Управління процесом реструктуризації

Окремо  пропонуються для приватизації об'єкти вугільної галузі (діючі шахти, шахти-новобудови, резервні ділянки для будівництва  шахт) шляхом продажу в складі єдиного  лота разом із тепловими електростанціями.

Формула визначення стартової ціни лота повинна  враховувати, крім балансової вартості об'єкта, цінність вугільного родовища з урахуванням можливостей збільшення об'єму вуглевидобутку, очікувану  прибутковість господарської діяльності, обсяг інвестицій, необхідний для  забезпечення прибутковості, фінансові  та соціальні зобов'язання підприємства, що приватизується.

Строки  реструктуризації та оновлення шахтного фонду, модернізації та підвищення технологічного рівня вугільного виробництва визначаються згідно з положеннями скоригованої Програми «Українське вугілля». Разом  із тим, як зазначив Міністр вугільної  промисловості В. І. Полтавець, уже  в другому півріччі 2008 р. мають з’явитися проекти урядових рішень щодо вдосконалення державного управління галуззю. Крім того, перед міністерством поставлене завдання з другого кварталу запровадити продаж коксівного вугілля на біржових торгах та забезпечити виконання відповідних програм енерго- й ресурсозбереження. Травень нинішнього року названо остаточним терміном для підготовки приватизаційних угод і формування приватизаційних лотів із тим, щоб уже в наступному півріччі розпочати відкриті аукціони з продажу об’єктів державної власності.

Очікувані результати: до 2010 року збільшення виробничих потужностей з видобутку вугілля  до 108,1 млн. та до 2015 року – до 122,5 млн. тонн на рік; обсягів видобутку вугілля  в 2010 році до 90,9 млн. тонн (у тому числі  енергетичного – 60,6 млн. тонн, коксівного – 30,3 млн. тонн), у 2015 році – до 110,3 млн. тонн (в тому числі енергетичного  – 73,6 млн., коксівного – 36,7 млн.).

Фінансове забезпечення реформування і джерела  фінансування. Для реалізації положень, передбачених Концепцією, необхідно  забезпечити протягом 2008–2011 років  залучення в галузь за рахунок  усіх джерел інвестування орієнтовно 650–700 млн. гривень на кожен 1 млн. тонн приросту виробничих потужностей з  видобутку вугілля. У подальшому для видобутку вугілля в обсязі 100–110 млн. тонн на рік обсяги капітальних  інвестицій повинні щороку становити 300–350 млн. гривень на 1 млн. тонн відтворюваних  потужностей (у базових цінах).

 

Висновки  за розділом 1

 

Сучасний стан економіки характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань  більш ефективного розвитку виробничого  потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з  одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого — через  ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Процес  реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між  вимогами ринку й застарілою логікою  дій підприємства. По суті, реструктуризація підприємства трактується як здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих  на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, як здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як ком­плекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств.

 Позитивні зміни від уже реалізованих етапів реструктуризації. Реструктуризація дала покращання окремих показників роботи, зокрема стабілізацію обсягів річного вуглевидобутку, але кардинально змінити кризовий стан галузі не вдалося.

Негативні зміни на сьогодні. Фактично майже  не оновлюється шахтний фонд. Суттєво  скоротилися виробничі потужності. Темпи модернізації та технічного оснащення  низькі. Імпорт вугілля переважає  над його експортом. Кредиторська заборгованість вугільних підприємств зростає.

По суті велика кількість прийнятих нормативних  документів щодо реструктуризації, різновекторні  дії в окремі часові періоди, формальний характер ряду прийнятих галузевих  документів, а також недостатня продуманість пропозицій щодо реструктуризації (наприклад, жоден із прийнятих документів не передбачає раціонального шляху  розвитку вугільної науки, інноваційних технологій тощо) – усе це свідчить про відсутність стратегічного  мислення щодо майбутнього вугільної  галузі.

