Кон’юнктура світового ринку лізингових послуг

    Ця  операція справила сильний вплив  не тільки на розвиток зв'язку. Цікавлячись прибутком від надання специфічних для того часу фінансових послуг, виробники нової техніки були також зацікавлені в захисті технології, складового предмету їх власності, втіленої в нових машинах. Тому багато хто високо оцінив оренду устаткування, що дозволяє їм, на відміну від простого продажу, захистити своє монопольне право на використання "ноу-хау". 

    Аналогічно "Bell" компанія "Hughes", яка виготовляла інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований 11-ти гранний бур тільки на умовах оренди. Компанія "U. S. Shoe Machenery ", яка виробляла устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що пов'язували клієнтів виключно з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і вимагало від виробників виставити устаткування на вільний продаж.

    Під час другої світової війни уряд США  активно використовував так звані контракти з фіксованою рентабельністю (cost-plus contracts). Це забезпечувало ще один важливий стимул для розвитку орендного бізнесу, тому що в більшості контрактів урядовим підрядчикам дозволялось встановлювати певний рівень прибутковості стосовно витрат. 

    Ці  підрядчики розуміли, що велика частина  їх товарів або послуг необхідна  уряду, лише поки йде війна, і що, цілком ймовірно, що ці контракти не будуть відновлені після її закінчення. Таким чином, промисловці стикалися з ризиком не встигнути відновити свої витрати на обладнання, придбане для виконання конкретного урядового проекту.  Крім того, спеціалізовані верстати і машини взагалі могли мати дуже обмежену ринкову вартість у мирний час. 

    Урядові підрядчики усвідомили, що оренда промислового устаткування на термін, обмежений договором підряду (на противагу покупці), мінімізує ризик. В тих випадках, коли були потрібні великі спеціалізовані машини й інструменти, сам уряд повинен виступати перед підрядчиками в ролі орендодавця.

    В цей же час став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний з транспортними засобами. У 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте "законним батьком" автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Френк - торговий агент з Чікаго, який на початку 40-х років першим запропонував довгострокову оренду автомобілів. В Росії ж з поняттям "лізинг" познайомилися під час другої світової війни, коли в 1941 - 1945 роках за умов lend-lease здійснювалися постачання американської техніки.

    Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років XX століття. В оренду стали масово здаватись засоби виробництва: технологічне устаткування, машини і механізми, судна, літаки і т.д. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання.

    "Перше акціонерне товариство, для якого лізингові операції стали основним видом діяльності було створено в 1952 році в Сан-Франциско, це відома американська компанія "United States Leasing Corporation", яку заснував Генрі Шонфельд. 

    Спочатку  він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізинговий бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті на світ з'явилась "United States Leasing Corporation". Лізингові операції досить швидко перетнули межі США і з'явилось таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття, як "міжнародний лізинг".  У 1959 році компанія заснувала свою філію в Канаді і почала планувати створення філії в Англії. 

    В цьому ж році виконавчий директор англійської торгової кредитної компанії  «Mercantile Сredit Company» відвідав США. Тут він зустрівся з представниками «US Leasing Corporation». Цю зустріч можна назвати вирішальною в історії розвитку лізингу в Європі, адже 8 червня 1960 була створена торгова лізингова компанія для використання лізингу  в Англії «Mercantile Leasing Company», в якій 80% акцій належали «Mercantile Сredit Company» і 20% - «United States Leasing Corporation».

    Безперечні і дуже швидкі успіхи компанії привернули до себе увагу інших англійських фінансових компаній. І вже в першій половині 60-х рр. більшість з них брало участь в операціях лізингу. Поступово до цих операцій стали приєднуватись банки. У 1961  році загальний оборот лізингових фірм в Англії склав 280 млн. доларів.

    Комерційні  банки США почали брати участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розширенню лізингового бізнесу сприяло прийняте в 1971 році рішення Ради керуючих Федеральної резервної системи, що дозволило банкам засновувати дочірні фірми для здачі в оренду обладнання, а потім і нерухомості.

