Аналіз цінової політики підприємства

- за “малими” товарними  групами;

- за товарами-представниками (“великі” товарні групи);

- за видами економічної  діяльності;

- по промисловості  в цілому.

Зведені індекси цін  за “малими” товарними групами, товарами-представниками, класами і підкласами розраховуються на основі даних про сумарну вартість товарів, які обстежуються, у цінах звітного і попереднього місяців. Зведені індекси цін за видами економічної діяльності і по промисловості в цілому розраховуються на основі даних про сумарну вартість продукції розділів (підсекцій, секцій) промисловості, які обстежуються, у цінах звітного і попереднього місяців.

Для цих розрахунків  використовується модифікована формула Ласпейреса. Ця формула є більш універсальною порівняно зі стандартною формулою Ласпейреса, оскільки не призводить до завищення індексу і дозволяє використовувати безперервний ланцюг розрахунків. Індекс цін за квартал, період з початку року і т.п. визначається “ланцюговим” методом, тобто шляхом послідовного множення місячних індексів (Таблиця 2.4).

Таблиця 2.4

Індекси споживчих цін  у 2000 - 2006рр. (до відповідного періоду попереднього року) (відсотків)

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Січень	122,9	122,1	105,6	99,9	108,1	112,6	109,8
Січень-лютий	124,3	120,5	104,5	101,2	107,8	113,0	110,2
Січень-березень	125,1	119,4	103,7	102,2	107,4	113,5	109,7
Січень-квітень	125,4	118,8	103,3	102,6	107,2	113,8	109,1
Січень-травень	125,5	118,0	102,9	102,8	107,2	114,0	108,7
Січень-червень	126,3	116,9	102,2	103,3	107,4	114,1	108,4
Січень-липень	127,1	115,8	101,8	103,9	107,5	114,2	108,3
Січень-серпень	127,5	115,0	101,5	104,1	107,8	114,3	108,2
Січень-вересень	128,0	114,1	101,2	104,4	108,1	114,2	108,3
Січень-жовтень	128,4	113,2	101,0	104,6	108,5	114,0	108,5
Січень-листопад	128,4	112,5	100,9	104,9	108,7	113,8	108,8
Січень-грудень	128,2	112,0	100,8	105,2	109,0	113,5	109,1

 

2.4 Державне регулювання ціноутворення в Україні

 

 

Держава здійснює вплив  на ціни, використовуючи прямі (адміністративні) і непрямі (економічні) методи. Економічні методи є основними в практиці країн з ринковою економікою, оскільки вони не порушують дії ринкового  механізму. Вони полягають в зміні податків, облікових ставок, митних тарифів, імпортних квот, емісії грошей і т. д. Наприклад, зниження непрямих податків в період сильної інфляції сприяє зниженню цін, стримує інфляцію. Полегшення імпорту товарів в країну посилює конкуренцію на національному ринку і сприяє зниженню цін. Обмеження емісії грошей зменшує сукупний платоспроможний попит і також стримує ріст цін. Податкові, кредитні пільги, прямі державні субсидії і дотації сприяють зниженню витрат виробництва і відповідно — цін.

Реформа ціноутворення 1987 р. передбачала перегляд цін з  таким розрахунком, щоб позбутись  вказаних вище недоліків. Передбачалось  введення договірних цін і тарифів  на нову продукцію, які мали самостійно встановлюватися підприємствами, організаціями і кооперативами. Передбачалось, що з часом система таких цін буде використовуватись ширше.

Почали використовуватись  ціни трьох видів: вільні, твердо фіксовані  і регульовані. В основі регульованих цін були покладенні прейскурантні  ціни, встановлювались межі відхилення від них. Регульовані ціни на товари народного споживання встановлювали верхню межу цін. Для підприємств, які займають на ринку монопольне положення, регульовані ціни визначали верхню межу рентабельності на їх продукцію.

