Управління процесом реструктуризації

З урахуванням  досвіду високоефективної роботи недержавних  вугільних шахт, у тому числі в  складних гірничо-геологічних умовах, передбачається розширення практики роздержавлення підприємств галузі шляхом їх приватизації незалежно від рівня рентабельності. Приватизація здійснюється на конкурсних умовах відповідно до законодавства. При цьому покупець забезпечує розвиток та фінансове оздоровлення підприємства, а також джерела фінансування закриття шахти після вичерпання запасів вугілля в межах гірничого відводу.

З метою  підвищення рівня державного регулювання  процесів, що відбуваються у галузі, необхідно забезпечити здійснення таких заходів щодо реструктуризації вугільної промисловості [28]:

врегулювання  взаємовідносин держави з приватизованими  вугледобувними підприємствами у частині  розв'язання проблем забезпечення енергетичної безпеки держави, соціального захисту  шахтарів, безпеки та охорони праці, раціонального використання надр, ліквідації збиткових вугледобувних підприємств;

          приватизація на конкурсних засадах  привабливих для інвестування  шахт (розрізів), здатних забезпечити  самофінансування подальшого розвитку;

 приватизація  малопривабливих для інвестування  шахт (розрізів) як цілісних майнових  комплексів на пільговій основі  з проведенням конкурсів програм  їх розвитку.

Найважливішою передумовою формування у вугільній  промисловості ринкового конкурентного  середовища є створення відкритого, прозорого внутрішнього ринку вугілля.

На вітчизняному ринку коксівного вугілля склалася ситуація, коли обмежене коло платоспроможних  покупців, що контролюють виробництво  коксу, визначає рівень цін та інші умови продажу вугільної продукції. Ринок енергетичного вугілля  до останнього часу характеризувався несвоєчасною і неповною оплатою  споживачами отриманої вугільної  продукції. Ці обставини, а також  висока витратоємкість видобутку вугілля, призвели до завишення цін на вугільну продукцію. Що знизило попит на вугільну продукцію [10].

З метою  забезпечення збалансованості попиту і пропонування на вугільну продукцію, оптимізації її ціни необхідно здійснити  комплекс заходів по реструктуризації підприємств вугільної промисловості  України.

В умовах прискорення процесів світової економічної  глобалізації новітні технологи  стають тією матеріальною основою, яка  визначає технічний рівень сучасного  виробництва, форми його організації  та управління, рівень конкурентоспроможності підприємства. Отже, існує об'єктивна  потреба у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств вугільної промисловості  шляхом інтенсифікації інноваційних процесів.

Необхідно створити в Україні сприятливе інноваційне  середовище, що буде стимулювати виробників до технологічного оновлення виробництва, впровадження передових науково-технічних  досягнень та створення конкурентоспроможної продукції.

Одним з  основних шляхів виходу з кризи є  підвищення інвестиційної привабливості  підприємств вугільної промисловості. Тобто, необхідне випереджаюче зростання  капітальних вкладень в нові технології, модернізацію основних фондів з урахуванням  тривалого інвестиційного циклу.

В 2005 році розроблена Концепція розвитку вугільної  промисловості. Згідно з якої фінансове  забезпечення розвитку вугледобувної  галузі передбачає залучення інвестицій.

Як показує  практика найбільш привабливою формою залучення фінансових ресурсів для  національної економіки є прямі  інвестиції, бо, на відміну від запозичення, вони не лягають додатковим тягарем  на внутрішній чи зовнішній борг держави. Проте в Україні на сьогодні ще не створені сприятливі умови для  прямого інвестування у вітчизняну економіку. Більш того, і в найближчій перспективі не слід очікувати значного збільшення пропонування інвестиційних  ресурсів з боку вітчизняних підприємств. Це зумовлене тим, що в Україні  немає реальних підстав для суттєвого  збільшення в найближчій перспективі доходів населення та більшості підприємств - основних суб'єктів заощаджень та інвестицій.

