Місцеві фінанси

коштів  служби зайнятості, одержаних від надання платних послуг підприємствам та організаціям і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості. Нормативну базу регулювання питань формування та використання коштів фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі становлять, зокрема, Указ Президента України від 27 березня 1998 р. № 222/89 «Про заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», Постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1211 «Про затвердження Положення про порядок формування і використання коштів підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», від 5 березня 1998 р. № 1597 «Про затвердження Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі» тощо. Відповідно до зазначених нормативно-правових актів розпорядженням голови Київської облдержадміністрації від 22 лютого 1999 р. № 91 «Про утворення Київського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», розпорядженням Київської облдержадміністрації від 27 квітня 2000 р. № 214 було прийнято Положення про порядок формування і використання коштів Київського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі. Цей Фонд створено з метою підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, забезпечення його доступності для всіх категорій громадян у сільській місцевості. Засновником Фонду, який є спеціалізованою кредитно-фінансовою господарською організацією, стала облдержадміністрація. Серед основних завдань Фонду - формування та використання коштів обласного Фонду за рахунок:

коштів  державного бюджету України, виділених для надання пільгових довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам;

частини державних капітальних вкладень, що виділяються на розвиток соціальної сфери села;

за рішеннями відповідних органів місцевого самоврядування: частини справлених місцевих податків і зборів; частини сум, що нараховуються контролюючими органами за відповідні правопорушення, штрафів та інших санкцій, що надходять до місцевих бюджетів; надходжень від підвищення ставок акцизного збору на продаж спирту етилового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

відрахувань від митних зборів і платежів; частини амортизаційних відрахувань підприємств та організацій;

частини коштів, одержаних від приватизації та продажу об'єктів незавершеного будівництва;

частини відрахувань від продажу добутої та переробленої нафти, газу та продуктів їх переробки, а також енергоносіїв;

прибутків від комерційної та підприємницької діяльності обласного Фонду і його підприємств;

благодійних внесків підприємств, організацій, установ, громадських об'єднань і громадян;

власних коштів забудовників (як фізичних, так і юридичних осіб). 

 До територіальних дорожніх фондів із Державного дорожнього фонду України також виділяються кошти на дотацію для покриття дефіциту коштів на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту й утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення.

  Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються республіканський та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища, що передбачено Законом «Про охорону навколишнього природного середовища».

  Частина відрахувань з місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, розмір яких визначається Верховною Радою України, надходить до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища. Кошти місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись виключно на цільове фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.

  Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303 з подальшими змінами та доповненнями. На виконання зазначеної постанови Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державна податкова адміністрація України прийняли спільний Наказ від 19 липня 1999 р. № 162/379, яким затвердили Інструкцію про порядок обчислення та сплати збору за забрудння навколишнього природного середовища. Інструкція визначає єдиний на території України порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також відповідальність платників за достовірність даних про обсяги викидів у атмосферне повітря забруднюючих речовин, скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти, розміщення відходів та за правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати збору. Сплата означеного збору не звільняє його платників від сплати будь-яких обов'язкових платежів, якщо інше не встановлене законодавчими актами України та міжнародними угодами.

  За  цією Інструкцією обчислюються суми збору, який справляється за:

викиди  в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти (установлення та стягнення плати, яка справляється за скиди промислових та інших стічних вод у системи каналізації, регулюється нормативно-правовими актами Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України); Платники перераховують суми збору одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в територіальних органах Державного казначейства, які здійснюють розподіл цих коштів у відповідному співвідношенні.

  Що  стосується положень про місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища, то вони затверджуються місцевими радами. Платежі до цих фондів стягуються з підприємств, незалежно від форм власності та відомчої належності. Зазначені платежі мають вилучатися з прибутку підприємств-за-бруднювачів у кратному розмірі відносно фіксованих платежів з лімітами викидів (скидів), що роблять економічно невигідним перевищення дозволених обсягів викидів (скидів), а вже після їх вилучення вони акумулюються в місцевих фондах охорони навколишнього природного середовища. Концентрація платежів у відповідних фондах дозволяє підвищити соціально-економічну ефективність інвестицій в охорону довкілля від забруднення. Ці кошти можуть використовуватись для фінансування будь-яких заходів, що мають економічне забарвлення, зокрема, на проведення науково-технічних конференцій і семінарів, організацію виставок, реклами, фестивалів, видання поліграфічної продукції з економічної тематики, поліпшення умов роботи та побуту фахівців екологічного профілю тощо. Стосовно таких напрямів використання цільових коштів Костицький В. зазначає, що вони не мають ніякого безпосереднього відношення до фінансування заходів, пов'язаних з ліквідацією і нейтралізацією наслідків забруднення, але передбачаються положеннями про ці фонди, що затверджуються місцевими радами.

