Аналіз цінової політики підприємства

- торгів, які обслуговують особливу форму торгівлі, коли декілька підрядчиків, що конкурують між собою, пропонують замовнику свої проекти на виконання певних робіт, з яких замовник на конкурсній основі обирає найбільш ефективний.

За ступенем обгрунтованості:

- базисні, які застосовуються в якості початкової ціни на подібну продукцію. Вони являють собою фіксовані в угодах чи прейскурантах ціни товарів з певними якісними характеристиками.;

- довідкові, які друкуються в каталогах, прейскурантах, журналах, газетах, довідниках, економічних оглядах. Вони використовуються спеціалістами в якості інформації для орієнтації при встановленні цін на аналогічну продукцію чи аналізі рівнів та співвідношень між цінами;

- прейскурантні, які є видом так званої, довідкової ціни. Вони друкуються в прейскурантах фірм – виробників або продавців;

- фактичні ціни угод. Які враховують застосування різноманітних знижок та надбавок щодо базової ціни;

- споживача, яка визначає витрати споживача, які напряму повязані з придбанням товару та витратами, повязаними з його експлуатацією.

По терміну дії ціни:

- постійні, які не змінюють протягом сроку поставки продукції за даним контрактом чи договором;

- текучі , за якими здійснюється поставка продукції в даний період часу. Вони можуть змінюватися на протязі виконання одного контракту і повністю залежать від коньюктури ринку;

- плинні, які встановлюються в торгових угодах на продукцію, яка зазвичай потребує тривалого сроку на виробництво. Вони враховують всі зміни у витратах виробництва, які відбуваються в період виготовлення виробів;

- сезонні , які діють протягом визначеного періоду часу;

- ступінчасті, які передбачають ряд послідовно зменшених цін за попередньо визначеною шкалою.

Складовою частиною системи  ціноутворення є широко поширена система знижок з встановлених прейскурантних цін. Знижки застосовують фірми – виробники продукції та роздрібна торгівля.

Знижки – це своєрідна відповідь на дії конкурентів, коли вони почмнають знижувати ціни. Знижки використовуються для залучення нових споживачів та зкорочення великих запасів. Всім підприємцям, хто вболіває за розширення масштабів своєї справи, слід привернути особливої уваги системі знижок. Для цього є цілий ряд причин.

 

 

1.2. Існуючі методи ціноутворення на продукцію (послуги)

 

 

За ринкових умов господарювання можуть застосовуватися різноманітні методи ціноутворення. Головні з них показано на рис.1.3.

Рис.1.3. Головні методи ціноутворення за ринкових умов господарювання

 

 

Охарактеризуємо наведені методи.

1. Розрахунок ціни за методом “середні витрати плюс прибуток” є найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою:

Ц = СВ + П,

Де СВ- середні витрати (собівартість); П- величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).

2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) прибутку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат (собівартості). Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції.
3. Установлення ціни на засаді суб’єктної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявленого попиту.
4. Метод ціноутворення “за рівнем поточних цін”(“за рівнем конкуренції) полягає в тім, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію в конкурентів. Залежно від особливостей продукції й типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні модифікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).
5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу “за рівнем поточних цін” і застосовується з метою одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).
6. Метод ціноутворення “за рівнем попиту” передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товарів в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон’юнктура ринку, супутні послуги. За використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.
7. Метод установлення ціни за місцем походження товару полягає в тім, що товар передається транспортній організації за умови “франко-вагон”; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).
8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (організації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).
9. Застосовування методу встановлення зональних цін полягає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.
10. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту характеризується тим, що продавець (фірма) вибирає конкретний район (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, що дорівнює вартості поставки з цього району (міста, області) незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.
11. Метод установлення цін із прийняттям на себе витрат на поставку означає, що підприємство (організація) частково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару з метою стимулювання надходження замовлень від покупців (клієнтів).
12. За встановлення цін зі знижками підприємство-продавець змінює свою вихідну ціну та встановлює певну знижку з неї, ураховуючи дострокову оплату рахунків, закупівлю великого обсягу продукції або посезонну її закупівлю тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати більш стабільний рівень виробництва протягом року.

Вибір методу ціноутворення та встановлення відповідно до нього певного рівня  ціни є початковим етапом розробки цінової стратегії і тактики  підприємства (організації).

Надалі ціни постійно коригуються (регулюються) підприємством (організацією) і державою, згідно з мінливою кон’юнктурою ринку та необхідними уточненнями  заздалегідь розробленої стратегії  ціноутворення стосовно різних видів  продукції.

У “Положенні про державне регулювання  цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних  утворень” від 22.02.1995 р. № 135 сформульовані  вимоги про регулювання цін:

«При введенні регулювання цін  монопольні утворення зобов'язані  представити у встановлені відповідним  органом терміни:

- зведення про запланований рівень цін;

- калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою матеріальних і трудових витрат;

- зведення про обсяги виробництва (фактичні за минулий і поточний роки і планові на поточний рік);

- дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, а також про розмір прибутків, рентабельності в цілому по підприємству;

- пояснювальну записку».