Найбільш  привабливими та ймовірними джерелами  необхідних фінансових потоків за цих  умов можуть бути іноземні прямі інвестиції [19]. Така форма інвестування має ряд суттєвих переваг порівняно з іншими. По-перше, прямі іноземні інвестиції можуть забезпечувати трансферт технологій, ноу-хау - передових методів управління та маркетингу. По-друге, вони можуть сприяти найбільш ефективній інтеграції національної економіки у світову завдяки зростаючим зовнішнім контактам, різноманітному виробничому та науково-технічному співробітництву. Тому держава повинна забезпечувати привабливі умови для залучення іноземних інвестицій. У цьому контексті можна виділити ряд факторів, які або будуть зумовлювати реальні надходження іноземних прямих інвестицій, або перешкоджатимуть їм. Серед них:

загальні  умови накопичення та оподаткування, регулювання експорту та імпорту, характер банківської системи, механізм валютного  регулювання;

характер  національного законодавства у  цілому та спеціального законодавства, що визначає діяльність іноземних інвесторів;

загальна  економічна та політична стабільність, розвинута культура підприємництва, державного управління тощо.

Як показує  практика інших країн з економікою подібного типу, особливу увагу іноземні інвестори звертають на останній факт. Це пояснюється тим, що навіть при пільгових умовах вкладення  капіталу потенційна прибутковість  від подібних вкладень перекривається політичним та комерційним ризиком, пов'язаним із загальною внутрішньополітичною та економічною нестабільністю, відсутністю  нормального доступу до інформації, високим ступенем бюрократизму та корумпованості. Поліпшення інвестиційного клімату  в Україні багато в чому буде визначатися  змістом та характером дій державних  органів влади, подальшим реформуванням  адміністративної системи, успішністю проведення загальноекономічних реформ, спрямованих на досягнення стійкої економічної стабільності.

1.3 Нормативна  база реструктуризації і хід  подій щодо реструктуризації

У вересні 2001 року був прийнятий системний документ – Програма «Українське вугілля», розрахований на період 2001–2010 років. Він передбачав курс на роздержавлення вугільної галузі, зокрема пришвидшення процесу корпоратизації шахт, визначення інвестиційно привабливих об’єктів та проведення їх приватизації.

Однак у 2002–2003 роках відбувалася структурна реформа галузі, яка не відповідала програмі «Українське вугілля». Мінвуглепром передбачав роздержавлення не окремих об’єктів, а цілісних комплексів, які починали створюватися. На базі державних холдингових компаній, виробничих об’єднань та самостійних шахт створено 21 державну компанію. До їх складу входили як рентабельні, так і нерентабельні підприємства, які втрачали статус юридичної особи. За такої структури рентабельні підприємства не мали стимулу для розвитку. Виняток – ДХК «Павлоградвугілля», яка приватизувалася.

У липні 2005 року Кабінетом міністрів України була схвалена Концепція розвитку вугільної промисловості. Згідно з Концепцією основні напрями реформування галузі включають:

приватизацію  на конкурсних засадах привабливих  для інвестування шахт (розрізів), здатних  забезпечити самофінансування подальшого розвитку;

приватизацію  мало привабливих для інвестування шахт (розрізів) як цілісних майнових комплексів на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їхнього розвитку.

Найважливішою передумовою формування у вугільній  промисловості ринкового конкурентного  середовища є створення відкритого, прозорого внутрішнього ринку вугілля.

Реалізація  Концепції розділена на  три етапи:

На першому  етапі (2006–2010 роки) увага  приділялась комплексному розв'язанню проблеми розвитку шахтного фонду шляхом його відтворення на сучасній технічній і технологічній основі та подальшого роздержавлення. До 2010 року обсяг видобутку вугілля передбачалось збільшити до 90,9 млн. тонн на рік, а виробничих потужностей – до 105,8 млн. тонн на рік. Для цього мали  бути введені в експлуатацію виробничі потужності обсягом 17 млн. тонн за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вугледобувних підприємств. Це дало б змогу задовольнити потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку, а обсяг експорту енергетичного вугілля поступово зменшити до 5 млн. тонн.

На другому  етапі (2011–2015 роки) передбачалось збільшити обсяг вуглевидобутку до 96,5 млн. тонн, а виробничих потужностей – до 112,2 млн. тонн на рік. Для цього необхідно ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 8,8 млн. тонн за рахунок завершення будівництва трьох нових шахт, які були закладені до 2001 року, та продовження реконструкції діючих вугледобувних підприємств. З метою підтримання позитивної динаміки розвитку виробничих потужностей необхідно з 2011 року здійснити закладення чотирьох нових шахт.

На третьому етапі (2016–2030 роки) із урахуванням позитивної динаміки попереднього десятиріччя  як в економіці держави в цілому, так і у вугільній промисловості  зокрема обсяг видобутку вугілля  повинен бути збільшений у 2030 році до 112 млн. тонн на рік.

У травні 2008 року прийнято «Концепцію реформування вугільної галузі».

