Аналіз цінової політики підприємства

У випадку якщо на підприємствах  роздрібної торгівлі застосовується сучасна  технологія автоматизованої ідентифікації  товарів за їх штриховими кодами, а  значення ціни товару зберігається в пам'яті РРО або комп'ютера, ця операція із завірення ярликів цін (цінників) не обов'язкова. Тоді у відділах і секціях, торговельних залах таких торговельних підприємств у доступному для покупців місці повинні бути прейскуранти цін, завірені вищезазначеним способом.

У таблиці 1.2. подані відомості, які мають бути вказані на ярликах цін (цінниках) відповідно до групи товарів.

На підприємствах громадського харчування меню і прейскуранти на алкогольні напої і тютюнові вироби підписуються керівником підприємства і бухгалтером (калькулятором) і завіряються печаткою підприємства. У меню підприємство громадського харчування вказує назву продукції, вихід і вартість однієї порції, у прейскуранті цін на алкогольні напої - назву напою, місткість пляшки, ціну за 50 і 100 мілілітрів (Інструкція N 2).

 

Таблиця 1.2

Відомості, які мають  бути вказані на ярликах цін (цінниках) відповідно до групи товарів.

Продовольчі товари		Непродовольчі товари :
Найменування групи  товарів	Відомості, які вказуються на ярлику цін (цінниках) товарів	Найменування групи  товарів	Відомості, які вказуються на ярлику цін (цінниках) товарів
Вагові товари	Найменування товару, сорт, ціна за один кілограм або за сто  грамів	Товари, на які встановлюються ціни залежно від сортності	Найменування товару, сорт, ціна за один метр, кілограм, штуку  або одиницю розфасування
Товари або напої, які  продаються на розлив	Найменування товару або напою, сорт, ціна за одиницю  місткості або за одиницю ваги	Товари, на які ціни за сортами не встановлені	Найменування товару, ціна за один метр, кілограм, штуку або  одиницю розфасування
Штучні товари і напої  в пляшках	Найменування товару або напою, вага або місткість, сорт, ціна за штуку	Дрібні штучні товари (парфумерії, галантереї та ін.)	Найменування товару, вага або місткість, ціна за штуку  або одиницю упаковки
Розфасовані товари	Найменування товару, сорт, ціна за один кілограм або за сто  грамів, вага одиниці розфасування, ціна за одиницю розфасування	—	—

 

Відповідно до вимог, що пред'являються Інструкцією N 2 до підприємств, які здійснюють продаж періодичних друкованих видань (газети, журнали, бюлетені), ціни повинні бути вказані безпосередньо на зразках, які зберігаються до кінця продажу.

Аптеки при реалізації лікарських препаратів і виробів медичного призначення вказують ціни на оригіналі упаковки виробу.(Інструкція N 2).

 

5. Формування цін на послуги

 

 

Для визначення ціни послуги і прогнозування  прибутку новоствореного підприємства або ж підприємства, яке відкриває новий напрямок діяльності, слід:

- зібрати інформацію про ціни на аналогічні послуги конкурентів;

- визначити попит на ці послуги (обсяг майбутньої діяльності);

- визначити передбачувані затрати на надання послуг при різних обсягах майбутньої діяльності.

Прогнозувати продаж дуже складно, оскільки майбутнє завжди невизначене. Однак "складно" не означає "неможливо". Щоб визначити, буде ефективною діяльність підприємства чи ні, необхідно порівняти очікувану ціну з очікуваними затратами. Такі завдання покликаний вирішити бухгалтерський облік, але не той традиційний облік, що розуміється більшістю як відображення господарських операцій у регістрах методом подвійного запису, а облік управлінський. Дані такого обліку є комерційною таємницею підприємства, оскільки відображають його стратегію і тактику в боротьбі за покупця і призначені суто для внутрішніх користувачів - засновників і керівників підприємства. Фактичні підсумки роботи підприємства, відображені в регістрах бухгалтерського (фінансового) обліку, отримують, порівнюючи фактичні доходи (виручку) із фактичними затратами підприємства.

Розглянемо два методи ціноутворення, найбільш прийнятні  для визначення вартості послуг.