Ринок збуту  вугілля й ринок гірничошахтного  обладнання монополізовані великими посередницькими  структурами. Саме ці структури врешті-решт отримують головну частку прибутку від дотування вугільної промисловості  державою. Як припускає Центр Разумкова, можливість отримувати надприбутки  монопольними приватними компаніями, що пов’язані з органами державної  влади, є головною причиною неефективності спроб впровадження як у вугільну галузь, так і в міжгалузеві відносини прозорих ринкових механізмів та легальної приватизації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА  ТА АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТЕХНІЧНОЇ ОДИНИЦІ ШАХТИ ІМ. С.П. ТКАЧУКА ШАХТОУПРАВЛІННЯ ІМ. 17-ГО ПАРТЗ’ЇЗДУ

 

 

1.    Загальна та економічна характеристика підприємства

 

Технічна одиниця шахта ім. С.П. Ткачука Шахтоуправління ім. 17-го партз’їзду є самостійною господарською одиницею, що здійснює виробничу та фінансову діяльність. Для здійснення закінченого процесу виробництва має необхідні засоби виробництва та робочі кадри. Основним видом діяльності є підземний видобуток вугілля. Підприємство організує процес виробництва, придбає необхідні матеріальні ресурси, проводить роботи з розширення,  модернізації та ремонту основних фондів, реалізує готову продукцію, проводить необхідні фінансові розрахунки з іншими підприємствами та організаціями. Крім виробничо-технічної,  постачальницько-збутової та фінансової діяльності підприємство підбирає, готує і підвищує кваліфікацію кадрів, здійснює культурно – побутове обслуговування працівників підприємства. 

Управління підприємством організоване на основі лінійно-функціональної структури. Її основу складає "шахтний" принцип побудови і спеціалізація управлінського персоналу по функціональних підсистемах організації (Додаток Д).

Директор  шахти самостійно вирішує питання  діяльності підприємства і виконує  наступні повноваження:

несе повну  відповідальність за стан і діяльність відособленого підрозділу;

діє по дорученнях виробничого об'єднання в установах  і організаціях;

розпоряджається засобами і майном відповідно до чинного  законодавства;

укладає договори, відкриває в установах банків рахунки;

несе відповідальність за формування та виконання планів.

Технічна  одиниця шахта ім. С.П. Ткачука  Шахтоуправління ім. 17-го партз’їзду з метою економії ресурсів і значного підвищення ефективності діяльності з 2009 р. упровадило систему внутрішньофірмового фінансового планування.

Першим  заступником директора є заступник  директора по технічним питанням і експлуатації основних фондів (головний інженер), що несе відповідальність за виробничо-технічну діяльність шахти  на рівні з директором. Його основними  функціями є рішення питань технічного розвитку підприємства і його спеціалізація; впровадження у виробництво новітніх досягнень науки і техніки; забезпечення своєчасної і якісної технічної  підготовки виробництва, поліпшення якості продукції; організація роботи з  технічної інформації; контроль за дотриманням техніки безпеки, виробничої санітарії.

Заступник директора по виробництву керує процесом виробництва, спрямованого на забезпечення виконання завдань по видобутку вугілля згідно з технічними умовами якості, виконання об`ємів монтажно-демонтажних робіт, перекріплення гірських виробок, забезпечення роботи шахтного транспорту по доставці людей, вантажів та матеріалів.

Заступник директора по охороні праці і  техніці безпеки організує роботу зі створення безпечних та здорових умов і техніці безпеки праці  на шахті, здійснює оперативно-методичне  керівництво всією роботою по охороні праці на шахті.

Начальник юридичного відділу організовує  правову роботу на підприємстві, направлену на правильне виконання законодавчих актів та інших нормативних документів. Веде взаємодію з судами, прокуратурою, міліцією по питанням підприємства. Також  інформує керівництво шахти о  нових нормативних документах та законодавчих актів, віднесених до діяльності підприємства.

Відділ  автоматизованої системи управління (АСУП). Керує відділом начальник  АСУП, в підкоренні якого штат по обслуговуванню всієї системи – інженери і оператори.

Відділ  виконує наступні задачі: бухгалтерський облік (розрахунок з постачальниками, касові операції); облік та рух матеріалів; складання зведеної звітності по ряду статистичних форм; облік заробітної плати трудящих; облік та аналіз використання кадрів; розрахунок та облік виробничої собівартості; чисельність трудящих; поточне планування основних техніко-економічних показників.

