Місцеві фінанси

 Призначення  бюджетної класифікації - забезпечити  зіставлення показників бюджетів  усіх рівнів, тобто державного  бюджету і місцевих бюджетів  України. Вона використовується  на всіх стадіях бюджетного  процесу, а також при складанні зведених (консолідованих) бюджетів. Організаційне та правове призначення бюджетної класифікації полягає в тому, що вона:

• створює умови для порівняння показників державного бюджету та місцевих бюджетів;
• полегшує розгляд бюджетів та їх економічний аналіз;
• спрощує процедуру контролю за виконанням бюджетів, своєчасністю та повнотою акумуляції коштів, використанням їх за цільовим призначенням;
• забезпечує можливість синтетичного й аналітичного обліку доходів і видатків у бюджетних установах та організціях;
• дозволяє порівнювати асигнування з видатками, що допомагає дотримуватися фінансової дисципліни, економно витрачати кошти, здійснювати контроль за виконанням програм соціально-економічного розвитку держави;
• віддзеркалює правову основу організації складання бюджетів;
• здійснює юридичне закріплення устрою та компетенції органів влади всіх рівнів;
• поєднує в собі та висвітлює законодавчі акти і правила, що регламентують бюджетний процес у державі.

 Доходи  бюджету поділяються на групи  (податкові та неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти, державні цільові фонди). Групи доходів поділяються на підгрупи (залежно від видів платежів), підгрупи — на статті (залежно від видів доходних джерел), які інколи можуть поділятися на під статті.

 Групи  доходів складаються зі статей  доходів, що об'єднують конкретні  види доходів за джерелами  та способами їх отримання.  Код класифікації доходів має  вісім знаків: перша цифра відповідає  групі доходів; друга цифра  - номер підгрупи бюджетної класифікації; третя та четверта - відповідають розділу класифікації; п'ята та шоста цифри означають параграф конкретного розділу, який визначає різновид надходження; сьома та восьма цифри призначені для кодування виду бюджету для розподілу платежу.

 Отже, можна стверджувати, що є досить багато підстав для класифікації доходів місцевих бюджетів, проте не будь-яка класифікація може відповідати реаліям сьогодення. Головним критерієм сприйняття чи, навпаки, неприйняття класифікації є її практична користь, що проявляється в правотворчій діяльності та в процесі формування доходної бази місцевих бюджетів.

 Бюджетний  Кодекс України визначає перелік  доходів, які можуть зараховуватися  до місцевих бюджетів. Причому  цей перелік не є вичерпним.

 Стаття 64 Бюджетного Кодексу України визначає склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Тобто йдеться суто про закріплені доходи. Отже, до цих доходів належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

  1) податок з доходів фізичних  осіб (з урахуванням положень  ст. 65 Бюджетного Кодексу України,  а саме:

 до  доходів бюджетів міст Києва  і Севастополя зараховується  100% загального обсягу податку  з доходів фізичних осіб, що  сплачується (перераховується), згідно з Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», на території цих міст;

  до  доходів бюджетів міст республіканського  (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується  75% від загального обсягу податку  з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з зазначеним Законом на території цих міст;

 до  доходів бюджетів міст районного  значення, сіл, селищ чи їх об'єднань  зараховується 25% від загального  обсягу податку з доходів фізичних  осіб, що сплачується (перераховується) згідно з цим самим Законом на відповідній території;

 державне  мито в частині, що належить  відповідним бюджетам;

2) плата  за ліцензії на провадження  певних видів господарської діяльності  та сертифікати, що видаються  виконавчими органами відповідних рад;

3) плата  за державну реєстрацію суб'єктів  підприємницької діяльності, що  справляється виконавчими органами  відповідних рад;

4) плата  за торговий патент на здійснення  деяких видів підприємницької  діяльності (за винятком плати  за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) надходження  адміністративних штрафів, що  накладаються виконавчими органами  відповідних рад або утвореними  ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

6) єдиний  податок для суб'єктів малого  підприємництва у частині, що  належить відповідним бюджетам.

 Для  забезпечення реалізації спільних  соціально-економічних і культурних  програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

  1) 50% податку з доходів фізичних  осіб, що сплачується (перераховується), згідно з Законом України «Про  податок з доходів фізичних  осіб», на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

2) 15% плати  за землю, що сплачується на  території сіл, селищ, міст  районного значення та їх об'єднань;

3) плати  за ліцензії на провадження  певних видів господарської діяльності  та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

4) плати  за державну реєстрацію суб'єктів  підприємницької діяльності, що  сплачується (перераховується), згідно  з Законом України «Про податок  з доходів фізичних осіб», районними  державними адміністраціями;

5) надходження  адміністративних штрафів, що  накладаються районними державними  адміністраціями або утвореними  ними в установленому порядку  адміністративними комісіями.

 Склад  доходів та видатків бюджетів  районів у містах (у разі їх  створення) визначається міською радою відповідно до повноважень, переданих районним у містах радам.