Метод "затрати плюс"

Мабуть, найпоширенішим методом ціноутворення  послуг є ціноутворення за принципом "затрати плюс", коли ціна реалізації визначається на підставі собівартості послуг шляхом додання до неї певної частини прибутку. Під "собівартістю" у цьому випадку розуміється економічна суть цього терміну, тобто всі затрати, які підприємство понесе для надання послуг:

Ціна = Собівартість + Прибуток

Такий метод ціноутворення дозволяє визначити межу, нижче від якої ціну реалізації встановлювати не можна, щоб не було збитків.

Собівартість послуги становить  основу ціни, за якою послуга буде продаватися. Тому від правильності складання планової калькуляції собівартості послуги залежить благополуччя підприємства.

Цей метод має декілька різновидів, одним з яких є ціноутворення  на основі вартості часу і матеріалів.

Такий метод найчастіше використовується на підприємствах, що надають професійні послуги (аудиторські, юридичні, ремонтні тощо), оскільки основною складовою затрат є заробітна плата.

При цьому методі ціна послуги складається з двох елементів:

Ціна = Вартість часу + Матеріальні  затрати

У свою чергу, вартість часу складається з трьох частин:

Вартість часу = Пряма  зарплата за годину + Накладні витрати  за годину + Вартість години для забезпечення необхідного прибутку.

При визначенні прямої зарплати за годину необхідно фонд зарплати за певний період часу (наприклад, рік, квартал, місяць) усіх основних працівників поділити на кількість їх робочого часу за певний період (рік, квартал, місяць).

Накладні витрати за годину визначають як суму затрат на збут, управління та інших загальногосподарських  затрат, які припадають на годину роботи основного працівника.

Відповідно вартість години для забезпечення необхідного  прибутку визначається як відношення суми запланованого прибутку до загальної  кількості годин робочого часу.

Матеріальні затрати  складаються з двох частин:

Матеріальні затрати = Прямі матеріальні затрати (ціна придбання) + Частина затрат на транспортування і зберігання матеріальних запасів.

Включення частини затрат на транспортування і зберігання до складової матеріальних затрат особливо характерне для таких послуг, як ремонтні, оскільки у цьому виробничому процесі сума названих затрат може бути значною. На інших же підприємствах, які, наприклад, надають інтелектуальні послуги (юридичні, аудиторські), такий показник можна не розраховувати, а у зв'язку з його незначністю включати до показника накладних витрат.

Застосування такого методу ціноутворення послуги виправдане тільки тоді, коли попит на такі послуги  визначений правильно. Якщо ж попит  виявиться нижчим від запланованого, підприємство може понести збитки навіть тоді, коли ціна розрахована вище від собівартості.

Метод "цільового калькулювання"

Більш прогресивним методом ціноутворення  на сьогодні є метод "цільового  калькулювання". У чому він полягає?

Спочатку на підставі досліджень ринку аналогічних послуг визначається ціна реалізації послуги, а вже потім проектується продукція (у нашому випадку такою продукцією буде послуга), виробництво якої забезпечить рівень затрат, необхідний для досягнення певної мети. Тобто цей метод передбачає розрахунок затрат виходячи із заздалегідь установленої ціни реалізації. Після цього шляхом віднімання від ціни реалізації частини необхідного прибутку визначається величина максимально допустимої собівартості, тобто метод від зворотного:

Собівартість = Ціна - Прибуток.

Отже, величину собівартості необхідно спроектувати так, щоб знайти оптимальну комбінацію (співвідношення різних витрат), що дозволяє забезпечити бажаний рівень затрат і якості.

 

2. АНАЛІЗ ЦІНОУТВОРЕННЯ  В УКРАЇНІ В ЦІЛОМУ, ЇЇ ДИНАМІКА  ТА РЕГУЛЮВАННЯ

 

 

2.1. Особливості  ціноутворення у виробництві друкованої продукції

 

 

Виробництво друкованої продукції багато в чому нагадує  будь-який інший бізнес, проте існують  певні риси суто видавничого бізнесу.