Підприємство співпрацює з іншими суб’єктами господарювання, з такими, як: Рудчинковський «Гормаш» (постачальник гірничо–копального обладнання на підприємство, здійснює його ремонт);  Донецький завод з ремонту електрообладнання; Єнакіївське підприємство з рекультивації; Горлівський завод  «Респіратор» (постачає засоби індивідуального захисту працівників підприємства) та іншими підприємствами.

Безпечність видобутку вугілля  контролює Регіональна гірничо– технічна інспекція в місті Харцизьк, також здійснюється контроль з боку Єнакіївської екологічної інспекції, яка регулює викиди підприємствами шкідливих речовин у навколишнє середовище.

 

2.2 Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства

 

          Аналіз  платоспроможності підприємства  і ліквідності його активів  дозволяє отримати інформацію  про фінансове полягання такого  підприємства в короткостроковій  перспективі. Мета аналізу ліквідності  – визначити ступінь покриття  зобов'язань підприємства його  активами, термін перетворення яких  в гроші відповідає терміну  погашення зобов'язань. Чим менше  час, потрібного для перетворення  активів на грошові кошти, тим  вище ліквідність активів. Ці  показники виводяться на користь  кредиторів, даючи можливість оцінити потенційну здатність підприємства розплачуватися по своїх зобов'язаннях.

Ліквідність активів представляє  платоспроможність підприємства. Вільних  грошових коштів завжди повинно бути досить для погашення зобов'язань. Проте підприємство може виявитися  платоспроможним і у разі їх часткового або навіть повного відсутність, якщо воно здатне швидко реалізувати  свої не грошові активи і розплатитися з кредиторами. Це також можливо  за умови, коли ліквідність планується забезпечити очікуваними доходами. Таким чином, ліквідність – це можливість, в цілях погашення  зобов'язань, використовувати наявні грошові кошти або швидко перетворювати  їх на таких, або так же швидко генерувати доходи. Платоспроможність підприємства трактується як його здатність в  належні терміни і повною мірою  відповідати по своїх зобов'язаннях. Поняття ліквідності завжди зв'язується з активами і зобов'язаннями, поняття  платоспроможності – з підприємством  в цілому. Система показників, вибраних для оцінки ліквідності, відображає платоспроможність підприємства на дату балансу, тобто здатність погасити всі зобов'язання сьогодні або в  не дуже віддаленій перспективі [9].

На жаль, коефіцієнти ліквідності, що характеризують фінансове положення  як задовільне, не завжди означають  таку ж платоспроможність.    І хоча поняття платоспроможності  не тотожне поняттю ліквідності, при аналізі все ж таки слід прагнути до певної відповідності між  ними.

Підтримка оптимального стану ліквідності  базується на постійній підтримці  об'єктивно необхідного співвідношення між активами і пасивами балансу.

Ліквідність означає безумовну платоспроможність  підприємства, припускаючи рівність між активами і пасивами не тільки по сумах, але і по термінах погашення  зобов'язань. Про ліквідність активів  підприємства, в першу чергу, судять по балансу. Ліквідність балансу  підприємства означатиме  і  ліквідність  його активів.

Ліквідність балансу виражається  в ступені покриття зобов'язань  підприємства його активами, термін перетворення яких в гроші дорівнює терміну  погашення зобов'язань. Інакше кажучи, термін погашення повинен дорівнювати (або, щонайменше, повинен бути близьким) терміну перетворення відповідних  активів в грошову форму. Відповідність  термінів розміщення засобів термінам залучення ресурсів є вирішальним чинником, що зумовлює ліквідність балансу. Практично це можна виразити як готовність підприємства розплатитися за постачання ТМЦ (запасів) не пізніше дати закінчення операційного циклу, під запуск якого ця партія запасів отримувалася.

Для оцінки ліквідності підприємства використовуються відносні показники  ліквідності, що розрізняються набором  ліквідних засобів, що розглядаються  як покриття короткострокових зобов'язань. Для оцінки ліквідності і платоспроможності  підприємства найчастіше використовуються наступна система відносних показників.