Закон України “ Про ціни і ціноутворення ”, прийнятий 03.12.90 року, передбачає використання вільних, державних фіксованих та регульованих цін та тарифів.

Кабінет Міністрів України (КМУ) постановою № 353 від 09.12.91 року затвердив  Положення про державну інспекцію  контролю за цінами.

Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію  виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги  монопольних утворень, затверджене  КМУ 22.02.95 року за № 135, встановлює, що регулювання  цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торгівельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності, або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін. У разі запровадження обов’язкового декларування зміни цін монопольні утворення можуть змінювати ціну на продукцію тільки після декларування такої зміни, реєстрації нового розміру ціни.

Регулювання цін не поширюється  на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).

З 07.12.96 року введена мінімальна митна вартість на імпортні лікеро-горілчані вироби та пиво. З 13.06.97 року набрала чинності постанова КМУ про введення мінімальної митної вартості на деякі товари, що підлягають обкладанню акцизним збором (кава, шоколад, хутряний одяг, одяг з натуральної шкіри, аудіо- та відеокасети, телевізори), з 28.12.97 року — на деякі товари сільськогосподарського виробництва та на окремі найменування одягу, білизни, взуття, з 27.01.97 року — на імпортні автомобілі та шини для них. Постанова КМУ № 1548 від 25.12.96 року наводить перелік таких товарів та послуг, на які можуть встановлюватись граничні ціни та граничні рівні торгівельних надбавок (націнок) на вітчизняні та імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення (за переліком МОЗ).

Стаття 14 Закону України  “ Про ціни і ціноутворення ” передбачає, що вся необґрунтовано одержана підприємством сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету та, крім того, в позабюджетні фонди місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки.

 

3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

Управління цінами –  це загальні правила, якими керується  фірма приймаючи рішення щодо стратегії і тактики своєї  діяльності.

У процесі управління цінами можуть бути використані такі принципи:

Політика поступового  зниження цін – вона характеризується відносно високими цінами під час  виведення на ринок нового товару. Далі, коли підвищується конкуренція  ціни поступово знижуються .

Політика знімання вершків  – використовується щодо товарів, які  належать до категорії модних новинок. Вона характеризується максимально  високими цінами під час виведення  на ринок нового товару. Передумовами її використання є:

- готовність споживачів купити товар новинку за найвищу ціну ;

- нечутливість і нееластичність попиту;

- наявність відповідного сегменту ринку;

- необізнаність покупців з реальними витратами виробника і мала імовірність швидкої реакції конкурентів.

Перевагами такої політики є можливість швидкого покриття витрат на виробництво і маркетинг; отримання відповідних прибутків, підвищення іміджу фірму як підприємства-новатора і уникнення небажаного ажіотажного попиту.

Політика проникнення  на ринок – вона використовує порівняно  низькі ціни, що робить можливим проникнення фірми на нові ринки і створення достатнього попиту. До такої політики вдаються тоді, коли на ринку існує досить високий рівень конкуренції і коли його можна поділити на сегменти, виділити ті з них, де еластичність попиту є високою, а споживачі не сприймають низьку ціну як свідоцтво низької якості товару. Перевагами тут є : наявність реальних можливостей проникнення на ринок і надання конкретних вигод споживачам.

Політика диференціювання  цін – це продаж того самого товару різним покупцям за різними цінами. Розрізняють кілька видів цінової диференціації:

Просторова –різні ціни в країні та за її межами ;

Часову – сезонні  знижки чи надбавки ;

Залежно від способу  використання товару;

За групами споживачів – пільги для студентів ;

Залежно від кількості – оптові знижки.

Політика престижних цін – це високі ціни на товари справді  високої якості. Такі товари мусять постійно здобувати і підтримувати свою високу репутацію. Основна проблема використання такої політики – це підвищення якості товару, його іміджу, збереження традицій престижної фірми незважаючи на будь-які кон’юнктурні зміни.

Політика традиційного ціноутворення – полягає в  орієнтації на ті традиції, які існують  на ринку щодо рівня цін на ту чи іншу продукцію.