Мета  Концепції – забезпечення прискореного розвитку вугільної промисловості  та досягнення показників роботи, передбачених Енергетичною стратегією України на період до 2030 року (145а-2006-р), шляхом ринкового  реформування підприємств і системного усунення кризових чинників.

По суті, ця Концепція опрацьовує механізм реструктуризації вугільної галузі, в основі якого  є приватизація всіх вугледобувних  підприємств шляхом укомплектування  їх у 22 лоти. Разом із тим, Концепція  передбачає широкий спектр заходів  законодавчого, технічного й фінансового  забезпечення реструктуризаційних  процесів.

Удосконалення законодавчої бази включає розроблення  законодавчих актів, спрямованих на створення умов для адаптації  підприємств галузі до ринкового  середовища та сприяння її розвитку. У  першу чергу розробляються акти, спрямовані на підвищення престижності шахтарської праці, відновлення  та зростання людського потенціалу галузі, розв'язання інших проблем, що сприятиме забезпеченню належного  рівня техніки безпеки та охорони  праці на вугільних шахтах, підвищенню рівня оплати праці шахтарів, соціальному  захисту працівників галузі та членів їх сімей.

Пріоритетом є створення законодавчої бази для  прискорення процесів приватизації у вугільній галузі з урахуванням  її особливостей. У відповідних законопроектах повинні бути враховані специфіка  розвитку та структурного реформування вугільної промисловості, порядок  приватизації підприємств галузі, механізм залучення недержавних інвестицій, визначення соціально орієнтованих зобов'язань стратегічних інвесторів, забезпечення надійного, безпечного для  працівників та навколишнього середовища функціонування приватизованих шахт тощо.

Визначальним  напрямом є законодавче врегулювання процедури фінансової санації та вдосконалення механізму державного субсидування вугледобувних підприємств  державного сектора з урахуванням  норм і вимог СОТ та ЄС. Відповідні законопроекти спрямовуються на створення економічних умов для рівноправної ринкової конкуренції вугледобувних підприємств, які за об'єктивними природними й виробничими показниками мають різний рівень рентабельності; забезпечення ефективної реструктуризації вугільної промисловості, прискорення її науково-технічного розвитку; розв'язання ряду соціальних та екологічних проблем, зумовлених збитковістю шахт.

Удосконалення законодавчої бази передбачає також  розроблення актів, які визначають основні засади функціонування ринку  вугілля, зокрема регулюють питання  щодо вдосконалення відповідного механізму, та суміжних ринків (електроенергії, гірничого  обладнання тощо); умови продажу  вугільної продукції на біржових торгах, правила й специфіку укладення  відповідних біржових контрактів; методи визначення базової ціни вугільної  продукції на оптовому ринку вугілля  або стартової ціни торгів; впровадження механізму гарантування найкращої  ціни, за якого виробники вугільної  продукції зможуть максимально  відшкодувати свої виробничі витрати  та будуть зацікавлені в продажу  продукції на внутрішньому ринку  вугілля.

Реформування  відносин власності. Заходи, що здійснюються у сфері відносин власності, спрямовуються  на системну приватизацію підприємств  галузі. Основним методом приватизації вугільних підприємств і продажу  пакетів акцій є відкритий  аукціонний продаж.

Підготовка  до приватизації включає інвентаризацію всіх об'єктів державного сектора  вугільної галузі, резервних ділянок  вугільних родовищ для будівництва  нових шахт і підприємств виробничої інфраструктури; складення відповідних  реєстрів і паспортів на кожний приватизаційний  об'єкт із визначенням його основних характеристик (виробничий стан, обсяг  запасів вугілля, чисельність персоналу, виробнича та соціальна інфраструктура, фінансове становище, потреба в  інвестиціях тощо); групування інвестиційних  об'єктів у приватизаційні лоти із забезпеченням їх максимальної інвестиційної  привабливості; розроблення та застосування в разі необхідності схеми фінансової санації підприємств з метою підвищення їхньої інвестиційної привабливості.

Під приватизаційним  лотом розуміється група об'єктів, яка пропонується для продажу. Одним  лотом на відкритому аукціоні для  продажу можуть виставлятися цілісні  майнові комплекси державних  вугледобувних підприємств; шахти, які відпрацювали промислові запаси вугілля й повинні бути підготовлені до закриття; шахти, що закриваються; шахти  зі значними запасами вугілля, які тимчасово  припинили виробничу діяльність; резервні ділянки для будівництва  шахт; шахти-новобудови.