Місцеві фінанси

 Категорію  "видатки місцевих бюджетів" можна розглядати в кількох  аспектах. зокрема: матеріальну,  економічну, юридичну.

 Розуміння  "видатків" у матеріальному аспекті зводиться до фінансових ресурсів, грошових коштів, що мають певні, наперед визначенні джерела надходження та призначення у використанні. Останнє, зокрема, полягає у спрямованні їх на фінансове забезпечення завдань та функцій місцевого самоврядування.

  Економічний зміст  видатків місцевих бюджетів проявляються у відповідних суспільних відносинах, що ними опосередковуються, тобто на підставі яких відбувається процес використання коштів місцевих бюджетів за різними напрямками. Різноманітність бюджетних видатків зумовлюється багатьма чинниками, зокрема: адміністративно-територіальним устроєм держави, рівнем економічного розвитку територіальної громади, рівнем розвитку місцевого самоврядування в країні, функціями місцевого самоврядування, методами бюджетного регулювання тощо. У зв'язку з цим кожен вид бюджетних видатків має якісну та кількісну характеристики. Якісна характеристика відображує економічну природу явища та дозволяє встановити призначення бюджетних видатків, а кількісна - їх розмір.

  Юридичний аспект бюджетних видатків полягає у змісті видаткових бюджетних правовідносин, що є частиною публічної фінансової діяльності. Використання бюджетних коштів, в тому числі й фінансування видатків, є складовою такої фінансової діяльності муніципальних утворень і логічним продовженням процесів мобілізації (залучення), розподілу та перерозподілу фінансованих ресурсів місцевих бюджетів (бюджетних коштів).

 Відповідно  до норм Бюджетного Кодексу  України видатки місцевих бюджетів  включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією програм. перелік яких визначено спеціальними статтями Бюджетного Кодексу. Маючи загальні засади регулювання, за напрямами видатки місцевих бюджетів диференціюються залежно від типу місцевого бюджету.

 Видатки  бюджетів законодавчо класифікуються  за кількома ознаками:

1) функціями,  з виконанням яких пов'язані  видатки (функціональна класифікація видатків);

2) економічною  характеристикою операцій, при проведенні  яких здійснюється ці видатки  (економічна класифікація видатків);

3) ознакою  головного розпорядника бюджетних  коштів (відома класифікація видатків);

4) за  бюджетними програмами (програмна класифікація видатків);

 Функціональна  класифікація видатків дає змогу  відстежувати й аналізувати динаміку зміни бюджетних видатків різного функціонального призначення, а також прогнозувати напрями та розміри подальших видатків. Вона має такі види деталізації:

1) розділи, в яких визначається видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

 За  економічною класифікацією деталізується  використання коштів за їх  предметними ознаками; такий розподіл  дає можливість виділяти захищені  статті бюджетів та забезпечує  єдиний підхід до всіх отримувачів  у позиції виконання бюджету.  У цій кваліфікації видатки бюджетів поділяються на: поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення.

  Поточні видатки здебільшого забезпечують фінансування поточної   діяльності бюджетних установ та організацій та включають

• видатки на товари і послуги (оплата праці державних службовців, придбання предметів постачання і матеріалів, видатки на відрядження, оплату послуг з утримання приміщень і обслуговування установ та організацій, оплату досліджень і розробки тощо);
• виплату процентів;
• субсидії та поточні трансферентні виплати.

 Капітальні видатки спрямованні на придбання, створення, ремонт капітальних активів та включають:

• придбання основного капіталу;
• капітальне будівництво;
• капітальний ремонт;
• створення державних запасів і резерв;
• придбання землі та нематеріальних активів;
• капітальні трансферти.

 Видатки  кредитування без погашення відображають публічні кредитні відносини між суб'єктами фінансової діяльності та включають:

• надання внутрішніх кредитів з вирахуванням погашення;
• повернення внутрішніх кредитів;
• надання зовнішніх кредитів з вирахуванням погашення;
• погашення боргу.

 Відомча  класифікація видатків бюджету  визначає перелік головних розпорядників  бюджетних коштів. На її основі  Державне казначейство України  та місцеві фінансові органи  ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Її завданням є оптимізація кількості головних розпорядників бюджетних коштів та поліпшення бюджетного планування.

 Програмна  класифікація видатків бюджету  застосовується при формуванні  бюджету за програмно-цільовим методом на підставі бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів.

 У  складі місцевих бюджетів законодавчо  передбачається можливість існування  бюджетного розвитку, що може містити лише окремі напрями видатків (ч. 2 ст. 71 Бюджетного Кодексу України), як і лише чітко визначенні доходні надходження. Так, до витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів можуть належить витрати:

• погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування (крім боргу, що утворюється за умовами, визначеною статтею 73 Бюджетного Кодексу України);
• капітальні вкладання;
• внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

 Розподіл  коштів місцевих бюджетів здійснюються двома основними методами: фінансуванням та кредитуванням. Фінансування - це безповоротній, безвідплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів з відповідного місцевого бюджету (фонду коштів). Кредитування - це надання коштів на певний строк на засадах сплатності та поворотності. а також відповідальності цільовому призначенню.