Видавничі організації  випускають друковану продукцію, яка  має різні економічні та технічні характеристики і параметри: обсяг видання, формат, тираж, художньо-технічне оформлення, розмір винагороди авторам основного тексту, перекладачам, художникам, верстальникам. Підприємства видавничої сфери мають ряд організаційних, виробничих та технологічних особливостей, які безпосередньо впливають на характер фінансового та податкового обліку.

Так, відповідно до Закону про видавничу  справу складовими видавничої справи є:

- видавнича діяльність - сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

- виготовлення видавничої продукції - виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами;

- розповсюдження видавничої продукції - доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так й іншими способами.

Важливе значення для  постановки обліку витрат та калькулювання  собівартості мають і розміри  видавничого підприємства. У книжково-журнальних та газетних видавництвах затрати на виробництво друкованої продукції, на думку автора, доцільно обліковувати за замовленнями, оскільки така система обліку затрат та калькулювання собівартості застосовується на тих виробництвах, де затрати матеріалів на технологічні цілі, виплату основної зарплати виробничим працівникам та загальновиробничі витрати можна легко співвіднести з випуском конкретної продукції та виконанням конкретних послуг. Хоча редакціям, що займаються випуском лише одного або двох видань, зручніше використовувати попроцесний облік затрат та списання запасів на основі методу ідентифікованої собівартості.

Підставою для обрання методу за замовленнями є відповідність видавничого  процесу таким умовам:

- кожне видання чи група ідентичних видань легко відокремлюються відповідно від інших видань або партій видань, що характеризує його(їх) індивідуальність (унікальність) у виробничому процесі;

- кожне видання або групи ідентичних видань виконуються за технічним замовленням або за завданням замовника, що дає змогу отримати інформацію не про середню, а про індивідуальну собівартість одиниці продукції;

- випускається відносно невелика кількість продукції;

- виготовлення кожного видання або групи ідентичних видань потребує значних затрат.

Багато витрат видавця (адміністрування, оренда, електроенергія, телефонні послуги, перевезення, зберігання та ін.) здійснюється для виробництва всіх продуктів. Завдання фінансової служби підприємства - знайти певний спосіб доцільного розподілу цих загальних витрат між витратами на виробництво кожного видання.

Однак кожне видання  має свої спеціальні витрати, які  потребують точного підрахунку. До них відносяться: авторський гонорар, ціна паперу на дане видання, оплата праці  та матеріалів друкарні, маркетингові та рекламні витрати. Просте складання  перелічених витрат не дасть видавцеві інформації про реальні прибутки або збитки кожного конкретного видання. Тому доцільно в бухгалтеріях видавництв застосовувати так звану бухгалтерію заголовків - тобто підрахунок витрат та прибутків для кожного видання окремо.

У зв'язку із цим для обліку прямих затрат (авторський гонорар, вартість паперу, картону, палітурних та інших  матеріалів, витрати на виготовлення оригінал-макетів, поліграфічне виконання  тощо) пропонується розробити електронну картотеку або реєстраційний  журнал, де кожна окрема картка є узагальненою інформацією по кожному виданню у розрізі калькуляційних статей. Картка повинна містити повну інформацію про сутність, структуру та затратомісткість кожного видання (прізвище автора, назва видання, видавничий номер, найменування друкарні, у якій виконуватиметься поліграфічне замовлення, обсяг видання, його тираж та інші реквізити).

Така картка служитиме  основою для обліку прямих затрат на випуск даного видання, у ній підраховуються результати по вертикалі та горизонталі за місяць, а також з моменту відкриття замовлення. Це необхідно для внутрішнього контролю за використанням ресурсів підприємства Та оцінки ефективності їх використання (включаючи трудові ресурси). З одного боку, детально заповнена картка є основним інформаційним джерелом нормування замовлень за трудовими та матеріальними затратами. З іншого - така процедура формування картки має виробничу Спрямованість, оскільки підвищує якість розробки технологічного маршруту проходження матеріалу.

Видавництва можуть одночасно здійснювати декілька видів видавничої справи (тобто займатися видавничою діяльністю, виробництвом видавничої продукції та її розповсюдженням) і поруч із цим вести додаткову діяльність (це може бути надання замовникам друкованої інформації рекламних площ (тобто реалізація реклами), надання інформаційних та аналітичних послуг, виготовлення одноразових замовлень незначним тиражем тощо).