    1982 рік став знаменним для лізингу  авіаційної техніки. В цей рік корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок нової фінансової політики за допомогою лізингу завоювати ринок для літака ДС-9-80 в конкуренції з Боїнгом-727. Запропонована Дугласом концепція була названа "fly-before-buy" ("літати, перш ніж купувати").

    У країнах континентальної Європи лізингові компанії стали створюватися в першій половині 60-х рр. XX ст. На відміну від США і Великобританії тут правове середовище для розвитку лізингу було менш сприятливим ​​через особливості західноєвропейської системи права. 

    Ці  особливості докладно проаналізовані проф. М. Джованьолі у фундаментальному дослідженні "Лізинг в Європі – розвиток і юридична природа". На його думку, вся складність перенесення лізингу на європейське підгрунття полягала в тому, що в його основі покладена ідея поділу права власності і права володіння, яка була непритаманною романо-германській правовій системі. Проф. Джованьолі посилається на приклад іншого типового інституту англо-американського права - довірчу власність (trust), яка не отримала широкого визнання в Європі.

    У Франції перша лізингова компанія була створена за ініціативи «Bangue de l`Indochine» і називалася «Sepafites». Вона займалася лізингом промислового устаткування і перша угода була підписана 22 лютого 1961 року.  У 1962 році «Sepafites» було  перейменовано у «Locafrance». До 1965 року у Франції вже діяло 28 лізингових компаній і ними було укладено лізингових угод на загальну суму 60 млн. доларів.

    У Німеччині перша лізингова компанія була створена в 1962 році: «LocalLease Mietfinanzierung GmbH» - в Дюссельдорфі.  У 1968 році загальна сума угод німецьких лізингових фірм склала 125 млн. доларів.

    На  сьогоднішній день в Західній Європі склалася наступна структура лізингового  ринку. На першому місці за обсягом лізингових операцій знаходиться лізинг автомобілів; на другому - промислове устаткування; далі йдуть комп'ютери та офісне обладнання, транспортні засоби виробничого призначення, судна, літаки, залізничні вагони і локомотиви. 

    Перша лізингова фірма в Японії була створена  у 1965 році. Вже у 1967-му загальна сума угод з оренди машин і обладнання склала 42 млн. доларів.  А у  СРСР найбільш активно застосовувався лізинг об'єднанням "СовТрансАвто", яке придбавало за  кордоном різні  види вантажного  транспорту на  умовах  оренди з наступним  викупом. Однак у міжнародних операціях  лізинг рідко застосовувався.

    На  сьогодні в лізинговій індустрії спостерігається інтенсивний процес інтернаціоналізації - розширення діяльності лізингових компаній за межі національних  господарств.  Найбільшими лізинговими ринками світу є США,  Японія,  Німеччина,  Франція,  Італія,  Великобританія,  Південна Корея, Іспанія, Канада і Південна Африка.  В останні роки спостерігається підвищення зацікавленості в лізингових операціях в таких країнах як Ботсвана, Бразилія, Китай,  Греція,  Індія,  Індонезія,  Мексика,  Сінгапур та інших країнах, що розвиваються. Значення лізингу як каналу надходження технологій та високоякісного обладнання з розвинених країн у країни, що розвиваються щодня збільшується. 

    Особливості лізингових операцій в різних країнах  

    Ринок лізингових послуг Сполучених Штатів Америки є найбільш розвиненим, а підходи в класифікації лізингових угод вважаються загальновизнаними і найбільш часто використовуються в світовому співтоваристві. В деяких випадках буває досить складно визначити, хто ж з учасників лізингової угоди є економічним власником обладнання, тому в багатьох країнах застосовуються стандарти системи США.