  Недоліками  спрямування коштів цих фондів є також те, що ніде не регламентується процедура прийняття рішень про надання коштів на здійснення природоохоронних заходів, порядок оформлення таких рішень, а також не вимагається звітності про використання цільових коштів, одержаних певними особами. Подібні прогалини в законодавстві в сукупності з іншими численними недоліками вітчизняних нормативно-правових актів сприяють «процвітанню» безконтрольності при розподілі та використанні коштів позабюджетних фондів.

  Безперечно, що надходження зборів за забруднення довкілля є одним із джерел формування фондів охорони навколишнього природного середовища, а цільове використання коштів цих фондів досить часто не дотримується. Зважаючи на це, деякі вчені, зокрема С.В.Кузнєцова, виходячи з умов ефективності правового забезпечення діяльності зазначених фондів та аналізу зарубіжного законодавства, обґрунтовує недоцільність їх консолідації в межах бюджетів, оскільки це призводить до скорочення обсягів надходжень, втрати цільової спрямованості коштів цих фондів. Для зміни негативної ситуації, на думку вченої, назрілою є необхідність питання прийняття законів про екологічний фонд, про податок на природні ресурси, які б врегулювали питання забезпечення формування та використання зборів за забруднення навколишнього природного середовища та інших джерел.

  Законом від 19 жовтня 2000 р. «Про державну підтримку малого підприємництва» передбачене створення фондів підтримки підприємництва - фонди коштів, які утворюються з метою фінансового забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва. Відповідно до ст. 13 Закону на загальнодержавному рівні функціонує Український фонд підтримки підприємництва, порядок створення та функціонування якого визначається Кабінетом Міністрів України. На регіональному рівні створюються регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва. Регіональні та місцеві фонди є юридичними особами, засновниками яких можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Український фонд підтримки підприємництва, юридичні та фізичні особи. Фонди підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів. Зазначені фонди є неприбутковими організаціями.

  Фінансова підтримка малого підприємництва здійснюється зазначеними фондами за передбаченими відповідними програмами напрямами через уповноважені банки, які визначаються за результатами тендеру. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Висновки.

 Сьогодні  питання децентралізації бюджетної системи України виходить на перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади: децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна децентралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими потребами і уподобаннями.

 Але  законодавчо закріплено права  кожного адміністративно-територіального утворення на економічну самостійність неможлива без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права його складання, затвердження і виконання без вручення ззовні. А це означає, що кожен орган влади повинен володіти своїм фінансовим джерелом, достатнім для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійною в управлінні податками та іншими обов'язковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.

 Місцевий  бюджет, як основній фінансовій  базі органів місцевого самоврядування, належить особливе місце в  бюджетній системі нашій державі.  Важлива роль відноситься місцевим  бюджетам і у соціально-економічному  розвитку території, адже саме  з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров'я населення, засобів масової інформації, також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення.

Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі  складання і розгляду проектів місцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником  бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям і виконавчим органам відповідних рад.

 На  жаль, в цій ланці бюджетної  системи зберігаються безнадійно  застарілий механізм централізованого  регулювання вищестоящими органами доходів місцевих бюджетів. Це позбавляє місцеві органи влади фінансової самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих органів влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території районів, міст, селищ і сіл.

 Таким  чином, сьогодні з особливою  гостротою постає проблема вироблення  дієвого механізму, який би  визначив нові принципи формування  місцевих бюджетів, чітке розмежування  функцій і повноважень усіх рівнів влади, а звідси — видатків кожного виду бюджету, і що саме головне — доходів між різними ланками бюджетної системи. При цьому питання бюджетної політики, оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно взаємопов'язані, і ні один із цих елементів не може бути реформованим без врахуванням двох інших.