 Після  затвердження місцевих бюджетів  представницькими органами місцевого  самоврядування починається їх  виконання, що видатковою частиною проводиться на засадах кошторисно-бюджетного фінансування. Тому закономірно, що поняття бюджетних видатків є значно ширшим за процеси включення до відповідних бюджетів видатків на утримання конкретних галузей установ і відпуску їм коштів - бюджетного фінансування; до інституту видатків слід відносити й цільове, доцільне й ефективне використання коштів розпорядниками бюджетних коштів. Виконання місцевих бюджетів за видатками передбачає наявність бюджетних відносин за участі розпорядників бюджетних коштів - бюджетних установ в особі їх керівників, уповноважених на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних забов'язань та здійснення видатків з бюджету, - та посередництвом Державного казначейства України.

 Казначейське  обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України за функціями:

• проведення операцій з коштами державного бюджету;
• розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
• контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті забов'язань та проведенні платежів;
• бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

 Місцевий  бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням. після введення в дію закону про державний бюджет України органами державної влади та їх посадовими особами забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язень місцевих бюджетів, які не забезпеченні бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів для виконання цих забов'язань.

 Виконання  місцевих бюджетів за видатками  проводиться у такому порядку:

1. встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
2. затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
3. взяття бюджетних забов'язань;
4. отримання товарів, робіт та послуг;
5. здійснення платежів;
6. використання товарів. робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3. Місцеві податки  і збори.

 Місцеві  податки і збори - це природна  складова доходів місцевих бюджетів. На загальному рівні їх види  та правовий режим, поряд із  загальнодержавними податками і  зборами, визначаються Законом  України «Про систему оподаткування»  від 25 червня 1991 року. Але якщо останні - загальнодержавні, можуть формувати доходну частину бюджету у вигляді вже готових податкових надходжень (відрахувань), то місцеві податки і збори є результатом історичного розподілу об'єктів оподаткування між рівнями публічної влади. Первинно склалося, що «місцеві інтереси набагато краще можуть бути оцінені на місцях, ніж центральною владою, яка задовольняє останні за вищу ціну, ніж при забезпеченні їх місцевою владою». Тому природа місцевого оподаткування полягає насамперед у самостійному встановленні муніципальними органами власних податків та зборів (у межах визначених законом повноважень) та в наступному спрямуванні даних податкових надходжень виключно до місцевих бюджетів.

 У  системі оподаткування місцеві податки і збори необхідно відрізняти від інших податкових надходжень до місцевих бюджетів. З таких поглядів, усі доходи податкової природи прийнято поділяти на закріплені, власні та регулюючі. І якщо місцеві податки та збори складають зміст лише власних податкових надходжень місцевих бюджетів, то всі можливі надходження та відрахування до них від загальнодержавних податків і зборів складають регулюючі та закріплені податкові доходи. Закріпленими податкові надходження до місцевих бюджетів стають у випадку їх закріплення спеціальним законодавством повністю або частково за певним бюджетом, як правило, на безстроковій основі (за місцевими бюджетами закріплюються, зокрема, надходження від загальнодержавного податку з доходів фізичних осіб, надходження від єдиного податку). Регулюючими є податкові доходи у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, розмір яких визначається щорічно в акті про бюджет (наприклад, відрахування від непрямих податків: ПДВ, акцизного збору; відрахування від загальнодержавного податку на прибуток підприємств тощо).

 Основним  класифікуючи критерієм вказаного  поділу необхідно вважати спосіб та джерело доходних податкових надходжень бюджету, тоді як загальнодержавні та місцеві податки законодавчо відрізняються за компетенцією органа, який вводить дію податкового платежу на відповідній території. Так, введення загальнодержавних податків здійснюється одночасно на території всієї держави шляхом прийняття закону України про відповідний платіж. Місцеві податки вводяться в дію на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Обов'язковість їх такого справляння, відповідно, поширюється лише на територію села, селища чи міста, залежно від рівня органу місцевого самоврядування, що запроваджує такий платіж.

 Податки  та збори, зазвичай, - це основне джерело доходної частини бюджету,  що відповідно не мають цільового характеру та стягується на засадах виконання громадянами основного обов'язку, що встановлюється на конституційному рівні (ст. 67 Конституції України). Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» під податком та збором (обов'язковим платежем) розуміється обов'язків внесок до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду, що здійснюється платниками у порядку та на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Таким чином, вітчизняне законодавство не розмежовує податки та збори. Однак змістовно дані поняття не є тотожними. Як правило, відмінності між ними у світовій практиці набувають істотного значення та закріплюються на законодавчому рівні. Так, наприклад, Податковий кодекс Російської Федерації визначає окремо податок як: обов'язковий, індивідуально безвідплатний платіж, що стягується з організацій та фізичних осіб у формі відчуження грошових коштів, що належать їм на праві власності, господарського відання або оперативного управління, в цілях фінансового забезпечення діяльності держави та/або муніципальних утворень; та збір: обов'язків внесок, що стягується з організацій та фізичних осіб, сплата якого є однією з умов вчинення у відношенні платників зборів державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та посадовими особами юридично значимих дій, включаючи надання певних прав або видачу дозволів (ліцензій). Як бачимо, основна відмінність між вказаними поняттями полягає в ознаках відплатності збору як обов'язкового платежу. До того ж, термінологічне поняття збору нерідко застосовується для позначення внесків до спеціалізованих державних фондів різних галузей забезпечення життєдіяльності суспільства, а відтак, може набувати цільового характеру та, подекуди, втрачати ознаки податкового надходження як такого.