    Фундаментальним для лізингових операцій слід вважати  різницю між оперативним лізингом («справжнім» лізингом) і капітальним  лізингом (продажем устаткування на умовах розстрочки). Критерії розмежування визначаються стандартом фінансового обліку США «FASB-13», основним принципом якого є обсяг ризиків і вигод, що передаються від Лізингодавця до Лізингоодержувачу. Дані критерії, що визначають справжній лізинг, полягають в наступному:

    • відсутній автоматичний перехід права власності (юридичної титулу) від Лізингодавця до Лізингоодержувачу в кінці угоди, а тому в лізинговому угоді не передбачено продаж обладнання Лізингодавцем і покупка устаткування Лізингоодержувачем з якої-небудь фіксованою ціною;

    • термін лізингової угоди не перевищує 75% корисного терміну служби устаткування;

    • поточна вартість лізингових платежів не повинна перевищувати 90% ринкової вартості обладнання.

    Якщо  договір лізингу не задовольняє  всім перерахованим вище критеріям, угода кваліфікується як капітальний лізинг, а обладнання враховується на балансі Лізингоодержувача як актив в кореспонденції з борговим зобов'язанням в пасиві. При оперативному лізингу у Лізингоодержувача відбувається позабалансовий облік угоди. 
Для цілей оподаткування використовуються дещо інші критерії класифікації, проте їх суть залишається незмінною. Для того щоб лізинг вважався «справжнім» (оперативним), повинні бути дотримані наступні умови:

    • мінімальні ризикові інвестиції Лізингодавця становлять 20% вартості обладнання;

    • опціон на покупку обладнання передбачає ціну не нижче ринкової вартості на момент реалізації Лізингоодержувачем права на викуп;

    • Лізингоотримувач не повинен сплачувати вартість обладнання, а також нести відповідальність за Лізингодавця перед третіми особами;

    • мінімальна оціночна залишкова вартість обладнання, прогнозована на кінець строку лізингової угоди, становить 20% початкових інвестицій;

    • передбачається, що обладнання по закінченню терміну лізингу збереже мінімум 20% с початку оцінюваного корисного терміну служби;

    • Лізингодавець повинен показати, що дана угода є прибутковою і  генерує позитивний грошовий потік  навіть за відсутності податкових пільг, пов'язаних з її реалізацією.

    Дані  критерії є більш строгими в порівнянні з вимогами стандарту FASB-13. Незважаючи на податкову реформу 1986 р. лізинг як і раніше залишається привабливим з податкової точки зору інструментом завдяки федеральним податковим пільгам, наданим власнику лізингового активу. 

    Правила гри, встановлені на лізинговому ринку США, в певних випадках використовуються і в Європі для усунення неясностей і забезпечення більшої гармонізації в регулюванні лізингових відносин.

    У випадках, якщо лізинг за угодою сторін не підпадає під ці стандарти, при  визначенні фінансового лізингу виходять з його різних інтерпретацій судами США. У загальному випадку суди застосовують критерій "вигод і тягаря права власності", щоб визначити, чи володіє лізингоотримувач устаткуванням в економічному сенсі. Зокрема, для суден особливо важливими вважаються наступні факти: формою угоди є лізинг; лізингом переслідується комерційна мета (крім податкових вигод); лізингоотримувач володіє деякими значними атрибутами права власності, такими як ризик втрат і можливість певних економічних вигод.

    Відповідно  до законодавства Великобританії лізинговим контрактом є угода між Лізингодавцем і Лізингоодержувачем щодо оренди певного активу. З точки зору бухгалтерських стандартів (SSAP 21) розрізняють три типи лізингових угод:

    • фінансовий лізинг, при якому відбувається передача суттєвої частини ризиків і вигод від права власності на актив до Лізингоодержувачу;

    • оренда з правом покупки (продаж в  розстрочку - hire purchase) є фінансовим контрактом, в якому орендар має право  придбати обладнання;

    • всі інші угоди вважаються договорами оперативного лізингу.

    Необхідно відзначити, що при фінансовому і  оперативному лізингу, за визначенням, у Лізингоодержувача відсутнє право  придбання обладнання по завершенні відповідного договору. Відповідно до стандарту SSAP 21 економічна власність є вирішальним фактором у визначенні балансових наслідків лізингової угоди.