума витрат, що авансуються у незавершене  виробництво, є меншою за витрати, "заморожені" у готовій продукції чи дебіторській заборгованості. Для точнішого прогнозування витрат по незавершеному виробництву слід застосовувати спеціальний коефіцієнт, який характеризує відношення витрат у незавершеному виробництві до всіх затрат на виробництво та реалізацію продукції".

     Величина  витрат, що відволікаються у дебіторську заборгованість, включає в себе собівартість реалізованої продукції, за якою оплата не надійшла, а також адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

     Розрахунки  потреби в капіталі для фінансування оборотних активів можуть проводитися  двома методами:

     - кумулятивним (від лат. ситиlаtіо — нагромаджувати) та

     - елективним (від лат. еlесtus — вибраний).

     За  кумулятивного методу потреба в капіталі визначається множенням загальної тривалості відволікання коштів в оборотні активи протягом одного операційного циклу (в днях) на середньоденні їх витрати. Використання цього методу дає змогу провести лише загальний розрахунок потреби в обігових коштах (за всіма елементами витрат), оскільки спирається на відповідні сумарні показники одноденних витрат. Потреба в капіталі для фінансування окремих статей оборотних активів визначається множенням кількості днів, на які кошти "заморожуються" в цих активах (виробничі запаси, незавершене виробництво тощо), на одноденні витрати.

     Елективний  метод дає змогу точнішого розрахунку потреби у фінансових ресурсах. Згідно з цим методом потреба в капіталі розраховується обчисленням загальних витрат ресурсів, які авансуються в сировину, заробітну плату, накладні витрати тощо протягом операційного циклу (одного обороту капіталу) і "заморожуються" в окремих позиціях оборотних активів. Для цього одноденні витрати за окремими елементами слід перемножити на період, протягом якого ці витрати відволікаються в тих чи інших позиціях оборотних активів.

     Розглянемо  порядок розрахунку потреби в  капіталі для фінансування оборотних  активів на умовному прикладі.

     Рівень  ефективності фінансово-господарської  діяльності буде тим вищим, чим меншою є потреба в капіталі для фінансування заданого обсягу виробництва та реалізації продукції. Саме тому одним з головних завдань фінансових служб підприємства є оптимізація структури та обсягу оборотних активів. Для цього розробляються заходи щодо оптимізації запасів, дебіторської заборгованості, зменшення витрат на виробництво та реалізацію продукції, прискорення оборотності засобів тощо.

     Інформація  щодо потреби в капіталі для фінансування оборотних активів використовується при формуванні оперативного фінансового  плану та зведеного фінансового плану (динамічного балансу).

2.3. Шляхи  удосконалення управління фінансування  оборотних активів підприємства  ПрАТ «Київпромсервіс»