 Перелік  доходів місцевих бюджетів, що  не враховуються при визначенні  обсягу міжбюджетних трансфертів  (йдеться про власні доходи), містися  в ст. 69 Бюджетного Кодексу України  . До зазначених доходів належать:

1. місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
2. 100% плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75% плати за землю - для бюджетів міст республіканського АРК та міст обласного значення; 60% плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
3. податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
4. надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
5. податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого                  самоврядування;
6. надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
7. плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
8. кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;
9. фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
10. плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;
11. надходження від місцевих грошово-речових лотерей;
12. плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених ст. 17 Бюджетного Кодексу України;
13. гранти та дарунки у вартісному обрахунку;
14. власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;
15. податок на прибуток підприємств комунальної власності;
16. платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;
17. інші надходження, передбачені законом.

 Доходи  місцевих бюджетів можуть бути  передані бюджетам інших рівнів (як правило, нижчих) за нормативами, які визначаються відповідними нормативно-правовими актами органів місцевого  самоврядування.  Втім,   можливі випадки  передачі частини коштів з місцевих бюджетів до державного бюджету,   обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва і  Так, якщо прогнозні показники доходів зазначених бюджеті, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету, коли цей обсяг обрахований із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючи коефіцієнтів, то для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягають передачі до державного бюджету України. Коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого за формулою обсягу передачі коштів, що підлягають передачі до держбюджету, і визначається в межах від 0,6 до 1,0.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  2.2.2. Розмежування податкових  і неподаткових  місцевих бюджетів.

  Доходи можуть бути визнані такими, що надійшли до бюджету, лише після їх зарахування до відповідного фонду бюджету. Податкові доходи вважаються сплаченими доходами з моменту, який визначений у податковому законодавстві України; неподаткові доходи вважаються сплаченими з моменту списання коштів з рахунку платника в кредитній установі (як правило, це банк).

 Неподаткові  бюджетні доходи є відмінними  від податкових доходів, зокрема,  за методом мобілізації, який  може бути обов'язковим (наприклад,  при сплаті державного мита) чи  добровільним (гранти, пожертви, дарунки  тощо).

 Аналіз  правового режиму доходів місцевих бюджетів, тобто порядку правового регулювання цих доходів, свідчить про те, що більшість із них є обов'язковими платежами. Дійсно, переважно за рахунок податків формуються бюджети і здійснюються бюджетні видатки. Проте поруч із податками є збори та різного роду плати (обов'язкові платежі). У зв'язку з цим не варто ототожнювати податки та інші обов'язкові платежі, слід проводити чітку межу між неподатковими доходами обов'язкового характеру і неподатковими доходами добровільного характеру. Неподаткові доходи обов'язкового характеру не повинні передбачатися в ст. 14 Закону «Про систему оподаткування». Такий підхід обґрунтовується тим, що у разі несвоєчасної сплати чи невнесення до відповідного фонду законодавчо визначених обов'язкових платежів виникає податкова заборгованість і в такому випадку допускається їх стягнення у примусовому порядку. Що стосується добровільних платежів, то подібний порядок їх стягнення не допускається.

 Проблеми  у розмежуванні податкових і  неподаткових доходів яскраво виявляються на практиці. Відомо, що податки в Україні встановлюються виключно законом, їх вичерпний перелік міститься в Законі «Про систему оподаткування». Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. На жаль, чинним законодавством України не врегульовано процедурні питання встановлення неподаткових платежів. Ніде не передбачено, що обов'язкові платежі неподаткового характеру мають визначатися лише законом.

 Отже, є достатньо підстав стверджувати, що неподаткові доходи місцевих бюджетів поділяються на неподаткові обов'язкові та неподаткові добровільні платежі. На думку Н.Ю.Пришви, до основних ознак,  що дозволяють відмежувати неподаткові обов'язкові платежі від податків, належать:

- виникнення  обов'язку сплати неподаткового  обов'язкового платежу ґрунтується  на непритаманній податковому  платежу свободі вибору;

- неподатковий  обов'язковий платіж пов'язаний  із відшкодуванням особливих  витрат публічної влади, однак  він не є прямим еквівалентом плати за послугу; підстави сплати неподаткового обов'язкового платежу закріплені в законі, що є відмінним від податкового (хоча винятком із цього можуть бути, зокрема, державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, оскільки вони віднесені до переліку загальнодержавних податків і зборів у ст. 14 Закону «Про систему оподаткування»;

наслідком несплати неподаткового обов'язкового платежу є не примусове вилучення  відповідних коштів, а відмова  у реєстрації, видачі ліцензії чи іншого дозволу, у наданні певних прав чи привілеїв, виконанні юридично значущих дій на користь платника. Враховуючи те, що бюджет є економічною і водночас юридичною категорією, неподаткові доходи місцевих бюджетів можна розглядати як економічну і як правову категорію. З економічної точки зору, неподаткові доходи місцевих бюджетів - це надходження від користування майном, що знаходиться у комунальній власності відповідної територіальної громади, платежів, штрафного та еквівалентного (відплатного) характеру, а також кошти, залучені на  добровільних засадах, - що є безповоротними чи підлягають поверненню у майбутньому, а також інші платежі, що мають ознаки неподаткових платежів і не залежать від доходів (прибутків) їх платників. Неподаткові доходи місцевих бюджетів як правова категорія - це врегульовані нормами права суспільні відносини з приводу обов'язкових і добровільних платежів до місцевих бюджетів, що сплачують фізичні та юридичні особи, не залежать від їх доходів (прибутків), мають здебільшого цільовий, компенсаційний або відплатний характер.