Політика психологічних цін – бере до уваги внутрішню логіку покупця, коли ціни дещо нижчі за якусь круглу суму.

Політика послідовного проходження по сегментах ринку  – її використовують в міру насичення  якогось сегменту даним товаром, тоді ціну знижують, а товар пропонують іншій групі споживачів, де більш висока цінова еластичність.

Політика збиткового лідера – це продаж товару у комплексі. Тут основний товар продається за збитковою ціною, а збиток покривається за рахунок обсягів продажу або  в результаті наступного продажу  доповнюючих товарів чи запасних частин.

Політика гнучких цін  – передбачає швидку реакцію фірми  на зміну співвідношення попиту і  пропозиції на ринку.

Політика стабільних цін – використовують для товарів  масового попиту, коли ціни на них залишаються  стабільними тривалий час.

Політика переважних цін – нею користуються фірми, які посідають домінуюче становище  на ринку і можуть забезпечити  зниження своїх витрат на реалізацію і маркетинг, підвищуючи доходи за рахунок  зростання обсягів збуту. За такої політики товари продають дещо дешевше ніж у конкурентів.

Політика цін на товари зняті з виробництва – тут  потрібно насамперед визначитись до якої категорії віднести цей товар. Якщо він повністю втратив свою ринкову  привабливість . то використовують ціну розпродажу. Якщо він отримав статус товар-ретро , його орієнтують на специфічну нішу ринку і продають за досить високими цінами.

 

ВИСНОВКИ

Існує думка, що в ланцюжку тих, хто бере участь у створенні  і просуванні товарів, найвищий прибуток до ціни закладає виробник, менший - роздрібний торгівець і зовсім невеликий - оптовик. Причому кожний з них залежить від кон'юнктури ринку. Хто ж диктує правила гри? Стосовно цього думки різко розходяться: оптовики називають роздрібних торгівців, а останні, навпаки, кивають на оптовиків...

З погляду оптово-роздрібної торгівлі вигіднішу позицію займають магазини. Виробник дає оптовику товар  з відстрочкою платежу, а той  з відстрочкою платежу - магазинові. А магазин зазвичай не поспішає повертати  гроші за проданий товар. Причому  рентабельність оптової фірми в середньому 10%, а магазину - 50%.

"Чисті" оптовики  упевнені, що вирішальне слово  належить виробнику. Але коли  дистриб'ютор виходить на пристойні  обсяги продажів, вже виробник  починає залежати від нього,  оскільки дистриб'ютор володіє  ринком і може спокійно "перекинутися" до конкурентів. Якщо ж однією торговою маркою займаються кілька оптових компаній, то дуже багато що диктує вже роздріб, завжди маючи широкий вибір асортименту і цін. В умовах жорсткої конкуренції оптовикам досить складно завоювати роздріб.

Однак самі представники роздрібу нарікають на існування  чіткого розподілу структури  ціни між виробниками і тими, хто  зайнятий просуванням товарів. Вони переконані, що ціни цілком диктує виробник, не дозволяючи маневрувати ні опту, ні роздрібу. І оптовики, на їхню думку, виграють більше за всіх за рахунок швидкого обороту.

То де ж істина? Фахівці  стверджують, що шукати її треба ніде інакше, як в товарі, що продається. Тобто, розробляючи стратегію розвитку фірми, потрібно оцінити фінансові  можливості, ситуацію на ринку, і головне - правильно вибрати товар, який багато в чому сам продиктує, яким чином його просувати і як продавати.

Підводячи висновки, слід мати на увазі, що уся сукупність чинників, що так чи інакше впливають на процес ціноутворення на різногалузеву продукцію (послуги), поділяється на дві групи: загальні та специфічні.

Загальними чинниками, що визначають ціни на товари (продукцію, послуги), переважно є:

- гнучкість попиту: зростання цін зумовлює зменшення попиту і навпаки;