Слід пам’ятати, що підприємства можуть оштрафувати за порушення  в ціноутворенні, перераховані в  п. 1.3 Інструкції “Про порядок застосування економічних санкцій органами державного контролю за цінами”:

«Порушеннями порядку встановлення і застосування цін, за які накладаються економічні санкції, вважаються, зокрема:

- нарахування не передбачених законодавством націнок до регульованих цін і тарифів;

- застосування вільних цін і тарифів на продукцію (послуги, роботи) за умови введення для них режиму державного регулювання;

- застосування цін на продукцію (послуги, роботи) з рентабельністю, рівень якої перевищує установлений відповідно до законодавства граничний;

- застосування цін (тарифів) з порушенням уведеного порядку обов'язкового декларування їхньої зміни;

- чи завищення заниження розміру передбачених законодавством податків і обов'язкових зборів, що включаються в структуру ціни, чи невключення їх у структуру регульованої ціни;

- включення в структуру регульованих цін (тарифів) не передбачених законодавством чи витрат витрат понад установлені розміри;

- включення у вартість продукції і послуг, ціни на який регулюються, фактично не виконаних чи виконаних не в повному обсязі послуг (робіт);

- застосування торгових і постачальницько-збутових надбавок (націнок) понад установлений граничний рівень;

- застосування цін і тарифів з порушенням інших уведених методів регулювання».

 

 

1.3. Ціноутворення на промислових підприємствах

 

 

Перш ніж зайнятися виробництвом продукції (робіт, послуг), кожне підприємство хоче дізнатися, які затрати для цього необхідні, за якою ціною можна буде продати продукцію і який при цьому отримати прибуток, які податки доведеться платити.

Собівартість продукції складає  основу ціни, за якою вона продається. Тому від правильності складання  планової калькуляції собівартості продукції залежить економічне благополуччя підприємства. Надалі корисну інформацію дає і порівняння показників планової калькуляції із фактичною (як у кількісному, так і у грошовому вираженні). Таке порівняння дозволяє:

- виявити внутрішні резерви;

- здійснити більш чітке прогнозоване калькулювання у наступних періодах;

- визначити неприбуткові види продукції і вжити відповідних заходів: або зменшити затрати на їх виробництво, або коригувати ціни тощо.

Калькулювання є одним  з елементів внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Виробнича собівартість продукції, як зрозуміло вже з назви, залежить від затрат на її виробництво. Тому спочатку треба розрахувати вартість запасів, необхідних для виробництва кожного виду продукції і для даного виробництва у цілому.

Як це зробити? Передусім  розраховуються техніко-економічні показники  витрат запасів, ціни на них, трудові  затрати та інші витрати. Якщо окремі види продукції виготовляються в  різних модифікаціях, то на кожну з  них доцільно скласти окрему калькуляцію очікуваних виробничих витрат.

До виробничої собівартості включаються:

- прямі¹ витрати на матеріали;

- прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі і розподілені постійні загальногосподарські витрати.

Будь-яка калькуляція починається з визначення об'єкта обліку витрат - продукції (робіт, послуг) або виду діяльності підприємства, які вимагають установлення витрат, пов'язаних з їх виробництвом (виконанням).

Оскільки на різних підприємствах  використовуються різні види запасів (сировина, матеріали), загальновиробничі витрати у них також різні, то підприємства самостійно встановлюють перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

На промислових підприємствах  залежно від виду продукції, складності її виготовлення, типу і характеру організації виробництва застосовуються такі основні методи калькулювання собівартості продукції:

- позаказний,

- попередільний,

- нормативний.

Однак слід пам'ятати, що при використанні будь-якого методу калькулювання наднормативні виробничі витрати (тобто відхилення від норм) не включаються до виробничої собівартості.

Позаказний метод застосовується при калькулюванні окремого замовлення, яке відкривається на виробництво одного або декількох однорідних виробів, а також замовлення на виконання дослідних, експериментальних, ремонтних та інших робіт.

На кожне замовлення заводиться карта аналітичного обліку затрат, у якій указується: найменування, тип і якість виробу, замовник і  термін виконання, цех-виконавець, планова собівартість і продажна ціна. Щоб легше було вести облік, на всіх первинних документах ставиться номер (шифр) замовлення (на видатковому ордері на видачу сировини, матеріалів у виробництво, на нарядах на оплату праці тощо).

Фактична собівартість одиниці виробів або робіт визначається після виконання замовлення. Для цього сума витрат ділиться на кількість виготовлених виробів на конкретне замовлення.

При індивідуальному  і дрібносерійному виробництві  застосування позаказного методу можна  об'єднати з використанням основних елементів нормативного обліку. Виписка первинних документів з поділом на затрати за нормами і відхиленнями від них здійснюється на основі технологічних карт або іншої технічної документації.

Попередільний метод застосовується на підприємствах, де виготовляється однорідна за початковою сировиною, матеріалами і характером обробки масова продукція і переважають фізико-хімічні та термічні виробничі процеси (наприклад, у хімічній, металургійній, текстильній, шкіряній, харчовій галузях промисловості).

Витрати на виробництво  враховуються у кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху.

У разі калькулювання  виробництв, які випускають однорідну  продукцію або послуги (пар, стиснене повітря, вода, електроенергія, кисень, ацетилен тощо), які не мають незавершеного виробництва, застосовується однопередільний метод - так званий простий метод.

У первинних документах оперативної звітності (за зміну, добу, декаду тощо) відображаються не тільки фактичні затрати сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів, технологічного палива, енергії та ін., але й ті, що відповідають нормам або установленим на них виробничим завданням (складам, рецептурам, регламентам). Це дозволяє здійснювати контроль і аналіз затрат на виробництво, обґрунтоване калькулювання фактичної собівартості продукції, контроль за дотриманням і вдосконаленням норм.